Постанова 4818 № 619/3383/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 619/3383/23 Головуючий суддя І інстанції Нечипоренко І. М. Провадження № 22-ц/818/1341/24 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: Справи у спорах, пов`язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів» ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2024 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах : головуючого Яцини В.Б., суддів колегії Бурлака І.В., Мальованого Ю.М., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 09 січня 2024 року по цивільній справі № 619/3383/23 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення безпідставно набутих коштів, в с т а н о в и в: ОСОБА_1 , у інтересах якої діє представник адвокат Мариничев Ю.П., у системі «Електронний суд» у липні 2023 року звернулася до суду з позовом про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» безпідставно набутих коштів в сумі 56088,85 грн. Позовна заява мотивована тим, що між позивачем та АТ КБ «ПриватБанк» був укладений кредитний договір про надання банківських послуг № б/н від 05.07.2019, за яким був встановлений кредитний ліміт в сумі 200000,00 грн. АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Дергачівського районного суду Харківської області із позовом про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 05.07.2019 в розмірі 217981,80 грн та рішенням від 25.08.2021 по справі № 619/1384/21 з неї було стягнуто заборгованість у розмірі 217981,80 грн, у задоволенні зустрічної позовної заяви було відмовлено. Постановою Полтавського апеляційного суду від 20.04.2023 скасовано рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 25.08.2021 в частині задоволення вимог позову АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором. Вказала, що до позовної заяви представника відповідача від 25.01.2021, окрім інших документів, був доданий розрахунок заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 05.07.2019 укладений між позивачем та нею, станом на 20.01.2021, відповідно якого нею погашено за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 05.07.2019 заборгованість за поточним тілом кредиту у розмірі 190270,39 грн; заборгованість за простроченим тілом кредиту у розмірі 29039,66 грн; заборгованість за нарахованими відсотками у розмірі 12809,31 грн; заборгованість за простроченими відсотками у розмірі 23969,49 грн. Таким чином, вона сплатила відповідачу за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 05.07.2019 загальну суму в розмірі 256088,85 грн. Зауважила, що постановою Полтавського апеляційного суду від 20.04.2023 було встановлено, що за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 05.07.2019 підлягає сплаті лише основна суму кредиту (тіло кредиту), а відсотки за користування кредитом та інші супутні платежі сплаті не підлягають. Таким чином, грошові кошти за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 05.07.2019 в розмірі 56088,85 грн (256088,85 грн 200000,00 грн) є такими, що отримані відповідачем від неї без достатньої правової підстави. АТ КБ «ПриватБанк», у інтересах кого діє представник ОСОБА_2 , подало до суду відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі посилаючись на те, що той факт, що постановою Полтавського апеляційного суду від 20.04.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, а рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 25.08.2021 скасовано в частині задоволення вимог первісного позову та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні первісного позову, не дає підстав ОСОБА_1 вимагати від банку кошти, отримані без достатньої правової підстави в порядку ст. 1212 ЦК України, так як в «іншій частині» рішення місцевого суду залишено без змін, а саме: в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди відмовлено. Тобто, як Дергачівським районним судом Харківської області, так і Полтавським апеляційним судом вже розглядались вимоги ОСОБА_1 про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» коштів і суди обох інстанцій не знайшли підстав для їх задоволення (навіть частково). Тобто, факт безпідставності вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення коштів встановлено судом. За таких умов, доводи позовної заяви про те, що банк має повернути позивачці грошові кошти в сумі 56088,85 грн, отримані без достатньої правової підстави в порядку ст. 1212 ЦК України - безпідставні. Представником позивачки подано відповідь на відзив, у якій просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що при розгляді справи № 619/1384/21 вона подала зустрічну позовну заяву, у якій просила застосувати наслідки нікчемного правочину, провести зарахування зустрічних однорідних вимог та стягнути грошові кошти, у задоволенні яких їй було відмовлено. Тобто, предмет і підстава зустрічного позову у цивільній справі № 619/1384/21 та предмет і підстава позову у цивільній справі № 619/3383/23 є різними. Таким чином, заперечення представника відповідача є необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України. Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 09 січня 2024 року було задоволено позов. Стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти в сумі 56088,85 грн. Стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави витрати судовий збір у розмірі 1073,60 грн . Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представникАкціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» адвокат Демарчук Н.О. в апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року в справі № 6- 88цс13 та від 24 вересня 2014 року № 6-122 цс14 які відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов`язковою для всіх судів України. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно позивачу. Вказав, що наявність між сторонами зобов`язальних правовідносин, для яких характерним є спосіб повернення майна, переданого за договором, виключає можливість пред`явлення позову в порядку ст. 1212 ЦК України. В такому випадку права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права. Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 23 березня 2016 р. у справі N 6-2978цс15, а також у постановах Верховного Суду України від 25 лютого 2015 р. у справі № 3-11гс15, від 25 березня 2015 р. у справі № 3-5гс15, від 22.01.2013 р. № 5006/18/13/2012, від 24.09.2014 р. у справі № 6-122цс14, у постановах Вищого господарського суду України від 2 липня 2012 року у справі № 5006/18/13/2012, від 15.03.2017 р. у справі № 910/10308/15. Зауважив, що правовідносини між Позивачем та АТ КБ ПриватБанк врегульовані договором у № б/н від 05.07.2019 року, який недійсним судом не визнавався, а тому до даних правовідносин положення ст. 1212 ЦК України не застосовуються. Оскільки, кошти йшли на погашення заборгованості за діючим договором № б/н від 05.07.2019 року, в т.ч. і на погашення боргу за тілом кредиту, то вимоги Позивача, які ґрунтуються саме на положеннях ст. 1212 ЦК України, а не на нормах, якими врегульовано договірне списання, є безпідставними. Відзиву на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам рішення суду не відповідає. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що постановою Полтавського апеляційного суду від 20.04.2023 встановлено відсутність підстав для стягнення АТ КБ «ПриватБанк» з ОСОБА_1 інших платежів, крім тіла кредиту 200000,00 грн, яке ОСОБА_1 погашено, при цьому за кредитним договором від 05.07.2019 нею було повернуто суму 256088,85 грн, про що свідчить розрахунок (а.с. 16-18), суд дійшов висновку, що грошові кошти у розмірі 56088,85 грн отримані АТ КБ «ПриватБанк» є фактичною сумою, отриманою банком без відповідної правової підстави, у зв`язку з чим ці кошти підлягають поверненню ОСОБА_1 . Такі висновки суду першої інстанції не відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи. Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. У статті 1212 ЦК України визначені наступні загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави:

1. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

2. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

3. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Отже, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України), або якщо підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. За приписами ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України. Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19). Відсутність правової підстави у розумінні норми ч. 1 ст. 1212 ЦК України - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 03 червня 2016 року у справі № 6-100цс15. Згідно із ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться. Так, судовим розглядом було встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 05.07.2019 ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанк та погодилася із тим, що ця анкета-заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг складають між нею та банком Договір про надання банківських послуг, та підписала паспорт споживчого кредиту, у якому своїм електронним підписом підтвердила отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування, та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних нею умов кредитування. Їй було надано відповідну кредитну картку та 17.12.2019 встановлено кредитний ліміт в сумі 200000,00 грн (а.с. 29-32). Із розрахунку заборгованості за договором № б/н від 05.07.2019, укладеним між сторонами станом на 20.01.2021 установлено, що загальна сума заборгованості за наданим кредитом становить 217981,80 грн, з яких: заборгованість за тілом кредита 141622,15 грн, прострочені відсотки 59122,01 грн, нараховані відсотки 10237,74 грн, прострочені відсотки 6999,90 грн. При цьому у розрахунку також зазначено, що погашено заборгованість за: поточним тілом кредита в сумі 190270,39 грн; простроченим тілом кредита в сумі 29039,66 грн; нарахованими відсотками в сумі 12809,31 грн; простроченими відсотками в сумі 23966,49 грн (а.с. 16-18). Проте, у зв`язку з невиконанням зобов`язань ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк», банк звернувся до Дергачівського районного суду Харківської області із позовною заявою про стягнення з останньої заборгованості за договором про надання банківських послуг № б/н від 05.07.2019 у розмірі 217981,80 грн. Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 25.08.2021 по справі 619/1384/21 стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 05.07.2019 у розмірі 217981,80 грн, яка складається з такого: 200744,16 грн - заборгованість за кредитом; 10237,74 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 6999,90 грн заборгованість за простроченими відсотками. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» про захист прав споживачів, застосування наслідків нікчемного договору, стягнення коштів відмовлено (а.с. 93-101). Постановою Полтавського апеляційного суду від 20.04.2023 по справі 619/1384/21, яка залишена без змін постановою Верховного суду від 22.11.2023 (а.с. 167-170), рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 25.08.2021 скасовано в частині задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено з тих підстав, що: «витяги із Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанк та Тарифів, які містять загальні умови кредитування щодо обслуговування кредитних карт не відповідають вимогам статті 207 ЦК України щодо письмової форми правочину та статті 634 ЦК України щодо форми договору приєднання, а тому не можуть розцінюватись як частина кредитного договору, укладеного між сторонами 05.07.2019 шляхом підписання анкети-заяви. Приєднаний до справи паспорт споживчого кредиту, підписаний за згоди позичальника, не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, адже у паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін та його змісту. Такі висновки, сформовані у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.05.2022 у справі № 393/126/20. Разом із цим, за відсутності узгоджених сторонами умов кредитування, банк має право вимоги повернення фактично отриманої та не повернутої позичальником суми кредитних коштів, розмір якої має бути доведений належними та допустимими доказами. Зі змісту виписки по рахунку вбачається, що позичальник активно користувалася кредитними коштами всього витративши коштів за отриманою карткою на загальну суму 1939887,47 грн, тоді як внесено на погашення заборгованості 1948356,10 грн, тобто відсутнє мінусове сальдо за тілом кредиту, що виключає підстави його стягнення судом згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, який не відповідає фактичним умовам зобов`язання. За відсутності належних доказів фіксації волі позичальника щодо сплати процентів та її базової відсоткової ставки, яка банком неодноразово змінювалася без погодження із позичальником, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у стягненні з позичальника відсотків згідно наданого банком розрахунку» (а.с. 89-92). Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Всупереч вказаній нормі ст. 89 ЦПК України та у контексті вказаних ст. 1212 ЦК України, згаданих правових висновків касаційного суду суд першої інстанції не звернув уваги, що між сторонами був укладений договір на надання банківських послуг, який не припинив свою дію на день розгляду справи судом. Згідно зі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Всупереч визначених у ст.ст. 12, 81 ЦПК України процесуальних обов`язків позивачка не надала до суду належних і допустимих письмових доказів про те, що отриманні від банку грошові кошти вона отримала у формі безвідсоткового кредиту. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Суд першої інстанції всупереч вказаної норми ч. 4 ст. 82 ЦПК України вважав, що скасування постановою Полтавського апеляційного суду від 20.04.2023 по справі 619/1384/21 рішення суду першої інстанції про задоволення позову банку та стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь банку - свідчить про безпідставне набуття банком 56088,85 грн. у розумінні норми ст. 1212 ЦК України. Однак, за змістом постанови Полтавського апеляційного суду від 20.04.2023 року по справі 619/1384/21 таких обставин про відсутність підстав для нарахування процентів у вказаній справі судом апеляційної інстанції не було встановлено. Натомість, у згаданій постанові Полтавського апеляційного суду були зазначені мотиви для ухвалення нового рішення, що банк не довів зміст договору кредиту про узгоджений розмір процентів, та з цих мотивів відмовив у задоволенні позову про їх стягнення (а.с. 89-92). Мотиви, або правові висновки, ухвалення рішення суду по суті спору не є фактичними обставинами справи, на які розповсюджується норма ч. 4 ст. 82 ЦПК України стосовно преюдиціальності. Висновки, які викладені у постанові Полтавського апеляційного суду від 20.04.2023р. у цивільній справі № 619/1384/20 про те, що відсотки за користування кредитом та інші супутні платежі сплаті не підлягають, не мають преюдиціального значення по цій справі, оскільки відповідно до вказаної норми ч. 4 ст. 82 ЦПК України вони за своїм змістом не є обставинами справи, а тому цей факт має доводитись позивачкою у загальному порядку відповідно до приписів ст.