Постанова КЦС ВС № 299/3874/22

Постанова Іменем України 06 червня 2024 року м. Київ справа № 299/3874/22 провадження № 61-17803св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. Коротуна В. М., Краснощокова Є. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі - ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Виноградівської міської ради, розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Виноградівського районного суду від 24 березня 2023 року в складі судді: Левка Т. Ю., додаткове рішення Виноградівського районного суду від 19 квітня 2023 року в складі судді: Левка Т. Ю., та постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року в складі колегії суддів: Куштана Б. П., Мацунича М. В., Фазикош Г. В., Історія справи Короткий зміст позову У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Виноградівської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні. Позво мотивований тим, що 14 вересня 2018 року у Сихівському районному у місті Львові відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області було зареєстровано шлюб між відповідачкою ОСОБА_2 та позивачем ОСОБА_1 . У сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька - ОСОБА_4 . Позивач був змушений на заробітки виїхати до Чехії з метою влаштування умов для проживання сім`єю. Постійно підтримуючи зв`язок, періодично приїжджав в Україну для спілкування з дружиною та дочкою. З листопада 2021 року відповідачка з дочкою переїхала до Чехії. З грудня 2021 року позивач більше доньки не бачив. Відповідачка без будь-яких пояснень забрала доньку та поїхала в Україну. Позивач декілька разів приїжджав в Україну та шукав відповідачку, але марно. Позивач не погоджується з тим, що відповідачка позбавила його можливості приймати участь у вихованні дочки звертається до суду з цим позовом з метою встановлення режиму побачень з дочкою, оскільки вважає, що спілкування з батьком відповідає її інтересам. Позивач не заперечує, щоб дочка проживала з відповідачкою там, де для неї це зручно, однак бажає та має право про це знати. Крім того, для позивача важливо знати інформацію про здоров`я його дочки. Позивач вживав всі можливі заходи для того, щоб бачитися з дочкою: подавав до поліції заяву про викрадення дитини в Україні, також звертався до поліції в Чеській Республіці, вів переговори з відповідачкою. Він постійно приймає участь в утриманні дочки та надсилає відповідачці грошові кошти. Шлюб між позивачем та відповідачкою вже розірвано і відповідачка продовжує не давати позивачу бачитися з дитиною. Позивач вважав, що побачення з дочкою відповідають інтересам відповідачки, оскільки вона потребує відпочинку для відновлення своїх сил та більш позитивного спілкування з дитиною. Вказує, що для того, щоб дочка мала здорові відносини з однолітками, могла адекватно відноситися до чоловіків та відчувати себе повноцінною жінкою, яку любить тато, кожній дочці потрібно надати можливість спілкуватися з татом, особливо, якщо батько має таке бажання та робить все можливе, щоб встановити емоційний зв`язок зі своєю донькою. Розлучення батьків жодним чином не повинно негативно впливати на психоемоційний розвиток дитини, адже дитина не винувата в тому, що у батьків не склалися стосунки. Дитина не може бути предметом шантажу між батьками (відповідачка шантажує позивача, не дозволяючи спілкування з дочкою). Не допустимим є нав`язуванння матір`ю негативного ставлення до батька дочці, оскільки це значно шкодить дитині та може стати причиною віктимної/девіантної поведінки в майбутньому. ОСОБА_1 просив: зобов`язати відповідачку не чинити перешкоди позивачу у вільному спілкуванні, вихованні та побаченні зі своєю донькою ОСОБА_4 та повідомляти позивача про місце проживання доньки, про стан її здоров`я з наданням медичних документів; встановити наступні способи участі позивача у вихованні своєї доньки ОСОБА_4 - надати можливість бачитися з дочкою кожен другий вікенд (вихідні) місяця з п`ятниці 17:00 до неділі 18:00 та мати спільний відпочинок з дочкою кожні 6 місяців по 10 днів, а також мати можливість спілкуватися з дочкою кожного дня відеозв`язком тривалістю 30 хв; судові витрати покласти на відповідачку. Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції Рішенням Виноградівського районного суду від 24 березня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у вільному спілкуванні, вихованні та побаченні зі своєю донькою ОСОБА_4 та повідомляти ОСОБА_1 про місце проживання доньки ОСОБА_4 та про стан здоров`я ОСОБА_4 із наданням медичних документів. Встановлено наступні способи участі ОСОБА_1 у вихованні своєї доньки ОСОБА_4 : - шляхом встановлення систематичних зустрічей кожен другий вікенд (вихідні) місяця з п`ятниці 17:00 год. до неділі 18:00 год.; - надання можливості спільного відпочинку тривалістю десять днів один раз на кожні шість місяців; - надання можливості щоденного спілкування із використанням відео зв`язку тривалістю 30 хв. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме: 992,40 грн судового збору за звернення до суду з даним позовом і 338,14 грн судового збору за видачу в електронному вигляді технічного запису судових засідань і копій протоколів судових засідань. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що: відповідачка зверталася до відділення № 1 Берегівського РВП ГУ НП в Закарпатській області із заявами про вчинення позивачем ОСОБА_1 відносно неї кримінальних правопорушень. На виконання ухвал Виноградівського районного суду Закарпатської області відділенням № 1 Берегівського РВП ГУ НП в Закарпатській області відкрито два кримінальні провадження за ознаками частини першої статті 162 КК України та статті 126-1 КК України. Матеріали справи не містять даних, що позивач допускає негативну поведінку стосовно своєї дочки; позивач наголошував, що бажає приймати участь у вихованні дочки, а відповідачка забороняє йому спілкуватися з дитиною. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини; аналізуючи встановлені фактичні обставини справи та враховуючи вимоги норм сімейного законодавства, суд зробив висновок, що позивач ОСОБА_1 , як батько малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає окремо від дитини, має право на особисте спілкування з нею, а відповідачка ОСОБА_2 - мати малолітньої дитини не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, оскільки таке спілкування немає негативного впливу на нормальний розвиток дитини. Також позивач має право отримувати від відповідачки інформацію про місце проживання та здоров`я його дочки. За таких, встановлених в судовому засіданні обставин суд вважав доцільним для гармонійного розвитку дитини сторін, позовні вимоги задовольнити та визначити судовим рішенням запропоновані позивачем способи участі позивача у спілкуванні та виховані спільної з відповідачкою дочки. Судовий збір покладено на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Додатковим рішенням Виноградівського районного суду від 19 квітня 2023 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 22 190 грн. У задоволенні вимоги про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат по сплаті 992,40 грн. судового збору відмовлено. Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що: враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, на підставі досліджених доказів встановлено, що позивач ОСОБА_1 при розгляді цивільної справи, поніс витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 22 190,00 грн, що підтверджується Актом приймання-передачі виконаних робіт від 27 березня 2023 року, рахунками-фактурами № 35 від 19 квітня 2022 року, № 65 від 08 липня 2022 року, № 188 від 02 грудня 2022 року, № 201 від 21 грудня 2022 року, № 21 від 16 лютого 2022 року, випискою від 21 грудня 2022 року, випискою за 02 грудня 2022 року, випискою за 12 червня 2022 року, випискою 12 липня 2022 року, випискою за 16 лютого 2022 року, витягом зі звіту від 20 лютого 2023 року, витягом зі звіту від 21 грудня 2022 року, витягом зі звіту від 27 березня 2023 року, витягом зі звіту за грудень 2022 року рахунок 141 витягом зі звіту по рахунку 35, рахунком 141 від 30 вересня 2022 року, випискою від 06 жовтня 2022 року, Додатком до договору про надання правничої допомоги від 20 лютого 2022 року б/н, суд дійшов висновку, що заява представника позивача ОСОБА_5 про ухвалення додаткового рішення підлягає частковому задоволенню та з відповідачки на користь позивача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 22 190 грн; У задоволенні заявленої вимоги про стягнення з відповідачки на користь позивача витрат по сплаті судового збору у сумі 992,40 грн слід відмовити, оскільки ця сума судового збору стягнута з відповідачки рішенням, ухваленим по справі. Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції Постановою Закарпатського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Виноградівського районного суду від 24 березня 2023 року залишено без змін. