Постанова Київський апеляційний суд № 367/2420/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/6239/2024 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 травня 2024 року м. Київ Справа № 367/2420/23 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді-доповідача Ящук Т.І., суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М. за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті», яка подана представником Васюком Миколою Миколайовичем, на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 28 вересня 2023 року, постановлену у складі судді Кухленка Д.С., про відмову у забезпеченні позову у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» до ОСОБА_1 про витребування майна з незаконного володіння, встановив: У квітні 2023 року позивач ТОВ «Аверс-Сіті» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про витребування майна з незаконного володіння. У вересні 2023 року представник ТОВ «Аверс-Сіті» - Васюк М.М. звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на спірну квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 834858832109. Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 28 вересня 2023 року заяву позивача про забезпечення позову залишено без задоволення. Не погоджуючись з ухвалою, представник ТОВ «Аверс-Сіті» - Васюк М.М. подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та постановити нову про задоволення заяви про забезпечення позову, посилаючись на її незаконність, порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Вказує, що судом першої інстанції неправомірно, без врахування позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 09.11.2022 у справі № 592/1886/22 та від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, відмовлено у заяві про забезпечення позову. Обґрунтування, які викладені у заяві про забезпечення позову, є доведені, адже забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, його значення полягає в тому, що у такий спосіб захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли невжиття заходів забезпечення позову може потягнути за собою неможливість виконання судового рішення, а отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд не перевіряє обставини, встановлення яких є необхідним при вирішенні спору по суті. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вважаючи ухвалу суду законною та обґрунтованою, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду залишити без змін. Вказує, що позивачем не наведено жодних обґрунтованих підстав, які б свідчили, що невжиття таких заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим у подальшому виконання рішення суду. Вжиття заходів забезпечення позову, про які просить позивач, суттєво обмежать права відповідача на мирне володіння своїм майном, призведе до несправедливого та безпідставного втручання у здійснення права власності на майно, що належить відповідачеві. Твердження позивача про фактичну можливість відповідача здійснити відчуження нерухомого майна, оскільки останній є його власником, не є достатньою підставою для втручання в право власності особи (власника майна) та обмеження його правомочностей шляхом накладення арешту на відповідне майно. В поданих суду матеріалах відсутні будь-які докази, які б підтверджували наведені позивачем у заяві про забезпечення позову обставини, якими останній обґрунтовує необхідність вжиття судом заходів до забезпечення позову у справі. Крім того, позивачем не надано доказів того, що відповідач має намір відчужити квартиру АДРЕСА_2 або вчиняє інші дії, які б свідчили про можливість ухилення відповідача від виконання майбутнього судового рішення. Звертає увагу, що позовні вимоги позивача є явно незаконними та надуманими. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги, просив ухвалу суду скасувати. Відповідач ОСОБА_1 заперечував проти апеляційної скарги, просив ухвалу суду залишити без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення представника позивача та відповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову ухвалою від 28 вересня 2023 року, суд першої інстанції виходив з того, що представником позивача не доведено обставин, що свідчили б про можливі ускладнення у виконанні судового рішення по справі, у разі задоволення позову, не надано суду доказів, що свідчили б на вчинення з боку відповідача дій, що можуть призвести до неможливості виконання рішення суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість вчинення відповідачем недобросовісних дій без наведення відповідного обґрунтування та надання доказів на підтвердження зазначених обставин також не свідчить про необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову. З висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову колегія суддів погоджується, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Згідно з ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.3 ст. 150 ЦПК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами». У постановах Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 200/12227/17 та від 27 січня 2021 року у справі № 361/3399/20зазначено, що «достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.» Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлення обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення. Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до кожного конкретного випадку. З матеріалів справи вбачається, що у квітні 2023 року позивач ТОВ «Аверс-Сіті» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування на користь позивача майна з незаконного володіння - квартири АДРЕСА_1 . Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 2010 році позивач отримав Державний акт на земельну ділянку. У 2011 році позивач отримав дозвіл ДАБІ на виконання будівельних робіт. У 2011 році багатоквартирний будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3 , було введено в експлуатацію та надано дозвіл на оформлення свідоцтв на право власності на квартири у вказаному багатоквартирному будинку. Позивач констатує, що він є власником земельної ділянки та нерухомого майна, яке закінчене будівництвом та введене в експлуатацію. Разом з тим, у листопаді 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Аверс-Сіті» про визнання права власності на спірну квартиру. