Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/6541/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2024 р.Справа № 520/6541/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. , за участю секретаря судового засідання Кривенка Т.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2024, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., повний текст складено 18.03.24 по справі № 520/6541/24 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Департаменту реєстрації Харківської міської ради Харківської області про зобов`язання вчинити певні дії ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту реєстрації Харківської міської ради Харківської області, в якому просять суд зобов`язати Департамент реєстрації Харківської міської ради Харківської області скасувати реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2024 року відмовлено у відкритті провадження по справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Департаменту реєстрації Харківської міської ради Харківської області про зобов`язання вчинити певні дії. Роз`яснено позивачам, що даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм процесуального права, просять скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2024 року та направити її для продовження розгляду до Харківського окружного адміністративного суду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначають, що адміністративний позов заявлено виключно на підставі положень Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», який набрав чинності лише 01.12.2021 року. Вказують, що спори з суб`єктом владних повноважень, які виникли з правовідносин, які базуються на нормах Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», є адміністративними і підлягають вирішенню по суті в порядку адміністративного судочинства. Стверджують, що у предметі позову йдеться не про зняття з реєстрації, а про скасування реєстрації, що є різними інститутами права. Посилаються на практику Верховного Суду, викладену у постанові від 28.06.2023 року у справі №420/12209/22. Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України. Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином. Позивачі по справі подали до суду клопотання про розгляд справи без їх участі. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України. Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є членами родини (донька та онук) ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , та який, починаючи від 1984 року, був наймачем квартири АДРЕСА_2 . Зі змісту довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані наступні особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 . Листом Департаменту реєстрації Харківської міської ради Харківської області від 26.02.2024 року №546/0/50-24, у відповідь на заяву ОСОБА_1 від 10.02.2024 року, повідомлено, що відсутні підстави для зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 . Не погодившись із зазначеною відмовою та вважаючи, що наявні підстави саме для скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивачі ініціювали даний спір. Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції виходив з того, що спір виник з приводу захисту позивачами цивільного права на житло, правовідносини є приватноправовими та не мають публічно-правового характеру, а зазначена справа підлягає розгляду місцевим загальним судом за правилами цивільного судочинства. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Завданням адміністративного судочинства, за приписами ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту КАС України), є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Пунктами 1, 2 ч.1 ст.4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Відповідно до п.7 ч.1 ст.4 КАС України суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Пунктом 1 ч.1 ст.19 КАС передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їхнього виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їхніх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. У частині першій статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Таким чином, у порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов`язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб`єкта владних повноважень як відповідача. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 27.07.2023 року у справі №420/13945/22. Отже, для розгляду спору у порядку цивільного судочинства даний спір повинен бути пов`язаним із захистом права конкретної особи на майно чи житло. Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст.1 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» дія цього Закону не поширюється на відносини, пов`язані з виникненням, переходом та припиненням права власності на житло та права користування житлом. Декларування місця проживання, реєстрація місця проживання (перебування) особи не є підставою для набуття такою особою права володіння, користування чи розпорядження житлом (у тому числі не є підставою для вселення чи визнання за особою права на проживання та/або права користування житлом), про проживання в якому особа повідомила. Частинами 1, 2 ст.17 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» відомості про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи скасовуються органом реєстрації у разі проведення реєстраційних дій з порушенням вимог, встановлених законом. У разі виявлення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері реєстрації фізичних осіб, порушення органом реєстрації під час здійснення відповідної реєстраційної дії вимог закону до такого органу реєстрації надсилається повідомлення про необхідність проведення перевірки щодо здійснення такої реєстраційної дії. У разі підтвердження порушення відомості про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи скасовуються. Згідно з ч.1 ст.18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі звернення до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг за місцем задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється: 1) за заявою про зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування), поданою у паперовій формі такою особою, її законним представником або представником; 2) за заявою власника житла приватної форми власності, поданої у паперовій формі, стосовно повнолітньої особи, місце проживання (перебування) якої зареєстровано або задекларовано в житлі, що належить власнику на підставі права власності. У разі подання власником житла заяви про зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини чи одного з них така дитина підлягає зняттю із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) разом із її батьками або іншими законними представниками чи одним із них. Таким чином, декларування місця проживання, реєстрація місця проживання (перебування) особи не є підставою для набуття такою особою права володіння, користування чи розпорядження житлом (у тому числі не є підставою для вселення чи визнання за особою права на проживання та/або права користування житлом), про проживання в якому особа повідомила. З матеріалів позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з даним позовом з метою скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 . За позицією позивачів, відомості про реєстрацію ОСОБА_1 , 1979 р.н., та ОСОБА_3 , 1957 р.н., внесені до Реєстру територіальної громади міста Харкова з порушенням вимог Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», оскільки починаючи від 01.12.2021 року (дата набрання Законом чинності) та до цього часу вказані особи не перебувають та не перебували на території України на законних підставах, тому наявні підстави для скасування реєстрації місця проживання зазначених осіб за адресою: АДРЕСА_1 . Департамент реєстрації Харківської міської ради Харківської області у листі від 26.02.2024 року №546/0/50-24 зауважив, що згідно зі ст.61 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 року №265, у разі звернення до органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) разом із заявою власника житла про зняття особи (осіб) із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) власник житла подає: документ, що посвідчує особу (у разі особистого звернення); документ, що підтверджує право власності на житло, в якому задекларовано/зареєстровано місце проживання (перебування) особи (осіб), що знімається. Вказав, що у разі звернення відповідної особи із заявою та належним чином оформленими документами, органом реєстрації буде прийнято рішення про зняття з реєстрації місця проживання відповідно до норм чинного законодавства. З вищенаведених обставин вбачається, що спір, який розглядається в цій справі, стосується оскарження рішення суб`єкта владних повноважень з процедурних питань та не пов`язаний зі спором про захист права конкретної особи на майно чи житло. Колегія суддів зазначає, що зі змісту позову не встановлено, що даний позов подано на поновлення права позивачів у сфері житлових відносин та він може впливати на майнові права та інтереси як позивачів, так і ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що даний спір не має ознак публічно-правового та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постановах від 16.05.2018 року у справі №337/2535/2017, від 10.04.2019 року у справі №826/3620/17, від 04.12.2019 року у справі №820/212/18, від 19.02.2020 року у справі №161/20662/18, суд першої інстанції не врахував, що правовідносини, які розглядалися в межах зазначених судових справ, виникли до внесення змін до чинного законодавства, пов`язаних з прийняттям Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні». В той же час, саме положення вказаного нормативно-правового акту лягло в основу публічно-правового спору, який виник між позивачами та суб`єктом владних повноважень, з приводу виконання останнім своїх посадових обов`язків. У зв`язку з цим, вказані в оскаржуваних постановах висновки Верховного Суду не можуть бути взяті до уваги як такі, які є тотожними за змістом і суб`єктним складом правовідносин. За наведених обставин, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Департаменту реєстрації Харківської міської ради Харківської області про зобов`язання вчинити певні дії. Доводи апеляційної скарги позивачів, що даний спір є адміністративним і підлягає вирішенню по суті в порядку адміністративного судочинства, приймаються колегією суддів в якості належних. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, при прийнятті ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, дійшов помилкових висновків та порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно з ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу задовольнити. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2024 по справі № 520/6541/24 скасувати. Справу №520/6541/24 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко І.С. Чалий Повний текст постанови складено 10.06.2024 року