Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 360/1375/23

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 червня 2024 року справа №360/1375/23 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Гайдара А.В., Компанієць І.Д., Сіваченка І.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року (головуючий суддя І інстанції - Тихонов І.В.) у справі № 360/1375/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області, в якій просить: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористані дні щорічної чергової відпустки за 2017 та 2022 роки у загальній кількості 60 (шістдесят) календарних днів, за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки за 2018 та 2022 роки у загальній кількості 7 (сім) календарних днів та за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік, у загальній кількості 14 (чотирнадцять) календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 24.07.2023; - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення за період з 19 лютого 2017 року по 31 жовтня 2017 року; - зобов`язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної чергової відпустки за 2017 та 2022 роки у загальній кількості 60 (шістдесят) календарних днів, за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки за 2018 та 2022 роки у загальній кількості 7 (сім) календарних днів та за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік, у загальній кількості 14 (чотирнадцять) календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 24.07.2023; - зобов`язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 19 лютого 2017 року по 31 жовтня 2017 року. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки при звільненні за період 2017, 2018, 2022 роки у загальній кількості 57 діб та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2022 рік у загальній кількості 14 днів. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 19.02.2017 по 31.10.2017. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні основної та додаткової відпустки при звільненні за період 2017, 2018, 2022 роки у загальній кількості 57 діб та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2022 рік, у загальній кількості 14 днів. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 19.02.2017 по 31.10.2017. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з вищевказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального процесуального права, просив суд скасувати удове рішення та відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивачем пропущений строк звернення до суду. Вважає, що діючим законодавством не передбачено право на перенесення додаткових відпусток на інший календарний рік та на проведення їх компенсації. Вважає, що позивач не має права на грошову компенсацію за невикористані відпусток, оскільки наказ про звільнення не є оскарженим, позивач погодився із розрахунком грошового забезпечення при звільненні. Зазначив, що механізм та порядок проведення індексації грошових доходів, в тому числі доходу, який підлягає індексації, визначається Порядком проведення індексації грошових доходів населення, який затверджено Постановою КМУ від 17 липня 2003 року №1078. Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином. Апеляційним судом витребувано у Луганського окружного адміністративного суду справу, однак листом суд першої інстанції повідомив, що справа в паперовому вигляді не формувалась. Також повідомлено, що всі документи експортовано в комп`ютерну програму «Діловодство спеціалізованого суду». Відтак, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд». Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представників відповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 . Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 . Наказом Головного управління Національної поліції в Луганській області від 24.07.2023 №173 о/с ДСК звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», з 24 липня 2023 року капітана поліції ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого відділу, з виплатою одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції та компенсації за невикористані 18 діб щорічної чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2023 році. Станом на день звільнення складає: стаж служби в поліції для виплати надбавки за вислугу років та для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції 10 років 11 місяців 19 днів; вислуга років у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги) 02 роки 04 місяці 22 дні. Установивши щомісячну премію за липень 2023 року в розмірі 225,427%. 08.09.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою про надання довідок щодо нарахованого грошового забезпечення та довідок щодо невикористаних днів відпусток. Листом № 2507/111/17-2023 від 03.10.2023 відповідач на адресу позивача направив довідку управління ГУНП в Луганській області №562/111/17-2023 від 02.10.2023 щодо невикористаних відпусток за період проходження служби в Національній поліції з 2017 року на дату звільнення, довідки про доходи УФЗБО ГУНП в Луганській області від 19.09.2023 №№ 313/111/22-2023, 314/111/22-2023, 315/111/22-2023, довідка про проходження служби. Згідно довідки відповідача від 23.11.2023 №663/111/17-2023 за період проходження служби в ГУНП в Луганській області з 2017 року на дату звільнення позивач має наступні залишки відпустки: за 2017 рік - 20 діб щорічної оплачуваної відпустки; за 2018 рік - 1 доба додаткової оплачуваної відпустки; за 2022 рік - додаткова відпустка зі збереженням грошового забезпечення, як учасник бойових дій, 30 діб щорічна чергова оплачувана відпустка, 6 діб додаткова оплачувана відпустка. З довідок щодо нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення від 27.11.2023 №№470/111/22-2023, 471/111/22-2023 вбачається, що в період з 19.02.2017 по 31.10.2017 індексація грошового забезпечення позивача не здійснювалася. 