Постанова 4822 № 727/1130/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 червня 2024 року м. Чернівці справа № 727/1130/24 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Одинака О. О. суддів:Перепелюк І. Б., Половінкіної Н. Ю. секретар Факас А. В. позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» відповідач ОСОБА_1 апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 29 березня 2024 року головуючий в суді першої інстанції суддя Одовічен Я. В. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У лютому 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (далі ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал») звернулося до суду з позовом. Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором про надання споживчого кредиту в сумі 43230 гривень. Посилався на те, що 21 жовтня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» (далі ТОВ «МІЛОАН») та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 4872270 в електронній формі. Відповідно до умов договору ТОВ «МІЛОАН» надало відповідачу грошові кошти у сумі 10000 гривень, а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та нараховані банком відсотки за користування кредитом у термін встановлений договором та виконати інші зобов`язання, визначені договором. Всупереч умовам договору та вимог законодавства відповідач не виконав своїх зобов`язань та допустив заборгованість. У подальшому між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення права вимоги № 81-МЛ 23 лютого 2022 року. Відповідно до умов договору ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 4872270 від 21 жовтня 2021 року. Станом на дату відступлення права вимоги заборгованість відповідача перед ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» склала 43230 гривень, з яких: 9000 гривень заборгованість за тілом кредиту; 32330 гривень заборгованість за відсотками; 1900 гривень заборгованість за комісією. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 29 березня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 4872270 від 21 жовтня 2021 року у сумі 33580 гривень, у тому числі: 9000 гривень заборгованість за тілом кредиту; 24580 гривень заборгованість за процентами. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що 21 жовтня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 4872270. Згідно даного договору відповідач отримав кредит у розмірі 10000 гривень строком на 15 днів до 5 листопада 2021 року на умовах визначених договором. Отримання коштів відповідачем підтверджено платіжним дорученням № 59250772 від 21 жовтня 2021 року. Договір № 4872270 від 21 жовтня 2021 року було укладено між сторонами в електронній формі. Кредитний договір відповідачем підписаний електронним підписом з застосування одноразового ідентифікатора (одноразового паролю). Як наслідок суд дійшов висновку, що укладений між сторонами договір відповідає вимогам Закону та є обов`язковим до виконання. Частково задовольняючи позовні вимоги суд виходив із того, що: 1) строк кредитування відповідно до умов договору становив 15 днів та максимально міг бути продовженим на 60 днів, а тому проценти за користування кредитом слід нараховувати на 15 днів (строк першого кредитування) + 60 днів (пролонгації строку кредитування). Отже, проценти повинні бути нараховані до 05 січня 2022 року і після цього строку нарахування процентів припиняється, натомість позивачем здійснено нарахування процентів до 19 січня 2021 року; 2) 06 листопада 2021 року позичальником було погашено заборгованість за тілом кредиту у сумі 1000 гривень та сплачено проценти у сумі 1845 гривень; 3) кредитором 06 листопада 2021 року було зараховано сплачені позичальником кошти у сумі 1000 гривень у рахунок комісії, а умовами кредитного договору № 4872270 від 21 жовтня 2021 року передбачено сплату позичальником комісії за надання кредиту у розмірі 1900 гривень. Позивач не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, а тому положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за надання кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 29 березня 2024 року скасувати. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно з`ясував обставини справи. Звертає увагу, що із умовами договору ознайомлений не був, примірник договору не отримував та не підписував його. Вважає, що умови кредитного договору № 4872270 від 21 жовтня 2021 року є несправедливими, оскільки створюють істотний дисбаланс прав та обов`язків споживача. Посилається на те, що ним не здійснювалось погодження продовження строку кредитування і кредитодавець здійснив нарахування процентів поза строком кредитування. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» подало відзив на апеляційну скаргу. Позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Посилається на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим. Зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено наявність між сторонами кредитних правовідносин, факт порушення відповідачем зобов`язань за договором та наявність у нього заборгованості.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій 21 жовтня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 4872270. Згідно даного договору відповідач отримав кредит у розмірі 10000 гривень строком на 15 днів до 05 листопада 2021 року на умовах визначених договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника не пов`язаних із підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається із суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 15650 гривень. Комісія за надання кредиту становить 1900 гривень та нараховується за ставкою 19% від суми кредиту одноразово (пункт 1.5.1 Договору). Проценти за користування кредитом: 3750 гривень, які нараховуються за ставкою 2,5% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день прострочення (пункти 1.5.2, 1.6 Договору) (а.с. 16-20). Згідно платіжного доручення № 59250772 від 21 жовтня 2021 року ТОВ «МІЛОАН» перерахувало на рахунок відповідача ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 10000 гривень згідно договору про споживчий кредит № 4872270 (а.