Постанова Хмельницький апеляційний суд № 683/1965/23

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 червня 2024 року м. Хмельницький Справа № 683/1965/23 Провадження № 22-ц/4820/874/24 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О., секретар судового засідання Шевчук Ю.Г., з участю прокурорки ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом заступника керівника Хмельницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Старокостянтинівської міської ради Хмельницького району Хмельницької області до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Стар 2006» про витребування земельної ділянки за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 22 січня 2024 року, встановив: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У червні 2023 року заступник керівника Хмельницької окружної прокуратури (далі Прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Старокостянтинівської міської ради Хмельницького району Хмельницької області (далі Міська рада) до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Стар 2006» (далі ТОВ «Агро Стар 2006») про витребування земельної ділянки. Прокурор зазначив, що рішенням колишньої Губчанської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області (далі Сільська рада) від 17 лютого 2020 року №15 надано дозвіл ОСОБА_3 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. 11 червня 2020 року рішенням Сільської ради №20 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності та передано земельну ділянку площею 1,8044 га з кадастровим номером 6824289100:05:025:0361, яка розташована за межами населених пунктів, у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства. На підставі цього рішення 18 червня 2020 року Старокостянтинівська районна державна адміністрація Хмельницької області зареєструвала право власності ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку. В подальшому ОСОБА_3 за договором оренди землі від 16 липня 2020 року передав земельну ділянку ТОВ «Агро Стар 2006» у платне користування строком до 31 грудня 2030 року. Рішення Сільської ради від 17 лютого 2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та від 11 червня 2020 року про передання земельної ділянки у власність ОСОБА_3 є неприйнятими (нікчемними) згідно закону. Такі рішення Сільською радою не приймалися на пленарних засіданнях, тобто ОСОБА_3 отримав у приватну власність спірну земельну ділянку за відсутності відповідного рішення уповноваженого органу. Водночас ТОВ «Агро Стар 2006» отримало вказану земельну ділянку в оренду від ОСОБА_3 як особи, що заволоділа нею без достатніх правових підстав. Оскільки спірна земельна ділянка вибула з комунальної власності поза волею власника, то вона підлягає витребуванню у ОСОБА_3 і ТОВ «Агро Стар 2006». За таких обставин Прокурор просив суд витребувати із незаконного володіння ОСОБА_3 і ТОВ «Агро Стар 2006» у комунальну власність Міської ради земельну ділянку площею 1,8044 га з кадастровим номером 6824289100:05:025:0361. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 22 січня 2024 року позов задоволено. Витребувано у ОСОБА_3 на користь територіальної громади в особі Міської ради земельну ділянку площею 1,8044 га, кадастровий номер 6824289100:05:025:0361, для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області (колишня територія Сільської ради). Витребувано у ТОВ «Агро Стар 2006» на користь територіальної громади в особі Міської ради земельну ділянку площею 1,8044 га, кадастровий номер 6824289100:05:025:0361, для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Міської ради (колишня територія Сільської ради). Стягнуто з ОСОБА_3 і ТОВ «Агро Стар 2006» на користь Хмельницької обласної прокуратури з кожного по 2 684 грн судового збору. Суд першої інстанції керувався тим, що загальний склад Сільської ради на момент прийняття рішень щодо передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_3 становив 12 депутатів, відтак більшість від загального складу цієї ради складає 7 депутатів. За прийняття рішення від 17 лютого 2020 року №15 про надання ОСОБА_3 дозволу на розроблення проекту землеустрою проголосував лише один депутат ОСОБА_4 , а за прийняття рішення від 11 червня 2020 року №20 про передання земельної ділянки у власність ОСОБА_3 проголосувало лише чотири депутата ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . Указані рішення Сільської ради є такими, що не прийняті відповідно до закону, внаслідок чого вони не можуть розцінюватись як вияв волі власника на відчуження земельної ділянки. Оскільки земельна ділянка вибула із земель комунальної власності поза волею власника, то її може бути витребувано у ОСОБА_3 і ТОВ «Агро Стар 2006» за віндикаційним позовом Прокурора в інтересах держави в особі Міської ради як правонаступника Сільської ради. Короткий зміст і узагальнені доводи апеляційної скарги В апеляційній ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 правомірно набув право власності на земельну ділянку та передав її в оренду ТОВ «Агро Стар 2006». Рішення від 17 лютого 2020 року №15 про надання ОСОБА_3 дозволу на розроблення проекту землеустрою та рішення від 11 червня 2020 року №20 про передання земельної ділянки у власність ОСОБА_3 прийняті Сільською радою з дотриманням