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, додаткове рішення Виноградівського районного суду від 19 квітня 2023 року змінено, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення у такій редакції: «Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 190 грн». Іншу частину додаткового рішення Виноградівського районного суду від 19 квітня 2023 року залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що: суд першої інстанції виходив із того, що позивач ОСОБА_1 як батько малолітньої дитини ОСОБА_4 , який проживає окремо від дитини, має право на особисте спілкування із нею, а відповідач ОСОБА_2 - мати малолітньої дитини не має права перешкоджати батьку спілкуватися із дитиною і брати участь у її вихованні, оскільки таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини. Також позивач має право отримувати від відповідача інформацію про місце проживання і здоров`я його доньки; твердження відповідача, що відповідач пішла від позивача ще на п`ятому місяці вагітності і з тих пір батько не бачився із дитиною, спростовано матеріалами справи, зокрема, фотокартками. Також відповідач у апеляційній скарзі стверджувала, що самостійно утримує доньку, однак із виписки по руху коштів по картці, наданої позивачем до своєї позовної заяви, встановлено, що позивач перераховував регулярно відповідачеві грошові кошти; Доводи апеляційної скарги стосуються виключно неприязних відносин колишнього подружжя, жодного доводу, який би стосувався інтересів спільної доньки сторін, апеляційна скарга не містить. Колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції про визначений спосіб участі батька у вихованні та безперешкодному спілкуванні із донькою за встановленим графіком і вважала, що суд першої інстанції врахував інтереси дитини, які мають пріоритет над інтересами батьків, а також закріплений у положеннях міжнародних норм і норм законодавства України принцип рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування із дитиною та участь у її вихованні, поведінку батька та його активне бажання брати участь у вихованні та спілкуванні зі своєю донькою; позбавлення батька можливості спілкуватися із дитиною і брати участь у її вихованні за відсутності обставин, які б давали підстави для висновку, що таке спілкування перешкоджає нормальному розвитку дитини, є порушенням гарантованого законом права батька на рівне з матір`ю дитини право на спілкування та участь у її вихованні. Батьки мають налагодити співпрацю з метою забезпечення належного контакту між кожним із них з дитиною, встановлення можливості спілкування та спільного проведення часу, керуючись передусім найкращими інтересами дитини; наведені ОСОБА_2 у апеляційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами та не доводять порушення або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а колегія суддів не встановила фундаментальних порушень, допущених судом при розгляді спору в цій справі; в додатковому рішенні від 19 квітня 2023 року, судом першої інстанції було встановлено, що позивач ОСОБА_1 при розгляді цієї цивільної справи, поніс витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 22 190 грн, що підтверджується Актом приймання - передачі виконаних робіт від 27 березня 2023 року, рахунками-фактурами № 35 від 19 квітня 2022 року, № 65 від 08 липня 2022 року, № 188 від 02 грудня 2022 року, № 201 від 21 грудня 2022 року, № 21 від 16 лютого 2022 року, випискою від 21 грудня 2022 року, випискою за 02 грудня 2022 року, випискою за 12 червня 2022 року, випискою 12 липня 2022 року, випискою за 16 лютого 2022 року, витягом зі звіту від 20 лютого 2023 року, витягом зі звіту від 21 грудня 2022 року, витягом зі звіту від 27 березня 2023 року, витягом зі звіту за грудень 2022 року рахунок 141 витягом зі звіту по рахунку 35, рахунком 141 від 30 вересня 2022 року, випискою від 06 жовтня 2022 року, Додатком до договору про надання правничої допомоги від 20 лютого 2022 року б/н, суд дійшов висновку, що заява представника позивача ОСОБА_5 про ухвалення додаткового рішення підлягає частковому задоволенню і з відповідача на користь позивача належить стягнути витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 22 190 грн; колегія суддів не повністю погодилася із такими висновками суду першої інстанції із таких мотивів. Саме заінтересована сторона повинна вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Встановлюючи