с. 23). Анкета-заява на отримання кредиту містить докладну інформацію щодо ОСОБА_1 , зокрема, дату його народження, індивідуальний податковий номер, серію, номер паспорта і дату його видачі, адресу реєстрації і адресу проживання, номер мобільного телефону, соціальний статус, місце роботи, поетапний процес оформлення та розгляду заяви 4872270. Вказаний договір було укладено між сторонами в електронній формі. Кредитний договір відповідачем підписаний електронним підписом з застосування одноразового ідентифікатора (одноразового паролю). Відповідач належним чином не виконував свої зобов`язання за договором про споживчий кредит № 4872270, внаслідок чого станом на 19 січня 2021 року ТОВ «МІЛОАН» нарахована заборгованість. У подальшому 23 лютого 2022 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення права вимоги № 81-МЛ 23 лютого 2022 року з додатком до нього: витягом з реєстру боржників до договору, на підставі якого до ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» за кошти перейшло право вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за споживчим кредитом № 4872270 від 21 жовтня 2021 року (а.с.27-36). Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення в повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам закону, з огляду на наступне. Щодо укладення договору про споживний кредит № 4872270 від 21 жовтня 2021 року За правилом частини першої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»). Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Згідно з статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних»персональні дані це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки. Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних»передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних. Матеріалами справи підтверджується, що договір про надання споживчого кредиту № 4872270 від 21 жовтня 2021 року укладений в електронній формі, що відповідає приписам статті 207 ЦК України із застосуванням Закону України «Про електронну комерцію» та підписаний сторонами, відповідно до вимог статті 12 вказаного Закону, а саме з боку кредитодавця засвідчено кваліфікованою електронною печаткою із позначкою часу, а з боку позичальника за допомогою одноразового ідентифікатору (W36648), та за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (а.с. 20, 24). Із копії кредитного договору та анкети-заяви на кредит № 4872270 вбачається, що відповідач ідентифікував себе в інформаційно-телекомунікаційній системі, надавши ТОВ «МІЛОАН» свої персональні дані, подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого кредитор надіслав відповідачу за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач використав для підтвердження підписання кредитного договору. Ідентифікація позичальника як споживача фінансових послуг на веб-сайті товариства проведена відповідно до закону, оскільки ОСОБА_1 передав кредитору персональні дані паспорта, ідентифікаційного номера, дані банківської картки, на яку слід перерахувати кошти, номер телефону, адресу електронної пошти. Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» кредитний договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача. Враховуючи зазначені вище обставини колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що відповідач із умовами договору ознайомлений не був, примірник договору не отримував та не підписував його. Щодо строку кредитування відповідно до умов договору про споживний кредит № 4872270 від 21 жовтня 2021 року та визначення суми заборгованості, яка підлягає стягненню Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16, вирішуючи виключну правову проблему щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв`язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, зробила такі висновки: припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України (пункт 91 постанови); вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає (пункт 92 постанови); якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов`язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України(пункт 100 постанови); у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором (пункт 103 постанови); в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від цього висновку немає (пункт 108 постанови); можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав) (пункт 128 постанови). Застосовуючи вищенаведені висновки Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права з урахуванням фактичних обставин справи та характеру спірних правовідносин колегія судів виходить з наступного. Відповідно до Правил надання фінансових кредитів Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» (в редакції від 13 липня 2021 року (далі Правил) (а.с. 614) регламентовано випадки пролонгації строку кредитування на пільгових умовах та на стандартних (базових) умовах. Згідно з пунктом 6.10.1.1 Правил пролонгація на пільгових умовах на певну кількість днів можлива, якщо інформація про можливість та умови пролонгації доступна позичальнику на сайті товариства або в програмно-технічних комплексах самообслуговування учасників платіжних систем чи інших осіб з якими товариство уклало відповідні угоди. Зазначеним пунктом також передбачено, що якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на пільгових умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за відсотковою ставкою визначеною пунктом 1.5.2 індивідуальної частини договору. Відповідно до пункту 1.5.2 договору про споживчий кредит № 4872270 від 21 жовтня 2021 року пільгова кредитна ставка становить 2.5%. Відповідно до пункту 6.10.1.2 Правил для пролонгації PDL кредиту на пільгових умовах позичальник має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту. Змістом розміщеної товариством інформації про можливість пролонгації PDL кредиту, згідно з пунктом 6.10.1.1 цих Правил, також може бути передбачено умову щодо сплати позичальником певної частки нарахованих процентів/комісій та/або повернення певної частини кредиту. Загальна сума перелічених вище складових становить платіж необхідний для продовження строку кредитування позичальником на пільгових умовах. Згідно з пунктом 1.3 договору про споживчий кредит № 4872270 від 21 жовтня 2021 року строк дії кредиту 15 (п`ятнадцять) днів з 21 листопада 2021 року по 05 листопада 2021 року. Пунктом 2.3.1.1 зазначеного договору передбачено граничний строк продовження кредитування