установленого порядку, є чинними, не визнані незаконними та не спростовані ніким. Отже, підстави для витребування земельної ділянки у відповідачів відсутні. Оскільки Прокурор не наділений повноваженнями на представництво інтересів держави в особі Міської ради у спірних правовідносинах, то його позов не міг бути розглянутий судом. Прокурор обґрунтував факт неприйняття Сільською радою рішень щодо відведення ОСОБА_3 земельної ділянки висновком експерта, складеним у межах кримінального провадження, який не відповідає процесуальному закону та є недопустимим доказом. Суд першої інстанції не з`ясував усі обставини справи, не врахував чинні норми закону, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позову. Також суд неправомірно відмовив ОСОБА_3 у витребуванні письмових доказів. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У своїх відзивах на апеляційну скаргу Прокурор і Хмельницька обласна прокуратура просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, вказавши на його законність та обґрунтованість. ТОВ «Агро Стар 2006» не висловило своєї позиції щодо апеляційної скарги. Щодо додаткових доказів Статтею 76 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. За змістом статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Судом першої інстанції досліджувався висновок експерта від 25 листопада 2021 року №СЕ-19/123-21/7955-ПЧ у кримінальному провадженні №42021242210000015 від 17 червня 2021 року, копія якого не засвідчена належним чином. Крім того сканована копія цього висновку є неповною. Відтак, матеріали справи не містять Регламент Губчанської сільської ради, норми якого мають значення для правильного вирішення спору, натомість, суд першої інстанції не роз`яснив сторонам право на подання цього доказу (частина п`ята статті 12 ЦПК України). З метою дотримання принципу змагальності сторін, відповідно до частини восьмої статті 83, частини третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції вважає за необхідне прийняти та дослідити належним чином засвідчену копію висновку експерта від 25 листопада 2021 року №СЕ-19/123-21/7955-ПЧ (т. 2 а.с. 34-52) та Регламент Губчанської сільської ради, затверджений рішенням цієї ради від 16 грудня 2015 року №2 (т. 2 а.с. 55-90). Заперечення представника відповідача ОСОБА_3 , адвоката Грицая Л.М., щодо залучення та дослідження цих доказів не приймаються апеляційним судом. 2.

Мотивувальна частина Позиція суду апеляційної інстанції Частиною першою статті 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини 12 лютого 2020 року ОСОБА_3 звернувся до Сільської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Рішенням Сільської ради від 17 лютого 2020 року №15 ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, що розташована на території Сільської ради, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0 га, цільове призначення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства (01.03). Рішенням Сільської ради від 11 червня 2020 року №20 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності та передано земельну ділянку площею 1,8044 га (кадастровий номер 6824289100:05:025:0361), яка розташована за межами населених пунктів Сільської ради, у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства. На підставі цього рішення 18 червня 2020 року Старокостянтинівська районна державна адміністрація Хмельницької області зареєструвала право власності ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 36985914). За договором оренди землі від 16 липня 2020 року ОСОБА_3 передав ТОВ «Агро Стар 2006» спірну земельну ділянку у платне користування строком до 31 грудня 2030 року. На підставі цього договору 26 серпня 2020 року Волосківська сільська рада Деражнянського району Хмельницької області зареєструвало право ТОВ «Агро Стар 2006» на оренду земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про інше речове право 37941308). Відповідно до висновку експерта від 25 листопада 2021 року №СЕ-19/123-21/7955-ПЧ, який був складений у межах кримінального провадження №42021242210000015 від 17 червня 2021 року: підписи від імені ОСОБА_9 у стовбці «підпис» у поіменних голосуваннях депутатів сільської ради щодо рішень 33 сесії від 17.02.2020 (окрім рішень про розгляд заяви ОСОБА_10 , про розгляд заяви ОСОБА_11 ), рішень 37 сесії від 11.06.2020 виконані ОСОБА_9 ; підписи від імені ОСОБА_9 у стовбці «підпис» у поіменних голосуваннях депутатів сільської ради щодо рішень 33 сесії від 17.02.2020, а саме рішень про розгляд заяви ОСОБА_10 , про розгляд заяви ОСОБА_11 виконані не ОСОБА_9 , а іншою особою; підписи від імені ОСОБА_8 у стовбці «підпис» у поіменних голосуваннях депутатів сільської ради щодо рішень 37 сесії від 11.06.2020 виконані ОСОБА_8 ; підписи від імені ОСОБА_8 у стовбці «підпис» у поіменних голосуваннях депутатів сільської ради щодо рішень 33 сесії від 17.02.2020 виконані не ОСОБА_8 , а іншою особою; підписи від імені ОСОБА_7 у стовбці «підпис» у поіменних голосуваннях депутатів сільської ради щодо рішень 37 сесії від 11.06.2020 виконані ОСОБА_7 ; підписи від імені ОСОБА_7 у стовбці «підпис» у поіменних голосуваннях депутатів сільської ради щодо рішень 33 сесії від 17.02.2020 виконані не ОСОБА_7 , а іншою особою; підписи від