Постанова 4820 № 676/9/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 червня 2024 року м. Хмельницький Справа № 676/9/24 Провадження № 22-ц/4820/1147/24 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Янчук Т.О. (суддя-доповідач), Талалай О.І., Ярмолюка О.І., секретаря: Шевчук Ю.Г., учасники справи: представник заявника адвокат Муращик О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Управління державної міграційної служби України в Хмельницькій області на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 19 березня 2024 року (суддя Шевцова Л.М.) за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області, про встановлення факту, що має юридичне значення, в с т а н о в и в : У січні 2024 року ОСОБА_1 , заінтересована особа Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області, звернувся до суду із заявою про встановлення факту його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року та на 13 листопада 1991 року. Заяву мотивовано тим, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Рогізна, Кам`янець-Подільського району, Хмельницької області. Його батьки: мати ОСОБА_2 та батько ОСОБА_3 , за національністю були українцями. З моменту народження по 1995 рік проживав зі своєю сім`єю у с. Рогізна, Кам`янець-Подільського району, Хмельницької області, що підтверджується записами в погосподарських книгах, та у 1995 році вибув до м.Калінінград рф. Згідно інформації отриманої на адвокатський запит із УДМС України у Хмельницькій області заявник документований 25.05.1985 року Кам`янець-Подільським РВВС Хмельницької області паспортом громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року серії НОМЕР_1 , не був документований паспортом громадянина України. Оскільки іншого способу для підтвердження належності до громадянства України нема, окрім як встановлення судовим рішенням факту його постійного проживання на території України, просив суд встановити факт його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року. З огляду на викладене, заявник просив суд встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , постійно проживав на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року. Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 19 березня 2024 року заяву задоволено. Встановлено факт постійного проживання на території України, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Рогізна, Кам`янець-Подільського району, Хмельницької області, Україна, РНОКПП НОМЕР_2 , станом на 1991 рік, у тому числі станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявником надано суду належні та допустимі докази, які підтверджують його постійне та безперервне проживання на території України, станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року. В апеляційній скарзі представник УДМС України в Хмельницькій області посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 . В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не враховано те, що належними та допустимим доказами для встановлення юридичного факту у даній справі, у разі відсутності у заявника паспорта громадянина СРСР зразка 1974 року, із відміткою про місце його прописки станом на 24 серпня 1991 року має бути довідка, видана територіальним органом Державної міграційної служби України про встановлення особи заявника та про те, що станом на 24 серпня 1991 року він перебував у громадянстві колишнього СРСР, проте, такі відомості у матеріалах справи відсутні. Зазначений в погосподарській книзі, факт навчання заявника з 1986 по 1993 у Рибінституті, не є належним доказом факту проживання на території України, оскільки не відомо який саме це навчальний заклад та де він знаходиться. Відповіді на адвокатський запит до КУ «Трудовий архів» підтверджують лише факт трудових відносин у період 1993-1994 років, а не факт постійного проживання станом на 1991 рік. Крім того, апелянт просить суд врахувати той факт, що ОСОБА_1 є громадянином російської федерації та вважається таким, що визначився із громадянством та отримав паспорт громадянина російської федерації. Таким чином, заявник набув статус іноземця відносно законодавства України. Звернення ОСОБА_1 до суду з приводу встановлення факту постійного проживання особи на території України станом на 24.08.1991 та станом на 13.11.1991 року з метою підтвердження належності до громадянства України, не породжує для заявника правових наслідків, оскільки він не відноситься до категорії громадян, які визначені статтею 3 Закону України «Про громадянство України». Заявник не позбавлений права набуття громадянства України, в інший спосіб за територіальним походженням відповідно до вимог статті 8 Закону України «Про громадянство України».. Тобто, ОСОБА_1 має право набути громадянство України за фактом свого народження на території України у позасудовому порядку та в подальшому виконати зобов`язання про припинення іноземного громадянства. У відзиві на апеляційну скаргу представник заявника ОСОБА_1 , адвокат Муращик О.В., не погоджується із доводами апеляційної скарги, вважає їх помилковими та такими, що не заслуговують на увагу, а рішення суду є правильним, обґрунтованим, законним та таким що не порушує норми процесуального та матеріального права, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. В судове засідання представник Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Представник заявника адвокат Муращик О.В. в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив її відхилити. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасника судового засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку про таке: Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України). Cуд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення(пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду ( ч.4 ст. 263 ЦПК України). Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25 березня 2024 року у справі №161/9609/22 зазначив наступне. «Законодавець визначив на рівні процесуального закону особливості, пов`язані із розглядом справ окремого провадження. Такі особливості проявляються в тому, що під час розгляду справ не застосовуються положення щодо змагальності (стаття 12 ЦПК України) та меж судового розгляду (статті 13 ЦПК України). Законодавець в справах окремого провадження наділив суд можливістю за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Тільки в окремих випадках законодавець встановив необхідність подання разом із заявою доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини (наприклад, у частині другій статті 318 ЦПК України) (див. постановуВерховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2023 року в справі № 569/4466/23. Для встановлення факту, що має юридичне значення, метою якого є встановлення належності до громадянства України або набуття громадянства України, слід застосовувати Закон України «Про громадянство