Постанова КЦС ВС № 953/3527/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 червня 2024 року м. Київ справа № 953/3527/20 провадження № 61-5903св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Прокуратура Харківської області, розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Київського районного суду міста Харкова від 28 листопада 2022 року у складі судді Губської Я. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 30 березня 2023 року у складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Бурлака І. В., Яцини В. Б., та касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 30 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Прокуратури Харківської області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, відшкодування судових витрат, ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Прокуратури Харківської області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, відшкодування судових витрат. Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що вироком Київського районного суду міста Харкова від 29 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 10 квітня 2017 року, у кримінальній справі № 640/12554/13-к її визнано невинуватою у вчиненні злочину (кримінального правопорушення), передбаченого частиною другою статті 369-2 Кримінального кодексу України (далі - КК України), та виправдано за відсутністю у її діях складу кримінального правопорушення. Вказує, що, перебуваючи незаконно під кримінальним переслідуванням з 23 травня 2013 року до 10 квітня 2017 року, вона зазнала значних душевних страждань, втратила нормальні життєві зв`язки, знаходиться у постійній стресовій ситуації, почала погано спати ночами, втратила віру у справедливість, змушена була докладати значних зусиль для підтвердження своєї невинуватості у вчиненні злочину, зокрема, зверталася за наданням юридичної (правової) допомоги. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 з урахуванням уточнення позовних вимог просила суд стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку на свою користь 346,68 мінімальних заробітних плат, що становить 2 322 756,00 грн, на відшкодування моральної шкоди, 137 000,00 грн - витрат, понесених нею у зв`язку з наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні, 21 247,20 грн - витрат, пов`язаних із проведенням судово-психологічної експертизи. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 28 листопада 2022 року позов задоволено. Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 2 322 756 грн на відшкодування моральної шкоди, 137 000,00 грн - витрат, сплачених у зв`язку з наданням правничої допомоги у кримінальному провадженні, 21 247,20 грн - витрат, пов`язаних із проведенням судово-психологічної експертизи. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно з положеннями статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати (6 700,00 грн), за кожен місяць перебування під слідством і судом, у цьому випадку - починаючи з 23 травня 2013 року (дата внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань) до 10 квітня 2017 року (день постановлення апеляційним судом ухвали про залишення виправдувального вироку без змін), який щонайменше має становити 308 200,00 грн (6 700,00 грн х 46 місяців 10 днів). Поряд із цим, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням висновку психологічної експертизи від 30 вересня 2020 року, у якому орієнтовний розмір компенсації моральної шкоди визначено у 346,68 мінімальних заробітних плат, що на день розгляду справи становить 2 322 756,00 грн, суд дійшов висновку про доцільність відшкодування моральної шкоди у заявленому позивачем розмірі. Стягуючи з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, суд першої інстанції керувався тим, що позивач понесла витрати на юридичну допомогу на загальну суму 137 000,00 грн у зв`язку з безпідставним притягненням її до кримінальної відповідальності, відшкодування таких витрат передбачено у пункті 4 статті 3 Закону № 266/94-ВР, а тому такі витрати незалежно від того, на якій стадії розгляду кримінальної справи вони були понесені, підлягають відшкодуванню позивачу в повному обсязі. Постановою Харківського апеляційного суду від 30 березня 2023 року апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Київського районного суду міста Харкова від 28 листопада 2022 року змінено. Зменшено стягнений з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 розмір відшкодування моральної шкоди з 2 322 756,00 грн до 350 000,00 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_1 права на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої їй за час незаконного перебування під слідством та судом, є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Поряд із цим колегія суддів не погодилася із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування завданої позивачу моральної шкоди, вказавши, що компенсація такої шкоди має бути не більшою, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинна призводити до її безпідставного збагачення. Тому, враховуючи ступінь порушення життєвого укладу та моральні страждання, які ОСОБА_1 понесла у зв`язку з незаконним кримінальним переслідуванням, обраний щодо неї запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, негативні зміни у звичайному ритмі життя, виходячи із засад розумності та справедливості, а також, зважаючи, що у висновку експерта зазначено орієнтовний розмір моральної шкоди, апеляційний суд вважав за необхідне визначити розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 350 000,00 грн, який є більшим за мінімально гарантований законом (308 200,00 грн). Колегія суддів також вказала, що доводи Харківської обласної прокуратури щодо початку кримінального переслідування з 30 травня 2013 року, а не з 23 травня 2013 року не впливають на кількість місяців перебування позивача під слідством та судом. Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг 19 квітня 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 30 березня 2023 року в частині зменшення розміру моральної шкоди, а рішення Київського районного суду міста Харкова від 28 листопада 2022 року залишити без змін. На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказала, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17, від 25 серпня 2020 року у справі № 357/14357/17, від 18 лютого 2021 року у справі № 758/8728/16. Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивовано тим, що апеляційний суд не спростував належним чином обставин, встановлених судом першої інстанції, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень. Безпідставно проігнорувавши висновок експерта від 30 вересня 2020 року № 504 за результатами проведення судової психологічної експертизи, апеляційний суд визначив моральну шкоду у розмірі, який не відповідає засадам верховенства права та вимогам розумності, виваженості і справедливості. Тобто суд не з`ясував усі доводи щодо обґрунтування нею як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди. 28 квітня 2023 року заступник керівника Харківської обласної прокуратури також подав касаційну скаргу, в якій просить змінити рішення Київського районного суду міста Харкова від 28 листопада 2022 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 березня 2023 року в частині задоволених позовних вимог і ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір відшкодування моральної шкоди до 308 200,00 грн, а також витрат на юридичну допомогу. На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15, від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15 та у постановах Верховного Суду від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17, від 09 жовтня 2019 року у справі № 522/17164/16, від 04 грудня 2019 року у справі № 468/901/17, від 04 березня 2020 року у справі № 686/23731/15. Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури мотивовано тим, що суд першої інстанції безпідставно визначив період, за який підлягає відшкодуванню завдана моральна шкода, починаючи з дати внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (23 травня 2013 року) до набрання виправдувальним вироком законної сили (10 квітня 2017 року), оскільки право на відшкодування моральної шкоди необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання виправдувальним вироком законної сили, тобто, у цьому випадку, починаючи з 30 травня 2013 рокудо 10 квітня 2017 року. Суди першої та апеляційної інстанцій не встановили будь-яких підстав чи належних доказів завдання позивачу моральної шкоди у розмірі, більшому за мінімально гарантований законом (308 200,00 грн). Позивач не довела обґрунтованість розміру витрат на юридичну допомогу, оскільки в договорі про надання правової допомоги не визначено порядок обчислення гонорару адвоката, тому неможливо зробити висновок, що такі витрати були фактичними і неминучими. Відзиви на касаційні скарги не надходили. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2023 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано матеріали цієї справи із Київського районного суду міста Харкова. Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури. 16 травня 2024 року справа № 953/3527/20 надійшла до Верховного Суду. Фактичні обставини, з`ясовані судами З`ясовано, що 23 травня 2013 року старшим слідчим Слідчого відділення Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1213220010000168 про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 27, частиною другою статті 369 КК України. 30 травня 2013 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні вказаного кримінального правопорушення. Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду міста Харкова від 04 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 18 липня 2013 року, ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання з покладенням на неї процесуальних обов`язків, визначених статтею 194 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) (том 1 а. с. 38-40, 42, 43). 08 липня 2013 року ОСОБА_1 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри та нову підозру про вчинення нею кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 369-2 КК України. Вироком Київського районного суду міста Харкова від 29 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 10 квітня 2017 року, у кримінальній справі № 640/12554/13-к ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 369-2 КК України, та виправдано за відсутністю у її діях складу кримінального правопорушення (том 1 а. с. 23-37). У висновку Харківського науково-дослідницького інституту судових експертизи ім. Заслуженого професора М. С. Бокаріуса від 30 вересня 2020 року № 504, складеному експертами за результатами проведення судової психологічної експертизи, заначено, що обставини, що досліджуються у цивільній справі № 953/3527/20, є психотравмувальними для ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Внаслідок тривалого незаконного притягнення до кримінальної відповідальності органами дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду під час провадження у кримінальній справі № 640/12554/13-к, що є предметом дослідження у цивільній справі № 953/3527/20, ОСОБА_1 завдані суттєві моральні страждання, які є психологічною підставою для вирішення у судовому порядку питання заподіяння їй моральної шкоди. Орієнтовний розмір компенсації за завдані моральні страждання (моральну шкоду) становить 346,68 мінімальних заробітних плат. Грошовий еквівалент відшкодування ОСОБА_1 завданої моральної шкоди залежить від розміру мінімальної заробітної плати на момент ухвалення відповідного рішення суду (том 1 а. с. 133-155). Матеріали справи також містять: - договір про представництво інтересів та надання правової допомоги від 22 червня 2013 року № 77 та додаткові угоди до нього, укладені між ОСОБА_1 та адвокатом Надьон Р. А., предметом яких є здійснення захисту позивача у судах загальної юрисдикції, слідчих та інших органах прокуратури, СБУ, органах МВС України, інших правоохоронних та контролюючих органах (том 1 а. с. 44, 45, 55-57); - акт № 1 наданих послуг за договором про представництво