Постанова Дніпровський апеляційний суд № 190/195/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5321/24 Справа № 190/195/24 Суддя у 1-й інстанції - Кудрявцева Ю.В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 червня 2024 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Барильської А.П., суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О. розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 04 березня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення,- ВСТАНОВИЛА: У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця») про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що з 14 квітня 2017 року працює на підприємстві відповідача - у П`ятихатській дистанції колії Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця». За період з 2018 року по 2022 рік перебувала у щорічних відпустках, користувалася правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, але підприємство в порушення умов п.3.1.12. Колективного договору на 2011-2012 роки, що діяв також в наступних 2016-2022 роках, яким було визначено розмір допомоги на оздоровлення у розмірі 40% тарифної ставки на момент надання допомоги, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати, посилаючись на внесення погоджених з профспілкою змін до Колективного договору, виплачувало таку допомогу не в повному обсязі, чим допустило порушення її прав, тому просила суд ухвалити рішення яким стягнути з відповідача недоплачену матеріальну допомогу ну оздоровлення у сумі 6614 грн. та 2500 грн. витрат на правову допомогу. Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 04 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення яким задовольнити її позов. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що предметом спору є порушення відповідачем п.3.1.12. Колективного договору, а не спір про систему оплати праці, що було предметом розгляду Верховного Суду у справі № 501/4788/21, на яку послався суд відмовивши у позові. Порушення її прав є довготривалим та підлягає судовому захисту. 29 квітня 2024 року відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч.1 ст.369 ЦПК України). Зважаючи на те, що ціна позову становить 6614 грн. та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія доходить висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачка з 14 квітня 2017 року працює на підприємстві відповідача у П`ятихатській дистанції колії Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» на різних посадах, з 01 грудня 2022 року її призначено інженером 1 категорії групи метрології. Відповідно до п.3.1.12. Колективного договору на 2012 рік, схваленого конференцією трудового колективу П`ятихатської дистанції колії 28 березня 2012 року, дії якого продовжені відповідними постановами на 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки, адміністрація зобов`язується при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини, незалежно від періоду її надання, виплачувати згідно з положенням за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 40 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Спільною постановою керівника «П`ятихатської дистанції колії Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» і голови профспілкового комітету «П`ятихатської дистанції колії Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» №2 від 31 березня 2017 року постановлено застосовувати з 01 квітня 2017 року у діючому колективному договорі замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом». Спільною постановою начальника СП «П`ятихатська дистанція колії Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» і голови профспілкового комітету СП «П`ятихатська дистанція колії Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» №148 від 14 червня 2021 року внесено зміни до колективного договору, зокрема п.3.1.12. викладено у новій редакції, згідно з якою при наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини, незалежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік згідно з положенням, за письмовою заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року. Згідно з наданими позивачкою розрахунковими листами у січні 2018 року їй виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі - 2203 грн., у січня 2020 року - 2627 грн., у червні 2021 року - 4540 грн., у січні 2022 року - 4962 грн. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що з прийняттям Закону №1774-VIII в Україні було змінено підхід щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не лише при визначенні посадових окладів, а й щодо розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата. Аналіз такого правового регулювання дає підстави зробити висновок про те, що законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати; по-друге, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 01 січня відповідного календарного року (пункти 75, 76 постанови). Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі №501/4788/21, зазначивши " що з набранням чинності Закону України № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року обчислення місячної тарифної ставки позивача із застосуванням в якості розрахункової величини мінімальної заробітної плати стало недопустимим в силу імперативного припису закону". Відтак, починаючи з 01 січня 2017 року на виконання вимог Закону №1774-VIII від 06 грудня 2016 року, АТ «Українська залізниця» було зобов`язано застосовувати розрахункову величину у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, замість мінімальної заробітної плати. Отже не зважаючи на положення пункту п.3.1.12. Колективного договору, відповідач правомірно здійснював виплату матеріальної допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 з використанням базового показника - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом у відповідний період. Однак, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними. Стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Як встановлено ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. З аналізу у сукупності ст. ст. 22, 58 Конституції України, ст. 9 КЗпП України належить прийти до висновку, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю не мають зворотньої сили. Стаття 9 КЗпП України не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагає судової процедури визнання їх недійсними. Згідно ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Відповідно до ст.13 КЗпП України та ст. 7 Закону України Про колективні договори і угоди зміст колективного договору визначається сторонами. Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії. Згідно ст.18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника. Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Як вбачається із матеріалів справи, позивачка ОСОБА_1 працює на підприємстві відповідача, у П`ятихатській дистанції колії Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» на різних посадах, з 01 грудня 2022 року її призначено інженером 1 категорії групи метрології . Відповідно до п.3.1.12. Колективного договору на 2012 рік, схваленого конференцією трудового колективу П`ятихатської дистанції колії 28 березня 2012 року, дії якого продовжені відповідними постановами на 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки, адміністрація зобов`язується при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини, незалежно від періоду її надання, виплачувати згідно з положенням за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 40 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги (а.