Ухвала КАС ВС № 420/17024/23

УХВАЛА 10 червня 2024 року м. Київ справа № 420/17024/23 адміністративне провадження № К/990/19525/24 Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Мацедонська В. Е., перевіривши касаційну скаргу адвоката Горбенка Костянтина Олеговича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2024 року у справі № 420/17024/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, у якому просив: - визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу начальника Головного управління Національної поліції у Вінницькій області від 26 червня 2023 року № 906 в частині притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та застосування стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції; - визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління Національної поліції у Вінницькій області № 85 о/с від 26 червня 2023 року про звільнення позивача зі служби в поліції; - поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника сектору поліцейської діяльності № 1 Могилів-Подільського РВП Головного управління Національної поліції у Вінницькій області; - стягнути з Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2023 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано пункт 2 наказу Головного управління Національної поліції у Вінницькій області від 26 червня 2023 року № 906 в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності та застосування стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції заступника начальника сектору поліцейської діяльності № 1 Могилів-Подільського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції у Вінницькій області № 85 о/с від 26 червня 2023 року. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника сектору поліцейської діяльності № 1 Могилів-Подільського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області з 27 червня 2023 року. Стягнуто з Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, з 27 червня 2023 року по 04 грудня 2023 року у розмірі 149902,40 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника сектору поліцейської діяльності №1 Могилів-Подільського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області з 27 червня 2023 року та в частині стягнення з Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, у розмірі 28575 грн. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2024 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2023 року скасовано, прийнято нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, адвокат Горбенко Костянтин Олегович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав касаційну скаргу до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2024 року касаційну скаргу представника позивача повернуто скаржнику. 15 травня 2024 року представник позивача повторно звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою. За наслідками перевірки касаційної скарги на предмет відповідності вимогам, передбаченим статтями 328-330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддею-доповідачем встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Згідно з частиною 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У касаційній скарзі міститься посилання на пункти 1 та 3 частини 4 статті 328 КАС України, як на підстави касаційного оскарження. В обґрунтування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №802/1150/17-а щодо застосування статей 12, 13, 14, 19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» (надалі - Дисциплінарний статут). Проаналізувавши вказану представником позивача постанову у справі №802/1150/17-а, слід зазначити, що Суд при вирішенні справи керувався нормами Дисциплінарного статуту до набрання чинності Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції» (у редакції від 15 березня 2018 року № 2337-VIII) Разом з тим, у даному випадку Суд керувався нормами Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» у редакції від 31 березня 2023 року. А тому, зважаючи на різне застосування редакцій Дисциплінарного статуту, Верховний Суд вважає неподібними правовідносини у цій справі та справі, на яку посилається скаржник. Слід зазначити, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) у чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов. Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України в касаційній скарзі зазначається норма права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваному судовому рішенні; висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду із зазначенням дати її прийняття та номеру справи; обґрунтування подібності правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок. При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Також у касаційній скарзі скаржник вказує пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України, та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статей 72, 73, 75, 90 КАС України у подібних правовідносинах та відсутність висновку щодо потенційної «конкуренції» доказів у разі, якщо за їх неправдивість особа несе відповідальність (показання в якості свідка під присягою) та в разі відсутності такої відповідальності (письмові пояснення, зокрема, на стадії службового розслідування). Проаналізувавши вказані скаржником норми, встановлено, що стаття 72 КАС України визначає поняття доказів, стаття 73 КАС України передбачає належність доказів, стаття 75 КАС України визначає достовірність доказів, а стаття 90 КАС України - оцінку доказів. З огляду на те, що ці норми також є загальними норми, та такими, що не були предметом дослідження судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень, відсутня необхідність у наданні висновку Верховного Суду щодо вказаних норм. Суд зазначає, що підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою (наведенням) конкретних висновків суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було неправильно застосовано, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно. Натомість зазначені скаржником норми права, щодо застосування яких відсутній висновок Верховного Суду, у спірних правовідносинах є загальними нормами, а касаційна скарга не містить обґрунтованих мотивів їх неправильного застосування. Зазначене дає підстави для висновку, що у касаційній скарзі формально зазначено про відсутність висновку Верховного Суду з питання застосування норм права, а доводи скарги наведені безвідносно до предмета спору та висновків суду. Враховуючи викладене, Суд вважає недоведеним наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Разом з тим, скаржнику при поверненні раніше поданої касаційної скарги надавались ґрунтовні роз`яснення щодо заявленої ним підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 4 статті 328 КАС України. Однак, такі зауваження не були враховані при оформленні цієї касаційної скарги, що свідчить про формальний підхід скаржника до належного оформлення касаційної скарги в частині обов`язкового зазначення підстав касаційного оскарження з урахуванням частини 4 статті 328 КАС України. При цьому, стаття 44 КАС України передбачає, що учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, переоцінки доказів, з посиланням на неповне з`ясування обставин справи судом апеляційної інстанції. Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а представник позивача обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі. З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження. Згідно з пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. За таких обставин касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала. Враховуючи, що касаційна скарга підлягає поверненню на підставі пункту 4 частини 5 статті 332 КАС України, клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження суд не вирішує. Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу адвоката Горбенка Костянтина Олеговича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2024 року у справі № 420/17024/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку - повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає. Суддя В. Е. Мацедонська