Постанова КЦС ВС № 509/1561/17

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2024 року м. Київ справа № 509/1561/17 провадження № 61-7425св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д. суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць, Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), учасники справи: позивачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах і в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , які є правонаступникамиОСОБА_4 , відповідач - ОСОБА_5 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 листопада 2019 року у складі судді Кочка В. К. та постанову Одеського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних заяв У травні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про розподіл майна, набутого за час шлюбу (справа № 509/1561/17). Позовна заява мотивована тим, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою з 14 травня 1995 року. На підставі рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 липня 2017 року у справі № 509/3780/16-ц шлюб між ними було розірвано. Зазначав, що за час шлюбу подружжям було придбано житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , автомобіль ВАЗ-21043-20, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , магазин-бар, розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Ураховуючи наведене, ОСОБА_4 просив суд: - поділити придбане за час шлюбу з ОСОБА_5 майно, виділити йому у власність житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та автомобіль ВАЗ-21043-20, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1 ; - виділити у власність ОСОБА_5 магазин-бар, розташований за адресою: АДРЕСА_2 . У липні 2017 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя (справа № 509/2676/17). Зустрічна позовна заява мотивована тим, що нею за час шлюбу з ОСОБА_4 на потреби подружжя, а саме на добудову магазину-бару взяті у ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» кошти в кредит в розмірі 140 000 доларів США. Частина коштів за кредитним договором виплачувалася за час шлюбу, інша частина в розмірі 141 973 доларів США, виплачувалася самостійно нею після фактичного припинення шлюбних відносин з січня 2012 року. Це свідчить про те, що до майна, яке є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, окрім житлового будинку, магазину-бару та легкового автомобілю, також належить обов`язок зі сплати заборгованості за кредитним договором, який був виконаний нею одноособово за особисті кошти після фактичного припинення шлюбних відносин та ведення спільного господарства з відповідачем ОСОБА_4 , що також підлягає поділу в рівних частинах. Враховуючи, що все спірне майно було оцінено в 78 974 доларів США, частина кожного з подружжя при поділі майна в грошовому еквіваленті складає 39 487 доларів США. Проте, враховуючи частину обов`язку відповідача зі сплати кредиту, що складає 70 986 доларів США, відповідач не може претендувати на частку вищевказаного рухомого та нерухомого майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності, оскільки сума грошових коштів, яку повинен буде погасити відповідач за вищевказаним договором та яка була погашена замість нього нею, складає значно більшу суму ніж 39 487 доларів США. Зазначене, на її думку, свідчить про те, що право спільної сумісної власності відповідача на спірне рухоме та нерухоме майно повинне бути припиненим, оскільки в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя його вартість йде в залік сплаченої нею за відповідача заборгованості за кредитним договором від 07 травня 2007 року № 126/07ф. Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_5 просила суд: - припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_4 на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; магазин-бар, розташований за адресою: АДРЕСА_2 ; легковий автомобіль - універсал марки ВАЗ-210430-20, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 ; - визнати за нею право приватної власності на вищевказане майно; - вирішити питання щодо розподілу судових витрат. Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 лютого 2018 року цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про розподіл майна набутого під час шлюбу (справа № 509/1561/17) та цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя (справа № 509/2676/17) об`єднано в одне провадження для спільного розгляду, присвоєно єдиний номер справи № 509/1561/17. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 листопада 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Позов ОСОБА_5 задоволено частково. За результатами поділу спільного майна подружжя припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на нерухоме майно, а саме: житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, загальною площею 100 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; магазин-бар, загальною площею 96,10 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_5 право приватної власності на нерухоме майно, а саме: житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, загальною площею 100 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; магазин-бар, загальною площею 96,10 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 . У задоволенні решти її позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішення районного суду мотивовано тим, що кредитні кошти були взяті ОСОБА_5 та потрачені нею на сімейні потреби, у тому числі на реконструкцію та добудову спірного магазину-бару, що підтверджується деклараціями про доходи одержані ОСОБА_5 протягом 2007-2011 років. Районний суд вважав, що обов`язок зі сплати кредитних коштів за кредитним договором від 07 травня 2007 року № 126/07ф є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та створив обов`язок з повернення грошових коштів банку як для ОСОБА_5 так і для ОСОБА_4 у рівних частинах. Суд встановив, що обов`язок ОСОБА_4 зі сплати кредитних коштів після припинення шлюбних відносин становить 70 986 доларів США, оскільки позивачкою після фактичного припинення сімейних відносин та ведення спільного господарства обов`язок по сплаті кредиту виконано одноособово, за власні кошти, то половина сплаченої позивачем суми за відповідача підлягає стягненню на її користь. Ураховуючи, що сторонами не надано суду доказів знаходження легкового автомобіля марки ВАЗ-210430-20, 2007року випуску, державний номер НОМЕР_1 у спільній сумісній власності подружжя та не віднесення даного майна до особистої приватної власності дружини або чоловіка, суд вважав неможливим його поділ. Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції Апеляційну скаргу на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 листопада 2019 року подав ОСОБА_4 . Ухвалою Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2021 року залучено до участі у справі у якості правонаступників ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 . Постановою Одеського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 листопада 2019 року - без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що обов`язок зі сплати кредитних коштів за кредитним договором від 07 травня 2007 року № 126/07ф є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та створив обов`язок з повернення грошових коштів банку як для ОСОБА_5 , так і для ОСОБА_4 у рівних частинах. При цьому суд врахував, що ОСОБА_5 після фактичного припинення шлюбних відносин та ведення спільного господарства з ОСОБА_4 протягом часу з 04 січня 2012 року до 22 жовтня 2013 року сплачено банку по вищевказаному кредитному договору одноособово 141 973 доларів США. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що обов`язок ОСОБА_4 зі сплати кредитних коштів після припинення шлюбних відносин становить 70 986 доларів США. Суд апеляційної інстанції зазначив, що до майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, окрім житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, загальною площею 100 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; магазину-бару, загальною площею 381,9 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , також належить обов`язок зі сплати заборгованості за кредитним договором № 126/07ф від 07 травня 2012 року, який виконаний ОСОБА_5 одноособово за особисті кошти після фактичного припинення шлюбних відносин та ведення спільного господарства з ОСОБА_4 . Щодо легкового автомобіля марки ВАЗ-210430-20, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , то апеляційний суд погодився з районним судом про неможливість його поділу, оскільки сторонами не надано доказівзнаходження вказаного майна у спільній сумісній власності подружжя та не віднесення даного майна до особистої приватної власності будь-кого з них. Постановою Одеського апеляційного суду від 19 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , як правонаступника ОСОБА_4 , задоволено частково. Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 квітня 2023 року скасовано. У задоволенні клопотання від 27 березня 2023 року представника ОСОБА_5 - адвоката Згоди О. О. про скасування заходів забезпечення позову відмовлено. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 листопада 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заявлені позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовити. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції У травні 2023 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції. У березні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року справу призначено до розгляду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що кредитний договір у великому розмірі був укладений одним із подружжя без обов`язкової письмової згоди на це іншого подружжя, а отримані кошти не були використані на потреби сім`ї. Вважає, що суди попередніх інстанцій вийшли за межі позовних вимог, оскільки позовної вимоги про стягнення кредитної заборгованості ОСОБА_5 не заявляла. При цьому суди неправомірно зарахували в рахунок погашення боргових зобов`язань у вигляді грошей належне ОСОБА_4 нерухоме майно (1/2 житлового будинку та 1/2 магазину-бару). Звертає увагу на те, що заява згода на укладення договору іпотеки від 07 червня 2007 року була підписана ОСОБА_4 через місяць після укладення договору кредиту від 07 травня 2007 року, тому ОСОБА_4 надавав згоду на отримання кредиту у розмірі 20 000 доларів США, а не 140 000 доларів США. При цьому після отримання кредиту у розмірі 140 000 доларів США вартість спірних об`єктів нерухомості не збільшилася, а зменшилася, що підтверджується наявними у матеріалах справи документами. Зазначене свідчить про те, що ОСОБА_5 не довела, що кредитні кошти використані в інтересах сім`ї. Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_2 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2021 року у справі № 910/1116/19 та постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 635/2263/15-ц, від 18 листопада 2020 року у справі № 691/262/15-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Також ОСОБА_2 зазначає про порушення апеляційним судом норм процесуального права, а саме постанова суду апеляційної інстанції оскаржується з підстав, передбачених частиною першою статті 411 ЦПК України, оскільки апеляційний суд розглянув справу за її відсутності, без належного повідомлення про дату, час і місце судового засідання (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У липні 2023 року представник ОСОБА_5 - адвокат Згода О. О. подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що касаційна скарга є необґрунтованою, рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, отже, відсутні підстави для їх скасування. Зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про необхідність врахування під час поділу майна подружжя боргових зобов`язань, які ОСОБА_5 самостійно сплатила після закінчення шлюбних відносин власним коштом. Вважає необґрунтованими доводи заявника про те, що заява про надання згоди на укладення іпотечного договору надавалася ОСОБА_4 на укладення договору іпотеки у забезпечення виконання зобов`язань у розмірі 20 000 доларів США, оскільки при підписанні вказаної заяви ОСОБА_4 повинен був та мав змогу ознайомитися і з кредитним договором, і з договором іпотеки. Посилається на безпідставність доводів заявника про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, оскільки судами проводилися дії відповідно до вимог ЦПК України, обмежень прав заявника зі сторони суду не було. Фактичні обставини справи, встановлені судами ОСОБА_5 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 14 травня 1995, що підтверджується свідоцтвом про одруження серія НОМЕР_3 , виданим відділом реєстрації актів громадянського стану Овідіопольського району Одеської області 14 травня 1995 року, запис №

34. Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 липня 2017 року у справі № 509/3780/16-ц шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 розірвано. У зазначеному рішенні судом встановлено, що з січня 2012 року між сторонами фактично припинилися шлюбні стосунки і ведення спільного господарства. За час перебування у шлюбі подружжям придбано: - житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами загальною площею 100 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстрований на підставі свідоцтва про право власності від 25 квітня 2007 року в Реєстрі права власності на нерухоме майно 25 квітня 2007 року за ОСОБА_5 ; - автомобіль ВАЗ 21043-20, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , який зареєстрований на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 08 лютого 2008 року за ОСОБА_4 ; - магазин-бар, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 96,1 кв. м, зареєстрований на підставі свідоцтва про право власності від 21 грудня 2005 року в Реєстрі права власності на нерухоме майно 21 грудня 2005 року за ОСОБА_5 , площу якого під час спільного ведення господарства ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було збільшено до 381,9 кв. м, без проведення державної реєстрації права власності на збільшене майно відповідно до вимог цивільного законодавства України. У процесі судового розгляду справи проведено судову оціночно-будівельну та оціночно-земельну експертизу, згідно із висновку якої за № 208/2018 від 18 січня 2019 року ринкова вартість житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, загальною площею 100 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 становить 35 700 доларів США, ринкова вартість магазину-бару, загальною площею 381,9 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , становить 40 919 доларів США. Вартість легкового автомобіля - універсалу марки ВАЗ-2104, 2007 року випуску згідно з калькулятору розрахунку вартості автомобіля сайту htpps://auto.ria.com становить 2 355 доларів США. 07 травня 2007 року ОСОБА_5 укладено з ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» кредитний договір № 126/07ф, згідно із яким остання отримала грошові кошти у сумі 140 000 доларів США та іпотечний договір від 07 червня 2007 року, предметом якого був: житловий будинок, який розташований за адресою АДРЕСА_1 та магазин-бар, розташований за адресою: АДРЕСА_2 . У матеріалах нотаріальної справи щодо укладення та посвідчення вищевказаного договору іпотеки наявна нотаріально посвідчена згода від 07 червня 2007 року ОСОБА_4 на передачу спільного майна подружжя в іпотеку. Після отримання ОСОБА_5 кредитних коштів площа спірного магазина-бару зросла майже в 4 рази та фактично стала 381,9 кв. м, що підтверджується технічним паспортом, виробленим КП «Овідіопольське РБТІ» від 21 грудня 2010 року і висновком судової оціночно-будівельної експертизи від 18 січня 2019 року № 208/2018, в якому зазначено, що магазин-бар оцінюється із врахуванням фактичної площі, яка наявна на час проведення експертизи та фактично становить 381,9 кв. м. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає. У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 60 CK України, майно, набуте, подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням. Згідно з положеннями статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання. Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про доведеність ОСОБА_5 позовних вимог щодо отримання нею в кредит та використання грошових коштів у сумі 140 000,00 доларів США в інтересах сім`ї. При цьому суди вважали можливим здійснити зарахування боргових зобов`язань в рахунок вартості майна у межах вирішення спору про поділ спільного майна подружжя. Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про доведеність позивачем ОСОБА_5 позовних вимог в частині отримання нею кредиту у розмірі 140 000 доларів США в інтересах сім`ї. Суди попередніх інстанцій не зазначили, якими доказами підтверджується отримання та використання зазначених коштів саме в інтересах сім`ї. Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою наявні у матеріалах справи документи: - кредитний договір № 126/07ф від 07 травня 2007 року, укладений між ОСОБА_5 та ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», згідно якого ОСОБА_5 отримала грошові кошти у сумі 140 000,00 доларів США; не встановлено цільове призначення кредиту та наявність згоди другого з подружжя на укладення зазначеного договору (том 2, а. с. 135-139); - іпотечний договір від 07 червня 2007 року, укладений між ОСОБА_5 та ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», предметом якого було спірне нерухоме майно: житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та магазин-бар, розташований за адресою: АДРЕСА_2 (том 3, а. с. 2-4); - заяву-згоду ОСОБА_4 від 07 червня 2007 року на передачу ОСОБА_5 житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та магазину-бару, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 в іпотеку (том 3, а. с. 54). Зокрема, висновки судів попередніх інстанцій не містять висновків щодо встановлених обставин, які підтверджуються або спростовуються зазначеними документами. Так, не встановлено, на забезпечення яких зобов`язань ОСОБА_4 була надана згода на передачу нерухомого майна в іпотеку; чи мав ОСОБА_4 намір бути майновим поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_5 , чи надавав згоду на несення солідарного обов`язку з виконання кредитних зобов`язань; на яку суму кредиту ОСОБА_4 надавав згоду на передачу майна в іпотеку. Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19). Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на вартість спірного майна, яке підлягає поділу, на момент його придбання та після його реконструкції, чи збільшилася його вартість і на яку суму. Апеляційний суд не звернув уваги на те, що боргові кредитні зобов`язання, якщо вони доведені, можуть бути предметом судового спору при поділі майна подружжя (стаття 544 ЦК України, стаття 65 СК України). До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановахі від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18 (провадження № 61-5819св19), від 08 липня 2020 року у справі № 754/11103/16 (провадження № 61-18262св19). У такому разі суд не звернув увагу, що особа, яка сплатила кредит, якщо довела, що його надано на сімейні потреби і зі згоди іншого з подружжя, буде мати право на компенсацію цих сум, а не на зарахування для поділу майна подружжя, не виділяючи одному з них жодного майна. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21). На зазначені порушення норм матеріального та процесуального права суд апеляційної інстанції уваги не звернув, не зазначив норм права, які регулюють відносини щодо можливості погашення боргових зобов`язань за рахунок нерухомого майна боржника у межах розгляду справи про поділ майна подружжя, що свідчить про невідповідність судового рішення суду апеляційної інстанції вимогам статей 263-265 ЦПК України. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Посилання ОСОБА_2 про порушення апеляційним судом норм процесуального права, а саме про розгляд справи за її відсутності, без належного повідомлення про дату, час і місце судового засідання, як на підставу для скасування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів відхиляє, оскільки справа розглянута судом апеляційної інстанції з відома ОСОБА_2 та її представника - адвоката Згоди О. О., які не були позбавлені можливості користуватися своїми процесуальними правами в порядку, передбаченому ЦПК України. Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, збирати та надавати правову оцінку новим доказам у справі, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому, оскільки порушення норм процесуального права допущені під час перегляду справи в апеляційному порядку, справу в оскарженій частині необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Згідно із частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії). Щодо судових витрат Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки касаційний суд дійшов висновку про передачу справи на розгляд суду апеляційної інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат немає. Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець