Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/8133/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/8133/23 пров. № А/857/2796/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Затолочного В.С., суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року у справі № 260/8133/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання дії та бездіяльності протиправними, (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Гебеш С.А. в м. Ужгород Закарпатської області 11.01.2024 року в порядку письмового провадження), - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) (далі також відповідач), в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу одноразової грошової допомоги (далі також ОГД) в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у день виключення зі списків особового складу військової частини та зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити ОГД в зазначеному розмірі. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю. Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який, покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що позивача звільнено з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ). Таке звільнення не є підставою для виплати ОГД. Позивач скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України). Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України. Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 12 вересня 2023 № 695-ос майстер-сержанта ОСОБА_1 , звільненого з військової служби у запас за підпунктом «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, а саме: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовець не виявив бажання продовжувати військову службу), а саме у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я) військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей віком до 18 років), виключено із списків особового складу та усіх видів забезпечення. При цьому, як вбачається з тексту зазначеного наказу, вислуга років ОСОБА_1 станом на 12 вересня 2023 року в календарному обчисленні становила 14 років 00 місяців 11 днів, в пільговому обчисленні 11 років 11 місяців 12 днів, всього 25 років 11 місяців 23 дні. При звільненні ОГД, передбачена пунктом 2 статті 15 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ), позивачу виплачена не була. Суд першої інстанції, задовольняючи позов, дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання ОГД при звільненні з військової служби. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частина п`ята статті 17 Конституції України передбачає, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах визначені Законом № 2011-ХІІ. Абзацами 1-4 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку», а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше. Військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Військовослужбовцям при звільненні з військової служби за службовою невідповідністю, у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем чи у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, одноразова грошова допомога передбачена цим пунктом, не виплачується. Одноразова грошова допомога також не виплачується військовослужбовцям, звільненим з військової служби на підставах, визначених пунктами 2-4 частини другої статті 36 (крім випадків звільнення у зв`язку з виявленням однієї з підстав, зазначених у пунктах 1 і 9 частини другої статті 31) Закону України «Про розвідку». Виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання. Матеріалами справи встановлено, що позивач проходив військову службу за контрактом. Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232-ХІІ (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Даною правовою нормою розмежовано підстави для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, у мирний час, під час дії особливого періоду, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану. Апелянт звертає увагу на те, що сімейні обставини та інші поважні причини підстави для звільнення під час проведення мобілізації та дії воєнного стану безпосередньо визначені пунктом «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ. Разом з тим, для звільнення через сімейні обставини або з інших поважних причин у мирний час такі обставини та поважні причини мають відповідати переліку, визначеному Кабінетом Міністрів України (підпункт «ґ» пункту 1 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ). Саме випадок звільнення через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, передбачений як одна із підстав для виплати ОГД у абзаці другому пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ. Випадку виплати ОГД при звільненні через сімейні обставини або інші поважні причини без покликань на їх перелік, визначений Кабінетом Міністрів України, стаття 15 Закону № 2011-ХІІ не передбачає. Тобто, з точки зору апелянта, при звільненні за сімейними або іншими поважними причинами військовослужбовець набуває право на виплату ОГД лише у випадку такого звільнення у мирний час. Оскільки позивач звільнився за сімейними обставинами у період воєнного стану, він не набув права на вказану виплату. Апеляційний суд не погоджується з такими доводами апелянта з наступних міркувань. Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України) аналогічний припис закріплений у частині статті 6 та частині першій статті 242 КАС України. Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського Суду з прав людини (далі також ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandus рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2008 року у справі «С. Г. та інші проти Болгарії» (C. G. and others v. Bulgaria, заява № 1365/07, § 39) та від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandus рішення ЄСПЛ від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31-32) та від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України» (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)). Відповідно частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Аналізуючи в межах даної справи положення абзаців 1-3 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ через призму поняття «якість закону», як елементу принципу верховенства права та відповідної практики ЄСПЛ, апеляційний суд приходить до висновку, що дана правова норма внаслідок її нечіткого формулювання допускає множинне (неоднозначне) тлумачення. Так, абзац 3 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ викладений шляхом застосування способу негативного правового регулювання. В даному випадку законодавець чітко передбачив категорії осіб, яким не виплачується ОГД ні за яких умов. Особи, звільнені з військової служби через сімейні обставини, до таких категорій не входять. В той же час, в абзацах 1-2 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ застосовано спосіб позитивного правового регулювання спірних правовідносин передбачений перелік осіб, яким ОГД виплачується залежно від підстав їх звільнення, з розмежуванням, в залеєності від таких підстав, розміру ОГД. При цьому, випадки звільнення через сімейні обставини присутні як в абзаці 1, так і в абзаці 2 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ. Разом з тим, абзацом 1 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ до військовослужбовців, звільнених через сімейні обставини, які мають право на отримання ОГД в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, віднесено тільки військовослужбовців-жінок, які мають дитину (дітей) віком до 18 років у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу. Абзац 2 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ визначає більш широке коло звільнених через сімейні обставини військовослужбовців, які мають право на отримання ОГД в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, - через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України. Таким чином, прямої законодавчої заборони для виплати ОГД звільненим через сімейні обставини під час дії особливого періоду, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану військовослужбовцям абзац 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ не містить. Однак, якщо звільнення військовослужбовців відбулося через сімейні обставини, відмінні від обставини, прямо передбаченої абзацом 1 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ, такі військовослужбовці вправі розраховувати на отримання ОГД тільки в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Те, що абзац 2 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ містить відсилання до визначення Кабінетом Міністрів України переліку сімейних обставин або інших поважних причин, не нівелює право військовослужбовця, звільненого через сімейні обставини, які напряму визначені законом, на отримання ОГД. Апеляційний суд як додатковий аргумент для своїх висновків вважає за необхідне звернути увагу на положення постанови Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» (далі також Постанова № 413, Перелік сімейних обставин). Постанова № 413 та затверджений нею Перелік сімейних обстави (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не містять обмежень щодо застосування у мирний час, під час дії особливого періоду, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану. Постанова № 413 у вступній частині містить загальне покликання на те, що видається відповідно до статті 26 Закону № 2232-ХІІ. Також слід зауважити, що норми статті 26 Закону № 2232-ХІІ щодо підстав звільнення під час дії особливого періоду, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану зазнавали неодноразових змін. Зокрема, пункт 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ був доповнений підпунктом «г» в квітні 2022 року на підставі Закону України від 01.04.2022 № 2169-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян». До цього часу такої підстави як звільнення через сімейні обставини або з інших поважних причин під час проведення мобілізації та воєнного стану Закон № 2232-ХІІ не передбачав. Тобто норми пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ, якими врегульовано право на отримання ОГД звільненим з військової служби військовослужбовцям, були законодавчо сформовані раніше внесення змін до статті 26 Закону № 2232-ХІІ, які додатково передбачили підстави звільнення за сімейними обставинами під час проведення мобілізації та воєнного стану. Внаслідок цього між зазначеними правовими нормами виникли неузгодженості, що не були на час спірних правовідносин усунуті на законодавчому рівні. Тому певні неузгодженості в нормах Закону № 2232-ХІІ та Закону № 2011-ХІІ не можуть бути підставою для відмови позивачу у виплаті належної йому ОГД. Таким чином, на погляд колегії суддів, буквальне та системне тлумачення наведених законодавчих норм свідчить про те, що законодавець не мав наміру свідомо обмежити право на виплату одноразової грошової допомоги особам, звільненим з військової служби через сімейні обставини, які прямо передбачені положеннями статті 26 Закону № 2232-ХІІ. Підсумовуючи викладене, з огляду на «якість закону», позивач не повинен нести негативний тягар у вигляді позбавлення його права на належну йому виплату ОГД внаслідок нечіткого викладення законодавчих норм, що регулюють питання її виплати. Апеляційний суд при вирішенні даної справи доречним вважає звернутися також до положень статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за яким кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У справі «Суханов та Ільченко проти України» ЄСПЛ зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, № 68385/10 та № 71378/10). Виходячи з обставин справи та відповідних норм матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини, позивач мав законне сподівання на виплату йому передбаченою законом ОГД у зв`язку з тривалою (понад двадцять років) військовою службою, а відповідач безпідставно, відмовивши йому у такій виплаті, незаконно позбавив позивача належної йому до виплати ОГД. Тому колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта щодо правомірності його дій з відмови у виплаті позивачу ОГД. Отже, враховуючи, що позивач, як особа, що звільнилася з військової служби через сімейні обставини та має 14 повних календарних років служби, набув право на виплату йому ОГД у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та скасуванню не підлягає. Згідно частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права. Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає. Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні. Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року у справі № 260/8133/23 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України. Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар