Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/7314/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/7314/23 пров. № А/857/21065/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Обрізко І.М., суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року (головуючий суддя Махаринець Д.Є.) ухвалене у м. Рівне, в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у справі № 460/7314/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинення певних дій, встановив: ОСОБА_1 (надалі позивач) звернулася з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (надалі ГУ ПФУ в Рівненській області, відповідач) про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати з 17.09.2022 доплати до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон №796-ХІІ); зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату за період з 17.09.2022 доплати до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до вказаної статті 39 Закону №796-ХІІ. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 позов задоволено. Суд зазначив, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 №6-р/2018 та статті 39 Закону №796-ХІІ, позивач має право на підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як встановлено статтею 39 Закону №796-ХІІ. Отже, позовні вимоги щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії підлягають задоволенню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу зазначене підвищення до пенсії у в розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, у редакції, чинній до 01 січня 2015 (та згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік) з 17.09.2022 з урахуванням правових висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 у зразковій справі № 240/4937/18, та відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 № 6-р/2018 (у межах шестимісячного строку, що передував зверненню до суду із даним позовом), до фактичної зміни обставин чи зміни нормативно-правових актів, що були застосовані судом під час вирішення даного спору. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, та порушенням норм матеріального права. В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що позивач не звертався до органу Пенсійного фонду з заявою про проведення перерахунку пенсії. Зазначив, що Конституційний Суд України у Рішенні № 6-р/2018 від 17.07.2018 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окремі положення Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII, зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу 1 Закону №76-VІІІ. При цьому, Конституційним Судом не аналізувалася редакція Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ станом на дату ухвалення рішення № 6-р/2018. Тобто, судом визнано неконституційним виключення статті 39 Закону № 796-ХІІ. Слід зауважити, що Закон України «Про внесення змін до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 04.02.2016 №987-VІІІ є чинним, в установленому законом порядку його не було визнано неконституційним, а тому саме він підлягає застосуванню. При цьому діючою з 01.01.2016 нормою передбачено, право на доплату громадянам, які працюють у зоні відчуження. Позивач до такої категорії не відноситься. Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право на отримання підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення - зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210. При цьому, Рішення Конституційного Суду №6-р/2018 від 17.07.2018 не містить положень про відновлення чинності редакції, що діяла до внесення змін, які були визнанні неконституційними та не містить спосіб та порядок його виконання, а Верховна Рада не приймала нових законів з даного питання. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Позивачем відзиву на апеляційну скаргу не подано, що не перешкоджає розгляду справи по суті. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд не в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є особою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, отримує пенсію, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області та не працює; проживає в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі як і раніше Закон №796-ХІІ). Стаття 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015, була викладена так: «Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України». У відповідності до ч.1 ст. 13 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 № 1382-IV (далі - Закон №1382) вільний вибір місця проживання обмежується в адміністративно-територіальних одиницях, які (окрім іншого) знаходяться: у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом; на території, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності. У відповідності до ч. 2 ст. 3 Закону №796-ХІІ порядок в`їзду для постійного проживання в зону гарантованого добровільного відселення визначається рішенням Кабінету Міністрів України. Згідно абзацу 4 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів Української РСР «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» від 23.07.1991 №106 (далі - Постанова № 106) визначено, що правом в`їзду для постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення користуються громадяни, які підлягають прописці відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СРСР від 28 серпня 1974 № 678 «Про деякі правила прописки громадян» (далі Постанова №678), а у виняткових випадках - відповідно до пункту 4 вказаної Постанови. Громадяни, які прибувають на роботу за направленнями підприємств, установ, колгоспів, радгоспів або працевлаштовуються на контрактній основі, прописуються або реєструються згідно з чинним законодавством. Відповідно до абзацу 7 ст. 4 Закону №796-ХІІ відселення та самостійне переселення дозволяється лише у місцевості, які не віднесені до категорій зон радіоактивно забруднених територій (стаття 2), за винятком переселення до близьких родичів. З аналізу наведених норм вбачається, що в зоні гарантованого добровільного відселення, а так само і в інших зонах, можлива реєстрація місця проживання, у випадку переселення до близьких родичів, тощо. З довідки виконавчого комітету Маневицької селищної ради Камінь-Каширського району Волинської області № 249 від 16.03.2023 вбачається, що ОСОБА_1 постійно проживає в с. Нові Підцаревичі Маневицького району Волинської області з 01.03.2023 (а.с. 9). Апеляційний суд приймає до уваги твердження відповідача про те, що позивач не зверталась до органів Пенсійного фонду із заявою про зміну свого місця проживання, як і не зверталася до відповідача із проханням нарахувати та виплатити підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ, матеріали справи не містять доказів відмови відповідача у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії, передбаченого положеннями статті 39 Закону № 1774-VIIІ, а, відтак, апеляційний суд вважає помилковим висновок суду про задоволення позовних вимог та дійшов висновку про передчасність звернення позивача до суду з цим позовом. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 травня 2024 у справі № 140/25972/23. Відповідно до пункту 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови Правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1) (додаток 3) визначено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Апеляційний суд критично оцінює наявну у справі ксерокопію заяви позивачки до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області від 01.03.2023 (а.с. 19), долучену до позовної заяви, оскільки така не містить доказів надіслання/подання до даного пенсійного органу. Разом з тим, дане не позбавляє ОСОБА_1 права звернення до відповідача із заявою про нарахування та виплату доплати до пенсії відповідно до ст. 39 Закону № 796-ХІІ. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. З огляду на вказане, апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на не в повній мірі правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового про відмову у задоволені позовних вимог. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області - задовольнити. Скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 460/7314/23 та прийняти постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинення певних дій, - відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Т. І. Шинкар