Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 600/5468/23-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/5468/23-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маренич І.В. Суддя-доповідач - Гонтарук В. М. 10 червня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гонтарука В. М. суддів: Білої Л.М. Матохнюка Д.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 року (ухвалене в м. Чернівці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : позивач звернулась до Чернівецького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення. Позивач своїм правом, передбаченим ст.ст. 300, 304 КАС України не скористалась та не подала відзив на апеляційну скаргу. Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 15 квітня 2024 року, з урахуванням ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач : - з 01.09.1991 по 01.07.1993 навчалася в Макарівському медичному училищі. Загальний трудовий стаж складає 1 рік 10 місяців; - з 02.08.1993 р. по 15.08.1994 р. працювала на посаді палатної медсестри психіатричного відділення Чернівецької обласної психіатричної лікарні; - з 01.09.1994 р. по 20.01.1998 на посаді медсестри операційного ургентного хірургічного відділення; - з 01.09.1999 по 24.06.2005 навчання в Буковинському державному медичному університеті; - з 01.08.2005 по 04.07.2007 лікар-інтерн для проходження двохрічної інтернатури по радіології; - з 01.08.2007 по 17.06.2008 лікар рентгенолог стажист (прим. атестовано робоче місце); - з 16.06.2008 по 14.09.2011 завідуюча рентген відділенням - лікар рентгенолог; - з 26.01.2012 по 13.11.2013 лікар-рентгенолог у ФОП ОСОБА_2 ; - з 14.11.2014 по 12.04.2019 лікар рентгенолог рентгенкабінету у Чернівецькому обласному протитуберкульозному диспансері (прим. 17.07.2009 та 17.07.2014 р. підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за списком №1); - з 13.04.2019 по 24.01.2022 лікар рентгенолог у ФОП ОСОБА_3 - з 03.06.2019 по 10.04.2020 лікар рентгенолог на 0,5 ставки у КМУ обласний клінічний протитуберкульозний диспансер. Згідно довідок наявних у матеріалах справи позивач, зокрема : - в період з 01.08.2007 року прийнята на посаду лікаря - рентгенолога стажиста рентгенологічного кабінету (витяг з наказу №13-к); - з 17.06.2008 року переведена на посаду завідуючої рентген кабінету, лікаря рентгенолога у зв`язку з проходженням курсів спеціалізації і отримання сертифікату лікаря спеціаліста з спеціальності "рентгенологія" (витяг з наказу №17-к); - довідки від 19.01.2023 р. № 38 про затвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданій ОСОБА_1 , про те, що зазначена особа працювала повний робочий день в Чернівецькій міській клінічній лікарні №3, за професією лікар рентгенолог, що передбачена списком №1 розділу ХІХ, підрозділу 19, код КП 3229 в період з 01.08.2007 по 14.09.2011 - 4 роки 1 місяць 14 днів. Додаткові відомості - атестація робочого місця була проведена 17.10.2007 (наказ №83 від 17.10.2007 р.) Про результати атестації робочих місць за умовами праці та атестаційними документами обґрунтовано підтверджено право на пенсію за віком на пільгових умовах згідно Списку №1 - лікаря - рентгенолога; - довідки від 27.01.2023 №106 виданої Обласним комунальним некомерційним підприємством "Чернівецький обласний клінічний протитуберкульозний диспансер" , виданій ОСОБА_1 , що вона дійсно працювала в ОКНП "Чернівецький обласний клінічний протитуберкульозний диспансер" на посаді лікаря рентгенолога на 1,0 ставки з 14.11.2013 (наказ №391-пр від 14.11.2013 р.) по 12.04.2019 р. (наказ №164-зв від 11.04.2019 р.). З 03.06.2019 (наказ №227-пр від 31.05.2019) по 10.04.2020 (наказ №174-зв від 09.04.2020 р.) працювала на посаді лікаря-рентгенолога рентгенкабінету на 0,5 ставки як зовнішній сумісник. У відпустках без збереження заробітної плати за власним бажанням та у відпустках по догляду за дитиною до 3-х та 6-ти років не знаходилась. Має право на пенсію за списком № 1 розділу ХІХ, позиція 19 на підставі наказів про проведення атестації робочих місць (наказ №197-а від 17.07.2009 р., наказ №233-к від 17.07.214 р., наказ № 25-к від 16.07.2019 р.); - довідки від 27.01.2023 №107 виданої Обласним комунальним некомерційним підприємством "Чернівецький обласний клінічний протитуберкульозний диспансер" , виданій ОСОБА_1 , що вона дійсно працювала в ОКНП "Чернівецький обласний клінічний протитуберкульозний диспансер" і за період з 14.11.2013 (наказ №391-пр від 14.11.2013 р.) по 12.04.2019 р. (наказ №164-зв від 11.04.2019 р.) проводила рентгенологічні обстеження, знаходилась в зоні іонізуючого випромінювання, а також в контакті з туберкульозними хворими повний робочий день і інших робіт не виконувала, на посаді лікаря рентгенолога, що передбачена Списком №1, розділу ХІХ, позиція

