Постанова Київський апеляційний суд № 760/7331/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 760/7331/22 № апеляційного провадження: 22-ц/824/7337/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 травня 2024року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача Слюсар Т.А., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О. за участю секретаря судового засідання Шаламай Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Простибоженка Олега Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 14 грудня 2023 року у складі судді Жовноватюк В.С., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини,- В С Т А Н О В И В : У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом до ОСОБА_2 у якому просив визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з їхнім батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Позов обґрунтовано тим, що 03 травня 2012 року сторони уклали шлюб. У сторін на території України народились двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 29 травня 2013 року позивач надав дозвіл на виїзд дітей у супроводженні матері до Києва, однак до цього часу діти не повернуті до Німеччини. З 29 серпня 2013 року в МЮУ подавались клопотання про повернення дитини до Німеччини. 30 вересня 2013 року до ГТУЮ в м. Києві відповідач надала пояснення, у яких вона відмовляється добровільно повернути дітей до Німеччини. 01 листопада 2018 року, 15 листопада 2018 року та 17 січня 2019 року, 07 лютого 2019 року на засіданнях комісії органом опіки та піклування прийнято рішення про доцільність зміни порядку участі позивача у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми та встановлено порядок: кожного другого тижня місяця в суботу та неділю з 10:00 до 18:00. У ході розгляду звернень позивача, службою вживались заходи щодо встановлення місця перебування дітей, працівники служби з травня 2017 року неодноразово здійснювали виходи за останньою відомою адресою проживання дітей, однак потрапити до помешкання не вдалось. Оскільки відповідач чинить перешкоди позивачу бачитись з дітьми, з цих підстав просить позов задовольнити. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 14 грудня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено. В апеляційній скарзі адвокат Простибоженко О.С. в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції, позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що в умовах запровадженого воєнного стану на території України якнайкраще відповідатиме інтересам дітей їх проживання разом із батьком, який зможе забезпечити безпечні та спокійні умови. Вказує, що відповідно до ч. 3 ст. 157 Сімейного кодексу України той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Вважає, що відповідачка перешкоджаючи позивачу у спілкуванні з дітьми, передусім завдає шкоду дітям, позбавляючи їх спілкування з рідним батьком. Така поведінка відповідачки суперечить інтересам дитини та винятково егоїстичною. Така ситуація порушує права дітей на належне виховання і спілкування з батьками, зумовлює руйнування зв`язку із сім`єю. Крім того зважаючи на воєнні дії на території країни та масовані ракетні обстріли, дії відповідачки, окрім іншого ставлять під загрозу життя і здоров`я дітей. Посилається на те, що зважаючи на факти перешкоджання відповідачкою у спілкуванні відповідача з дітьми, наявні підстави для визначення місця проживання дітей з позивачем. Вважає, що рішення про визначення місця проживання забезпечить дотримання якнайкращих інтересів дітей, сприятиме відновленню і збереженню родинних зв`язків, забезпечуватиме особисту безпеку дітей. Також, орган опіки та піклування Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації хоч і брав участь у справі, проте фактично висновок щодо визначення місця проживання дітей не надав, посилаючись на нібито неможливість його надання. Відповідачка в судове зсідання не з`явилася, про розгляд справи повідомлялася у визначений законом спосіб. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення адвоката Простибоженка О.С. в інтересах ОСОБА_1 , який просив апеляційну скаргу задовольнити, представника третьої особи Черкасової В.А. , яка просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Відповідно д ост. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду. Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи(Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Крім того, згідно ч.