Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/37470/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 червня 2024 р. Справа № 520/37470/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Головного управління ДПС у Харківській області, Державної податкової служби України на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2024 р. (ухвалене суддею Бідонько А.В.) по справі № 520/37470/23 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області , Державної податкової служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (в подальшому ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, Державної податкової служби України, в якому просила: визнати протиправною відмову в реєстрації ФОП ОСОБА_1 платником єдиного податку третьої групи за ставкою 5%, що оформлена Листом Головного управління ДПС у Харківській області від 21.06.2023 р. за № 3452/АП/20-40-75-05-08; зобов`язати Головне управління ДПС у Харківській області, ДПС України зареєструвати ФОП ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) платником єдиного податку за ставкою 5% від доходу третьої групи з 01.07.2023 р. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2024 р. позов задоволено. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду 14.06.2024 р.: апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишено без задоволення; апеляційну скаргу Державної податкової служби України задоволено; рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2024 по справі № 520/37470/23 скасовано в частині задоволення позовних вимог ФОП ОСОБА_1 про зобов`язання ДПС України зареєструвати ФОП ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) платником єдиного податку за ставкою 5% від доходу третьої групи з 01.07.2023 р.; прийнято постанову, якою відмовлено в задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1 про зобов`язання ДПС України зареєструвати ФОП ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) платником єдиного податку за ставкою 5% від доходу третьої групи з 01.07.2023 р.; в іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2024 р. по справі № 520/37470/23 залишено без змін. Додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2024 р. частково задоволено заяву ФОП ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а саме: стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь позивачки витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 грн. та за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби Україи на користь позивачки витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 грн.; в задоволенні іншої частини заяви відмовлено. Не погодившись із додатковим рішенням суду першої інстанції, відповідачи подали апеляційні скарги, в якіх, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просили скасувати додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2024 р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянти посилаються на порушення норм процесуального права, а саме, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги ДПС України підлягають задоволенню, а вимоги апеляційної скарги Головного управління ДПС у Харківській області не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 1 ст. 252 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Згідно із ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України). Згідно із ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України). Відповідно до ч. 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України). Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Згідно із ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Відповідно до п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що до правової допомоги належать консультації та роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (в подальшому - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 р. у справі № 826/1216/16 та в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 р. у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 р. у справі № 726/549/19, від 16.11.2023 р. у справі № 640/16003/22. Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 02.09.2020 р. у справі № 826/4959/16. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Крім того, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічні висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.02.2023 р. у справі № 755/2587/17 та Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 200/14113/18-а, від 31.03.2020 р. у справі № 726/549/19, від 21.05.2020 р. у справі № 240/3888/19, від 11.02.2021 р. у справі № 520/9115/19, № 640/19536/18 від 03.02.2022 р. Також, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Як вбачається з матеріалів справи, позивачкою на підтвердження витрат з оплати правової допомоги, понесених нею при розгляді справи у суді першої інстанції, подано копії: договору, укладеного між позивачкою та Адвокатським бюро "ВЛАСОВА ВЕКТОР" 21.12.2023 р. про надання правничої допомоги № 20231221; акт приймання-передавання правничої допомоги № 1 від 30.12.2023 р.; інформаційне повідомлення про зарахування коштів № 2PL027817 від 11.01.2024 р. на правничу допомогу у розмірі 3500 грн.; інформаційне повідомлення про зарахування коштів № 2PL177333 від 21.12.2023 р. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу, у зв`язку з чим витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківському області в розмірі 1000 грн. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області без задоволення, а додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2024 р. в цій частині без змін. Щодо апеляційної скарги ДПС України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Згідно із ч. 1 ст. 321 Кодексу адміністративного суду України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги ухвалює судові рішення у формі постанов згідно з вимогами, встановленими статтею 34 та главою 9 розділу II цього Кодексу, з урахуванням особливостей, зазначених у цій главі. Відповідно до п. п. б, в п. 4 ч. 1 ст. 322 Кодексу адміністративного суду України, у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема: новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Згідно із ч. 6 ст. 139 Кодексу адміністративного суду України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що, оскільки ї постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.06.2024 р. відмовлено у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1 до ДПС Українипро зобов`язання зареєструвати ФОП ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) платником єдиного податку за ставкою 5% від доходу третьої групи з 01.07.2023 р., то відсутні підстави для відшкодування на її користь за рахунок бюджетних асигнувань ДПС України судових витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги. Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення, у разі неправильного застосування норм матеріального права. Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає необхідним скасувати додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2024 р. в частині задоволення заяви ФОП ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України на користь позивачки в розмірі 1000 грн. Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд.

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Державної податкової служби України задовольнити. Додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2024 р. по справі № 520/37470/23 - скасувати в частині задоволення заяви Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в розмірі 1000 грн. В іншій частині додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2024 р. залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін