Постанова КАС ВС № 640/32702/21

ф ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 червня 2024 року м. Київ справа № 640/32702/21 адміністративне провадження № К/990/7658/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф., секретар судового засідання Змієвська А.С., за участю: представника позивача Рукіна В.В., представника відповідача Кальковця В.Л., розглянув як суд касаційної інстанції у відкритому судовому засіданні справу №640/32702/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Сфера Комфорту» до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.01.2022 (головуючий суддя Шулежко В.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2023 (головуючий суддя Парінов А.Б., судді: Беспалов О.О., Грибан І.О.) УСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Сфера Комфорту» звернулось до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у місті Києві про скасування та визнання протиправними податкових повідомлень-рішень: №00435620704 від 03.06.2021, №00765930704 від 20.10.2021, №00435630704 від 03.06.2021. Також позивач просив визнати протиправним і скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у місті Києві з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.01.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2023, адміністративний позов задоволено повністю. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління ДПС у місті Києві звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 01.05.2023 відкрито касаційне провадження у справі №640/32702/21 за касаційною скаргою податкового органу. До суду надійшов відзив Товариства на касаційну скаргу податкового органу. Ухвалою суду від 24.05.2024 розгляд справи у порядку касаційного перегляду призначено у судовому засіданні на 04.06.2024. У судовому засіданні представником відповідача підтримано доводи і вимоги касаційної скарги. Зазначено, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, прийнято рішення без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом. Представник позивача проти доводів касаційної скарги заперечив, просив у задоволенні касаційної скарги відмовити, вказав, що господарські операції позивача з контрагентами підтверджені належними первинними документами. Судом проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення. Верховний Суд, на підставі фактичних обставин справи, з`ясував наступне. На підставі наказів ГУ ДПС у м. Києві від 12.03.2021 №2007-п та від 05.04.2021 №2826-п, відповідачем проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «Компанія «Сфера Комфорту», за результатами якої складено акт від 21.04.2021 №32690/26-15-04-01/39021630. Проведеною перевіркою встановлено наступні порушення: п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 6 588 763, 00 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 7 762 479,00 грн.; ст. 51, п. 70.16 ст. 70, пп. 176.2 «б», п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки дотримання вимог заповнення та подання податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на платників податків, і сум утриманого з них податку за формою №1-ДФ, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 №4; п. 63.3 ст. 63 Податкового кодексу України та п. 8.4 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 09.12.2011 №1588, щодо неподання/не своєчасного подання Повідомлення ф. №20 - ОПП. На підставі висновків Акта перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: №00435620704 від 03.06.2021, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 7' 771' 892,00грн, у тому числі за податковими зобов`язаннями 6' 588' 763,00грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 1' 183'129,00грн; №00765930704 від 20.10.2021, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 9' 703' 099,00грн, у тому числі за податковими зобов`язаннями 7' 762' 479,00грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 1' 940' 620,00грн; №00435630704 від 03.06.2021, яким до платника застосовано штраф у розмірі 4080,00грн. Крім того, 27.10.2021 Комісією Головного управління ДПС у м. Києві з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних прийнято рішення №122797 про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника, яким вказано про відповідність ТОВ «Компанія «Сфера Комфорту» п.8 Критеріїв ризиковості платника податку. Не погоджуючись з указаними рішеннями та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, посилався на те, що придбання позивачем у контрагентів послуг безпосередньо пов`язано з його господарською діяльністю, здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами, а відповідач не довів відсутність сплати позивачем відповідних сум податку на додану вартість до Державного бюджету України. Відповідач з рішеннями судів попередніх інстанцій не погодився, у касаційній скарзі податковий орган просить рішення судів скасувати, прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування доводів про наявність підстав для скасування судових рішень податковий орган посилається на неврахування судами висновків Верховного Суду. Як вважає відповідач судами не надано належної оцінки відсутності трудових та матеріальних ресурсів у контрагентів, обриву ланцюга постачання, обставинам врахування реального часу здійснення операцій. Таким чином, суди не з`ясували всі обставини справи та належно не оцінили їх у своїй сукупності, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам статті 242 КАС України. Позивач скористався правом заперечити проти доводів касаційної скарги, просив у її задоволенні відмовити. У відзиві Товариство вказує, що висновок податкового органу про нереальність господарських операцій здійснено не на підставі первинних документів, а на підставі іншої інформації та документів. У частині доводів відповідача щодо відсутності матеріальних, трудових ресурсів та наявності кримінального провадження стосовно директора контрагента, позивач посилається на висновки Верховного Суду, де Суд вказав, за яких обставин господарські операції можуть бути визнані нереальними. Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне. Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Положеннями пункту 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України встановлено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу. Пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України встановлено, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу. Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі, в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт 198.2 статті 198 ПК України). Згідно з пунктом 198.3 цієї статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (абзац другий цього пункту). Згідно з частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно зі статтею 1 цього Закону господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Визначальною ознакою господарської операції взагалі, і для цілей податкового обліку зокрема, є те, що вона спричиняє реальні зміни майнового стану платника податків. Судами попередніх інстанцій установлено, що висновки про порушення позивачем приписів податкового законодавства, внаслідок чого, податковими повідомленнями-рішеннями збільшено суму грошових зобов`язань, зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами: TOB «СВЄТСТРОЙ», TOB «ТОРГОВА КОМПАНІЯ «АПОЛОН», TOB «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «МАРСАЛ», TOB «НОВОБУД.ЛТД», TOB «АБК «АРКАДАІНВЕСТ», TOB «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ЕКСТРАБУД», TOB «КРОКВА БУ-1», TOB «БУДІВЕЛЬНА ФІРМА «РЕМБУДМОНТАЖ», TOB «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «САНВЕСТ», TOB «НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО «ДНІПРОБУДПРОЕКТ», TOB «СТІЛ ЛІМІТ», TOB «БП «КОМФОРТМОНТАЖ», TOB «САТЕЛІТ- БУД», TOB «БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ЕКОБУД», TOB «ЛІВАЙС ГРУП», TOB «АСТРА ЕЛІ3ІУМ», TOB «ВІНТЕР СТАЙЛ», TOB «HAІ УКРАЇНА», TOB «ОДЕСА-ІМПОРТ», TOB «ЗЕРНООПТТОРГ.», TOB «ЕМЕРАЛЬД ГРУП», TOB «БУДІВЕЛЬНА ГРУПА ГЛОБУСБУДАКТИВ», TOB «БАЛУ ІНДУСТРІЯ», TOB «ДІРЕКТ СЕЙВ», TOB «ПІВДЕННА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ЕКЛІПС», TOB «БАРДО ГРУП», TOB «ОЛІАС-ЛТД», TOB «IBAMAP ТРЕЙД», TOB «БАФАІР», TOB «ІДАЕКО». Як слідує з оскаржуваних, беручи до уваги наявність підтверджуючих документів, а також придбання послуг з метою провадження господарської діяльності, висновки акта перевірки про порушення Податкового кодексу України в частині оподаткування податком на прибуток є помилковими, а збільшення позивачу суми податкового зобов`язання з податку на прибуток - протиправним. Також, придбання послуг безпосередньо пов`язано з господарською діяльністю позивача, здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами, а відповідач не довів відсутність сплати позивачем відповідних сум податку на додану вартість до Державного бюджету України. Податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ти чи інші господарські операцій. Однак критерієм зменшення бази оподаткування податку на прибуток є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу. А відтак на підтвердження витрат, понесених у зв`язку з оплатою спірних послуг, позивач повинен був надати, зокрема, документи, що свідчать про фактичне виконання постачальником конкретних видів послуг та про результат виконання кожної послуги у вигляді звіту, висновку тощо. Отже, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, позивач повинен мати відповідні первинні документи, які в сукупності з встановленими обставинами справи, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку. Формування фінансових показників, які враховуються при визначені оподатковуваного прибутку підприємства, а також податкового кредиту для цілей визначення суми податкових зобов`язань з ПДВ повинно здійснюватися тільки щодо фактичного здійснення господарських операцій, підтверджених належним чином оформленими первинними документами та іншими обліковими документами, складання яких для оформлення операцій певного виду передбачено правовими нормами. При цьому презюмується, що такі документи є достовірними, а зафіксована в них інформація розкриває справжній зміст господарської операції, свідчить про її економічну вигоду (виправданість, ризик). Якщо певна господарська операція не відбулася або її зміст інший, ніж той, стосовно якого складені документи, підстави для відтворення фінансових показників операції в податковому обліку відсутні (в разі якщо документи складені про людське око) або ж операція відтворюється відповідно до її дійсного змісту, що відповідає принципу превалювання сутності над формою, згідно з яким операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). У той же час, норми податкового законодавства, не ставлять у залежність право платника податків на врахування витрат при визначенні оподатковуваного прибутку та право на податковий кредит від дотримання податкової дисципліни його контрагентом, якщо цей платник мав реальні витрати у зв`язку з фактичним придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Одне тільки порушення постачальником товару (робіт, послуг) вимог податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення іншим платником податків - покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та обліку витрат за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його обізнаність щодо протиправної податкової поведінки контрагента та про злагодженість дій між ними. Як вбачається, у цій справі суди виходили з того, що подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення понесених витрат до складу валових витрат та формування податкового кредиту. На переконання судів попередніх інстанцій, податковим органом не доведено існування таких обставин. Разом з тим, такий висновок зроблено судами без дотримання вимог норм процесуального права, зокрема норм статті 90 КАС України. Згідно з частинами третьою, четвертою цієї статті суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що містяться у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Колегія суддів доходить висновку, що обставини справи мають бути встановлені належним чином з урахуванням документів та наданих сторонами доказів, оцінених у їх сукупності. Обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін є сутністю офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2, частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Стаття 75 КАС України визначає, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Необхідно враховувати, що довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує. З огляду на обставини, якими відповідач обґрунтовує доводи про безтоварність господарських операцій між позивачем і контрагентами, суду слід було дослідити реальне виконання цими підприємствами правочинів та відповідно правомірність декларування позивачем сум оподатковуваного доходу та податкового кредиту. Обставини, на які посилається відповідач, мають значення для розгляду справи та відповідно до частини другої статті 73 КАС України входять до предмета доказування, оскільки від їх встановлення залежить висновок щодо реальності господарських операцій. У разі якщо документи, надані позивачем, були складені без фактичного виконання господарських операцій, такі документи не відповідають вимогам частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і не можуть бути доказами у адміністративній справі. Усталеною є практика Верховного Суду, яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Ні податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання, ні помилки в оформленні первинних документів самі по собі не є самостійними підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу. При цьому, обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, адже саме він виступає суб`єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об`єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 вказала, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. За умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано), якщо контролюючий не доведе зворотне. Поряд з цим, у разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків відтворив у фінансовому звіті суми витрат та/або задекларував суми податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене відповідає нормі частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у даній справі дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті. Для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій платника податку судам слід з`ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; визначити об`єктивний зміст вчинених операцій у порівнянні із задекларованим; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, у зв`язку з тим, що його контрагенти мають дефекти правового статусу, оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції. Крім того, у справі залишилися недослідженими обставини про те, чи контрагенти позивача були спроможним виконати умови правочинів; чи могли фактично виконати обсяг послуг в обумовлені сторонами строки; чи мали контрагенти технологічний й кадровий потенціал для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності. Так само, судами не з`ясовано, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв`язки між позивачем та його контрагентами, хто персонально брав у цьому участь, з урахуванням того, що вказані обставини теж входять до предмета доказування в даній справі та мають істотне значення для вирішення питання щодо права позивача на формування податкового кредиту за спірними господарськими операціями, з огляду на доводи податкового органу, згідно яких, особи, що значились керівниками контрагентів, у судовому порядку свідчать про відсутність мети здійснення господарської діяльності. Слід зазначити, що підприємницька діяльність здійснюються суб`єктом господарювання на власний ризик, а відтак, у господарських правовідносинах учасники господарського обороту повинні проявляти розумну обачливість, адже негативні наслідки вибору недобросовісного контрагента покладаються на таких учасників. Так, належна податкова обачність як законна передумова отримання податкової вигоди, з якої випливає, що сумлінним платникам податку необхідно подбати про підготовку доказової бази, яка б підтверджувала прояв належної обачності при виборі контрагента. Для з`ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкового органу про фактичне нездійснення господарської операції, викладених в акті перевірки або підтверджених іншими доказами. При оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності. Ненадання правової оцінки обставин справи, що входять до предмета доказування у справі, свідчить про недотримання судами попередніх інстанцій вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, невжиття належних та достатніх заходів для встановлення фактичних обставин справи, шляхом виявлення та витребування доказів, зокрема, з власної ініціативи та, відповідно, вимагає скасування такого рішення у відповідній частині з направленням справи на новий розгляд для усунення вказаних недоліків шляхом дослідження усіх обставин у справі. Пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України унормовано, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. За правилами пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Керуючись статтями 340, 349, 353, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.01.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2023 у справі №640/32702/21 скасувати. Справу №640/32702/21 передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. ------------------- ------------------- ------------------- В.В. Хохуляк Л.І. Бившева Р.Ф. Ханова Судді Верховного Суду