Постанова 4851 № 440/18902/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 червня 2024 р.Справа № 440/18902/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. , за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.03.2024, головуючий суддя І інстанції: І.С. Шевяков, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/18902/23 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті , Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної служби України з безпеки на транспорті, Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області, Відділ), в якій просив: - визнати протиправною та скасувати постанову відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 14.11.2023 №022617. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01 березня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті №022617 від 14.11.2023. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок) та витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн (п`ять тисяч гривень нуль копійок). Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач, Державна служба України з безпеки на транспорті, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.03.2024 р. та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України «Про автомобільний транспорт», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягав на законності судового рішення та просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 02.10.2023 на підставі направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) №40/В від 28.09.2023 відповідно до графіку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) (копії яких наявні в електронній справі в системі "Електронний суд") посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області за адресою а/д М-15 Одеса-Рені-Бухарест 12 км+125 м було проведено перевірку додержання суб`єктами господарювання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення вантажних перевезень. За результатами габаритно-вагового контролю автомобіля MAN державний номерний знак НОМЕР_1 з причепом НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_2 та який здійснював перевезення в межах господарської діяльності перевізника ФОП ОСОБА_1 , складено довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю ДЗ №003265 від 02.10.2023, у якій зафіксовано навантаження на кожну вісь, а саме: навантаження на першу склало 5920 тонн, на другу - 3640 тонн, на третю - 7000 тонн, на четверту - 8860 тонн, на п`яту - 9100 тонн, на шосту 8466 тонн; повна маса транспортного засобу склала 42980 тонн /а.с.12/. За результатами габаритно-вагового контрою встановлено порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, про що складено відповідний Акт проведення перевірки №АР017198 від 02.10.2023 /а.с. 10/. Водій транспортного засобу зі змістом вказаного акту та виявлених порушень ознайомлений, однак від підпису акту та надання письмових пояснень/заперечень з приводу виявленого порушення чи обставин проведення перевірки відмовився, про що посадовими особами відповідача відповідно до вимог пункту 22 Порядку №1567 зроблено відповідну відмітку в акті. За змістом Акту проведення перевірки №АР017198 від 02.10.2023 посадовими особами відповідача виявлено порушення ФОП ОСОБА_1 пункту 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, а саме перевезення вантажу (згідно ТТН б/н від 02.10.2023 соя) з перевищенням навантаження на строєну вісь: склало 26,420 т при допустимій 24,000 т, що перевищує норму на 10,08%, відповідальність за яке передбачена абзацом 15 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" - перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10 відсотків але не більше 20 відсотків при перевезенні подільного вантажу. Також складено акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів №002691 від 02.10.2023, у якому зафіксовано осьові навантаження, що становлять: 26,420 тонн при допустимих показниках 24 тонн /а.с. 11/. За результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №022617 від 14.11.2023, якою накладено на ФОП ОСОБА_3 адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000,00 грн за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абзацом 15 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" /а.с. 9/. Позивач не погодився з винесеною постановою та оскаржив її до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова необґрунтована, у зв`язку з чим підлягає скасуванню. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров`я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища визначає Закон України від 30.06.1993 № 3353-XII «Про дорожній рух» (далі - Закон № 3353-ХІІ), відповідно частини першої статті 29 якого до участі у дорожньому русі допускаються транспортні засоби, конструкція і технічний стан яких відповідають вимогам діючих в Україні правил, нормативів і стандартів, що мають сертифікат на відповідність цим вимогам, укомплектовані у встановленому порядку, а у разі, якщо транспортний засіб згідно з цим Законом підлягає обов`язковому технічному контролю, пройшов такий контроль. Частиною другою статті 29 Закону № 3353-ХІІ встановлено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається в порядку встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, і за плату, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України від 05.04.2001 № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-III). Цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень. Відповідно до частини 11 статті 6 Закону №2344-III державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок. За приписами частини 3 статті 6 Закону №2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері автомобільного транспорту, забезпечує: формування та реалізацію державної політики у сфері автомобільного транспорту; нормативно-правове регулювання; визначення пріоритетних напрямів розвитку автомобільного транспорту. Пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 (далі - Положення №103), визначено, що Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті. Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 8 Положення №103). Розпорядженням Кабінету Міністрів України №196-р від 03.03.2020 «Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті» погоджено пропозицію Міністерства інфраструктури і Державної служби з безпеки на транспорті щодо утворення територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті як структурних підрозділів апарату Служби, реорганізувавши шляхом злиття відповідні територіальні органи зазначеної Служби. Установлено, що територіальні органи Державної служби з безпеки на транспорті, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам, що утворюються. На виконання цього розпорядження Державною службою України з безпеки на транспорті видано наказ № 340 від 09.09.2020 "Про упорядкування структури Укртрансбезпеки", а наказом Державної служби України з безпеки на транспорті №390 від 13.10.2020 з 15 жовтня 2020 року введено в дію нову структуру Укртрансбезпеки та штатний розпис з урахуванням новоутворених міжрегіональних управлінь. Цим же наказом затверджено Положення про територіальні органи Державної служби України з безпеки на транспорті, яке визначає організаційно-правовий статус, основні завдання, функції, повноваження та організаційні засади діяльності територіальних органів Укртрансбезпеки, утворених відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України №196-р від 03.03.2020 "Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті". Цим Положенням передбачено, що територіальний орган є структурним підрозділом апарату Укртрансбезпеки і забезпечує виконання покладених на Укртрансбезпеку завдань на території Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а такий, що утворений як міжрегіональний територіальний орган, - на території декількох адміністративно-територіальних одиниць, на які поширюються його повноваження. Отже, територіальним органам Укртрансбезпеки надано право здійснювати державний контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства щодо габаритно-вагових стандартів транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування. Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначає Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок № 1567), згідно з пунктами 2, 3, 4 якого державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю шляхом проведення планових, позапланових та рейдових перевірок (перевірок на дорозі); державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб`єктів господарювання (далі транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України. Частинами чотирнадцятою та сімнадцятою статті 6 Закону № 2344-III передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Згідно з пунктом 8 Положення №103 Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу. Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування, вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю (підпункти 15, 27 пункту 5 Положення №103). Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті" від 8 листопада 2006 №1567 (надалі також - Порядок №1576) визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами. Відповідно до пункту 12 Порядку №1567 рейдова перевірка додержання суб`єктом господарювання вимог, визначених пунктом 15 цього Порядку, здійснюється на підставі щотижневого графіка. Згідно з пунктами 13 та 14 Порядку №1567 графік проведення рейдових перевірок складається та затверджується керівником Укртрансбезпеки або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин. Рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту. Відповідно до вимог частин першої та четвертої статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344-ІІІ автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Частиною другою статті 29 Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 №3353-ХІІ передбачено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом є дозвіл, виданий компетентними уповноваженими органами, який дає право на рух автомобільними дорогами України, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків. За порушення законодавства про автомобільний транспорт до перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (абзац 15 частини 1 статті 60 Закону № 2344-ІІІ). Згідно з пунктом 4 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 №30, рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, виданого перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів. Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд. Транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху (пункт 3 Правил №30). Пунктом 22.5 Правил дорожнього руху України визначено, що за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Так, з наведених вище норм вбачається, що участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові параметри яких перевищують хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, зокрема, навантаження на осі транспортного засобу, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів, а при перевезенні вантажу без відповідного дозволу настає адміністративно-господарська відповідальність, яка залежить від відсоткового перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм. Згідно з пунктом 3 вказаних Правил, транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 ПДР України. Відповідно до пункту 4 цих же Правил рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів. Допускається перевищення вагових параметрів над визначеними у пункті 22.5 ПДР України на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення дозволу та внесення плати за проїзд. Стаття 33 Закону України "Про автомобільні дороги" передбачає, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідно до підпункту 4 пункту 2 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 №879 (далі - Порядок №879, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів. Згідно пунктів 3, 4, 6 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції. Робота пунктів габаритно-вагового контролю в частині організації та проведення робіт із зважування транспортних засобів забезпечується Укртрансбезпекою, її територіальними органами, службами автомобільних доріг в Автономній Республіці Крим, областях та м. Севастополі і підприємствами, визначеними в установленому законодавством порядку. Габаритно-ваговий контроль, крім документального, здійснюється виключно в пунктах габаритно-вагового контролю посадовими особами та/або працівниками відповідних органів. Приписами пунктів 15-18, 20 Порядку №879 регламентовано, що контроль за наявністю у водіїв великовагових та великогабаритних транспортних засобів дозволу на рух здійснюють уповноважені підрозділи Національної поліції та територіальні органи Укртрансбезпеки, які здійснюють габаритно-ваговий контроль. Габаритно-ваговий контроль включає документальний та/або точний контроль. Габаритно-ваговий контроль транспортного засобу проводиться протягом не більше однієї години (з моменту заїзду транспортного засобу на ваги до кінцевого оформлення матеріалів у разі виявлення порушення). За результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення. У разі пред`явлення водієм транспортного засобу міжнародного сертифіката зважування габаритно-ваговий контроль у частині зважування не здійснюється. За результатами габаритно-вагового контролю посадові особи та/або працівники Укртрансбезпеки або її територіальних органів визначають належність транспортного засобу до великовагових та/або великогабаритних. Водії під час перебування в зоні стаціонарного або пересувного пункту габаритно-вагового контролю повинні виконувати законні вимоги посадових осіб та/або працівників Укртрансбезпеки, її територіальних органів та поліцейських. Згідно статті 60 зазначеного Закону України "Про автомобільний транспорт" за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються санкції за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10 відсотків, але не більше 20 відсотків при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Щодо доводів позивача про те, що функціональні характеристики вимірювальної техніки не дозволяють проводити зважування транспортного засобу у русі та аргументів відповідача про те, що ваги "CHEKLODE FREEWEIGH" наділені технічними можливостями щодо проведення зважування в русі, колегія суддів зазначає наступне. Судовим розглядом встановлено, що в ході перевірки посадовими особами Укртрансбезпеки встановлено перевезення позивачем вантажу із перевищенням вагових обмежень, яке зафіксовано ваговим комплексом на пересувному пункті габаритно-вагового контролю "CHEKLODE FREEWEIGH". Відповідачем у відзиві підтверджено, що зважування транспортного засобу відбувалося у русі. Так, пунктом 2 наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 08.02.2016 №193 "Про затвердження Порядку проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, та оформлення її результатів" установлено, що під час проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що випущені з виробництва та мають сертифікати відповідності засобів вимірювальної техніки затвердженому типу, видані до набрання чинності Законом України "Про метрологію та метрологічну діяльність", дозволяється застосовувати методики повірки, визначені в експлуатаційних документах на ці засоби вимірювальної техніки та галузевих нормативних документах до затвердження методик повірки відповідних засобів вимірювальної техніки згідно з Порядком, затвердженим цим наказом. Згідно із пунктами 6, 7, 17, 18 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність" (надалі також Закон - №1314-VII, в редакції, станом на час спірних правовідносин) засоби вимірювальної техніки - засоби вимірювань, вимірювальні системи, матеріальні міри, стандартні зразки та будь-які