Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/6857/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/6857/22 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції: Кушнова А.О. ПОСТАНОВА Іменем України 06 червня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Сорочка Є.О., суддів Чаку Є.В., Костюк Л.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бучанської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Бучанської міської ради, в якому просить: - визнати протиправним та скасувати рішення Бучанської міської ради № 2903-27-VІІІ від 27.01.2022 VІІІ «Про розгляд клопотання гр. ОСОБА_1 », яким відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 13.12.2021 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) за рахунок земель комунальної власності у межах міста Буча, Київської області; - зобов`язати Бучанську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 13.12.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) за рахунок земель комунальної власності у межах міста Буча, Київської області та за результатами такого розгляду прийняти відповідне рішення. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, оскільки підставою для відмови може бути лише вичерпний перелік обставин. Зокрема, невідповідність обраного місця розташування земельної ділянки генеральному плану населеного пункту та іншої містобудівної документації. Позивач зазначив, що містобудівне обґрунтування не є видом містобудівної документації, а тому у такому випадку відповідач не мав права на нього посилатися. На думку позивача, застосуванню підлягає лише Генеральний план міста Буча, відповідно до якого обрана позивачем ділянка є вільною та призначена для житлової забудови, у зв`язку з чим були відсутні підстави для відмови у задоволенні поданого клопотання. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Наголошує, що наявні усі правові підстави для задоволення клопотання щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) за рахунок земель комунальної власності у межах міста Буча, Київської області. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Також до суду апеляційної інстанції позивачем було подано клопотання про здійснення розгляду справи у судовому засіданні. У свою чергу, колегія суддів наголошує на тому, що визначені у частині першій статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) умови є самостійними та не залежними один він одного для цілей застосування судом апеляційної інстанції письмової процедури розгляду спору. Тобто, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) є безпосередньою підставою для можливості застосування письмового провадження незалежно від наявності чи відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю. Відповідно до частини другої статті 311 КАС якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Водночас, з огляду на положення частин першої та четвертої статті 308 КАС, у суду відсутні підстави вважати необхідним розгляд справи здійснювати у судовому засіданні. Відповідних обставин судом апеляційної інстанції встановлено не було. Наявні в матеріалах справи та зібрані судом першої інстанції докази дають змогу у повній мірі встановити необхідні обставини справи та правильно вирішити спір. Тому, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, колегія суддів не вбачає підстав для призначення її розгляду у судовому засіданні. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом № НОМЕР_1 , що виданий 19.08.2021 органом 3215. Позивач подав до Бучанської міської ради клопотання від 15.12.2021, в якому просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,1 га з земель комунальної власності не наданих у власність та користування, у межах населеного пункту міста Буча, на території Бучанської міської ради Київської області. До зазначеного клопотання позивач надав довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, а також графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Рішенням Бучанської міської ради від 27.01.2022 №2903-27-VIII відмовлено гр. ОСОБА_1 в задоволенні клопотання. Обґрунтовуючи зазначене рішення, Бучанська міська рада зазначила, що відповідно до затвердженого рішенням Бучанської міської ради №157 від 12.11.2009 містобудівного обґрунтування «Індивідуальна житлова забудова на ділянці 18 га, частини мікрорайону річки «Рокач» міста Буча, Київської області» бажана до відведення земельна ділянка відноситься до зони загального користування і до зони газорозподільного пункту та частково попадає до території адміністративно-торговельної будівлі. Вважаючи вищевказане рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з того, що відсутні правові підстави для задоволення клопотання позивача щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) за рахунок земель комунальної власності у межах міста Буча, Київської області. Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого. Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Частинами третьою та четвертою статті 116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Пунктом «г» частини першої статті 121 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара. Частиною першою статті 122 Земельного кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Згідно з положеннями частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме: - невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; - невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; - невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.04.2022 у справі № 0640/4468/18, від 25.05.2022 у справі №620/1060/21, від 19.08.2021 у справі №0640/3492/18, від 28.09.2021 у справі №462/4395/17. З матеріалів справи вбачається, що до клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою представником позивача було додано всі необхідні документи, в тому числі, графічні матеріали, на якій було помічено бажану земельну ділянку. В той же час, в оскаржуваному рішенні відповідача як підставу для відмови позивачеві у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки зазначено про невідповідність місця розташування бажаної земельної ділянки містобудівній документації, а саме - затвердженому рішенням Бучанської міської ради №157 від 12.11.2009 містобудівному обґрунтуванню «Індивідуальна житлова забудова на ділянці 18 га, частини мікрорайону річки «Рокач» міста Буча, Київської області». Відповідач до відзиву додав викопіювання із зазначеного містобудівного обґрунтування, з якого слідує, що бажана земельна ділянка (позначена пунктирною лінією) перетинається з зоною загального користування (позначка « 13»), спорудою газорозподільчого пункту (позначка « 15»), а також прилягає до адміністративної-торговельної будівлі (позначка « 7»). Позивач зазначає, що відповідач при розгляді його клопотання протиправно керувався містобудівним обґрунтуванням «Індивідуальна житлова забудова на ділянці 18 га, частини мікрорайону річки «Рокач» міста Буча, Київської області», а мав керуватися генеральним планом. Обґрунтовуючи зазначений аргумент, позивач стверджує, що зазначене містобудівне обґрунтування було затверджено ще у 2009 році під час дії Закону України «Про планування і забудову територій», який визначав містобудівне обґрунтування одним з видів містобудівної документації. Проте наразі, з 2011 року діє новий Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності», який визначає, що видами містобудівної документації є лише генеральний план, план зонування, детальний план території, комплексний план просторового розвитку території територіальних громад. При цьому містобудівне обґрунтування, у розумінні нового Закону, не визначено як містобудівну документацію, а тому такий документ не може використовуватися. Суд першої інстанції вірно вказав, що станом на момент затвердження містобудівного обґрунтування «Індивідуальна житлова забудова на ділянці 18 га, частини мікрорайону річки «Рокач» міста Буча, Київської області» у 2009 році, планування, забудову та інше використання територій регулював Закон України «Про планування і забудову територій». Абзацом вісімнадцятим статті 1 зазначеного Закону поняття «містобудівне обґрунтування» визначається як вид містобудівної документації, в якому відповідно до державних будівельних та інших норм, стандартів і правил, положень містобудівної документації визначаються містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки (об`єкта будівництва), обов`язкові для врахування при відведенні земельної ділянки та/або проектуванні цього об`єкта. У подальшому, такий Закон втратив чинність у 2011 році разом з прийняттям Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Цей Закон дещо по-іншому встановив правила містобудівної діяльності, в тому числі визначив нові види містобудівної документації. Так, відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Частиною першою статті 17 вказаного Закону визначено, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану. Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами, державними стандартами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником. У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану. У той же час, частиною першою статті 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон. Детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції (частина перша статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»). Разом із тим, підпункти 3 та 4 Прикінцевих положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», визначають, що генеральні плани населених пунктів, затверджені до набрання чинності цим Законом, є безстроковими. Проекти забудови територій, розподілу територій, містобудівні обґрунтування з відповідними умовами та обмеженнями забудови земельних ділянок, будівельні паспорти, документи на введення об`єктів в експлуатацію та їх сертифікацію, розроблені та/або оформлені до набрання чинності цим Законом, можуть бути затверджені та використані після набрання чинності цим Законом. Положення затверджених відповідно до цього пункту проектів забудови територій, розподілу територій, містобудівних обґрунтувань з відповідними умовами та обмеженнями забудови земельної ділянки враховуються під час розроблення, внесення змін та оновлення містобудівної документації на місцевому рівні. На час розгляду та вирішення клопотання позивача, ані детальний план території, ані план зонування території, які б поширювали свою дію на бажану позивачем земельну ділянку відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не розроблені та не затверджені. За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у спірній ситуації, в силу зазначених перехідних положень законодавства, продовжує діяти рішення Бучанської міської ради №157 від 12.11.2009, яким затверджено містобудівне обґрунтування «Індивідуальна житлова забудова на ділянці 18 га, частини мікрорайону річки «Рокач» міста Буча, Київської області». При цьому, законодавство не зобов`язує відповідний орган місцевого самоврядування розробляти нову містобудівну документацію після набрання чинності Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», а дозволяє використовувати раніше затверджену містобудівну документацію. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що містобудівне обґрунтування «Індивідуальна житлова забудова на ділянці 18 га, частини мікрорайону річки «Рокач» міста Буча, Київської області» є чинною містобудівною документацією, в межах регулювання якої розташована бажана позивачем земельна ділянка, а відтак невідповідність її місця розташування такому документу унеможливлює реалізацію позивачем його прав на отримання у власність земельної ділянки відповідно до обраного виду та у межах норм безоплатної приватизації. Інші доводи позивача стосовно порушення місячного строку розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту судом першої інстанції обґрунтовано відхиллено, оскільки не впливають на суть прийнятого рішення. При цьому предметом спірних правовідносин є не факт протиправності дій (бездіяльності) відповідача щодо несвоєчасного розгляду клопотання, а безпосередньо суть прийнятого рішення. Доводи апелянта щодо втрати чинності норм Закону України «Про планування і забудову територій», який передбачав «містобудівне обґрунтування», не спростовує законності цього документу на дату його прийняття та його чинність. Крім того, відсутність спеціальних позначок на Генеральному плані не виключає їх фактичну наявність на спірній земельній ділянці, оскільки положення Генерального плану території визначає її загальну спрямованість та функціонал, в той час як детальний план території конкретизує та деталізує певну частину території. Колегія суддів наголошує, що апеляційна скарга позивача не спростовує викладену у рішенні суду правову позицію. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Під час даного апеляційного провадження позивач заявив до суду апеляційної інстанції клопотання про відстрочення виконання судового рішення у даній справі. Проте, враховуючи, що суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження не приймає рішення зобов`язального характеру по суті спору, а також оскільки відповідно до статті 378 КАС питання відстрочення виконання рішення здійснюється судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, то суд апеляційної інстанції не має підстав та компетенції з розгляду вказаної заяви, у зв`язку із чим колегія суддів залишає її без розгляду. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Решта доводів учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2023 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню. Суддя-доповідач Є.О. Сорочко Суддя Є.В. Чаку Суддя Л.О. Костюк