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 22.01.2015 року у задоволенні позову відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 14.04.2015 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22.01.2015 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_3 задоволено : визнано право власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_4 . 26.01.2016 року ОСОБА_3 зареєструвала право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 14.04.2015 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Відповідач ОСОБА_1 прийняв спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 06.10.2021 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно внесено запис про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за відповідачем - ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, номер 410 від 06.10.2021. Позивач вважає, що він є власником квартири АДРЕСА_2 , яка вибула із його володіння поза його волею, адже рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 було прийнято на підставі рішення суду, а не на підставі договору купівлі-продажу майнових прав, тому позивач має право на його витребування від добросовісного набувача. Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 представник позивача посилався на те, що предметом позову у даній справі є витребування майна з чужого незаконного володіння в порядку ст. 387, 388 ЦК України. Накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 надасть позивачу, в разі задоволення позову, можливість виконати рішення суду шляхом реєстрації за собою права власності на підставі п. 67 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 № 1127. На даний час квартира знаходиться на праві власності у відповідача, згідно з інформаційної довідки № 347893252 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.09.2023. Необхідність накладення арешту на квартиру надасть можливість зупинення незаконного відчуження нерухомого майна на користь третіх осіб, зокрема на користь добросовісних набувачів, що також буде мати місце порушення прав та інтересів останніх. Звертає увагу суду, що рішення про державну реєстрацію було на підставі рішення суду, а не на підставі договору купівлі-продажу. 06.10.2021 ОСОБА_1 набув право власності на підставі свідоцтва про право на спадщину, за заповітом серія та номер 410 від 06.10.2021. Таким чином, ТОВ «Аверс-Сіті» стверджує, що квартира вибула з його володіння не з волі позивача. У разі задоволення позову про витребування майна на користь ТОВ «Аверс-Сіті», останнє має на меті зареєструвати за собою право власності на квартиру. Виходячи зі змісту позовної заяви, заяви про забезпечення позову та поданих заявником доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування заходів забезпечення позову, оскільки подана заявником заява не містить обґрунтованих посилань, а матеріали заяви - відповідних доказів, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову у даній справі, та невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду. Судом першої інстанції надано належну оцінку відповідності виду забезпечення позову, який просить застосувати заявник, позовним вимогам, не встановлено реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Колегія суддів вважає, що при зверненні до суду із заявою про забезпечення позову позивачем не наведено об`єктивних даних, що існує реальна загроза ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду за наслідками розгляду заявлених позовних вимог про витребування у відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Аверс Сіті» спірної квартири, адже з матеріалів справи вбачається, що спір з приводу права власності на квартиру АДРЕСА_1 існує з 2014 року Рішенням Апеляційного суду Київської області від 14 квітня 2015 року у справі № 367/7439/14 позов ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-сіті» про визнання права власності - було задоволено та визнано за ОСОБА_3 право власності на спірну квартиру. Відповідач ОСОБА_1 набув право власності на спірну квартиру як на спадкове майно після своєї матері ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06.10.2021. Таким чином, враховуючи, що спірні правовідносини щодо вказаної квартири тривають з 2014 року та спірна квартира відчужена не була, за відповідачем право власності зареєстроване з 2021 року, представник позивача не довів належними доказами намірів відповідача відчужити зазначене нерухоме майно або чинити перешкоди у виконанні рішення суду, у зв`язку з чим відсутнє підтвердження, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Посилання представника позивача в заяві про можливість відчуження цього майна без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для її задоволення у даному конкретному спорі. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та на правильність постановленої ухвали не впливають, оскільки позивачем не наведено обґрунтування існування реальної загрози невиконання або утруднення виконання рішення суду в разі задоволення позову та не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення. Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною і обґрунтованою, підстав для її скасування не вбачається, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому апеляційну скаргу позивача необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - залишити без змін. Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 379, 381 - 383 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті», яка подана представником Васюком Миколою Миколайовичем, - залишити без задоволення. Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 28 вересня 2023 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 07 червня 2024 року. Суддя - доповідач: Ящук Т.І. Судді: Кирилюк Г.М. Рейнарт І.М.