частини засобів вимірювань або вимірювальних систем, якщо ці частини можуть бути об`єктом спеціальних вимог та окремого оцінювання відповідності; затвердження типу засобу вимірювальної техніки - рішення призначеного органу з оцінки відповідності, прийняте на основі звіту про оцінку типу, про те, що тип засобу вимірювальної техніки відповідає встановленим вимогам і може використовуватися у сфері законодавчо регульованої метрології у спосіб, за якого він, як очікується, забезпечить надійні результати вимірювань протягом визначеного періоду часу; періодична повірка засобів вимірювальної техніки - повірка, що проводиться протягом періоду експлуатації засобів вимірювальної техніки через встановлений проміжок часу (міжповірочний інтервал); повірка засобів вимірювальної техніки - сукупність операцій, що включає перевірку та маркування та/або видачу документа про повірку засобу вимірювальної техніки, які встановлюють і підтверджують, що зазначений засіб відповідає встановленим вимогам. Відповідно до статті 8 Закону №1314-VII у сфері законодавчо регульованої метрології застосовуються засоби вимірювальної техніки, які відповідають вимогам щодо точності, регламентованим для таких засобів, у встановлених умовах їх експлуатації. Експлуатація засобів вимірювальної техніки, які застосовуються у сфері законодавчо регульованої метрології (далі - законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки), здійснюється з дотриманням правил застосування таких засобів, встановлених у нормативно-правових актах, і вимог щодо їх експлуатації, встановлених в експлуатаційних документах на такі засоби. Законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки, які мають елементи або функції настроювання, повинні мати захист від вільного доступу до зазначених елементів і функцій (включаючи програмне забезпечення) з метою запобігання несанкціонованому втручанню. Законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки дозволяється застосовувати, випускати з виробництва, ремонту та в продаж і видавати напрокат лише за умови їх відповідності цьому Закону та іншим нормативно-правовим актам, що містять вимоги до таких засобів вимірювальної техніки. Приписами частин 1 - 2 статті 15 Закону №1314-VII оцінка відповідності законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки вимогам технічних регламентів проводиться у разі, коли це передбачено відповідними технічними регламентами. Оцінку відповідності законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки вимогам технічних регламентів проводять виробники цих засобів, призначені органи з оцінки відповідності та інші суб`єкти, визначені у відповідних технічних регламентах або передбачених ними процедурах оцінки відповідності. Порядок проведення оцінки відповідності законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки встановлюється технічними регламентами та іншими нормативно-правовими актами. Сертифікат перевірки типу засобу вимірювальної техніки є документом, який засвідчує, що тип засобу вимірювальної техніки затверджено. Порядок ведення реєстру затверджених типів засобів вимірювальної техніки встановлюється нормативно-правовим актом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері метрології та метрологічної діяльності. Технічними регламентами можуть встановлюватися вимоги щодо надання призначеними органами з оцінки відповідності іншої інформації, пов`язаної з виконанням ними процедур оцінки відповідності законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки. Відповідно до частини 1 статті 17 Закону №1314-VII законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, підлягають періодичній повірці та повірці після ремонту. Як встановлено судовим розглядом, вaги CHEKLODE FREEWEIGH, що використовувалися в спірних обставинах, мають сертифікат затвердженого типу засобів вимірювальної техніки №UA-M1/1-2195-2007 від 21 листопада 2007 року, виданий Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики, яким встановлено міжповірочний інтервал для вимірювальної техніки "Ваги пересувні автомобільні CHEKLODE FREEWEIGH" - не більше 1 року, рекомендований міжкалібрувальний інтервал - 1 рік /а.с. 15/. Колегія суддів зазначає, що вичерпний перелік облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю на автомобільних дорогах загального користування встановлюють Вимоги до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю на автомобільних дорогах загального користування, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України від 28.07.2016 №255, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.08.2016 за №1171/29301 (надалі також - Вимоги №255, в редакції, станом на час спірних правовідносин). Згідно з пунктами 8 - 9 розділу ІІ "Вимоги до пересувного пункту габаритно-вагового контролю" Вимог №255 вимірювальне і вагове обладнання пересувного пункту повинно бути атестовано на проведення вимірювань та мати відповідне свідоцтво спеціально уповноваженого органу у сфері метрології. Вагове обладнання повинно забезпечувати поосьове зважування у русі і визначати повну масу вантажного транспортного засобу з похибкою не більше ніж 2 % та дискретністю вимірювання в межах технічних характеристик вагового обладнання, визначених виробником. Як вбачається з матеріалів справи, що у спірних правовідносинах габаритно-ваговий контроль транспортного засобу позивача проведено засобом вимірювальної техніки: вагами пересувними автомобільного типу "CHEKLODE FREEWEIGH", щодо якої ДП "Київоблстандартметрологія" видано свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки від 20.07.2023 ПМ018404523 /а.