імені ОСОБА_12 у стовбці «підпис» у поіменних голосуваннях депутатів сільської ради щодо рішень 33 сесії від 17.02.2020, 37 сесії від 11.06.2020 виконані не ОСОБА_12 , а іншою особою; підписи від імені ОСОБА_4 у стовбці «підпис» у поіменних голосуваннях депутатів сільської ради щодо рішень 37 сесії від 11.06.2020, 33 сесії від 17.02.2020 виконані ОСОБА_4 ; підписи від імені ОСОБА_6 у стовбці «підпис» у поіменних голосуваннях депутатів сільської ради щодо рішень 37 сесії від 11.06.2020 виконані ОСОБА_6 ; підписи від імені ОСОБА_6 у стовбці «підпис» у поіменних голосуваннях депутатів сільської ради щодо рішень 33 сесії від 17.02.2020 виконані не ОСОБА_6 , а іншою особою; підписи від імені ОСОБА_5 у стовбці «підпис» у поіменних голосуваннях депутатів сільської ради щодо рішень 37 сесії від 11.06.2020 виконані ОСОБА_5 ; підписи від імені ОСОБА_13 у стовбці «підпис» у поіменних голосуваннях депутатів сільської ради щодо рішень 33 сесії від 17.02.2020 виконані не ОСОБА_13 , а іншою особою. Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції а) щодо набуття ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Відповідно до статті 78 Земельного кодексу України (далі ЗК України) право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. За змістом частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). В силу статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Як передбачено статтею 118 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, в тому числі для ведення особистого селянського господарства, у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина перша статті 122 ЗК України). Статтями 125 і 126 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Згідно зі статтею 2 Закону України від 1 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Закон №1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із норм частини першої статті 4, частини першої статті 5 Закону №1952-ІV слідує, що державній реєстрації прав підлягає право власності на земельну ділянку. Статтею 1 Закону України від 21 липня 1997 року №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі Закон №280/97-ВР) унормовано, що: представницький орган місцевого самоврядування виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення; загальний склад ради кількісний склад депутатів ради, визначений радою відповідно до закону. Відповідно до частини першої статті 10 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. За змістом статті 26 Закону №280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин (пункт 34). В силу статті 46 Закону №280/97-ВР сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради. Сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради. Не пізніш як на другій сесії затверджується регламент роботи відповідної ради, а також положення про постійні комісії ради. Порядок проведення першої сесії ради, порядок обрання голови та заступника (заступників) голови районної у місті, районної, обласної ради, секретаря сільської, селищної, міської ради, скликання чергової та позачергової сесії ради, призначення пленарних засідань ради, підготовки і розгляду питань на пленарних засіданнях, прийняття рішень ради про затвердження порядку денного сесії та з інших процедурних питань, а також порядок роботи сесії визначаються регламентом ради з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». До прийняття регламенту ради чергового скликання застосовується регламент ради, що діяв у попередньому скликанні. Як передбачено статтею 59 Закону №280/97-ВР (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 6 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради. Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що громадяни та юридичні особи як суб`єкти права можуть набувати земельні ділянки у власність. Це право набувається особами як на підставі цивільно-правових угод (договори купівлі-продажу, дарування, міни тощо), так і в порядку приватизації земельних ділянок із земель державної або комунальної власності. Приватизація земельних ділянок здійснюється за відповідним рішенням органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в межах їх компетенції. Право власності громадян на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Сільські, селищні, міські ради як представницькі органи місцевого самоврядування вирішують питання передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян на пленарних засіданнях за наявності відповідного кворуму. Такі рішення приймаються шляхом відкритого чи поіменного голосування, результати якого заносяться до протоколу сесії ради. Згідно з Регламентом Губчанської сільської ради, затвердженого рішенням цієї ради від 16 грудня 2015 року №2, рішення ради приймається на її пленарному засіданні шляхом персонального голосування депутатів (пункт 75). Рішення ради у п`ятиденний термін з моменту його прийняття підписується головою громади, у випадках визначених цим регламентом, головуючим на засіданні ради (пункт 76). Рішення ради приймається відкритим/поіменним голосуванням більшістю голосів «за» від загального складу ради за винятком випадків, зазначених у регламенті (пункт 78). Відкрите голосування може бути поіменним. Поіменне голосування проводиться за пропозицією