Постанова Київський апеляційний суд № 756/3326/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа №756/3326/24 Суддя І інстанції - Диба О.В. Провадження № 33/824/2870/2024 Суддя суду апел. інст.- Кепкал Л.І. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 червня 2024 року суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду Кепкал Л.І., розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника Литвиненка М.В. в інтересах ОСОБА_1 на постанову судді Оболонського районного суду м. Києва від 23.04.2024, про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 130 КУпАП,- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , в с т а н о в и л а: Постановою судді Оболонського районного суду м. Києва від 23.04.2024, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі 51 000,00 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 10 років, з конфіскацією транспортного засобу належного на праві власності ОСОБА_1 , зі стягненням судового збору в дохід держави у розмірі 605, 60 грн. Постановою суду встановлено, що 12.02.2024 о 23 год. 25 хв. у м. Києві на пл. Оболонській, 2, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Chevrolet» д.н.з. НОМЕР_2 в стані наркотичного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння проводився у встановленому законом порядку у лікаря-нарколога. Вказані дії вчинено повторно протягом року. Відповідно до висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість руху №000895, складеного о 23 год. 50 хв. 12.02.2024, ОСОБА_1 перебував у стані наркотичного сп`яніння (канабіноїди). Водій ОСОБА_1 порушивши п.2.9а ПДР, вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 130 КУпАП. Не погоджуючись із постановою судді, захисник Литвиненко М.В. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість та незаконність рішення суду, просить скасувати постанову Оболонського районного суду м. Києва від 23.04.2024, а провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 130 КУпАП закрити у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що в матеріалах справи знаходиться протокол серії ААД №721753 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 130 КУпАП, тоді як резолютивною частиною постанови ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 130 КУпАП, вчиненні особою, яка двічі протягом року піддавалася адміністративному стягненню за керування транспортними засобами, за відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, з накладенням адміністративного стягнення за ч.3 ст. 130 КУпАП. Захисник зазначає, що дана зміна суддею фабули протоколу адміністративного правопорушення відносно ОСОБА_1 порушує ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також апелянт вказує, що судом та матеріалами адміністративного провадження достовірно не встановлено факт здійснення ОСОБА_1 керування транспортним засобом, що є обов`язковим елементом складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, а саме проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, оскільки до такої відповідальності притягається лише особа, яка керує транспортним засобом. Водночас, ОСОБА_1 прийшов до автомобіля, щоб полагодити колесо та керувати автомобілем початково не мав наміру, оскільки до цього був позбавлений водійських прав. Апелянт зазначає, що працівником патрульної поліції факт вчинення правопорушення, за яке притягнуто ОСОБА_1 жодним чином не зафіксовано та не підтверджено жодним допустимим й належним доказом, що міг бути забезпечений для такого роду порушень правил дорожнього руху, отже не знайшов свого підтвердження факт вчинення правопорушення і таким чином висновки суду першої інстанції є упередженими та не носять доказового підґрунтя вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення. Крім того, апелянт посилається на невідповідність постанови судді вимогам ст. 245 КУпАП, оскільки у ній зазначено, що працівники патрульної поліції здійснювали чергування, помітили транспортний засіб, який дивно рухався, тому зупинили його, проте ні відеозапис з нагрудної камери поліцейського, ні будь-які інші матеріали даного провадження не містять будь-яких даних та доказів того, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом, або експлуатував його, а отже він не був в розумінні пункту 1.10 ПДР України водієм цього автомобіля. Апелянт звертає увагу, що Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 18.07.2019 у справі №216/5226/16-а вказав, що доказом порушення ПДР України не може бути відеозапис з нагрудної камери поліцейського, якщо він не відображає відомостей про вчинення правопорушення, а лише містить процесуальну послідовність вчинюваних процесуальних дій (винесення постанови, складання протоколу). Будь-яких інших доказів, які б підтверджували факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом матеріали справи не містять. Також апелянт вказує, що з матеріалів відеозапису з нагрудної камери поліцейського не вбачається, що ОСОБА_1 , який за твердженням поліцейських якраз і нібито був водієм, було доведено про відсторонення його від керування транспортним засобом і таким чином, очевидною є неузгодженість у визначенні самими працівниками поліції обставин даної події та її правової оцінки. З урахуванням викладеного захисник зазначає, що оскільки ОСОБА_1 не керував транспортним засобом (не був водієм), то в силу положень п.2.5 ПДР України він і не зобов`язаний був проходити медичний огляд з метою встановлення стану наркотичного сп`яніння та/або виконувати вимогу поліцейського пройти його в установленому порядку. Крім того, аналізуючи відеозапис, ОСОБА_1 говорив неодноразово, що транспортним засобом не керував, а отже підстав для проходження медичного огляду немає. ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про день та час апеляційного розгляду, в судове засідання не з`явився, причини неявки не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав. Враховуючи наведене, позицію захисника, який не заперечував проти розгляду апеляційної скарги у відсутність ОСОБА_1 , а також враховуючи вимоги ч. 6 ст. 294 КУпАП, апеляційний розгляд проведено у відсутність ОСОБА_1 . Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника Литвиненка М.В., який підтримав апеляційну скаргу, та просив її задовольнити, перевіривши матеріали справи в повному обсязі, дослідивши відеозапис з нагрудних камер працівників поліції, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважаю, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом. Згідно з положеннями ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративні правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Водночас, положеннями ст. 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у тому, що він 12.02.2024 о 23 год. 25 хв. у м. Києві на пл. Оболонській, 2, керував транспортним засобом «Chevrolet» д.н.з. НОМЕР_2 у стані наркотичного сп`яніння, є обґрунтованим та відповідає фактичним обставинам справи. За змістом п. 2.9 а) ПДР України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Проте ОСОБА_1 вимоги вказаного пункту ПДР дотримано не було. Всупереч доводам апеляційної скарги захисника, порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.9(а) ПДР України, за обставин, викладених у постанові, підтверджується зібраними у справі та дослідженими судом доказами. Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про відсутність в матеріалах справи жодного належного та допустимого доказу керування ОСОБА_1 транспортним засобом, то вони є безпідставними з огляду на наступне. Доказами в справі про адміністративне правопорушення, як це визначено у ст. 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Зокрема, з переглянутого під час апеляційного розгляду відеозапису вбачається, що працівники патрульної поліції, здійснюючи чергування, помітили транспортний засіб, що дивно рухався, і зупинили його. Дійсно сам факт зупинки на відео не зафіксовано, проте, з відео чітко видно, що із заведеного транспортного засобу з увімкненою аварійною сигналізацією вийшов ОСОБА_1 , який почав одягати рукавички. В процесі спілкування останній працівникам поліції пояснив, що є несправність транспортного засобу, відпадає заднє колесо, буквально 100 метрів назад він зупинявся, закручував його. Також ОСОБА_1 вказав, що незадовго до цього його вже зупиняли працівники поліції та цікавились такою їздою. І лише після того, як працівники поліції попросили пред`явити документи, ОСОБА_1 сказав, що не керував транспортним засобом ( що суперечить його ж словам наведеним вище). Як слідує з рапорту лейтенанта поліції Артеменко О. , долученого до протоколу про адміністративне правопорушення, 12.02.2023 під час патрулювання о 23 год. 25 хв. на площі Оболонській, 2 було зупинено автомобіль під керуванням ОСОБА_1 , під час спілкування з яким були виявлені ознаки наркотичного сп`яніння. Згідно висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, складеного на підставі відповідного Акта №000895 від 12.02.2024, ОСОБА_1 перебував у стані наркотичного сп`яніння внаслідок вживання канабіноїдів. Отже, доводи апеляційної скарги захисника про те, що факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом не доведений жодним допустимим й належним доказом і він не зобов`язаний був проходити медичний огляд з метою встановлення стану наркотичного сп`яніння, не відповідають встановленим обставинам справи та повністю спростовуються сукупністю досліджених доказів. Твердження апелянта про невиконання працівниками патрульної поліції вимог ст. 266 КУпАП щодо не відсторонення ОСОБА_1 від керування транспортним засобом жодним чином не спростовує його вину у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП, а лише свідчить про неналежне виконання уповноваженими особами патрульної поліції своїх обов`язків. Таким чином, обставини, які б виключали провадження у справі, відповідно до ст. 247 КУпАП, за наявними у справі матеріалами відсутні, а тому апеляційна скарга захисника в цій частині задоволенню не підлягає. Разом з тим, апеляційний суд, визнає обґрунтованими доводи апеляційної скарги захисника в частині неправильної кваліфікації судом першої інстанції дій ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 130 КУпАП та з даного приводу зазначає наступне. За змістом ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися на основі суворого дотримання законності. Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності з законом. При розгляді даної справи, та визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП, вказаних вимог закону суд першої інстанції в повній мірі не дотримався. Частиною 3 ст. 130 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яка двічі протягом року піддавалася адміністративному стягненню за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, за відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Згідно диспозиції ч.2 ст.130 КУпАП передбачена відповідальність за повторне протягом року вчинення будь-якого із порушень, передбачених ч.1 ст. 130 КУпАП. Європейський суд із прав людини (ЄСПЛ) поширює стандарти та процедурні гарантії, встановлені Конвенцією для кримінальних проваджень, на провадження у справах про адміністративні правопорушення, вважаючи їх кримінальними провадженнями по суті і за змістом. Положеннями ч.1 ст. 256 КУпАП встановлено, що протокол про адміністративне правопорушення є процесуальним документом, який засвідчує факт неправомірних дій, складається за встановленою формою і повинен містити дані про місце, час вчинення, суть правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення. Суть адміністративного правопорушення, яка викладена у протоколі, повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у статті КУпАП, за якою складений протокол. За змістом закону, розгляд справи здійснюється лише щодо особи, відносно якої складений протокол та в межах цього протоколу про адміністративне правопорушення. Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД№721753 від 04.03.2024, ОСОБА_1 керував транспортним засобом в стані наркотичного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння зі згоди водія в установленому законом порядку проводився у лікаря-нарколога. Вказані дії вчинені повторно протягом року, чим порушив вимоги п.2.9(а) ПДР, за що відповідальність передбачена ч.2 ст. 130 КУпАП. Отже, суть правопорушення, вказана у протоколі, не містить викладу обставин, які би вказували про вчинення вищеописаних дій особою, яка двічі протягом року піддавалася адміністративному стягненню за будь - яку дію, передбачену ч.1 ст. 130 КУпАП, як то за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, за відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Зі змісту постанови суду вбачається, що викладаючи опис обставин, установлених під час розгляду справи, суд вказав, що 12.02.2024 о 23 год. 25 хв. у м. Києві на пл. Оболонській, 2, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Chevrolet» д.н.з. НОМЕР_2 в стані наркотичного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння проводився у встановленому законом порядку у лікаря-нарколога. Вказані дії вчинено повторно протягом року, тобто виклав диспозицію ч. 2 ст. 130 КУпАП (як вона була викладена у протоколі про адміністративне правопорушення), разом з тим, кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 130 КУпАП. В подальшому, суд, викладаючи у постанові обставини, які вважав встановленими, з посиланням на те, що станом на 12.02.2024 р. притягався до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП згідно двох постанов суду, самостійно сформулював обвинувачення, яке відповідає диспозиції ч.3 ст.130 КУпАП, тим самим вийшов до межі протоколу та визнав ОСОБА_1 винуватим за ч.3 ст.130 КУпАП, що є неприпустимим. Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини у справах «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30 травня 2013 року, заява №36673/04) та «Карелін проти Росії» (рішення від 20 вересня 2016 року, заява № 926/08), у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист та принципу рівності сторін процесу. На підставі викладеного апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зміни постанови суду першої інстанції, перекваліфікувавши дії ОСОБА_1 з ч. 3 ст. 130 КУпАП на ч. 2 ст. 130 КУпАП, за якою, власне, і складено протокол про адміністративне правопорушення, зі зміною накладеного на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу та позбавлення права керування транспортними засобами, відповідно до санкції ч. 2 ст. 130 КУпАП. Окрім того, зі змісту постанови вбачається, що суд першої інстанції прийняв рішення про застосування до ОСОБА_1 і додаткового стягнення у виді конфіскації транспортного засобу. З цього приводу також слід зазначити про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального закону, адже, відповідно до вимог ст. 29 КУпАП, конфісковано може бути лише предмет, який став знаряддям вчинення адміністративного правопорушення, який є у приватній власності порушника. Застосовуючи до ОСОБА_1 додаткове стягнення у виді конфіскації транспортного засобу, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що ще в змісті протоколу про адміністративне правопорушення було зазначено, що транспортний засіб, яким керував ОСОБА_1 - «Chevrolet» д.н.з. НОМЕР_2 належить на праві власності не ОСОБА_1 , а іншій особі - ОСОБА_3 . Зазначена обставина додатково була підтверджена під час апеляційного розгляду, шляхом долучення до матеріалів справи копії технічного паспорту на вказаний транспортний засіб. А тому, підстав для прийняття рішення про конфіскацію транспортного засобу у суду підстав не було, як відсутні вони і у суду апеляційної інстанції. Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, оскаржувану постанову слід змінити, перекваліфікувати дії ОСОБА_1 з ч. 3 ст. 130 КУпАП на ч. 2 ст. 130 КУпАП, та відповідно з накладенням на ОСОБА_1 адміністративного стягнення в межах санкції ч. 2 ст. 130 КУпАП. На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП,- п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу захисника Литвненко М.В. в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити частково. Постанову судді Оболонського районного суду м. Києва від 23.04.2024, якою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі 51 000,00 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 10 років, з конфіскацією транспортного засобу належного на праві власності ОСОБА_1 , - змінити. Перекваліфікувати дії ОСОБА_1 з ч.3 ст. 130 КУпАП на ч.2 ст. 130 КУпАП. Вважати ОСОБА_1 винуватим за ч.2 ст. 130 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у виді 2000 (двох тисяч) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 (тридцять чотири тисячі) грн. з позбавлення права керування транспортними засобами строком на 3 (три) роки без оплатного вилучення транспортного засобу. В іншій частині постанову суду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає чинності з моменту її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя Київського апеляційного суду Л.І. Кепкал