розмір витрат, пов`язаних з розглядом справи, а саме - витрат на професійну правничу допомогу, оцінюючи обґрунтованість заяви позивача разом із поданими доказами, співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, колегія суддів вважає, що заявлена представником позивача сума потребує перегляду; колегія суддів визнала необґрунтованою і неспівмірною заявлену до стягнення суму витрат на професійну правову допомогу з реальним обсягом такої допомоги. Зокрема, таку: підготовка додаткових пояснень по справі 27-30 січня 2023 року вартістю 2700 грн, підготовка та подання заяви про тимчасове вилучення відео звернення ОСОБА_2 по справі 13 лютого 2023 року вартістю 750 грн, представництво інтересів у Закарпатському апеляційному суді 16 лютого 2023 року вартістю 1 350 грн (узагалі не зрозуміло чому і на яких підставах така витрата включена в звіт), клопотання про відеоконференцію у справі 30 серпня 2022 року вартістю 500 грн, подання доказів по справі 30 вересня 2022 року вартістю 1100 грн, подання клопотання у справі клопотання про відеоконференцію на наступне судове засідання 30 вересня 2022 року вартістю 500 грн, подання клопотання про повторну відеоконференцію та спосіб повідомлення ОСОБА_2 28 вересня 2022 року вартістю 700 грн, підготовка та подання відповіді на відзив 01 грудня 2022 року вартістю 2 700 грн; під час вирішення питання про розподіл судових витрат апеляційний суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 3,5 та 9 статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Оцінивши звіт, наданий стороною до суду першої інстанції, колегія суддів вважала, що обґрунтованим розміром витрат на професійну правничу допомогу була сума 9 190,00 грн. Аргументи учасників справи У грудні 2023 року ОСОБА_2 через підсистему Електронний суд подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Виноградівського районного суду від 24 березня 2023 року, додаткове рішення Виноградівського районного суду від 19 квітня 2023 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року, в якій просила: скасувати оскаржені рішення; ухвалити нове яким в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю. Касаційна скарга мотивована тим, що: судами першої та апеляційної інстанції не враховано, що спір у справі, яка переглядається, стосується правовідносин між дитиною, батьками, водночас, позивач, відповідач та дитина проживають за межами України, що виключає безумовну підсудність цього спору судам України за правилами статей 75, 77 Закону України «Про міжнародне приватне право», оскільки на момент відкриття провадження та розгляду справи відповідач, позивач та дитина вже постійно не проживали на території України; на 8 тижні вагітності ОСОБА_2 фактично втекла від ОСОБА_1 і з того часу вони не проживали разом. Побоюючись за своє життя та життя своєї доньки, в грудні 2021р. ОСОБА_2 змушена була переховуватися від ОСОБА_1 . В свою чергу ОСОБА_1 , з метою встановлення місця проживання ОСОБА_2 , подав заяву про встановлення графіку зустрічей та звернувся до поліції з заявою про викрадення мамою дитини і це при тому, що він раніше дитину і на руки не брав. В січні 2022 року ОСОБА_1 створив групу у Viber, де погрожував ОСОБА_2 фізичним насиллям (скріншот переписки наявний в матеріалах справи), та виставив відео де ОСОБА_2 після чергового здійснення щодо неї насилля плакала. Також у переписці він визнав, що до січня 2020 року наносив тілесні ушкодження ОСОБА_2 . У вказаній групі він погрожував публікацією фото ОСОБА_2 в соціальних мережах, які свого часу примушував її робити (скріншоти переписки додані до матеріалів справи). Однак, суди не надали оцінку діям ОСОБА_1 , суди вважали недостатніми доказами наявність притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за нанесення тілесних ушкоджень, надані докази фізичного та психологічного тиску ОСОБА_1 стосовно ОСОБА_2 , визнання ОСОБА_1 вчинення насилля, твердження представника Позивача про те, що нанесення тілесних ушкоджень дитині по окремим частинам тіла не можуть трактуватись як насилля та водночас не заперечення даних тверджень ОСОБА_1 , як наявність загрози дитині та матері. ОСОБА_2 не проти участі у вихованні дитини ОСОБА_1 , однак зважаючи на психологічне, фізичне та сексуальне насилля побоюється за своє та своєї дитини життя та здоров`я та вважає, що таке можливе за участі працівників правоохоронних органів; ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були