с.20-23). Відповідно до спільної постанови начальника СП «П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» та голови профспілки СП «П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» України за №1 від 16 січня 2017 року постановлено продовжити здійснювати виконання зобов`язань діючого колективного договору СП «П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» у 2017 році до 31 грудня 2017 року (а.с.24). Відповідно до спільної постанови начальника СП «П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» та голови профспілки СП «П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» України за №1 від 15 січня 2018 року постановлено продовжити здійснювати виконання зобов`язань діючого колективного договору СП «П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» у 2018 році до 31 грудня 2018 року (а.с.26). Відповідно до спільної постанови начальника СП «П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» та голови профспілки СП «П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» України за №1 від 15 січня 2019 року постановлено продовжити здійснювати виконання зобов`язань діючого колективного договору СП «П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» у 2019 році до укладення колективного договору АТ «Українська залізниця» (а.с.27). Відповідно до спільної постанови начальника СП «П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» та голови профспілки СП «П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» України за №1 від 15 січня 2020 року постановлено продовжити здійснювати виконання зобов`язань діючого колективного договору СП «П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» у 2020 році до укладення колективного договору АТ «Українська залізниця» (а.с.28). Відповідно до спільної постанови начальника СП «П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» та голови профспілки СП «П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» України за №1 від 15 січня 2021 року постановлено продовжити здійснювати виконання зобов`язань діючого колективного договору СП «П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» у 2021 році до 31 грудня 2021 року (а.с.29). Відповідно до спільної постанови начальника СП «П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» та голови профспілки СП «П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» України за №12 від 17 грудня 2021 року постановлено продовжити здійснювати виконання зобов`язань діючого колективного договору СП «П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» у 2022 році до 31 грудня 2022 року (а.с31). Згідно спільної постанови начальника СП «П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» та голови профспілки СП «П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» України за №2 від 31 березня 2017 року постановлено застосувати з 01 квітня 2017 року у діючому колективному договорі ДП «Придніпровська залізниця» замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом» (а.с. 25). Відповідно до спільної постанови начальника СП «П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» та первинної профспілкової організації ВСП «П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку» ДП «Придніпровська залізниця» за №148 від 14 червня 2021 року постановлено внести зміни до колективного договору ВСП «П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку», а саме в пункт 3.1.12. викласти в новій редакції: «При наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік, за письмовою заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року» (а.с.30). Прийняття спільної постанови начальника СП «П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» та голови профспілки СП «П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» України за №2 від 31 березня 2017 року про застосовування з 01 квітня 2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршують становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва СП «П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» та первинної профспілкової організації структурного підрозділу «П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця», а на конференції трудового колективу, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 200 грн, отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, така різниця між вказаними величинами має місце і в наступних роках, тому суд вважає, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна СП «П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» та первинної профспілкової організації структурного підрозділу «П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» за №2 від 31 березня 2017 року, яка погіршує становище працівників, а п.3.1.12. Колективного договору. 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774 - VIII від 06 грудня 2016 року, згідно п.3,5 розділу ІІ якого, установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 грн. Установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно умов вказаного закону, мінімальна заробітна плата перестала бути розрахунковою величиною при визначенні розмірів заробітної плати та інших виплат, в тому числі вона не могла бути застосована як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторони, які укладали такі договори мали б привести їх до норм вказаного закону протягом 3 місяців. Однак, стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Проаналізувавши у сукупності положення ст.ст.22,58 Конституції України, статті 9 КЗпП України, можна зробити висновок, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю не мають зворотної сили. Тобто, прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» №1774-УІІІ від 06 грудня 2016 року не створює юридичних наслідків щодо застосування п.3.1.12. Колективного договору в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, Колективним договором, п.3.1.12. якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Будь-яких доказів того, що відповідачем у визначеному законом та колективним договором порядку, виконано вимоги вказаного закону щодо укладення чи приведення існуючих колективних договорів чи угод у відповідність із цим Законом, протягом трьох місяців, чи в подальшому, відповідачем суду не надано. Разом з тим, враховуючи положення Галузевої угоди, прийняття державних норм з рівнем гарантій нижче, ніж передбачено угодою, має наслідком продовження дії саме норм угоди, до закінчення терміну її чинності. З матеріалів справи вбачається, що з 10 січня 2018 року по 23 січня 2018 року, з 08 січня 2020 року по 31 січня 2020 року, з 14 червня 2021 року по 11 липня 2021 року та з 17 січня 2022 оку по 12 лютого 2022 року позивачці ОСОБА_1 надавалися щорічні відпустки. Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 723 грн. Надаючи позивачці матеріальну допомогу до відпустки в 2018 році в розмірі 2 203 грн, замість розміру мінімальної заробітної плати, фактично відповідачем погіршено становище працівника, оскільки в даному випадку значно зменшується розмір матеріальної допомоги, яка згідно умов колективного договору підлягала виплати при отриманні відпустки та мала складати мінімальну заробітну плату по Україні на момент виплати допомоги. Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що недоплаченою позивачу є сума 1 520 грн. (3723 - 2203 = 1520). Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2020 року була встановлена на рівні 4723 грн., а позивачці надано матеріальну допомогу в розмірі 2627 грн., відповідно недоплаченою є сума 2096 грн. (4723 - 2627 = 2096). Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2021 року встановлена на рівні 6000 грн., а позивачці надано матеріальну допомогу в розмірі 4540 грн., відповідно недоплаченою є сума 1460 грн. (6000 - 4540 = 1460). Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік» мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2022 року встановлена на рівні 6500 грн., а позивачці надано матеріальну допомогу в розмірі 4962 грн., відповідно недоплаченою є сума 1538грн. (6500 - 4962 = 1538). Отже, за вказаний період відповідач недоплатив позивачці матеріальну допомогу в розмірі 6614 грн. (1520 + 2096 + 1460 + 1538). Слід зазначити, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивачку про погіршення існуючих умов оплати праці. Питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п. 3.1.14 якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40 % відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. За змістом ст.2 Закону України «Про оплату праці», до складу заробітної плати крім основної та додаткової, входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати. Матеріальна допомога на оздоровлення, що надається до щорічної відпустки, є систематичною матеріальною допомогою. Це визначає пункт 2.3.3. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Госкомстату від 13 січня 2004 року №

5. Таку допомогу виплачують робітникам певних категорій: на оздоровлення; через екологічний стан регіону. Матеріальна допомога на оздоровлення належить до заохочувальних та компенсаційних виплат, що належать до фонду оплати праці. Аналіз наведених положень законодавства дає суду підстави дійти висновку про те, що матеріальна допомога входить до структури заробітної плати, а отже до позовних вимог щодо спірних правовідносин застосовуються скорочені строки позовної давності, встановлені нормами ст.233 КЗпП України. Так, відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України, в редакції, яка була чинною до 19 липня 2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України, із змінами, внесеними Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Водночас, на підставі п.1 Прикінцевих положень КЗпП під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.233 КЗпП, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин, який неодноразово продовжувався, і був відмінений постановою КМУ від 27 червня 2023 року № 651 Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 24.00 год. 30 червня 2023 року. Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі. Отже, строки звернення позивачки до суду за вирішенням трудового спору не було пропущено, оскільки з вимогою про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 2018 року по 19 липня 2022 року вона мала право звернутися до суду без обмеження будь-яким строком. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про неправомірність дій відповідача щодо невиплати частини матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 6614 грн., отже, позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення за період часу за 2018 рік та з 2020 року по 2022 рік у розмірі 6614 грн., є доведеними належними доказами у справі та обґрунтованими. У зв`язку з чим колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу. Стосовно витрат на правничу допомогу. Положеннями ст. ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2)пов`язані із залученням свідків,спеціалістів,перекладачів,експертів та проведенням експертизи; 3)пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням,забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Згідно з ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Відповідно до ст.137 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно з ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі задоволення позову на відповідача, у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно задоволених вимог. Відповідно до п.8 ч.2 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано ордер адвоката серія АЕ №1258093, копію договору про надання правової допомоги №24/01 від 24 січня 2024 року, Акт № 1 про надання правової допомоги від 24 січня 2024 року, відповідно до якого адвокатом були надані позивачу послуги: усна консультація щодо підстав звернення до суду на суму 500 грн., тривалістю 30 хвилин, та складення позовної заяви, аналіз судової практики, копіювання документів на суму 2000 грн., тривалістю 2,5 години, квитанцію №3254119 від 24 січня 2024 року на суму 2500 грн. (а.с.40-47). Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18,провадження№12-171гс19). Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони. Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору. Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін). Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об`єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі. Однак, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності. Враховуючи, складність справи, виконані адвокатом роботи під час розгляду справи у суді, час, витрачений адвокатом на виконання наданих послуг, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, колегія суддів дійшла висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 2 500 грн, що є співмірними з наданим адвокатом обсягом послуг, які відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права, а також невідповідністю висновків суду обставинам справи, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову. За частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до положень статті 141 ЦПК України з відповідача на користь держави, так як позивачка при поданні позову до суду першої інстанції та при поданні апеляційної скарги була звільнена від сплати судового збору, підлягає стягненню судовий збір у сумі 3028 грн. Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 04 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення задовольнити. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за період часу за 2018 рік та з 2020 року по 2022 рік, у розмірі 6 614 грн. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 2500 грн. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815) на користь держави судовий збір в розмірі 3028 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів. Головуючий: А.П. Барильська Судді: Е.Л.Демченко М.О.Макаров