с. 15/. Так, згідно із зазначеним свідоцтвом, ваги пересувні автомобільного типу "CHEKLODE FREEWEIGH", зав.№008180, виробник "CENTRAL WEIGHING", Англія, відповідає вимогам ГОСТ 29329-92 "Весы для статического взвешивания. Общие технические требования". Колегія суддів звертає увагу, що вказаний засіб вимірювальної техніки було повірено 20.07.2023, після скасування з 01.01.2019 дії міждержавного стандарту ГОСТ 29329-92 "Ваги для статичного зважування. Загальні технічні вимоги", що підтверджено наказом ДП "Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості" від 31.08.2017 №252 "Про перенесення терміну скасування чинності в Україні міждержавних нормативних документів та національних нормативних документів". Цей стандарт розповсюджувався на ваги неавтоматичної дії середнього та звичайного класу точності, призначені для статичного зважування різних вантажів, згідно з п.1.1 ГОСТ 29329-92 "Весы для статического взвешивания. Общие технические требования". Крім того, у свідоцтві про повірку від 20.07.2023 ПМ018404523 в характеристиках обговорюваної ваги вказано "для статистичного зважування". В інструкції по експлуатації ваги пересувні автомобільного типу "CHEKLODE FREEWEIGH" у пункті 2.1. зазначено "Весы предназначены для определения нагрузки на колеса и ось и общей массы транспортных средств при поосном статическом взвешивании этих средств при некоммерческих операциях". Отже, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідачем не доведено, що вагове обладнання, яке було використане 02.10.2023 при зважуванні транспортного засобу позивача, могло забезпечити поосьове зважування у русі, як це передбачено Вимогами №255. Крім того, відповідачем не надано доказів повірки вагового обладнання, що було використане 02.10.2023 при зважуванні транспортного засобу позивача, на відповідність вимогам ДСТУ ОІМL R 134-1:2010 "Прилади автоматичні для зважування дорожніх транспортних засобів у русі та вимірювання навантаження на вісь". Доводи відповідача про те, що ваги "CHEKLODE FREEWEIGH" можна використовувати як для динамічного (в русі), так і для статичного зважування транспортних засобів не знайшло свого підтвердження жодними доказами, наявними в матеріалах справи, а навпаки вищеописаними документами спростовано. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що вимірювальна вагова техніка не пройшла метрологічну повірку за належним ДСТУ. З приводу доводів позивача про те, що ваговий контроль було проведено однією особою, в той час як частиною 2 статті 16 цього Порядку зазначено, що габаритно - ваговий контроль проводиться двома особами, колегія суддів зазначає наступне. Форма довідки про здійснення габаритно-вагового контролю затверджена спільним наказом Міністерства інфраструктури України та Міністерства внутрішніх справ України від 10.12.2013 №1007/1207, у якій передбачено її складання та підписання посадовою особою Укртрансінспекції, що проводила габаритно-ваговий контроль та оператором вагового комплексу. Відповідно до підпункту 16, 17 Порядку №1567 рейдова перевірка може проводитися однією посадовою особою Укртрансбезпеки. Рейдова перевірка проводиться із зупиненням транспортних засобів або без їх зупинення. Під час проведення рейдової перевірки можливе здійснення габаритно-вагового контролю. Габаритно-ваговий контроль проводиться двома посадовими особами Укртрансбезпеки або однією посадовою особою Укртрансбезпеки із залученням посадових осіб відповідного підрозділу Національної поліції, Укравтодору, власника (балансоутримувача) пункту габаритно-вагового контролю (пункт 16 Порядку №1567). Відповідно до підпунктів 4,5 пункту 4 "Порядку взаємодії Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, Міністерства внутрішніх справ України, Державного агентства автомобільних доріг України під час організації та проведення робіт із зважування та здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на автомобільних дорогах загального користування", затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України, Міністерства внутрішніх справ України від 10.12.2013 №1007/1207, посадові особи Укртрансінспекції під час здійснення габаритно-вагового контролю: видають довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю; складають акт про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних або вагових параметрів та визначають суму плати за проїзд за формулою розрахунку відповідно до пунктів 30-31-1 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю. Колегія суддів звертає увагу, що з аналізу приписів Порядку №879 та Порядку №1007/1207 вбачається, що саме довідка про здійснення габаритно-вагового контролю є підтверджуючим документом щодо результатів здійснення габаритно-вагового контролю. Форма довідки про результати здійснення габаритно-вагового контролю визначена вищевказаним Порядком №1007/1207 та повинна містити: дату вагового контролю, найменування місце