одружені, однак вже через декілька місяців після одруження ОСОБА_1 почав спричиняти ОСОБА_2 тілесні ушкодження та чинити психологічний тиск. Одного разу, навіть наносив удари в живіт під час її вагітності. Після цього ОСОБА_2 з метою захисту своєї дитини, повідомила ОСОБА_1 , про вагітність. В подальшому ОСОБА_1 наносив тілесні ушкодженні в інші частини тіла; рішення судів в частині стягнення витрат на правову допомогу є незаконними та необгрунтованими, прийняті без врахування позиції Верховного суду та ґрунтуються на припущеннях. Справа не містить доказів понесення ОСОБА_1 витрат по справі, адже виконавцем робіт згідно доданих рахунків був ФОП ОСОБА_6 , який і проводив оплату, а ОСОБА_7 не мала повноважень на представництво в суді апеляційної інстанції; відсутній висновок Верховного суду щодо застосування частини другої статті 19 СК України в разі набуття законної сили рішенням органу опіки та піклування щодо відмови у встановленні зустрічей під час розгляду справ з позовними вимогами щодо встановлення графіку зустрічей. Відсутність такого висновку призвело до наявності двох різних рішень, які обов`язкові до виконання. Крім того, чинним законодавством не передбачено можливість відступу (ігнорування) судом від рішення органу опіки та піклування (рішення органу самоврядування) про відмову у встановленні графіку зустрічей. Таким чином, на дату розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції був відсутній правовий висновок з питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що в свою чергу призвело до порушення при прийняті оспорюваних рішень порушень норм матеріального та процесуального прав; на підтвердження своїх повноважень адвокатом Мохнюк Р. Г. додано до касаційної скарги ордер серії АІ № 1369574, виданий адвокатом Мохнюк Р. Г., зі змісту якого вбачається, що адвокат здійснює адвокатську діяльність індивідуально. Вказаний ордер не містить обов`язкові реквізити, передбачені пунктом 12 Положення, зокрема у ордері серії АІ № 1369574, немає підпису адвоката, а тому такий ордер не можна визнавати документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги ОСОБА_5 в Закарпатському апеляційному суді; щодо вимог стягнення витрат на правову допомогу. Долучені до матеріалів справи документи не можуть бути належними та допустимими доказами витрат ОСОБА_1 на правничу допомогу, судових витрат. Додаток до договору про надання правничої допомоги від 22 лютого 2022 року б/н не підписано зі сторони ОСОБА_5 . Відповідно до пункту 1 вищевказаного додатку всі оплати по Договору здійснюються за рахунок ФОП ОСОБА_6 . Додані до матеріалів справи звіти не підписані виконавцем. Виконавцем зазначено адвоката Мохнюк Р. Г. Згідно наданих виписок ФОП ОСОБА_6 здійснював перерахування коштів на рахунок, однак у матеріалах справи відсутні відомості даних особи на ім`я кого відкрито вказаний рахунок. Щодо рахунку 65 від 08 липня 2022 року, то вказана послуга стосується подання позову до суду, при цьому позовна заява згідно з матеріалами справи була підготовлена раніше адвокатом Мохнюком Д. М. рішення судів в частині стягнення витрат на правову допомогу є незаконними та необґрунтованими; У квітні 2024 року ОСОБА_1 через Електронний суд подав відзив на касаційну скаргу, що підписаний адвокатом Мохнюком Р. Г., в якому просив: залишити постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року та рішення Виноградівського районного суду від 24 березня 2023 року без змін, додаткове рішення Виноградівського районного суду від 19 квітня 2023 року в частині, що залишена апеляційним судом чинною, а касаційну скаргу без задоволення; судові витрати покласти на відповідача. Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що: відповідачка не зазначає, які саме норми матеріального чи процесуального законодавства порушив суд і які права були під утиском; в касаційній скарзі вказано, що адвокат Мохнюк Р. Г. подавала касаційну скаргу. Це є неправдивим твердженням, оскільки ні апеляційну ні касаційну скаргу адвокат Мохнюк Р. Г. по справі не подавала. адвокат подавала лише відзив до апеляційної скарги, що було підтримано самим позивачем на засіданні, в якому він брав участь особисто. У справі є безліч копій ордерів адвоката Мохнюк Р. Г., що є обов`язковим додатком до кожного процесуального документа, який подається через Електронний Суд. В апеляційній інстанції всі документи адвокат Мохнюк Р. Г. подавала виключно