Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/30851/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/30851/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Романченко Є.Ю. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 10 червня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Гонтарука В. М. Матохнюка Д.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо не проведення перерахунку та виплати грошового забезпечення (в частині надбавки за вислугу років, в тому числі премії, компенсації за невикористану додаткову відпустку), із врахуванням до стажу служби в Департаменті патрульної поліції наявну вислугу років служби в Державній кримінально-виконавчій службі України з 01 квітня 2006 року по 07 вересня 2017 року за період служби в Департаменті патрульної поліції з 23.10.2017 по 13.08.2023 включно, з урахуванням раніше виплачених сум; - зобов`язати Департамент патрульної поліції провести перерахунок і виплату грошового забезпечення (в частині надбавки за вислугу років, в тому числі премії, компенсації за невикористану додаткову відпустку), із врахуванням до стажу служби в Департаменті патрульної поліції наявну вислугу років служби в Державній кримінально-виконавчій службі України з 01 квітня 2006 року по 07 вересня 2017 року за період служби в Департаменті патрульної поліції з 23.10.2017 по 13.08.2023 включно, з урахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року позов задоволено частково. Зокрема, суд визнав протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо нездійснення ОСОБА_1 перерахунку та виплати грошового забезпечення за період служби в Департаменті патрульної поліції з 23 жовтня 2017 року по 13 серпня 2023 року включно, в частині виплати надбавки за вислугу років, в тому числі премії, із врахуванням до стажу служби в поліції наявний стаж служби в органах та установах Державної кримінально-виконавчої служби України з 01 квітня 2006 року по 07 вересня 2017 року та зобов`язав Департамент патрульної поліції здійснити ОСОБА_1 перерахунок і виплату грошового забезпечення за період служби в Департаменті патрульної поліції з 23 жовтня 2017 року по 13 серпня 2023 року включно, в частині виплати надбавки за вислугу років, в тому числі премії, із врахуванням до стажу служби в поліції наявний стаж служби в органах та установах Державної кримінально-виконавчої служби України з 01 квітня 2006 року по 07 вересня 2017 року, з урахуванням висновків суду у даній справі та раніше виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог судом першої інстанції відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням в частині задоволених вимог, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. Так, на переконання апелянта, до даних правовідносин необхідно застосувати пункт 19 Порядку № 260, яким передбачено, що у випадках, коли будуть підтверджені раніше не відомі та не враховані в особових справах періоди служби, грошове забезпечення, яке буде встановлено в нових розмірах, виплачується з дня видання наказу органу поліції про підтвердження раніше не врахованого стажу служби. Також, відповідач відзначає про пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом. За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне. Позивач проходив службу в Держаній установі "Житомирська виправна колонія (№4)" з 01.04.2006 до 07.09.2017. Згідно даних наказу начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України №431 о/с від 20.10.2017, позивач прийнятий на службу в поліції з 23.10.2017, де продовжує проходити службу. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 21.04.2023 у справі № 240/2065/22, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31.07.2023, зобов`язано Департамент патрульної поліції Національної поліції України зарахувати позивачу до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, - стаж служби в органах та установах Державної кримінально-виконавчої служби України за період з 1 квітня 2006 року до 7 вересня 2017 року. 08.09.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою про здійснення перерахунку та виплату грошового забезпечення (в частині надбавки за вислугу років, в тому числі премії, компенсації за невикористану додаткову відпустку) із врахуванням до стажу служби в Департаменті патрульної поліції наявну вислугу років служби в Державній кримінально-виконавчій службі України з 01 квітня 2006 року по 07 вересня 2017 року за період служби в Департаменті патрульної поліції з 23.10.2017 по 13.08.2023 включно, з урахуванням раніше виплачених сум. Відповідач листом від 03.10.2023 № А-15269/41/5/05-2023 повідомив позивача про те, що на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21.04.2023 у справі № 240/2065/22, по особовому складу Департаменту патрульної поліції винесено наказ від 14.08.2023 №1030 о/с про встановлення стажу служби в поліції, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки - 18 років 02 місяці 15 днів. Відтак, з урахуванням пункту 19 розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 № 260, позивачу здійснено перерахунок грошового забезпечення з урахуванням раніше невідомого та неврахованого періоду служби, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років саме з 14.08.2023. Не погодившись із позицією відповідача стосовно необхідності здійснення перерахунку грошового забезпечення саме з дати винесення наказу, позивач звернувся до суду з даним позовом. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки право позивача на перерахунок грошового забезпечення поновлено в судовому порядку, а періоди служби позивача в органах та установах Державної кримінально-виконавчої служби України були відомі відповідачу на момент прийняття наказу № 431 о/с від 20.10.2017 про прийняття останнього на службу, тому приписи пункту 19 Порядку № 260 у даних спірних правовідносинах в частині визначення дати, з якої має бути здійснений перерахунок грошового забезпечення, застосуванню не підлягають. Колегія суддів, надаючи оцінку спірним правовідносинам, виходить з наступного. Відповідно до статті 94 Закону України "Про Національну поліцію", Постанови №988 наказом МВС України від 06.04.2016 №260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок №260). Пунктом 3 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення. В свою чергу, відповідно до пункту 19 Порядку № 260 передбачено, що у випадках, коли будуть підтверджені раніше не відомі та не враховані в особових справах періоди служби, грошове забезпечення, яке буде встановлено в нових розмірах, виплачується з дня видання наказу органу поліції про підтвердження раніше не врахованого стажу служби. Як встановлено з матеріалів справи право позивача на перерахунок грошового забезпечення обумовлено визнанням в судовому порядку неправомірною відмови Департаменту патрульної поліції у зарахуванні до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, - стажу служби в органах та установах Державної кримінально-виконавчої служби України. При цьому, періоди служби позивача в органах та установах Державної кримінально-виконавчої служби України були відомі Департаменту патрульної поліції на момент прийняття наказу № 431 о/с від 20.10.2017 про прийняття останнього на службу. Вказана обставина відповідачем, апелянтом у справі, не заперечується. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що приписи пункту 19 Порядку № 260 у даних спірних правовідносинах в частині визначення дати, з якої має бути здійснений перерахунок грошового забезпечення, застосуванню не підлягають. Стосовно доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом, то судова колегія останні відхиляє, з огляду на таке. Згідно з ч.1 ст.122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частиною п`ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України (у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-IX) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року. Спір про виплату заробітної плати набуває ознак трудового спору і якщо зважити на те, що КАС України не містить норм, які передбачали б строк звернення до адміністративного суду із позовом про стягнення недоотриманої/заборгованої заробітної плати/винагороди, то застосуванню до спірних правовідносин підлягає стаття 233 КЗпП України, яка, на думку колегії суддів, містить спеціальні для окреслених правовідносин норми, які встановлюють строк звернення до суду за захистом порушеного в матеріальному аспекті права на оплату праці. На дату звернення позивача до суду з даним позовом стаття 233 КЗпП України вже діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ. Так, з набранням чинності Закону № 2352-ІХ частини перша і друга статті 233 КЗпП України діють в новій редакції. Аналізуючи положення цієї статті у часових межах існування її юридичних норм (тобто як у її редакції, чинній до 19 липня 2022 року, так і в чинній її редакції) у зіставленні з положеннями пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, колегія суддів у вимірі обставин цієї справи дійшла таких висновків: норми частини п`ятої статті 122 КАС України є загальними нормами для правовідносин з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби стосовно норм іншого закону, які встановлюють інший строк звернення до суду у спорах, що виникають з цих правовідносин (публічної служби); стаття 122 КАС України, зокрема частина п`ята цієї статті, не містить норм, які б регулювали порядок звернення осіб, які перебувають на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Строк звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення заробітної плати визначений у частині першій статті 233 КЗпП України, норми якої є для даних правовідносин спеціальними відносно приписів частини п`ятої статті 122 КАС України, які є загальними, і з них не можна прямо зробити висновок стосовно строків звернення до суду для захисту права на заробітну плату; з 19 липня 2022 року для звернення з таким позовом, як цей, до адміністративного суду передбачено тримісячний строк (частини перша статті 233 КЗпП України). Як встановлено з матеріалів справи, позивач з наказом від 14.08.2023 року №1030 о/с, яким встановлено, що станом на 14.08.2023 року він має стаж служби в поліції 18 років 02 місяці 15 днів, був ознайомлений в цей же день, а відтак звернувшись до суду з даним позовом 30.10.2023 року, не пропустив строки, встановлені приписами ст. 233 КЗпП. В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Гонтарук В. М. Матохнюк Д.Б.