інтересів та надання правової допомоги від 22 червня 2013 року № 77, складений 01 серпня 2013 року, згідно з яким адвокат надав такі послуги: усні і письмові консультації, роз`яснення з правових питань у кримінальному провадженні № 12013220010000168 від 23 травня 2013 року - 4 000,00 грн; участь у досудовому розслідуванні у кримінальному провадженні № 12013220010000168 від 23 травня 2013 року (опрацювання законодавчої бази, формування правової позиції, консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) та їх отримання для справи; ознайомлення з матеріалами справи; участь адвоката у допитах підозрюваної; участь у судових засіданнях Ленінського районного суду міста Харкова, Апеляційного суду Харківської області щодо обрання запобіжного заходу) - 16 000,00 грн; підготовка процесуальних документів (складання заяв, клопотань, адвокатських запитів до органів досудового розслідування, закладів охорони здоров`я, суду) - 5 000,00 грн, загалом - 25 000,00 грн (том 1 а. с. 47, 48); - акт № 2 наданих послуг за договором про представництво інтересів та надання правової допомоги від 22 червня 2013 року № 77, складений 30 серпня 2016 року, згідно з яким адвокат надав такі послуги: усні і письмові консультації, роз`яснення з правових питань у кримінальному провадженні № 12013220010000168 від 23 травня 2013 року - 1 500,00 грн; участь у судових засіданнях Київського районного суду міста Харкова - 63 000,00 грн; підготовка процесуальних документів (складання клопотань, заяв, адвокатських запитів до органів досудового розслідування, закладів охорони здоров`я, суду) - 25 000,00 грн, загалом - 89 500,00 грн (том 1 а. с. 49-52); - акт № 3 наданих послуг за договором про представництво інтересів та надання правової допомоги від 22 червня 2013 року № 77, складений 11 квітня 2017 року, згідно з яким адвокатом надано такі послуги: усні і письмові консультації, роз`яснення з правових питань у кримінальному провадженні № 12013220010000168 від 23 травня 2013 року - 5 000,00 грн; участь у судових засіданнях Апеляційного суду Харківської області - 7 500,00 грн; підготовка процесуальних документів (складання клопотань, заяв, адвокатських запитів до органів досудового розслідування, закладів охорони здоров`я, суду) - 10 000,00 грн, загалом - 22 500,00 грн (том 1 а. с. 53, 54). Зазначені у вказаних актах грошові кошти у зв`язку з наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні сплачені позивачем у повному обсязі, що підтверджується відповідними квитанціями (том 1 а. с. 58).

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Порядок відшкодування такої шкоди встановлюється законом (частина сьома статті 1176 ЦК України). Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон № 266/94-ВР. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У частині другій статті 1 Закону № 266/94-ВР встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду. Згідно з пунктами 4 і 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода. У статті 4 Закону № 266/94-ВР визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Згідно з частиною третьою статті 13 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, від якої не відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18). У рішенні від 27 жовтня 1999 року № 9-рп/99 у справі № 1-15/99 Конституційний Суд України вказав, що притягнення до відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчинені злочину. Згідно з пунктом 14 частини першої статті 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Відповідно до частини першої статті 43 КПК України виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили. Згідно з частинами першою-четвертою статті 532 КПК України вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення. Висновок про те, що право на відшкодування моральної шкоди необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу повідомлення про підозру до набрання виправдувальним вироком законної сили, викладено у постанові Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 759/2707/18 (провадження № 61-14833св19). У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 306/701/20 (провадження № 61-3676св22) вказано, що Закон № 266/94-ВР пов`язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина права на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, який включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умови виникнення права на його відшкодування. Тобто право на відшкодування виникає лише у разі повної реабілітації особи, про що зазначається у пункті 3 Положення про застосування Закону № 266/94-ВР,затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41. Така судова практика є незмінною, про що зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 522/2493/18 (провадження № 14-195цс21). Реабілітуючі, на відміну від нереабілітуючих підстав, для застосування наведеного вище Закону України, пов`язані з констатацією факту того, що підозрюваний/обвинувачений не вчинив злочину. До реабілітуючих належать лише три підстави: встановлено відсутність події кримінального правопорушення; встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати. Отже, право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР виникає в особи у випадку повної реабілітації. У справі, яка переглядається, суди встановили, що кримінальне переслідування позивача припинено з реабілітуючих підстав, оскільки її вина у вчиненні кримінального правопорушення не була доведена у встановленому законом порядку, про що свідчить постановлений щодо неї виправдувальний вирок суду. У постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку про те, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. У постановах Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 306/701/20 (провадження № 61-3676св22), від 14 вересня 2022 року у справі № 415/1009/21 (провадження № 61-18055св21), від 30 вересня 2022 року у справі № 753/4724/21 (провадження № 61-947св22), від 05 жовтня 2022 року у справі № 373/1292/20 (провадження № 61-6909св22), від 09 листопада 2022 року у справах № 461/422/21 (провадження № 61-8158св22) та № 296/4523/19 (провадження № 61-18635св21) зазначено, що статтею 13 Закону № 266/94-ВР передбачено, що розмір відшкодування немайнової (моральної) шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати. Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування. Отже, з урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом № 266/94-ВР не передбачено. При цьому, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення. У постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 214/6982/13-ц, від 15 червня 2022 року у справі № 521/1347/18, від 16 серпня 2023 року у справі № 466/2780/21 вказано, що, здійснення слідчих дій у ході розслідування кримінальної справи відноситься до повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, тому саме лише здійснення таких заходів не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди, визначеного спеціальним законом. Такий розмір має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення. За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Встановивши обставини справи, здійснивши системний аналіз правових норм, що регулюють спірні правовідносини, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу заподіяно моральну та майнову шкоду, право на відшкодування якої згідно з положеннями Закону № 266/94-ВР вона набула на підставі виправдувального вироку суду. Змінюючи рішення суду першої інстанції шляхом зменшення суми моральної шкоди з 2 322 756,00 грн до 350 000,00 грн, апеляційний суд навів належне обґрунтування такого висновку, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Тобто суд з`ясував усі доводи позивача щодо обґрунтування нею як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідив надані докази, оцінив їх та правильно визначив конкретний розмір шкоди, який є більшим за мінімально гарантований законом. При цьому апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що моральну шкоду необхідно визначати, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на час розгляду справи, за кожен місяць перебування під слідством і судом, - у цьому випадку, починаючи з часу повідомлення про підозру до набрання виправдувальним вироком законної сили. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції (у незміненій після апеляційного перегляду частині) та апеляційний суд правильно визначили характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки висновку психологічної експертизи від 30 вересня 2020 року № 504 як доказу у справі, з посиланням на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17, від 25 серпня 2020 року у справі № 357/14357/17, від 18 лютого 2021 року у справі № 758/8728/16, не заслуговують на увагу з огляду на таке. У постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17 (провадження № 61-6127св19) вказано, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. При визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд повинен визначити страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, при цьому суд зобов`язаний враховувати, що таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом. Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, а ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. У постанові Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 357/14357/17 (провадження № 61-16246св19) зазначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, визначив і встановив правильний період перебування позивача під слідством і судом, за який позивач має право на відшкодування моральної шкоди, та, врахувавши всі обставини конкретної справи, глибину моральних страждань, висновок судової психологічної експертизи, належним чином обґрунтував розмір стягнутої моральної шкоди. У постанові Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справі № 758/8728/16 (провадження № 61-11262св20) вказано, що норма частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР визначає, що у подібних правовідносинах відшкодування моральної шкоди провадиться виходячи з розміру, який не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суди, з урахуванням конкретних обставин справи, не обмежені у визначенні більшого розміру відшкодування моральної шкоди, тобто такий обрахунок є мінімально гарантованим законом, що узгоджується з висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19). Однак, обставини у наведених постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що апеляційний суд ухвалив судове рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У кожній із наведених справ суди виходили із конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Крім того, висновки, зроблені Верховним Судом у вказаних справах, не суперечать висновкам, зробленими судом апеляційної інстанції під час розгляду цієї справи. Оцінюючи висновок психологічної експертизи як належний та допустимий доказ, апеляційний суд лише змінив його доказове значення, яке надав йому суд першої інстанції, правильно зазначивши, що висновок експерта не є вирішальним при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, а повинен оцінюватися судом у сукупності з іншими доказами та обставинами у справі. Аналогічні правові висновки щодо застосування статті 23 ЦК України, статті 13 Закону № 266/94-ВР та статті 110 ЦПК України викладені у постановах Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі № 335/2436/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 464/6418/16-ц. При цьому розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не експерт у висновку. Висновок останнього може слугувати для суду орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань. Проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку експерта суд повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості (див. постанову Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 201/223/21, провадження № 61-472св23). Узагальнюючи наведене Верховний Суд констатує, що визначений судом апеляційної інстанції розмір відшкодування моральної шкоди, з урахуванням характеру та обсягу