через Електронний Суд і підписували електронним цифровим підписом, і ці документи мають силу не копії, а оригіналу. Позовна заява подана в письмовій формі з ордером АІ № 1224769, в якому зазначено, що представник позивача діє в судових органах, тому цей ордер також має своє розповсюдження і на апеляційний суд. В письмових матеріалах справи міститься оригінал даного ордеру; справа вирішена правильним судом, оскільки відповідачка зареєстрована у с. Великі Ком`яти (Закарпатська область), і наразі також, імовірно, там проживає, що опосередковано підтверджується довідкою від Прикордонної служби, оскільки відповідачка завжди проживає там же, де і донька позивача та відповідача - ОСОБА_8 . Відповідачка не проживає постійно закордоном, а лише виїзджала туди тимчасово в гості до сестри. Закарпатська область не зазнала жодних атак з боку Російської Федерації, тому відповідачка не може мати статусу біженки. Тому підсудність по цій справі обрана правильно і у справі відсутній іноземний елемент, у розумінні Закону України «Про міжнародне приватне право», оскільки тоді відповідачка мала б надати докази того, що вона знялася з реєстрації в Україні та виїхала на постійне проживання закордон; касаційна скарга оформлена з порушенням вимог процесуального законодавства і просто копіює, інколи по декілька разів, апеляційну скаргу. У скарзі не викладено, які саме порушення допущені судами. Рух справи Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2024 року: відкрито касаційне провадження у справі; в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року відмовлено Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2024 року в задоволенні заяв ОСОБА_1 про виключення даних представника з матеріалів справи та про визнання зловживанням процесуальними правами відмовлено. 09 травня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І. Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду. Межі та підстави касаційного перегляду Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України). В ухвалі Верховного Суду від22 березня 2024 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 12 квітня 2023 року у справі № 548/168/19; від 30 вересня 2022 року у справі № 583/1275/21; від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц; від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18; від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17; від 09 червня 2021 року у справі № 370/408/19; від 01 липня 2020 року у справі № 320/5420/18; у справі № 922/2604/20; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Фактичні обставини Суди встановили, що 14 вересня 2018 року сторони зареєстрували шлюб у Сихівському районному у місті Львові відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області за актовим записом №

303. У сторін народилася дитина - дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 21 січня 2022 року за позовною заявою ОСОБА_2 шлюб між сторонами розірвано. ОСОБА_1 виїхав на заробітки за кордон до Чеської Республіки. На цей час він проживає в США. Згідно наданої до суду довідки про рух коштів по банківській картці позивача від 01 лютого 2022 року встановлено, що позивач бере участь в матеріальному утриманні дитини. Між сторонами не досягнуто згоди щодо участі батька у спілкуванні та вихованні малолітньої дитини, яка проживає з матір`ю, відповідачкою по справі ОСОБА_2 28 березня 2022 року позивач звертався до Берегівського районого відділу поліції із заявою про викрадення відповідачкою ОСОБА_2 їх спільної дитини - дочки ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідачка зверталася до відділення № 1 Берегівського РВП ГУ НП в Закарпатській області із заявами про вчинення позивачем ОСОБА_1 відносно неї кримінальних правопорушень. На виконання ухвал Виноградівського районного суду Закарпатської області відділенням № 1 Берегівського РВП ГУ НП в Закарпатській області відкрито дві кримінальні провадження за ознаками частини першої статті 162 КК України та статті 126-1 КК України. 25 січня 2022 року служба у справах дітей Виноградівської міської ради надала висновок за № 01-15/34, яким питання доцільності надання дозволу на визначення можливості участі ОСОБА_1 у вихованні малолітньої дочки ОСОБА_9 залишила на розгляд комісії з питань захисту прав дитини. 