Постанова Київський апеляційний суд № 757/34224/21-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 757/34224/21-ц № апеляційного провадження: 22-ц/824/200/2024 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Болотова Є.В., суддів: Кулікової С.В., Музичко С.Г., при секретарі Даньшиній І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: нотаріус Київського міського нотаріального округу Гоменюк Олена Миколаївна про визнання недійсним договору дарування, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 вересня 2023 року, ухваленого під головуванням судді Остапчук Т.В.,- встановив: У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із названим позовом. Позивач просила: визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , який посвідчений приватний нотаріусом КМНО Гоменюк О.М., зареєстрований у реєстрі за № 680, застосувати наслідки недійсності договору дарування шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 52932347 від 02 липня 2020 року 15:43:07, приватний нотаріус Гоменюк О.М. Позов обґрунтований тим, що відповідно до розписки, 10 березня 2020 року ОСОБА_2 отримав від позивача грошові кошти у розмірі 100 000 доларів США, зі строком повернення до 25 червня 2020 року. У випадку неповернення боргу, ОСОБА_2 зобов`язується переоформити право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 на ОСОБА_1 . ОСОБА_2 не виконав свої зобов`язання. 18 червня 2021 року позивачу стало відомо про те, що ОСОБА_2 переоформив право власності на спірну квартиру на свого сина ОСОБА_3 . ОСОБА_1 вважає договір дарування фіктивним та просить суд визнати його недійсним, оскільки він укладений з метою ухилення від виконання грошового зобов`язання ОСОБА_2 . Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19 вересня 2023 року відмовлено у задоволенні названого позову. Скасовано ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 11 травня 2023 року про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 96 кв. м., реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 15689180000. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги. Представник ОСОБА_2 заперечив проти апеляційної скарги. Представник ОСОБА_3 заперечив проти апеляційної скарги. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про його час і місце повідомлялись належним чином. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із відсутності підстав для визнання договору недійсним. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду. Встановлено, що відповідно до розписки, 10 березня 2020 року ОСОБА_2 отримав від позивача грошові кошти у розмірі 100 000 доларів США зі строком повернення до 25 червня 2020 року. У випадку неповернення боргу, ОСОБА_2 зобов`язується переоформити право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 на ОСОБА_1 ОСОБА_2 не виконав свої зобов`язання. 02 липня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 , який посвідчений приватний нотаріусом КМНО Гоменюк О.М., зареєстрований у реєстрі за №

680. Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначала, що спірний договір дарування укладений з метою ухилення ОСОБА_2 від виконання грошового зобов`язання шляхом формальної передачі прав на спірну квартиру. Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону . При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Згідно ч. 2 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Згідно з вимогами ст. ст. 202, 204, ч. 1 ст. 215 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, він є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Так, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ст. 1046 ЦК України). Відповідно до змісту ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Виходячи із вищенаведених вимог закону, розписка не може передбачати інших умов ніж повернення тієї сомої суми грошових коштів, яки отримав боржник у кредитора. А тому обов`язок боржника перереєструвати право власності на квартиру не грунтується на вимогах закону. Разом з тим, якщо сторони мали намір забезпечити виконання ОСОБА_2 свого зобов`язання повернути грошові кошти шляхом переоформлення вказаної квартири, вони мали укласти іпотечний договір. За ст. 18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Встановлено, що сторонни не уклали іпотечний договір. Відтак, умова щодо обов`язку ОСОБА_2 переоформити право власності квартири АДРЕСА_1 на ОСОБА_1 у випадку невиконання зобов`язання щодо повернення 100 000 доларів США, є нікчемною. У постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі за № 369/11268/16-ц зроблено висновок: «Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч. ч. 1 та 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України. Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій ст. ст. 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.» Встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 . На виконання умов договору ОСОБА_3 зареєструвався та проживає у спірній квартирі. Договір дарування спірної квартири реалізований. Доказів того, що ОСОБА_3 не проживає у спірній квартирі позивачем не надано. Відтак, підстав вважати що договір дарування укладено без дійсних намірів учасників правочину з метою уникнення відповідальності ОСОБА_2 за невиконання зобов`язання - немає. Крім того, у власності ОСОБА_2 є інше майно: квартира АДРЕСА_3 , та квартира АДРЕСА_4 . Таким чином, у випадку звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про стягнення грошових коштів та з вимогою про забезпечення позову, судом може бути звернено стягнення на вказані квартири в рахунок погашення заборгованості. Відтак, у ОСОБА_1 існує спосіб захисту свого порушеного права. Доводи апеляційної скарги про те, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відбувся фіктивний перехід права власності на квартиру АДРЕСА_1 колегія суддів відхиляє, оскільки після укладення договору дарування сторонами вчинені дії на виконання спірного правочину. Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального або процесуального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду від 19 вересня 2023 ухваленоз додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 вересня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення. Повний текст складено 05 червня 2024 року. Суддя-доповідач Є.В. Болотов Судді: С.В. Кулікова С.Г. Музичко