розташування пункту габаритно-вагового контролю, дані водія транспортного засобу, марку, модель реєстраційні номера автомобіля, причепу, тип транспортного засобу, результати вагового контролю, в тому числі навантаження на осі. Вказана довідка підписується посадовою особою Укртрансінспекції, що проводила габаритно-ваговий контроль, оператором вагового комплексу, а також скріплюється печаткою. Судовим розглядом встановлено, що за результатом здійснення габаритно-вагового контролю службовою особою відповідача складено довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю ДЗ №003265 від 02.10.2023. Вказаний документ складено посадовою особою Укртансбезпеки ОСОБА_4 . Проте у довідці ДЗ №003265 від 02.10.2023 відсутній підпис, прізвище та ініціали оператора вагового комплексу, яким проводилося зважування транспортного засобу, довідка не скріплена печаткою /а.с. 12/. Колегія суддів наголошує, що оскільки в межах рейдової перевірки відносно транспортного засобу позивача було здійснено габаритно-ваговий контроль, то такий контроль мав бути проведений або двома посадовими особами Укртрансбезпеки або однією посадовою особою Укртрансбезпеки зі залученням посадових осіб відповідного підрозділу Національної поліції, Укравтодору, власника (балансоутримувача) пункту габаритно-вагового контролю, а не одноособово ОСОБА_4 . Крім того, форма довідки містить графу "підпис" "прізвище, ініціали" оператора вагового комплексу, а тому така графа довідки має бути заповнена. Також колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не надано доказів того, що ОСОБА_4 чи якась інша особа під час здійснення габаритно-вагового контролю виконували функції оператора вагового комплексу. Суд зазначає, що оператор вагового комплексу, маючи відповідну кваліфікацію, є тією особою, яка безпосередньо здійснює зважування транспортного засобу і засвідчує результати зважування власним підписом. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що проведення габаритно-вагового контролю та складання довідки про результати здійснення габаритно-вагового контролю ДЗ №003265 від 02.10.2023 (яка є ключовим доказом виявленого порушення у даній справі) відбулося з порушенням Порядку №1567 та вимог, передбачених наказом Міністерства інфраструктури України та Міністерства внутрішніх справ України від 10.12.2013 №1007/1207, яким затверджено форму та зміст відповідної довідки, а тому відповідачем не надано до суду достатніх доказів, які підтверджують наявність з боку позивача порушень, на підставі яких прийнято постанову №022617 від 14.11.2023 про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000 грн, у зв`язку із чим оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню. Щодо законності та обґрунтованості судового рішення в частині стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України). Згідно із ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України). Відповідно до ч. 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України). Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Згідно із ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Відповідно до п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що до правової допомоги належать консультації та роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо. При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (в подальшому - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 р. у справі № 826/1216/16 та в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 р. у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 р. у справі № 726/549/19. Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 02.09.2020 р. у справі № 826/4959/16. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Крім того, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічні висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 200/14113/18-а, від 31.03.2020 р. у справі № 726/549/19, від 21.05.2020 р. у справі № 240/3888/19, від 11.02.2021 р. у справі № 520/9115/19, № 640/19536/18 від 03.02.2022 р. Також, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Матеріалами справи підтверджено, що на підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу позивачем подано до матеріалів справи: договір про надання правової допомоги від 13.04.2023 /а.с. 19/, опис наданих адвокатом послуг від 22.12.2023 на підставі договору про надання правової допомоги від 13.04.2023 /а.с. 20/, ордер на надання правничої (правової) допомоги /а.с. 21/. Таким чином, враховуючи ціну позову, обставини цієї справи та надані позивачем докази в їх сукупності та, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 5000,00 грн. Підсумовуючи викладене, колегія суддів наголошує на тому, що відповідачем не надано до суду допустимих та достатніх доказів, які підтверджують наявність з боку позивача порушень, на підставі яких прийнято постанову відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 14.11.2023 №022617, у зв`язку із чим погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню. Доводи апеляційної скарги правильності рішення суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.03.2024 по справі № 440/18902/23 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк Повний текст постанови складено 11.06.2024 року