України» та Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень. У статті 1 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року (тут і далі в редакції, чинній на час звернення із заявою до суду, Закон) передбачено визначення, зокрема, таких термінів: Громадянство України правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках. Громадянин України особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України. Іноземець особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Проживання на території України на законних підставах проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або мають військовий квиток, виданий іноземцю чи особі без громадянства, які в установленому порядку уклали контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, або мають посвідчення біженця чи документ, що підтверджує надання притулку в Україні. Чинне законодавство, яке регулює підстави і порядок набуття громадянства та його припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб розрізняє, зокрема, порядок та процедуру становлення належності до громадянства України та набуття громадянства України. У статті 3 Закону України «Про громадянство України» встановлено належність до громадянства України. Відповідно до цієї статті громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України; 4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України. У частині другій цієї статті вказано, що особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, з моменту внесення відмітки про громадянство України. Встановлення належності особи до громадянства України це визнання особи громадянином України відповідно до статті 3 Закону України «Про громадянство України», але яка з тих чи інших причин досі не має паспорта громадянина України та не є громадянином іншої держави. З метою організації виконання Закону України «Про громадянство України» Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215, зокрема, затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі Порядок). Так, цим Порядком відповідно до Закону України «Про громадянство України» визначено перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України. Згідно з пунктом 7 Порядку встановлення належності до громадянства України стосується: а) громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року; б) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття і батьки яких належать до категорій, зазначених у підпункті «а» цього пункту; в) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття та виховувалися в державних дитячих закладах України. Для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає до територіального органу Державної міграційної служби України за місцем проживання: а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року. Для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону особа, яка проживала на території України за станом на 13 листопада 1991 року і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її проживання в Україні на зазначену дату, подає до територіального органу Державної міграційної служби України за місцем проживання (пункт 9 Порядку): а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 13 листопада 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); в) судове рішення про встановлення юридичного факту проживання особи на території України за станом на 13 листопада 1991 року. Отже, встановлення факту постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року особи, яка не була громадянином іншої держави, є підставою для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 або 2 статті 3 Закону України «Про громадянство України», і такий факт може бути встановлено на підставі судового рішення. У статті 8 Закону передбачено порядок набуття громадянства України за територіальним походженням, згідно з яким особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням. Для оформлення набуття громадянства України в установленому порядку разом із заявою (клопотанням) про набуття громадянства України подається: особою без громадянства декларація про відсутність іноземного громадянства; іноземцем зобов`язання припинити іноземне громадянство. Для оформлення набуття громадянства України замість зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство) може бути подано: 1) іноземцем, якого визнано біженцем або якому надано притулок в Україні, декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яку визнано біженцем або якій надано притулок в Україні; 2) іноземцем, який постійно проживає в Україні на законних підставах та є громадянином держави, з якою Україна уклала міжнародний договір, що передбачає припинення особою громадянства цієї держави одночасно з набуттям громадянства України, заяву про зміну громадянства; 3) іноземцем, який в установленому законодавством України порядку проходить (проходив) військову службу за контрактом у Збройних Силах України, його подружжям декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яка в установленому законодавством України порядку уклала контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України, та декларацію про відмову від іноземного громадянства для другого із подружжя; 4) іноземцем із числа осіб, зазначених у частині двадцятій статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», та його подружжям декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яка отримала посвідку на тимчасове проживання на підставі частини двадцятої статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», та декларацію про відмову від іноземного громадянства для другого із подружжя; 5) іноземцем, його подружжям, які є громадянами держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом, та зазнали у країні своєї громадянської належності переслідувань, декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яка зазнала переслідувань, разом із документом, що підтверджує переслідування. У пункті 25 Порядку передбачено, що для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами «а»-«в» пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях. У пункті 44 Порядку визначено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25.03.2024 року справа №161/9609/22 дійшов висновку про те, що: якщо метою особи, яка звертається до суду для встановлення юридичного факту, є встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України «Про громадянство України» предметом судового розгляду може бути заява такої особи про встановлення факту її проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року; у разі коли метою особи, яка звертається до суду для встановлення юридичного факту, є оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням, предметом судового розгляду може бути заява такої особи про встановлення факту її проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; встановлення юридичного факту проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року не має