будь-кого з депутатів, підтриманою не менш як третиною депутатів, зареєстрованих на засіданні. Відкрите голосування проводиться підняттям рук за кожну альтернативу. Члени лічильної комісії проводять підрахунок голосів, голова лічильної комісії повідомляє результат голосування за кожну альтернативу. Поіменне голосування проводиться шляхом зачитування головою лічильної комісії списку депутатів; кожен депутат під час зачитування його прізвища оголошує своє рішення з варіантів, що ставляться на голосування. Члени лічильної комісії проводять підрахунок голосів, голова лічильної комісії повідомляє результат голосування за кожен варіант, який заноситься до протоколу (пункт 79). Зібрані докази вказують на те, що ОСОБА_3 набув право власності на земельну ділянку площею 1,8044 га (кадастровий номер 6824289100:05:025:0361), яка розташована за межами населених пунктів Сільської ради, в порядку безоплатної приватизації землі. Прокурор обґрунтував факт неприйняття Сільською радою рішень щодо відведення ОСОБА_3 земельної ділянки висновком експерта від 25 листопада 2021 року №СЕ-19/123-21/7955-ПЧ (т. 2 а.с. 34-52), згідно з яким підписні листи поіменного голосування депутатів є сфальсифікованими. Посилання ОСОБА_3 на недопустимість як доказу вказаного висновку експерта є безпідставними. Так, експерт ОСОБА_14 має вищу освіту, кваліфікацію судового експерта з правом проведення почеркознавчої експертизи за експертною спеціальністю 1.1 «Дослідження почерку і підписів», стаж експертної роботи 12 років. Проведення почеркознавчої експертизи віднесено до компетенції експерта ОСОБА_14 , а складений ним висновок містить інформацію щодо предмета доказування. Цей доказ здобутий у процесі здійснення кримінального провадження та наданий слідчим на вимогу учасника справи. Отже, суд першої інстанції правомірно визнав висновок експерта від 25 листопада 2021 року №СЕ-19/123-21/7955-ПЧ належним і допустимим доказом. Такий висновок суду відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 9 лютого 2021 року (справа №381/622/17). Разом із тим, підписні листи поіменного голосування депутатів не передбачені Законом №280/97-ВР. Складання таких листів із особистими підписами депутатів щодо вирішення конкретних питань, у тому числі щодо розгляду заяв громадян про відведення земельних ділянок, не визначає і регламент Сільської ради. Фальсифікація підписних листів поіменного голосування депутатів Сільської ради рішення 33 сесії від 17 лютого 2020 року «Про розгляд заяви ОСОБА_3 » та рішення 37 сесії від 11 червня 2020 року «Про затвердження проектів відведення та передачу у власність» (т. 1 а.с. 71, 83) достовірно не може свідчити про неприйняття радою цих рішень, оскільки результати відкритого (не поіменного) голосування зафіксовані у протоколах сесії ради. Згідно протоколів сесії ради від 17 лютого 2020 року та 11 червня 2020 року (т. 1 а.с. 35-41, 45-51) у пленарних засіданнях ради брали участь 7 депутатів і сільський голова ОСОБА_15 , тобто на цих засіданнях Сільська рада була правомочна приймати рішення про передачу земельних ділянок комунальної власності у власність громадян. За позитивне рішення щодо безоплатної передачі земельної ділянки комунальної власності у приватну власність мало проголосувати 7 депутатів (більшість депутатів від загального складу). Рішення щодо надання ОСОБА_16 дозволу на розроблення проекту землеустрою та відведення ОСОБА_16 земельної ділянки у власність приймались відкритим голосуванням (протоколи сесії ради не вказують на те, що третина депутатів, зареєстрованих на засіданні, підтримала пропозицією будь-кого з депутатів щодо проведення поіменного голосування). Із цих же протоколів сесії ради слідує, що за рішення від 17 лютого 2020 року №15 про надання ОСОБА_3 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки проголосувало 7 депутатів, а тому це рішення слід вважати прийнятим. Водночас за рішення від 11 червня 2020 року №20 про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_3 проголосувало 5 депутатів, а 2 депутатів утрималося, тобто, це рішення є неприйнятим. Встановивши, що рішення Сільської ради від 11 червня 2020 року №20 про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_3 не набрало необхідної кількості голосів депутатів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що це рішення є таким, що не прийняте, а ОСОБА_3 набув право власності на земельну ділянку з порушенням вимог закону. Таке рішення не створює правових наслідків незалежно від того, чи було воно скасовано судовим рішенням в іншій справі. Доводи ОСОБА_3 щодо правомірності передачі Сільською радою земельної ділянки у його власність не відповідають фактичним обставинам справи та чинним нормам закону. б) щодо витребування земельної ділянки Статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Положення цього конституційного принципу кореспондуються із нормами статей 319, 321 ЦК України, згідно яких власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. В силу статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном. Таке право є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом. Названі норми чинного законодавства визначають право власника майна вимагати усунення будь-яких порушень свого права від інших