заподіяних ОСОБА_1 моральних страждань, їх тривалості та тяжкості, вимушених змін у її житті, вимог розумності та справедливості, є достатнім і не призведе до безпідставного збагачення позивача за рахунок коштів державного бюджету. Отже, доводи ОСОБА_1 , що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися, оскільки у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник, встановлено обставини відмінні від тих, які встановлено у цій справі. Доводи касаційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури,з посиланням на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15, від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 та у постановах Верховного Суду від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17, від 09 жовтня 2019 року у справі № 522/17164/16, від 04 грудня 2019 року у справі № 468/901/17, від 04 березня 2020 року у справі № 686/23731/15, про те, що право на відшкодування моральної шкоди необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання виправдувальним вироком законної сили, тобто, у цьому випадку, починаючи з 30 травня 2013 рокудо 10 квітня 2017 року, а тому суд першої інстанції помилково визначив період, за який підлягає відшкодуванню завдана моральна шкода, починаючи з дати внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, не заслуговують на увагу, оскільки, змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд визначив моральну шкоду, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на час розгляду справи, починаючи з часу повідомлення про підозру до набрання виправдувальним вироком законної сили, тобто правильно визначив тривалість перебування позивача під слідством і судом. При цьому, в оскаржуваній постанові колегія суддів апеляційного суду також вказала, що доводи Харківської обласної прокуратури щодо початку кримінального переслідування з 30 травня 2013 року, а не з 23 травня 2013 року не впливають на кількість місяців перебування позивача під слідством та судом. Визначений судом апеляційної інстанції розмір відшкодування моральної шкоди, з урахуванням характеру та обсягу заподіяних позивачу моральних страждань, їх тривалості та тяжкості, вимушених змін у її життєвих і суспільних стосунках, вимог розумності та справедливості, що перевищує мінімально гарантований законом, не свідчить про неправильне застосування положень Закону № 266/94-ВР, оскільки суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування. Аргументи касаційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури про те, що позивач не довела обґрунтованість розміру витрат на юридичну допомогу у кримінальному провадженні, оскільки в договорі про надання правової допомоги не визначено порядок обчислення гонорару адвоката, тому неможливо зробити висновок, що такі витрати були фактичними і неминучими, є неспроможними з огляду на таке. Право на відшкодування сум, сплачених громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги у випадку незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, передбачено пунктом 4 статті 3 Закону № 266/94-ВР. Отже, визначені наведеним вище Законом суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги, не є тотожними витратам на правничу допомогу, які передбачені статтею 137 ЦПК України, а тому потрібно виходити зі спеціальної норми закону, якою передбачено таке відшкодування. На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 201/4534/20 та від 01 травня 2024 року у справі № 461/2033/23. На підтвердження витрат на юридичну допомогу у кримінальному провадженні позивачем надано: договір про представництво інтересів та надання правової допомоги від 22 червня 2013 року № 77, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Надьон Р. А., у пункті 3.1 якого передбачено, що клієнт зобов`язаний оплачувати послуги адвоката та витрати в обсягах і розмірах, викладених у акті виконаних робіт; акти наданих послуг від 01 серпня 2013 року, від 30 серпня 2016 року, від 11 квітня 2017 рокуіз зазначенням виду, опису та вартості послуг на загальну суму 137 000,00 грн; квитанції про сплату ОСОБА_1 адвокату 137 000,00 грн на підставі договору про представництво інтересів та надання правової допомоги від 22 червня 2013 року №

77. Суди попередніх інстанцій, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам на підтвердження витрат ОСОБА_1 у зв`язку з наданням їй юридичної допомоги у кримінальному провадженні, дійшли обґрунтованого висновку про доведеність вимог позивача про відшкодування понесених нею витрат у вказаному розмірі. Висновки судів у цій частині є законними та обґрунтованими. Таким чином, проаналізувавши зміст оскаржуваних рішень суду першої інстанції (у незміненій після апеляційного перегляду частині) та апеляційного суду з точки зору застосування норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Висновки судів у цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним у наведених вище постановах суду касаційної інстанції, на які посилалися заявники у касаційних скаргах. З огляду на викладене, Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведеної у касаційних скаргах підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційних скаргах, не спростовують висновків суду першої інстанції (у незміненій після апеляційного перегляду частині) та апеляційного суду, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Викладене дає підстави для висновку, що касаційні скарги є необґрунтованими, а тому підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції (у незміненій після апеляційного перегляду частині) та апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявників. Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційні скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури та ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду міста Харкова від 28 листопада 2022 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Харківського апеляційного суду від 30 березня 2023 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді:Є. В. Петров А. І. Грушицький І. В. Литвиненко