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997, набула чинності для України 11.09.1997) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом. За вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності. Зі справи вбачається, що 03 травня 2012 року сторони уклали шлюб, який зареєстрований Центральним відділом державної реєстрації шлюбів міста Києва з державним Центром розвитку сім`ї, актовий запис № 697, про що видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 18). Від шлюбу сторони мають двох дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 20-21). Згідно з листом Служби у справах дітей та сім`ї від 04 квітня 2019 року № 069-Ю-5865-57, 01.11.2018 та 15.11.2018, 17.01.2019, 07.02.2019 на засіданнях комісії з питань захисту прав дитини, органом опіки та піклування прийнято рішення про доцільність зміни порядку участі позивача у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми та встановлено наступний порядок: кожного другого тижня місяця в суботу та неділю з 10.00 до 18.00 (а.с. 22-23). Відповідно до копії листа комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1" Солом`янського району м. Києва від 22.05.2018 вих. № 01-61/35, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 на теперішній час не проживають. З народження по грудень 2015 року діти перебували на обліку в КНП "ЦПМСД № 1". З січня 2016 року мама з дітьми за медичною допомогою до амбулаторії не зверталась (а.с. 31). Згідно з характеристикою на учня 1-б класу спеціалізованої школи № 71 м. Києва ОСОБА_4 від 15 січня 2020 року № 07-20/07, вихованням ОСОБА_4 займається мати. До школи хлопчик приходить вчасно. Має всі необхідні для навчання приладдя (а.с. 32). З листа Солом`янського УП ГУНП у м. Києві убачається, що проведеною перевіркою встановлено, що ОСОБА_4 навчається в 3-Б класі спеціалізованої школи № 71 м. Києва, знаходиться під педагогічним патронажем на індивідуальній формі навчання, щоденно відвідує навчальний заклад. ОСОБА_5 також навчається в спеціалізованій школі № 71 1-Б клас, перебуває на сімейній формі навчання. Діти завжди з виконаними домашніми завданнями, виглядають чисто та охайно, мати ОСОБА_2 дітьми займається. Згідно поданих документів, родина проживає за адресою АДРЕСА_1 . Також встановлено, що ніхто з батьків батьківських прав не позбавлений, тому згідно ст. 141 Сімейного кодексу України, батьки мають рівні права та обов`язки щодо дітей. В даній події вбачаються цивільно-правові відносини, тому для вирішення усіх питань по суті радять звернутися до суду (а.с. 35). Згідно з висновком органу опіки та піклування Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації № 108-14961 від 29 листопада 2023 року, останній раз працівниками Служби проводилась бесіда з малолітнім ОСОБА_4 - 15 січня 2018 року під час візиту ОСОБА_2 до служби. Хлопчик виглядав доглянутим, був охайно вдягнений. Працівниками служби з травня 2017 року неодноразово виходили за адресою, однак потрапити до помешкання не вдалось, двері ніхто не відчинив. На запрошення служби, які направлялись за адресою реєстрації, ОСОБА_2 не з`явилась. На сьогодні відсутня інформація про місце фактичного проживання (перебування) матері з дітьми. Неодноразові повідомлення про розгляд питання щодо надання висновку до суду по вказаній справі 02 листопада 2023 року та 16 листопада 2023 року на засіданні комісії з питань захисту прав дитини, які надсилались за останнім відомим місцем реєстрації матері дітей, іншу адресу проживання відповідача позивач не зазначає, нею не отримано. Зважаючи на викладене, з`ясувати думку ОСОБА_2 із зазначеного питання та провести бесіду з малолітніми дітьми не виявилось за можливе. Відтак орган опіки та піклування не має правових підстав та можливості здійснити передбачені законодавством дії для подання до суду обґрунтованого висновку щодо розв`язання спору (а.с. 178-180). Відмовляючи в задоволенні позову, районний суд виходив з підстав його недоведеності, а також акцентував увагу на тому, що докази, які долучив позивач та долучив до справи датовані достатньо давнім минулим періодом, як 2019, так і 2020 роками. При тому, що позов подано в червні 2022 року. З таким висновком районного суду апеляційна інстанція погоджується з огляду на таке. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства"). Згідно статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Колегія суддів переглядаючи рішення районного суду та з`ясовуючи наявність доказів на підтвердження вимог заявлених в позові та апеляційній скарзі вважає зазначити наступне. Частиною першою та частиною п`ятою статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. За змістом ст. 76 ЦПК України, яка визначає поняття та ознаки доказів, перелічені засоби доказування: 1) письмові, речові й електронні докази; 2) висновки експертів; 3) показання свідків. Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.78 ЦПК України). Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частинами 1-3 статті 84 ЦПК України встановлено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Клопотань про виклик свідків, витребування доказів, стороною позивача не заявлялося. Велика Палата Верховного Суд у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц зробила висновок (п. 81 зазначеної постанови), що: "Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж: протилежний" (див. постанови Касаційного господарського суду від 2.