Постанова КЦС ВС № 640/15157/16-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 червня 2024 року м. Київ справа № 640/15157/16-ц провадження № 61-4579св24 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: судді-доповідача - Грушицького А. І., суддів Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В., Ситнік О. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув в порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду міста Харкова від 09 жовтня 2023 року у складі судді Губської Я. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року у складі колегії суддів Мальованого Ю. М., Бурлаки І. В., Яцини В. Б., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу. Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу, який уточнив в процесі розгляду справи. Позов мотивований тим, що 14 вересня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики грошових коштів у сумі 50 000,00 дол. США. Згідно умов укладеного договору позичальник (відповідач) зобов`язувався повернути позикодавцеві (позивачу) суму позики на першу вимогу протягом 2 місяців. Проценти за договором не встановлювались. На підтвердження передання грошових коштів відповідач 14 вересня 2011 року склав і підписав розписку. 01 липня 2016 року на адресу відповідача направлено лист-вимогу про виконання розписки протягом двох місяців з дня отримання. Лист направлено рекомендованою кореспонденцією двічі, проте відповідач жодного разу його не отримав. Таким чином, позивач вважає, що строк виконання зобов`язання починається з 02 вересня 2016 року. Станом на час пред`явлення позову відповідач жодного разу так і не здійснив виплат за укладеним договором позики. Сума боргу за договором позики становить 50 000,00 дол. США, що еквівалентно за курсом Національного банку України станом на 06 вересня 2016 року 1 339 352,60 грн. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму боргу за договором позики від 14 вересня 2011 року в розмірі 50 000,00 дол. США, що є еквівалентом за курсом Національного банку України 1 339 352,60 грн. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 09 жовтня 2023 року, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року, позов задоволено. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором позики грошових коштів від 14 листопада 2011 року у розмірі 50 000,00 дол. США (що є еквівалентом за офіційним курсом Національного банку України станом на 09 жовтня 2023 року - 1 829 135,00 грн) та витрати по сплаті судового збору в розмірі 6 890,00 грн. Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що факт знаходження оригіналу розписки про отримання коштів у позивача підтверджує наявність невиконаного боргового зобов`язання відповідача перед позивачем, належних та допустимих доказів на спростування позиції позивача стороною відповідача надано не було. Також зі змісту розписки вбачається, що предметом позики були грошові кошти у валюті «долар США», а тому суд першої інстанції врахував природу грошових коштів які були предметом позики та стягнув з відповідача борг саме в цій грошовій одиниці. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що меморандум виконаний на бланку «копія вірна, згідно оригіналу», тобто є копією, а оригіналу спірного меморандуму на підтвердження своєї позиції стороною відповідача суду надано не було. Більш того, відповідно до висновку експертів за результатами проведення судової технічної експертизи документів № 32656/32657/20-34 від 12 серпня 2021 року на меморандум виконання обов`язків, датований 02 листопада 2011 року здійснювався вплив сторонніх факторів, не властивих для звичайних умов зберігання документів, тому вказаний меморандум не може бути прийнятий судом як належний та допустимий доказ. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у березні 2024 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Київського районного суду міста Харкова. Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2024 року зупинено виконання рішення Київського районного суду міста Харкова від 09 жовтня 2023 року та постанови Харківського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року до закінчення касаційного провадження. 12 квітня 2024 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В. Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2024 року справа призначена до судового розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п'яти суддів. 03 червня 2024 року справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В., Ситнік О. М. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Як підставу для касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17, від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, від 01 вересня 2021 року у справі № 754/16590/17 та ін., постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Заявник вказує, що виконав зобов`язання за договором позики, що підтверджується укладеним меморандумом від 02 грудня 2011 року, а суди безпідставно не взяли його до уваги вважаючи його «сумнівним» без визнання його недійсним. Заявник звергає увагу, що звернення позивача до суду обумовлено погіршенням стосунків з відповідачем з яким вони вели спільну підприємницьку діяльність з 2011 року по 2016 рік. Відзив на касаційну скаргу не надходив. Фактичні обставини справи Суд установив, що 14 вересня 2011 року ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) уклали угоду у вигляді розписки, за якою відповідач отримав від позивача грошові кошти в розмірі 50 000,00 дол. США. ОСОБА_2 зобов`язався повернути кошти за першою вимогою протягом 2 місяців, що підтверджується оригіналом розписки (т. 3 а. с. 200). Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 надав до суду підписаний сторонами меморандум від 02 грудня 2011 року, з тексту якого встановлено, що ОСОБА_2 виконав повернення боргу ОСОБА_1 за розпискою від 14 вересня 2011 року на суму 50 000,00 дол. США. Меморандум виконаний на аркуші паперу, який містить відбиток штампу: «копія вірна, згідно оригіналу» (т. 1 а. с. 138). Згідно із висновком судово-почеркознавчої експертизи від 17 травня 2018 року № 7705/10875 «підпис від імені ОСОБА_1 в «Меморандумі про виконання обов`язків» від 02 грудня 2011 року в рядку « ОСОБА_1 » виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів ОСОБА_1 .» (т. 2 а. с. 2-5). Відповідно до висновку судово-технічної експертизи документів від 21 червня 2018 року № 8498 визначено, що у наданому документі «Меморандум про виконання обов`язків» від 02 грудня 2011 року штрихи рукописного тексту документу та штрихи рукописних записів « ОСОБА_3 . ОСОБА_1 ОСОБА_2 », що розташовані під текстом документа, виконані одним і тим же пишучим вузлом кулькової ручки, стрижень якої заправлений пастою. Встановити одночасно або у різний час та з якою різницею у часі виконані рукописний текст та рукописні записи « ОСОБА_3 . ОСОБА_1 ОСОБА_2 » у наданому документі не виявляється можливим з причини відсутності в експертної установи спеціального обладнання. Встановити одночасно або у різний час виконані рукописний текст, рукописні записи « ОСОБА_3 ОСОБА_1 ОСОБА_2 » та підписи від імені ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у наданому документі - «Меморандум про виконання зобов`язань» від 02 грудня 2011 року, а також встановити, що саме виконано раніше не виявляється можливим також з причини відсутності в експертній установі спеціального обладнання (т. 2 а. с. 14-16). Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним із моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики вважається укладеним у момент здійснення дій із передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 03 червня 2020 року у справі № 688/3024/17, від 08 вересня 2021 року у справі № 163/1531/16-ц, від 21 червня 2023 року у справі № 308/4890/20. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови. Договір позики є класичним прикладом реального договору, про що свідчить положення абзацу другого частини першої статті 1046 ЦК України. Така норма сформульована імперативно. Окрім того, із дефініції цього договору, яка закріплена в абзаці першому частини першої статті 1046 ЦК України, можна зробити висновок, що оскільки позика спрямована до обов`язку повернути взяте в позику, то немає позики там, де не було заздалегідь взято в позику, тому що тоді не може бути мови про повернення (див. постанову Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року в справі № 924/1096/17). Статтею 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку. Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27 березня 2024 року у справі № 596/1123/19. Суд встановив, що ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 гроші у сумі 50 000,00 дол. США, що підтверджується розпискою. ОСОБА_2 зобов`язався повернути кошти за першою вимогою протягом 2 місяців. 01 липня 2016 року на адресу відповідача направлено лист-вимогу про виконання розписки протягом двох місяців з дня отримання (т. 1 а. с. 7). Ураховуючи зазначене, суди дійшли правильного висновку про те, що між сторонами в належній формі укладений договір позики, проте ОСОБА_2 порушив свої зобов`язання щодо повернення грошей за першою вимогою. Отже, дослідивши розписку, врахувавши, що відповідач не надав належних доказів повернення боргу, оскільки оригінал розписки знаходився у позивача, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правильно встановив природу спірних правовідносин, які виникли між сторонами, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Оцінюючи заперечення відповідача проти позову, зокрема те, що зобов`язання є виконаним, оскільки сторони уклали меморандум виконання обов`язків від 02 грудня 2011 року, Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно неприйняття цього документа як належного доказу, оскільки вказаний меморандум виконаний на аркуші паперу з відбитком штемпеля «копія вірна, згідно оригіналу», підписом позивача, відбитком печатки ТОВ НВФ «УКРТЕХЕЛЕКТРО, ЛТД», керівником якого є позивач. Висновком судово-почеркознавчої експертизи № 7705/10875 від 17 травня 2018 року підтверджено, що вказаний вище підпис на аркуші паперу виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів позивачем, тобто керівникомТОВ НВФ «УКРТЕХЕЛЕКТРО, ЛТД» Крім того, відповідно до висновку за результатами проведення судової-технічної експертизи документів № 32656/32657/20-34 від 12 серпня 2021 року на меморандум виконання обов`язків від 02 листопада 2011 року здійснювався вплив сторонніх факторів, не властивих для звичайних умов зберігання документів. Підсумовуючи, Верховний Суд у цій справі дійшов переконання, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, застосовано правильно, суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Посилання в касаційній скарзі на судову практику як на обґрунтування своєї позиції не підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норм права у цій справі, оскільки фактичні обставини у цих справах різні. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Наведені норми закону та позиція Верховного Суду дають підстави для висновку про законність оскаржуваних судових рішень. Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Верховний Суд встановив, що судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність постановлених судових рішень не впливають. З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують. Враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2024 року зупинено виконання рішення Київського районного суду міста Харкова від 09 жовтня 2023 року та постанови Харківського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року до закінчення касаційного провадження, тому виконання судових рішень на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України підлягає поновленню. Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду міста Харкова від 09 жовтня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року залишити без змін. Поновити виконання рішення Київського районного суду міста Харкова від 09 жовтня 2023 року та постанови Харківського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач А. І. Грушицький Судді: І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Пророк О. М. Ситнік