19. За період з 13.04.2013 р. (наказ №391-пр від 14.11.2013 р.) по 12.04.2019 р. (наказ №164-зв від 11.04.2019 р.) - 5 років 4 місяці 28 днів. Підстава для видачі - накази на атестацію робочих місць, особові рахунки, книги наказів по установі. Додаткові відомості - пільгові умови для призначення пенсії були визначені за результатами атестації робочих місць обласного клінічного протитуберкульозного диспансеру на підставі наказів "Про проведення атестації робочих місць (наказ № 197-а від 17.07.2009 р., наказ №233-к від 17.07.214 р., наказ № 25-к від 16.07.2019 р.)". Окрім того, в матеріалах справи наявні висновки Державної експертизи умов праці Чернівецької області щодо якості проведеної атестації робочих місць за умовами праці та накази про підтвердження підсумків проведеної атестації робочих місць за шкідливими умовами праці, які у свою чергу підтверджують право позивача на отримання пенсії на пільгових умовах. ОСОБА_1 13.02.2023 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та відповідними документами. За результатами розгляду поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийнято рішення №241670054869 від 21.02.2023, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та зазначено наступне. До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , оскільки титульна сторінка заповнена з порушенням п.2.11 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.194 №162. Також не зараховано період навчання згідно диплому НОМЕР_2 від 02.07.1993 оскільки у додатку до диплома не зазначено № диплому та період догляду за дитиною 05.10.1998 року народження згідно свідоцтва про народження дитини НОМЕР_3 від 11.11.1998 р, оскільки у зазначеному свідоцтві відсутня відмітка про видачу паспорта. До пільгового стажу не враховано періоди роботи згідно довідок, які підтверджують спеціальний трудовий стаж на роботах із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці №38 від 19.01.2023, оскільки в довідці відсутній кутовий штамп та вказана посада у довідці не відповідає записам трудової книжки, відсутній перелік атестованих посад до наказу № 83 від 17.10.2007 та довідки №107 від 27.01.2023, оскільки не коректне посилання на постанову Кабінету міністрів України та відсутній перелік атестованих посад до наказу №295-к від 16.07.2019 року. Зазначене рішення направлено позивачу повідомленням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 03.03.2023 №2400-1706/8/8297. Не погоджуючись з рішеннями відповідачів, позивач звернулась до суду за захистом своїх порушених прав. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України). Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституції України. Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж. За правилами п. 2 Прикінцевих положень Закону №1058-IV від 09.07.2003 в редакції чинній до 01.01.2018, пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: серед іншого, особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення". Згідно з пунктом "а" статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон 1788-XII, у редакції чинній до прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" №213-VIII від 02.03.2015) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII (далі - Закон №213-VIII від 02.03.2015) віковий ценз для жінок збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали у період з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року набували право на пенсію по досягненню 50 років. Закон №213-VIII від 02.03.2015 набув чинності з 01.04.2015. Таким чином, і після набуття чинності нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 правила призначення пенсій за Списком №1 регламентувались п. "а" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" №2148-VIII від 03.10.2017 (далі - Закон №2148-VIII від 03.10.2017), яким текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV (у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017) працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року. У силу спеціальної вказівки у Законі №2148-VIII від 03.10.2017 наведені вище норми закону підлягали застосуванню з 01.10.2017. Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом "а" статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 та пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017. Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), зокрема, статтю 13 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VIII. Стаття 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VIII, визнана неконституційною, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Застосуванню підлягає стаття 13 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Таким чином, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 у редакції до внесення змін Законом №213-VIII від 02.03.2015, та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Отже, до спірних правовідносин застосуванню підлягають саме норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV. Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20. Відносно позивача правила зазначених вище Законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII та 50 років за п.1 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII. При цьому, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, відповідач-1, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком №1 зокрема зазначив, що позивач не досягла пенсійного віку необхідного саме відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV 50 років. Водночас, приписи пункту 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV, на підставі яких відмовлено позивачу у призначенні пенсії, є аналогічними за змістом нормі Закону України "Про пенсійне забезпечення" (пункт а частини 1 статті 13), яка визнана такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) згідно рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020. Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Враховуючи положення частини 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви №23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 у справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років. Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України і обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України. З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування "поза будь-яким розумним сумнівом", у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування "баланс вірогідностей". При цьому, суд звертає увагу на те, що у рішенні від 23.01.2020 №1-р/2020 Конституційний Суд України, визнаючи такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти б - г статті 54 Закону України Про пенсійне забезпечення зі змінами, внесеними Законом №213-VIII вказав (п.4.4), що особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію. Колегія суддів зауважує, що обрані Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, у цьому випадку, мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв`язання колізій між чинними актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь невладного суб`єкта - приватної особи (тобто на користь позивача). У цьому випадку є чинними одночасно два закони, які відносно позивача містять різні правила призначення пенсії за Списком №1 стосовно параметру вікового цензу. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області в оскаржуваному рішенні взагалі не досліджувалося право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" із врахуванням прийнятого Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року №213-VIII". З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону. Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або Законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). Колегія суддів критично ставиться до доводів апелянта про те, що спірна відмова є протиправною, оскільки позивач не досягла відповідного віку, оскільки згідно рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1/-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Даючи оцінку доводам апелянта щодо відсутності у позивача необхідного пільгового стажу, колегія суддів вказує на слідуюче. З матеріалів справи встановлено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не зараховано до пільгового стажу оскільки в довідці №38 від 19.01.2023 відсутній кутовий штамп та вказана посада у довідці не відповідає записам у трудовій книжці, відсутній перелік атестованих місць до наказу №83 від 17.10.2007 та довідки № 107 від 27.01.2023, оскільки некоректне посилання на постанову КМУ та відсутній перелік атестованих посад до наказу 295-к від 16.07.2019 року. Згідно ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Також, за правилами п.п.1,2,20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок від 12.08.1993 №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (п.1). У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (п.2). У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (п.20). Тобто, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. І лише у разі її відсутності, або відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема, уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 у справі №446/656/17, від 21.05.2020 у справі №550/927/17. Так, згідно записів у трудовій книжки позивача серії НОМЕР_1 підтверджено, що позивач - з 01.08.2007 по 17.06.2008 лікар рентгенолог стажист (прим. атестовано робоче місце); - з 16.06.2008 по 14.09.2011 завідуюча рентген відділенням - лікар рентгенолог; - з 14.11.2014 по 12.04.2019 лікар рентгенолог рентгенкабінету у Чернівецькому обласному протитуберкульозному диспансері (прим. 17.07.2009 та 17.07.2014 р. підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за списком №1). Відповідно до ст. 75 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації медичних, фармацевтичних працівників та фахівців з реабілітації здійснюються відповідними закладами фахової передвищої та вищої освіти, а також через інтернатуру, лікарську резидентуру, клінічну ординатуру, аспірантуру і докторантуру згідно із законодавством про освіту. Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 385 від 28 жовтня 2002 року затверджено Перелік лікарських посад у закладах охорони здоров`я. Відповідно до розділу 3 цього Переліку, посада "лікаря-інтерна" (пункт 36) належить до "лікарів-спеціалістів" за відповідною спеціальністю. Посада лікаря-стажиста (пункт 105) належить до "лікарів-спеціалістів" за відповідною спеціальністю. Крім цього, відповідно до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, випуск 78 Охорона здоров`я, затвердженого та впроваджено в дію наказом Міністерства охорони здоров`я України від 29 березня 2002 року №117, до розділу "Фахівці" належать професії, які потребують від працівника кваліфікації за дипломом про вищу освіту, яка відповідає рівню молодшого спеціаліста, бакалавра або спеціаліста, що проходить післядипломну підготовку (стажування або інтернатуру). Пунктом 18 вказаного довідника визначено завдання та обов`язки. Керується чинним законодавством України про охорону здоров`я та нормативно-правовими актами, що визначають діяльність органів управління та закладів охорони здоров`я, організацію медичної допомоги за фахом проходження стажування. Здійснює роботу щодо відповідної лікарської спеціальності згідно з вимогами кваліфікаційної характеристики (організаційну, діагностичну, лікувальну, санітарно-профілактичну, протиепідемічну тощо) під керівництвом лікаря-керівника. При стажуванні у вищому закладі освіти набуває і поглиблює професійні знання під керівництвом закріпленого за ним викладача. По закінченні терміну підготовки на посаді лікаря-стажиста проходить атестацію на звання лікаря-спеціаліста за відповідною лікарською спеціальністю. Дотримується принципів медичної деонтології. Веде лікарську документацію. Виконує правила внутрішньо трудового розпорядку в установах і закладах охорони здоров`я, де проходить стажування. Повинен знати: чинне законодавство про охорону здоров`я та нормативні документи, що регламентують діяльність органів управління та закладів охорони здоров`я; організацію медичної допомоги за фахом проходження стажування; права, обов`язки та відповідальність лікаря-стажиста; теоретичні знання, практичні вміння та навики з лікарської спеціальності, за якою проходить стажування. Повинен володіти державною мовою та застосовувати її під час виконання службових обов`язків відповідно до Закону "Про забезпечення функціонування української мови як державної". Кваліфікаційні вимоги. Повна вища освіта (спеціаліст) напрямом підготовки "Медицина". Спеціалізація за певною спеціальністю медичного профілю. Підвищення кваліфікації (курси стажування). Без вимог до стажу роботи. Отже, період роботи лікарем-рентгенологом стажистом має бути включений до спеціального стажу роботи працівника охорони здоров`я. При цьому, не зважаючи на наявність записів у трудовій книжці, позивачем до заяви про призначення пенсії було подано довідки про підтвердження стажу роботи для призначення пільгової пенсії за Списком №1. У довідках вказано також про проведення атестації робочих місць згідно наказів та додано висновки Державної експертизи умов праці Чернівецької області щодо якості проведеної атестації робочих місць за умовами праці та накази про підтвердження підсумків проведеної атестації робочих місць за шкідливими умовами праці, які у свою чергу підтверджують право позивача на отримання пенсії на пільгових умовах. Пунктом 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України №383 від 18.11.2005 (далі - Порядок №383) передбачено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих, місць за умови праці після 21.08.1992. Варто зазначити, що основна мета атестації відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 року № 442 (далі - Порядок №442, постанова № 442 відповідно) полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у сфері реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах. Крім того Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а зазначила: на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник. Судом встановлено та записами трудової книжки підтверджується, що у спірний період позивач виконувала роботу за посадами та/або професіями, що передбачалися чинним на той момент Списками. Слід зазначити, що зазначені обставини не заперечується відповідачами, останні посилаються виключено на недоліки уточнюючих довідок, що по-перше свідчить про надмірний формалізм суб`єкта владних повноважень, а по-друге покладення на позивача зайвого обов`язку, який до речі мав виконати сам орган ПФУ, адже такі повноваження останнього є виключними. Суд зазначає, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з метою повного та ефективного захисту прав позивача, та, з урахуванням ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідно визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 та зобов`язати ГУ ПФУ в Чернівецькій області (як територіальний орган Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонера) призначити позивачу таку пенсію з 13.02.2023, та здійснити нарахування та виплату призначеної пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідно до пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", зарахувавши до пільгового стажу спірні періоди. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків не спростовують та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, позаяк не містять аргументованих доводів на спростування правомірності висновків суду першої інстанції у взаємозв`язку з обставинами справи. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Гонтарук В. М. Судді Біла Л.М. Матохнюк Д.Б.