Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 360/324/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 червня 2024 року справа №360/324/24 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Гайдар А.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року у справі № 360/324/24 (головуючий І інстанції Борзаниця С.В.) за позовом адвоката Каверіна Сергія Миколайовича в інтересах ОСОБА_2 до Окремого контрольно-пропускного пункту " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, - У С Т А Н О В И В: 03 квітня 2024 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Каверіна Сергія Миколайовича (далі представник позивача) в інтересах ОСОБА_2 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якій просив: визнати протиправними дії Окремого контрольно-пропускного пункту ІНФОРМАЦІЯ_1 Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), які полягають у застосуванні із січня 2023 року по травень 2023 року включно, розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_2 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, підйомної допомоги, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби; зобов`язати Окремий контрольно-пропускний пункт ІНФОРМАЦІЯ_1 Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 із січня 2023 року по травень 2023 року включно, грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, підйомної допомоги, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 відповідно. Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу протягом 10 календарних днів з дня отримання даної ухвали надати суду: уточнену позовну заяву, оформлену з дотриманням вимог статей 160, 161 КАС України; заяву про поновлення строку звернення до суду із зазначенням обставин, які можуть бути враховані судом як поважні для поновлення пропущеного строку із наданням відповідних доказів; належним чином засвідчені копії паспорту та довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру. На виконання ухали суду від 08 квітня 2024 року представником позивача надано, зокрема, заяву, в якій зазначено, що позивачем дотримано строк звернення до суду. Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року у справі № 360/324/24 позовну заяву повернуто позивачу. Представник позивача не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржену ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про пропущення позивачем трьох місячного строку звернення до суду визначеного статті 233 КЗпП України (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом №2352- IX). Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України. Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю. Так, частиною першою та другою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Отже, строк звернення до суду з позовами про вирішення трудових спорів щодо виплати заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби становить три місяці з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом МВС від 25.06.2018 № 558 (далі Інструкція № 558), визначено, що грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством. Місячне грошове забезпечення складається із: основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням); щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія). Грошове забезпечення є щомісячним платежем. Позивачем заявлені вимоги щодо нарахування і виплати із січня 2023 року по травень 2023 року включно грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, підйомної допомоги, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 відповідно. Отже, позивачем заявлені вимоги щодо сум, нарахованих та виплачених йому під час проходження військової служби, а не пов`язних з його звільненням. Позиція представника позивача щодо застосування положень статті 116 КЗпП України є помилковою, оскільки зміст частини другої зазначеної статті свідчить про заявлення спору щодо усіх сум, нарахованих працівникові при звільненні, станом на дату звільнення, а не сум, нарахованих та виплачених під час періоду перебування на роботі (службі). Також представник позивача посилається на пункт 7 Інструкції № 558, яким визначено, що грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачено йому або виплачено в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього. Однак зазначені посилання під час вирішення питання дотримання строку звернення до суду є незмістовними, оскільки вони стосуються періоду невиплати грошового забезпечення (в даному випадку - це період з січня 2023 року по травень 2023 року), а не строку звернення за його виплатою. Крім того, представник позивача зазначає, що військовослужбовець не має розумних причин сумніватися у добросовісності дій органів військового управління і не повинен щомісяця уточнювати суми належних виплат та їх складові за видами, перевіряти правильність застосування механізму чи формули розрахунку грошового забезпечення, відсоткове значення надбавко, доплат, винагород чи премії, а у разі виявлення порушень щомісячно звертатись до суду, оскільки спеціальними нормами унормовано порядок та строки звернення до суду у разі порушення законодавства про оплату праці. Щодо цих доводів суд зазначає, що Верховним Судом неодноразово, зокрема у постановах від 11 липня 2019 року у справі № 0940/1181/18, від 31 жовтня 2019 року у справі № 823/1915/18, від 22 січня 2020 року у справі № 826/4464/17, від 16 липня 2020 року у справі № 487/3042/16-а, була висловлена позиція, згідно з якою пропуск відповідного строку на звернення до суду через необізнаність щодо прийнятих актів законодавства або байдужість до своїх прав чи небажання скористатися цим правом не є поважними причинами пропуску строку та, відповідно, підставою для поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом. Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19). Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. В даному випадку, отримуючи грошове забезпечення та будучи достовірно обізнаним з розміром виплачених сум, позивач мав можливість дізнатися про порушення його прав з підстав, викладених у позові, та своєчасно звернутися з цим позовом, однак позивач не навів жодної об`єктивної підстави стосовно неможливості його звернення до відповідача для з`ясування складових отриманих сум грошового забезпечення. Також позивачем та його представником не зазначено та не надано жодного доказу неможливості звернення позивача у період з січня 2023 року до вересня 2023 року за правовою допомогою, гарантованою йому статтею 20 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей. Ураховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов наступного висновку. Позиція представника позивача щодо дотримання позивачем строку звернення до суду є помилковою, а клопотання про поновлення такого строку з зазначенням наявності поважних підстав для цього суду не заявлено. Судом першої інстанції в ухвалах від 08 квітня 2024 року та 16 квітня 2024 року, тобто два рази, зазначалося про необхідність надання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду, однак представник позивача, ігноруючи надані судом роз`яснення щодо строку звернення до суду, повторно надав заяву щодо дотримання зазначеного строку. Станом на 26 квітня 2024 року, вимоги ухвал суду від 08 квітня 2024 року та 16 квітня 2024 року, у встановлений судом строк, який був достатнім для усунення недоліків позовної заяви, позивачем не виконано. Згідно з пунктами 1 та 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху у встановлений судом строк; у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про повернення позовної заяви. Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані. Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року у справі № 360/324/24 - залишити без задоволення. Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року у справі № 360/324/24 - залишити без змін. Повне судове рішення складено 13 червня 2024 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя А.А. Блохін Судді Т.Г. Гаврищук А.В. Гайдар