на пільгових умовах (15 днів) за процентною ставкою 2.5%. Також у пункті 2.2.3 договору зазначено, що проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена у пункті 1.6 цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків коли за умовами визначена в пункті 1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного пункті 1.3, запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну ставку, встановлену в пункті 1.6 Договору. Якщо визначена в пункті 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних умовах згідно пункту 2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно пункту 1.6 Договору. Після спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгацій) нарахування процентів за користування кредитом припиняється. Матеріалами справи підтверджується, що відповідач добровільно виконав умови для продовження строку кредитування на пільгових умовах за процентною ставкою 2.5% на строк 15 днів (сплатив проценти у сумі 1845 гривень, а також кошти у розмірі 1000 гривень, що були зараховані кредитором у рахунок сплати комісії за пролонгацію). В свою чергу пунктом 6.10.2.1 передбачено, що позичальник може збільшити строк кредитування на кількість днів визначену кредитним договором (індивідуальною частиною) шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати визначену договором (індивідуальною частиною) максимальну кількість днів. Згідно з пунктом 6.10.2.2 якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в пункті 1.6 індивідуальної частини договору. Відповідно до пункту 1.6 договору про споживчий кредит № 4872270 від 21 жовтня 2021 року стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Згідно з пунктом 2.3.1.2 зазначеного договору позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. Зазначеним пунктом також передбачено, що користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Отже, на відміну від продовження (пролонгації) строку кредитування на пільгових умовах, продовження строку кредитування на стандартних (базових) умовах з процентною ставкою 5% не передбачало вчинення від позичальника певних дій, окрім як самого факту продовження користування кредитними коштами. За викладеного, колегія судів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що у спірному випадку строк кредитування пролонговувався та максимально міг бути продовженим на 60 днів (до 05 січня 2022 року), а тому проценти за користування кредитом слід нараховувати на 15 днів (строк початкового кредитування) + 60 днів (15 днів продовження (пролонгації) строку кредитування на пільгових умовах + 45 днів продовження строку кредитування на стандартних (базових) умовах). Зазначені обставини свідчать про те, що умовами договору про споживчий кредит № 4872270 від 21 жовтня 2021 року сторони передбачили порядок продовження строку договору, а також погодили умови і строк нарахування процентів за користування кредитом. Враховуючи наведені вище обставини колегія суддів приходить до висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги про відсутність факту погодження ОСОБА_1 умов продовження строку кредитування і здійснення кредитодавцем нарахування процентів поза строком кредитування. При визначенні розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача колегія суддів, вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 неналежним чином виконував умови договору про споживний кредит № 4872270 від 21 жовтня 2021 року та має заборгованість в сумі 33580 гривень, яка складається з основної суми кредиту в розмірі 9000 гривень та процентів за користування кредитом в сумі 24580 гривень. При цьому суд першої інстанції задовольняючи частково позов обґрунтовано виходив із того, що позичальником 06 листопада 2021 року було погашено заборгованість за тілом кредиту у сумі 1000 гривень та сплачено проценти у сумі 1845 гривень, а кредитодавцем в свою чергу безпідставно нараховано комісію за надання кредиту у розмірі 1900 гривень та комісію за пролонгацію договору у розмірі 1000 гривень. Вказаний розрахунок перевірений судом і відповідачем не спростований, контррозрахунок не наданий. Щодо несправедливих умови договору про споживний кредит № 4872270 від 21 жовтня 2021 року Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Як зазначалось вище істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). Згідно з частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про: встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей. За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. За положеннями абзацу 2 частини другої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначній спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. У постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341 цс 15 Верховний Суд України наголосив, що Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. У Рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) зазначено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання. Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним). Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України). Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України) обов`язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює. З урахуванням фактичних обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що кредитний договір № 4872270 від 21 жовтня 2021 року підписаний сторонами, які мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, що свідчить про досягнення згоди з усіх істотних умов договору. Умови договору викладено чітко та з повною інформацією стосовно умов кредитування, з якими позивач погодився, підписавши договір, і додаткових вимог щодо цих умов він не заявляв. Також відхиляючи доводи апеляційної скарги про несправедливість умов договору, колегія суддів звертає увагу на те, що вимога про визнання недійсними умов кредитного договору № 4872270 від 21 жовтня 2021 року як таких, що обмежують права споживача і є несправедливими у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», відповідачем не заявлялась і не є предметом позову. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 29 березня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 07 червня 2024 року. Головуючий Олександр ОДИНАК Судді : Ірина ПЕРЕПЕЛЮК Наталія ПОЛОВІНКІНА