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 (п. 41). Стверджуючи про неможливість бачитися з дітьми та їх відсутність за адресою проживання матері, позивач та його представник не надали жодного доказу на підтвердження такої обставини станом на день звернення до суду, та не скористались правом заявити клопотання про витребування необхідних доказів судом. Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Відповідно до інформації, яка міститься у довідці про реєстрацію місця проживання особи, відповідачка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою АДРЕСА_1 була зареєстрована з 01.02.1094 по 14.12.2020 (а.с.36). Отже, у справі відсутні докази місця проживання (перебування) відповідачки на час провадження у суді справи про визначення місця проживання дитини. З долученого до справи висновку органу опіки та піклування Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації № 108-14961 від 29 листопада 2023 року, якого фактично не було сформовано, убачається, що за адресою проживання матері, а саме: АДРЕСА_1 дітей не виявилося, а інше місце проживання ОСОБА_2 та дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 невідоме. Докази, які долучено до справи є недопустимими, оскільки сформовані роками раніше й станом на дату звернення до суду та розгляду справи не мають актуальної інформації, яка має значення для справи та надавала б суду підстави для встановлення обставин та вирішення справи по суті спору. Враховуючи викладене, скаржником не надано доказів місця перебування матері та дітей на території України за конкретною адресою проживання чи будь-яких доказів, які підтверджували вчинення дій для з`ясування вказаних обставин станом на день звернення до суду з позовом чи під час розгляду справи, що є об`єктивною перешкодою для вирішення справи по суті, а отже районний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову за недоведеністю. Доводи апеляційної скарги стосовно того, що орган опіки та піклування Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації хоч і брав участь у справі, проте фактично висновок щодо визначення місця проживання дітей не надав, посилаючись на нібито неможливість його надання, колегія суддів відхиляє, з огляду на таке. У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19 зазначено, що передбачена частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України обов`язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі, якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами. Якщо з тих чи інших причин орган опіки та піклування відмовиться надати свій висновок у справі, де за приписами частин четвертої та п`ятої статті 19 СК України надання ним такого висновку є обов`язковим, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступу до правосуддя і означав би порушення положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначений підхід має загальний характер і є цілком справедливим для випадків, коли не було отримано письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок, зокрема, у зв`язку із перебуванням дитини за межами країни, перебуванням дитини на непідконтрольній території, неможливості встановити місце фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо. Апеляційний суд наголошує на тому, що представник позивача не зміг повідомити фактичної адреси знаходження матері разом з дітьми, у матеріалах справи відсутні будь-які дані щодо умов проживання дітей. Зважаючи на те, що після подачі зазначеного позову та на час вирішення спору у суду відсутні дані про місце проживанні матері та дітей, у зв`язку з чим органи опіки та піклування не мають можливості обстежити умови проживання дітей з матір`ю за місцем реєстрації дітей та матері в Україні, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про вирішення спору за наявними у справі доказами та відмовив у його задоволенні з підстав не доведеності. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторони позивача та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Отже, доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваного судового рішення, зводяться до незгоди з висновками суду, переоцінки доказів у справі, яким судом першої інстанції дана належна оцінка обґрунтовано викладена в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення. Згідно зі статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. За таких обставин, колегія суддів уважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а отже, слід відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу адвоката Простибоженка Олега Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 14 грудня 2023 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 06 червня 2024 року. Суддя-доповідач: Судді: