Ухвала ККС ВС № 226/1891/23

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2024 року м. Київ справа № 226/1891/23 провадження № 51 - 2915 ск 24 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу прокурора на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 28 березня 2024 року, встановив: Ухвалою Димитровського міського суду Донецької області від 24 жовтня 2023 року задоволено клопотання прокурора та закрито кримінальне провадження №12013050490000997 від 16 червня 2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК), на підставі пункту 3-1 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку із невстановленням особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, та закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 28 березня 2024 року вищевказану ухвалу місцевого суду залишено без змін. У касаційній скарзі прокурор, не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Вважає, що ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню через допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. На думку прокурора, якщо особа, яка вчинила кримінальне правопорушення не встановлена, вона вважається такою, що ухиляється від слідства, а отже в такому разі звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину, минув загальний строк, передбачений ч. 2 ст. 49 КК, а саме - 15 років. Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи та дослідивши оскаржувані судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке. Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Доводи касаційної скарги прокурора про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, є необґрунтованими. За вимогами п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається в разі, якщо не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, у разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, крім випадків вчинення особливо тяжкого злочину проти життя чи здоров`я особи або злочину, за який згідно із законом може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі. Також, вказаною статтею передбачено, що умовами для закриття кримінального провадження за вказаною підставою є наявність визначених законом умов для закриття кримінального провадження та відповідне клопотання прокурора. При цьому, за наявності всіх визначених законом вимог закриття кримінального провадження є обов`язком суду. Зі змісту оскаржуваних судових рішень слідує, що прокурор звернувся до Димитровського міського суду Донецької області з клопотанням про закриття кримінального провадження №12013050490000997 від 16 червня 2013 року, у зв`язку з невстановленням особи, яка вчинила кримінальне правопорушення та закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності. Як видно з копій судових рішень, в ході досудового розслідування здійснено низку слідчих та процесуальних дій, однак особу яка вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 185 КК не встановлено, жодна особа у цьому кримінальному провадженні в якості підозрюваного допитана не була, повідомлення про підозру нікому не вручено, обвинувальний акт не складено та до суду не направлено, тобто не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення. Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 185 КК, відповідно до ст. 12 КК відноситься до тяжких злочинів. Відповідно до положень ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років; п`ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у п. 2 цієї частини; десять років - у разі вчинення тяжкого злочину; п`ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину. Тому, оскільки особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 185 КК, органом досудового розслідування не встановлено, при цьому, з часу вчинення кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні минуло більше ніж 10 років (подія мала місце з 12 червня по 15 червня 2013 року) і строк давності притягнення до кримінальної відповідальності закінчився, місцевий суд прийняв правильне рішення про задоволення клопотання прокурора та закрив кримінальне провадження на підставі п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК. Переглянувши ухвалу місцевого суду в апеляційному порядку, апеляційний суд дав належну оцінку доводам апеляційної скарги прокурора, які є аналогічними доводам касаційної скарги, та, вказавши відповідні мотиви, обґрунтовано залишив ухвалу місцевого суду без змін, зазначивши в своїй ухвалі підстави прийняття такого рішення. Зі змісту касаційної скарги вбачається, що прокурор посилається на правові висновки Верховного суду в справах № 676/5139/22, № 735/5139/20, однак вони є нерелевантними до правовідносин, що виникли у цій справі, адже в ході розгляду акцентованих кримінальних проваджень було сформульовано правову позицію щодо строків давності притягнення до кримінальної відповідальності у випадку ухилення особи, що вчинила кримінальне правопорушення від слідства або суду. Так, п. 4 ч. 1 ст. 49 КК визначено, що у разі вчинення тяжкого злочину, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею цього злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло десять років. Разом із тим, згідно з ч. 2 ст. 49 КК перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від досудового слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання. Тобто, для застосування положень ч. 2 ст. 49 КК обов`язково має бути підтверджено факт ухилення підозрюваного від слідства. Звертаємо увагу, що під ухиленням від слідства або суду з погляду застосування ст. 49 КК слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез`явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо). Особою, яка ухиляється від слідства або суду, визнається відома цим органам особа (що підтверджується матеріалами кримінальної справи) як така, що вчинила певний злочин і здійснила дії з метою переховування місця свого перебування від слідства або суду. Тобто, про ухилення особи від слідства можна говорити лише тоді, коли слідство проводиться щодо конкретної особи, обізнаної про те, що стосовно неї проводиться слідство, оскільки в установленому порядку вона визнана підозрюваним або обвинуваченим та яка зобов`язана з`являтись до правоохоронних органів за викликом, перебувати в межах їх досяжності. Зазначена особа усвідомлює, що в неї вже виник юридичний обов`язок постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обов`язку. При цьому, в кримінальному провадженні №12013050490000997 від 16 червня 2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, а отже факт ухилення, переховування в даному випадку відсутній. Враховуючи наведене, суди вірно застосували положення ч. 1 ст.49 КК. Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 28 березня 2024 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_4 ОСОБА_2 ОСОБА_3