юридичного значення у такому випадку. сама собою наявність у особи громадянства іншої держави не є підставою для відмови в задоволенні заяви про встановлення факту проживання такої особи на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року; лише неподання до суду доказів зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство) особою, яка звертається із заявою про встановлення юридичного факту її проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, не є підставою для відмови у задоволенні заяви про встановлення факту, оскільки таке зобов`язання подається особою при зверненні до уповноваженого органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням (стаття 8 Закону). Суд на підставі поданих доказів лише з`ясовує можливість досягнення тієї мети, яку перед собою ставить заявник, у разі подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення. Питання про те, чи має юридичне значення той чи інший факт, із заявою про встановлення якого особа звернулася до суду, вирішується залежно від мети його встановлення. У справі, що переглядається, ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець села Рогізна, Кам`янець-Подільського району, Хмельницької області, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 24 липня 1968 року. Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за національністю - українці. Мати ОСОБА_2 та батько ОСОБА_3 , померли ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно свідоцтв про смерть. Згідно довідки № 795 від 14.12.2023 року, виданої виконавчим комітетом Китайгородської сільської ради Кам`янець-Подільського району, Хмельницької області, встановлено, що дійсно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживав в АДРЕСА_1 , з дня народження ІНФОРМАЦІЯ_1 по 1995 рік, згідно із записів в погосподарських книгах за 1968-1995 роки. Відповідно до копії з погосподарської книги з 1975 рік по 1985 рік ОСОБА_1 навчався у Рогізнянській середній школі, з 1986 року по 1993 рік навчався у Рибінституті. У 1995 році вибув у м. Калінінград, що підтверджується копією з погосподарської книги особовий рахунок № НОМЕР_5 . Відповідно до Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища за №00041305977 від 07 вересня 2023 року, 04 березня 1994 року Виконавчим комітетом Дашковецької сільської ради Віньковецького району Хмельницької області зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , номер актового запису

3. Відомості про чоловіка: ОСОБА_1 , громадянство: Україна, національність: українець. Відомості про розірвання шлюбу: Балтійський районний відділ ЗАГС Калінінградської області Російської федерації 26 березня 2002 року, номер актового запису про розірвання шлюбу:

228. Згідно відповідей на адвокатські запити до КУ «Трудовий архів» Віньковецької селищної ради та архівного відділу Хмельницької РДА підтверджено факт трудової діяльності та отримання заробітної плати у період 1993-1994 років в агрофірмі «Україна» в с.Дашківці, Віньковецького району Хмельницької області. ОСОБА_1 є громадянином рф. В матеріалах справи наявна копія паспорта громадянина російської федерації виданого 16.08.2013 року на ім`я ОСОБА_1 , місце реєстрації: рф АДРЕСА_2 . Крім того, наявна копія свідоцтва про реєстрацію індивідуального ідентифікаційного номера НОМЕР_6 , індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_1 18.07.1968 р., дата видачі 15.01.2023 року Республіка Казахстан, повідомлення про прибуття мігрантів, мета прибуття туризм, період перебування 08.01.2023 08.04.2023 року. Міститься в матеріалах справи копія форми №1 до паспорта, де на сторінці службові відмітки наявний запис Ленінградський РОВД Калінінградська обл., 18 листопада 1994 року. Дослідивши надані представником заявника докази, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 беззаперечних доказів щодо проживання його на території України станом на 24.08.1991 року та 13.11.1991 року не надано суду. Записи які містяться в копії з погосподарської книги з 1986 року по 1993 рік ОСОБА_1 навчався у Рибінституті., не є доказам факту проживання заявника на території України станом на 24.08.1991 року та 13.11.1991 рік. Інформацією з КУ «Трудовий архів» Віньковецької селищної ради та архівного відділу Хмельницької РДА підтверджено факт трудової діяльності та отримання заробітної плати у період 1993-1994 років в агрофірмі «Україна» в с.Дашківці, Віньковецького району Хмельницької області. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції, як і в апеляційній скарзі представник заявника наголошувала на тому, що заявнику потрібно встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 р та 13.11.1991 р. саме для підтвердження належності до громадянства України в порядку ст. 3 Закону України «Про громадянство України» з належним застосуванням пункту 10 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215 (в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року №588/2006. Крім того, як зазначено вище, встановлення належності особи до громадянства України це - визнання особи громадянином України відповідно до статті 3 Закону України «Про громадянство України», але яка з тих чи інших причин досі не має паспорта громадянина України та не є громадянином іншої держави. Проте, заявник з певних причин не має паспорта громадянина України та є громадянином іншої держави. Суд першої інстанції ухвалюючи рішення на зазначене уваги не звернув, дійшов висновку про задоволення заяви про встановлення факту, що має юридичне значення з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим рішення суду підлягає скасуванню. У задоволенні заяви ОСОБА_1 слід відмовити. Заявник у разі неможливості реалізувати право, яке надане відповідно до Закону України «Про громадянство України», у зв`язку з відсутністю певних юридичних фактів не позбавлений права звернутися до суду із заявою про встановлення такого факту, та залежно від мети його встановлення надати суду докази на підтвердження цього факту. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Порядок розгляду справ окремого провадження визначений статтею 294 ЦПК України, відповідно до частини сьомої якої при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом. У справах окремого провадження учасниками справи є заявники, інші заінтересовані особи (частина третя статті 42 ЦПК України). З огляду на викладене відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, можливе у справах позовного провадження, але у справах окремого провадження, з урахуванням особливостей розгляду цих справ, судові витрати не відшкодовуються. Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Управління державної міграційної служби України в Хмельницькій області задовольнити. Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 19 березня 2024 року скасувати. У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 10 червня 2024 року. Судді: Т.О. Янчук О.І. Талалай О.І. Ярмолюк