осіб у спосіб, який власник вважає прийнятним. Одним із таких способів захисту порушеного права є вимога власника про витребування належного йому майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза її волею. При цьому між власником і володільцем майна (добросовісним набувачем) не повинно існувати жодних юридичних відносин. Із матеріалів справи слідує, що ОСОБА_3 набув право власності на земельну ділянку площею 1,8044 га (кадастровий номер 6824289100:05:025:0361), яка належить до земель комунальної власності, з порушенням установленого порядку, тобто не на підставі відповідного рішення органу місцевого самоврядування. Відсутність такого рішення означає, що територіальна громада як власник земельної ділянки волю на її відчуження не виявляла. У зв`язку з цим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що земельна ділянка вибула із земель комунальної власності поза волею власника, а тому Міська рада може витребувати її як у володільця ОСОБА_3 , так і у ТОВ «Агро Стар 2006», якому останній передав земельну ділянку в оренду. Доводи ОСОБА_3 про відсутність підстав для витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння відповідачів не ґрунтуються на законі. Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги про недотримання норм матеріального права є безпідставними. в) щодо доводів апеляційної скарги про неправомірне представництво прокурором інтересів держави в суді Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює : підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом. Таким законом є Закон України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі Закон №1697-VII). За змістом статті 1 Закону №1697-VII прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. Згідно з частиною третьою статті 23 Закону №1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (частина четверта статті 23 Закону №1697-VII). Із положень частини третьої статті 56 ЦПК України слідує, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Як передбачено частиною четвертою статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. Пунктом 4 частини четвертої статті 185 ЦПК України визначено, що заява повертається, коли відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (справа «Менчинська проти Росії», заява №42454/02, рішення від 15 січня 2009 року, пункт 35). Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Прокурор здійснює представництво законних інтересів держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) якщо такий орган відсутній. Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен належним чином обґрунтувати, а суд перевірити підстави для звернення прокурора до суду. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор допускається до участі у справі та набуває відповідного статусу учасника процесу. У випадку відсутності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави суд повертає йому подану заяву. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року (справа №912/2385/18) зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року (справа №587/430/16-ц) не виключила, що у разі нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави відповідний суб`єкт владних повноважень може виступати відповідачем у справі, а прокурор, у такому випадку, набуває процесуального статусу позивача. У справі, яка переглядається судом апеляційної інстанції, Прокурор обґрунтував своє звернення до суду тим, що Міська рада як орган, уповноважений територіальною громадою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, не вжила заходів щодо виявлення та усунення порушення закону при приватизації громадянами земель комунальної власності. При цьому Прокурор попередньо повідомив Міську раду про своє звернення до суду на захист інтересів територіальної громади (т. 1 а.с. 64-74, 83), а та, у свою чергу, просила Прокурора звернутися до суду з відповідним позовом про витребування земельних ділянок (т. 1 а.с. 75). Звернення Прокурора до суду з позовом спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання безоплатної приватизації земель комунальної власності. Суд першої інстанції погодився з такими підставами для звернення Прокурора до суду та відкрив провадження у справі (ухвала від 16 червня 2023 року). Дії суду відповідають правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року (справа №912/2385/18). На думку суду апеляційної інстанції, враховуючи характер і суспільну значущість спірних правовідносин, Прокурор належним чином обґрунтував підстави для звернення до суду з позовом на захист інтересів держави. До того ж, Прокурором дотримано порядок звернення до суду, передбачений статтею 23 Закону №1697-VII. Посилання ОСОБА_3 на незаконність здійснення Прокурором представництва інтересів територіальної громади в особі Міської ради не відповідає чинному закону та фактичним обставинам.

3. Висновки суду апеляційної інстанції та межі розгляду справи Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Керуючись статтями 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 22 січня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 6 червня 2024 року. Судді: О.І. Ярмолюк Л.М. Грох Т.О. Янчук Головуючий у першій інстанції Завадська О.П. Доповідач Ярмолюк О.І. Категорія 47