09.10.2023 позивач звернувся з запитом до ГУНП в Луганській області з метою отримання інформації про вид та підстави надання йому відпуски тривалістю 10 днів наданої в червні 2017 року, а також щодо підстав відрахування з його грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років) за червень 2017 року суми грошового забезпечення кратної 10 робочим дням. Відповідь на запит не надано. 09.10.2023 позивач звернувся із заявою до відповідача про нарахування та виплату на його користь заборгованості по індексації грошового забезпечення за період з лютого 2017 року по жовтень 2017 року та за період з січня 2023 року по липень 2023 року. Листом від 16.10.2023 №812/111/22-2023 ГУНП в Луганській області повідомило, що постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 №782 були внесені зміни до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, доповнивши абзац п`ятий після слова "військовослужбовців" словом "поліцейських", а відповідно правові підстави для нарахування та виплати індексації грошових доходів поліцейським Національної поліції України з листопада 2015 по жовтень 2017 року відсутні. Відповідно п. 3 «Прикінцевих положень» Закону «Про держбюджет 2023» на 2023 рік призупинено дію Закону «Про індексацію», а відповідно відсутні правові підстави для нарахування та виплати індексації за 2023 рік. 25.10.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні відпусток за 2017, 2018 та 2022 роки, а також додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік. Листом від 14.11.2023 № 2871/111/22/04-2023 Головне управління Національної поліції в Луганській області повідомило позивача, що підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані дні відпусток за 2017, 2018 та 2022 роки, а також додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік, відсутні. Відповідачем до матеріалів справи також надано довідку про ймовірний розрахунок грошової компенсації позивачу за невикористані дні відпустки за період проходження служби та відпустки як учаснику БД за 2017-2023 роки, а саме: згідно з довідкою від 28.11.2023 № 468/111/22-2023 розмір нарахованої компенсації за 71 добу становить 64425,33 грн. Згідно з довідкою від 27.11.2023 № 469/111/22-2023 щодо ймовірного розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 19.02.2017 по 31.10.2017 нарахування становить 2443,49 грн. Спірним питанням даної справи є правомірність заявлених вимог позивача. Суд апеляційної інстанції погоджує висновки суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог та зазначає наступне. Щодо строку звернення до суду. Згідно зі статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Відповідно до частин 1-2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно до частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів Частиною 2 статті 233 КЗпП України визначено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). При цьому частиною 5 статті 122 КАС України визначений строк звернення до суду, зокрема, з питань проходження публічної служби, то відсутня потреба у застосуванні аналогії закону до спірних правовідносин. Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 11.02.2021 року у справі № 240/532/20, якою відступлено від раніше сформованих висновків Верховного Суду щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні публічно правового спору. Частинами першою та другою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в редакції чинній до 19.07.2022 було визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, внесені зміни до Кодексу законів про працю України, а саме назву та частини першу і другу статті 233 викладено в такій редакції: "Стаття

233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)". Отже, норма щодо права звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати без обмеження будь-яким строком з 19.07.2022 втратила чинність. Позивач у даній справі звернувся до суду за захистом свого права на належне грошове забезпечення (оплату праці). Позивачем не оскаржуються умови проходження публічної служби або звільнення з неї. При цьому, частиною п`ятою статі 122 КАС України не визначений місячний строк звернення до адміністративного суду відносно спорів щодо грошового забезпечення або оплати праці за час проходження публічної служби. Довідкою ГУНП в Луганській області від 03.10.2023 № 2507/111/17-2023 позивач був повідомлений про розмір усіх коштів, які підлягали виплаті під час звільнення. З позовом до суду позивач звернувся 16.11.2023. Таким чином, тримісячний строк звернення до суду ним не порушено. Щодо суті позовних вимог. Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон №580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України. Відповідно до частин першої та третьої ст. 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Закон України «Про відпустки» установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Згідно зі статтею 4 Закону України «Про відпустки установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2)додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті13,14і15цьогоЗакону); 3)творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4)соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5)відпустки без збереження заробітної плати (статті25,26цьогоЗакону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки»). Аналогічні положення містяться в частині першій ст. 83 КЗпП України. Відповідно до частин дев`ятої, десятої та одинадцятої ст. 93 Закону №580-VIII поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік. Аналізуючи наведені норми законодавства, вбачається, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року. Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок. Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України. З огляду на відсутність правового врегулювання питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки положеннями Закону №580-VIII і Порядком МВС №260, суд дійшов висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону України «Про відпустки». Так, відповідно до частини першої ст. 24 Закону України «Про відпустки» і частини першої ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки. Дана правова позиція узгоджується із позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 19 січня 2021 року по справі №160/10875/19, від 31 березня 2021 року в справі №320/3843/20. Щодо додаткових відпусток позивача, суд зазначає наступне. Статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" передбачено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Відповідно до п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються пільги (серед іншого) з використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Судами встановлено, що при звільненні зі служби в поліції позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним частину щорічних відпусток (основних та додаткових) за період 2017, 2018 та 2022 роки у загальній кількості 57 діб. Також судами встановлено, що як учасник бойових дій, позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2022 рік у загальній кількості 14 днів. Однак відповідачем протиправно не було виплачено позивачу такі грошові компенсації під час звільнення, чим порушено права позивача та допущено протиправну бездіяльність. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції щодо необхідності відновлення порушеного права позивача на отримання спірних компенсацій за невикористані дні основної та додаткової відпустки при звільненні за період 2017, 2018, 2022 роки у кількості 57 діб та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2022 рік у загальній кількості 14 днів. Посилання відповідача на те, що не оскарження наказу про звільнення позивача є підставою для визнання позову передчасним, суд вважає неприйнятними, оскільки відповідач наділений повноваженнями на самостійне внесення змін до наказу позивача про звільнення, при цьому, розрахунок кількості днів та сум компенсації за невикористані дні відпусток також належить до повноважень відповідача. Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 19 лютого 2017 року по 31 жовтня 2017 року та зобов`язання нарахувати та виплатити, суд зазначає наступне Згідно зі ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» № 1282-ХІІ (далі - Закон № 1282-ХІІ) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Відповідно до ст. 3 цього Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»). Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. Відповідно до ст. 5 Закону № 1282-ХІІ підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Відповідно до ст. 6 Закону № 1282-ХІІ у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок №1078). Згідно із пунктом 1-1 Порядку № 1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту. Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків. З викладеного вище виходить, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Положеннями Закону № 1282-XII та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації, посилання на відсутність фінансування у відповідача є необґрунтованою. В рішенні Конституційного суду України № 7-рп/2004 від 17 березня 2004 року по справі № 1-13/2004 зазначено, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України (254к/96-ВР) відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України (254к/96-ВР) перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (Рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 N 8-рп/99 (v008p710-99) у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 N 5-рп/2002 (v005p710-02) у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій). Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба в Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 N 5-рп/2002 (v005p710-02) у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій). Така позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 19 липня 2019 року у справі № 240/4911/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 620/1892/19, від 21 листопада 2019 року у справі № 815/5547/17, від 05 лютого 2020 року по справі № 825/565/17. Враховуючи вищевикладене суд апеляційної інстанції констатує, що ненарахування та невиплата позивачу індексації грошового забезпечення у період служби свідчить про порушення відповідачем вимог Закону від № 1282-XII та Порядку № 1078. Судами встановлено, що позивачу з 19.02.2017 по 31.10.2017 не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення. Таким чином, ГУНП в Луганській області допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 сум індексації грошового забезпечення за період з 19.02.2017 по 31.10.2017, відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року у справі № 360/1375/23 - залишити без задоволення Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року у справі № 360/1375/23 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 13 червня 2024 року. Судді А.В. Гайдар І.Д.Компанієць І.В.Сіваченко