ст. 12, 81 ЦПК України. За таких обставин не можна вважати доведеними доводи позову про те, що укладений між сторонами договір на надання банківських послуг взагалі не містив умови щодо сплати процентів за користування кредитного ліміту 200 000 грн. Крім того, як правильно встановив суд першої інстанції відповідно до наявних у справі документів ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанк та погодилася із тим, що ця анкета-заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг складають між нею та банком Договір про надання банківських послуг, та підписала паспорт споживчого кредиту, у якому своїм електронним підписом підтвердила отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування, та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних нею умов кредитування. Їй було надано відповідну кредитну картку та 17.12.2019 встановлено кредитний ліміт в сумі 200000,00 грн (а.с. 29-40). Однак, всупереч вимог ст.ст. 89, 263 ЦПК України суд першої інстанції не надав належної оцінки цим доказам у сукупності з іншими наявними у справі доказами. Так, згідно копії наданої позивачкою ОСОБА_1 довідки з ПриватБанку, на підставі підписаного сторонами договору б/н їй було надано 26.01.2018 кредитну картку № НОМЕР_1 з терміном дії до січня 2021 року, а 26.08.2020 другу кредитну картку № НОМЕР_2 терміном дії до серпня 2023 року, які вона використовувала відповідно до умов цього кредитного договору згідно до інформації, яка міститься у наданому позивачкою до суду першої інстанції виписки з її рахунку за цим кредитним договором б/н станом на 22.01.2021, в якому зазначені номера вищевказаних кредитних карток та грошові суми, які вона використовувала у своїх операціях з кредитними коштами після дати отримання цих кредитних карток на протязі терміну їх дії (а.с. 19-30, 31). Згідно наданої позивачкою до суду першої інстанції копії Тарифів обслуговування преміальних кредитних карток ПриватБанку, за користування кредитними коштами передбачена відповідна конкретна процентна ставка, ОСОБА_1 була з ними ознайомлена, про що свідчить її підпис від 26 серпня 2020 року (а.с. 33-40). Саме в цей день ОСОБА_1 отримала у ПриватБанку другу кредитну картку № НОМЕР_2 , про що свідчить вищевказана довідка ПриватБанку, за допомогою якої вона згодом з 10.09.2020 по 01.12.2020 користувалась кредитними коштами цього банку згідно інформації, яка міститься у вищевказаній виписці з банківського рахунку ОСОБА_1 (а.с. 31). Згідно наданої позивачкою до суду першої інстанції копії довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 за договором б/н їй було встановлено кредитний ліміт 200 000 грн. з 17.12.2019, а з 08.12.2020 0,00, тобто за цим договором б/н її кредитування у вказаному розмірі припинилось з 08.12.2020 (а.с. 30 на звороті). Тому колегія суддів вважає встановленим, що позивачка в межах кредитного ліміту 200000 грн. користувалася кредитними коштами Приватбанку на підставі укладеного між сторонами договору б/н за умовами сплати процентів за користування кредитними коштами, а тому є недоведеними підстави позову ОСОБА_1 про безпідставність сплати нею грошових коштів банку, які за своїм змістом є сплатою вищевказаних процентів. При цьому відповідно до виписки з рахунку ОСОБА_1 за договором б/н станом на 22.01.2021 з використанням кредитної картки № НОМЕР_1 позивачка під час дії вказаної кредитної картки здійснювала перекази кредитних коштів на свою іншу карту НОМЕР_3 та одержувачу ОСОБА_3 через додаток Приват24, а тому не могла не знати про стан свого рахунку (а.с. 19-30). Для встановлення обставин про те, чи відбулася у даному випадку переплата грошових коштів згідно умов договору кредиту у суду апеляційної інстанції відсутні відповідні експертні висновки та фактичні данні про розмір процентної ставки, за якою позивачка використовувала кредитні кошти банку, таких даних позивачка при наявності процесуальної можливості та всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України до суду не надала, а тому колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні її позову, за недоведеності заявлених на його обґрунтування підстав. Наведені у апеляційній скарзі доводи знайшли своє підтвердження у матеріалах справи, а покликання у рішення суду на правові висновки, які були висловлені у постанові Верховного Суду від 19.01.2022 по справі № 202/2965/21 не є релевантними до обставин цієї справи. Відповідно до п.п. 3,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує оскаржене рішення суду повністю та ухвалює нове рішення про відмову у задоволення позову, за його недоведеністю. Частиною 1 та пунктом 2 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаютьсяу разі відмови в позові - на позивача. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 376, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» -задовольнити. Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 09 січня 2024 - скасувати. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення безпідставно набутих коштів- відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 1610 грн 40 коп. судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і, в силу п. 2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає. Повний текст судового рішення складено 10 червня 2024 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді І.В. Бурлака. Ю.М. Мальований.