27 січня 2022 року відбулося засідання комісії з питань захисту прав дитини, на якому батьки дитини присутні не були. Від імені відповідачки з`явилася її представник ОСОБА_3 . Комісія прийняла рішення відмовити ОСОБА_1 у визначенні способу участі у вихованні малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 22 лютого 2022 року виконавчий комітет Виноградівської міської ради Закарпатської області, враховуючи висновок служби у справах дітей від 25 січня 2022 року № 01-15/34 та рішення комісії з питань захисту прав дитини від 27 січня 2022 року, прийняв рішення за № 34, згідно якого ОСОБА_1 відмовлено у визначенні способу участі у вихованні малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач ОСОБА_1 , в судовому засіданні зазначав, що він вказане рішення виконавчого комітету міської ради не отримав і не мав змоги таке оскаржити. 18 березня 2022 року позивач ОСОБА_1 повторно звернувся до служби у справах дітей із заявою про визначення графіку побачень з дочкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно висновку органу опіки та піклування Виноградівської міської ради від 28 листопада 2022 року № 02-22/328, орган опіки та піклування розглянув позовну заяву ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та вважає недоцільним встановлення графіку зустрічей позивача з його дочкою. Позиція Верховного Суду Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України). Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України). Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України). Дитина, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала дитина), - особа, яка не досягла 18 років та зазнала домашнього насильства у будь-якій формі або стала свідком (очевидцем) такого насильства (пункт 2 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь (пункт 3 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Під час розгляду судом та/або органом опіки та піклування спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду, обов`язково беруться до уваги факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності (частина четверта статті 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Касаційний суд вже неодноразово звертав увагу, що законодавець поклав на суд обов`язок при вирішенні спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду враховувати як факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини, так і за присутності дитини. Тобто, у разі посилання учасників сімейного спору на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства обов`язково слід перевіряти чи відбувалося домашнє насильство щодо дитини або за її присутності. Зазначені обставини слід також перевіряти при вирішенні питання про забезпечення позову у справах про визначення місця проживання дитини (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2022 року в справі № 753/23626/17 (провадження № 61-15474св21), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року в справі № 757/33742/19-ц (провадження № 61-21029св21), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2023 року в справі № 127/20368/21 (провадження № 61-10159св23), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24)). Тобто при розгляді справи щодо участі одного з батьків у вихованні дитиниу разі посилання учасників сімейного спору на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства мають перевірятися обставини чи зазнавала дитина домашнього насильства у будь-якій формі чи стала свідком (очевидцем) такого насильства. У справі, що переглядається: суди при задоволенні позову послались на те, що матеріали справи не містять даних, що позивач допускає негативну поведінку по відношенню до своєї дочки; суди не врахували, що при розгляді справи щодо участі одного з батьків у вихованні дитиниу разі посилання учасників сімейного спору на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства мають перевірятися обставини чи зазнавала дитина домашнього насильства у будь-якій формі чи стала свідком (очевидцем) такого насильства; аналіз матеріалів справи свідчить, що на підтвердження фактів домашнього насильства відповідач надала витяги з єдиного реєстру досудових розслідувань (т. 1., а. с. 127-128), скріншоти переписки з погрозами (т. 1., а. с. 130-134, 211-220), втім суди цим доказам оцінки не надали. За таких обставин суди зробили передчасний висновок про задоволення позову. Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України). Касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що спір у справі, яка переглядається, стосується правовідносин між дитиною, батьками, водночас, позивач, відповідач та дитина проживають за межами України, що виключає безумовну підсудність цього спору судам України. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року по справі справа № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22) зазначено, що: «підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися. Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (частини перша та друга статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Україна згідно із Законом від 11 січня 2006 року № 3303-IV є учасницею Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей (далі - Гаазька конвенція 1980 року). Відповідно до статті 16 Гаазької Конвенції 1980 року після одержання повідомлення про незаконне переміщення або утримування дитини відповідно до статті 3, судові або адміністративні органи Договірної держави, на територію якої була переміщена дитина, або на території якої вона утримується, не будуть вирішувати по суті питання про піклування доти, поки не буде визначено, що дитина не повинна бути повернута відповідно до цієї Конвенції або поки заява не подана відповідно до цієї Конвенції протягом розумного періоду часу після одержання повідомлення. Вказана норма обмежує юрисдикцію виключно органів держави, на територію якої дитину переміщено, а не держави, із якої було дитину переміщено. Згідно зі статтею 19 Гаазької Конвенції 1980 року ніяке рішення, прийняте відповідно до цієї Конвенції, щодо повернення дитини, не розглядається як встановлення обставин будь-якого питання про піклування. У свою чергу нормами чинного законодавства України не передбачено імперативної умови про те, що перебування дитини за межами України є підставою для відмови у задоволенні позову про визначення місця проживання такої дитини. Більше того, зважаючи на положення міжнародних договорів щодо збереження юрисдикції судів України у питаннях батьківської відповідальності, очевидним є можливість вирішення справи про визначення місця проживання дитини саме національними судами. Таким чином, сама по собі обставина проживання дитини за кордоном (незалежно від того чи вивезена дитина за кордон до звернення до суду з позовом про визначення місця її проживання чи після) не впливає на вирішення судами України спору про визначення місця її проживання. Проживання дитини за кордоном не є самостійною підставою для відмови у позові про визначення місця проживання такої дитини разом з одним з батьків в Україні, а факт повернення дитини в Україну не є передумовою для вирішення спору між батьками про визначення місця проживання такої дитини». Щодо оскарження додаткових судових рішень Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18)). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що: «за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у cправі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови Центрального апеляційного господарського суду від 27 вересня 2022 року у цій справі, то додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2022 року також слід скасувати». З урахуванням того, що судові рішення по суті підлягають скасуванню, то додаткове рішення Виноградівського районного суду від 19 квітня 2023 року також належить скасувати. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржені судові рішення скасувати та передатисправу на новий розгляд до суду першої інстанції. Висновки щодо розподілу судових витрат Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України). Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов`язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи. З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц. У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат». Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційних скарг, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково. Рішення Виноградівського районного суду від 24 березня 2023 року, додаткове рішення Виноградівського районного суду від 19 квітня 2023 року, постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Виноградівського районного суду від 24 березня 2023 року, додаткове рішення Виноградівського районного суду від 19 квітня 2023 року та постанова Закарпатського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року втрачають законну силу та не підлягають подальшому виконанню. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: Д. А. Гудима І. О. Дундар В. М. Коротун Є. В. Краснощоков