Ухвала КАС ВС № 320/7052/23

УХВАЛА 10 червня 2024 року м. Київ справа № 320/7052/23 адміністративне провадження № К/990/19692/24 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мельник-Томенко Ж.М., перевіривши касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на постанову Шостого апеляційного адміністративного від 30 квітня 2024 року у справі №320/7052/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у якому просив стягнути з відповідача на свою користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 2 194 029 грн. На обґрунтування позову позивач зазначив, що 29.04.2016 він був призначений на посаду начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві. 17.10.2018 на підставі наказу Головного територіального управління юстиції у місті Києві №5964/03 позивача переведено з посади начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва на посаду начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2020 у справі №640/18524/18, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 27.04.2021, визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 17.10.2018 №5964/03, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві. Однак станом на час звернення до суду відповідач рішення суду не виконав. Окрім того, 23.04.2019 на підставі наказу Головного територіального управління юстиції у місті Києві №2277/03 позивача звільнено з посади начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві. Отже, на переконання позивача, оскільки рішення суду, яке набрало законної сили 04.08.2020, не виконано, то він має право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи за період з 17.10.2018 по 04.08.2020. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року в задоволенні позову відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного від 30 квітня 2024 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 269 392 грн 50 коп. 21 травня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на постанову Шостого апеляційного адміністративного від 30 квітня 2024 року у справі №320/7052/23. Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд зазначає таке. За правилами частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Згідно із пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Так, у тексті касаційної скарги заявник указує, що підставою касаційного оскарження судових рішень у справі №320/7052/23 є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин. Тобто обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріально права (статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України)), однобічного та вибіркового застосування правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19. Як указує скаржник, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19 дійшла такого висновку: «Правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах». Скаржник, акцентуючи увагу на невиконанні відповідачем рішення суду у справі №640/18524/18 щодо поновлення позивача на посаді начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва та звільнення позивача з посади начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, зазначає, що суд апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення посилається на норми КЗпП України, що не можуть бути застосовані до цих правовідносин, оскільки між відповідачем і позивачем відсутні трудові відносини. Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. Із змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи цей спір, послався саме на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19, відповідно до яких вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою. Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення цього середнього заробітку без обмеження будь-яким строком згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України та не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначеного частиною другою статті 235 КЗпП України. Аналізуючи доводи заявника та зміст указаної ним постанови Великої Палати Верховного Суду, Суд зауважує, що ці посилання є безпідставними, оскільки скаржник, посилаючись на вирваний з контексту висновок, тлумачить його власний розсуд. З огляду на викладене, заявник належним чином не обґрунтував посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Верховний Суд констатує, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження. Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У контексті наведеного слід зауважити, що з урахуванням внесених до КАС України змін, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. При цьому такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. За викладених обставин касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження з обґрунтуванням того, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення (рішень). Одночасно Суд роз`яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення. Керуючись статтями 248, 328, 330, 332, 341, 355, 359 КАС України, Суд УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на постанову Шостого апеляційного адміністративного від 30 квітня 2024 року у справі №320/7052/23 - повернути особі, яка її подала. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими матеріалами. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. СуддяЖ.М. Мельник-Томенко