Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 600/7619/23-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/7619/23-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лелюк О.П. Суддя-доповідач - Граб Л.С. 05 червня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Граб Л.С. суддів: Сторчака В. Ю. Смілянця Е. С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, в якому просила: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області щодо відмови їй, ОСОБА_2 , як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплаті їй підвищення пенсії у розмірі, передбаченому п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком та у проведенні перерахунку стажу роботи у відповідності до ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у потрійному розмірі за період перебування на спецпоселенні в період з 25.10.1947 року по 08.08.1954 року; -зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області здійснити їй, ОСОБА_2 , перерахунок підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» починаючи з 19 листопада 2022 року та здійснити перерахунок стажу роботи згідно ст. 58 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, і зарахувати період перебування на спецпоселенні з 25.10.1947 року по 08.08.1954 року в потрійному розмірі, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом реабілітованої. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року позов задоволено частково: -визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо не проведення ОСОБА_1 підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення"; -зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з підвищенням на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 01 червня 2023 року; -визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо не зарахування ОСОБА_1 у потрійному розмірі до страхового стажу роботи для обчислення пенсії період перебування ОСОБА_1 на спецпоселенні з 25 жовтня 1947 року по 08 серпня 1954 року; -зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 у потрійному розмірі до страхового стажу роботи для обчислення пенсії період перебування ОСОБА_1 на спецпоселенні з 25 жовтня 1947 року по 08 серпня 1954 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням в частині задоволення позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції в цій частині скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що позивачу призначено пенсію за віком, яку обчислено відповідно до закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон 1058-IV). Як вбачається з матеріалів справи та визнається відповідачем, ОСОБА_1 встановлено підвищення до пенсії як члену сім`ї, якого було примусово переселено, у розмірі 43,52 гривні на підставі підпункту 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян». Відповідно до архівної довідки №11/Ж-168 від 02 вересня 2008 року, виданої Управлінням МВС України в Чернівецької області, ОСОБА_3 25 жовтня 1947 року була виселена з родиною на спецпоселення в Пермську область. З обліку спецпоселення ОСОБА_3 була знята 08 серпня 1954 року. На підставі статті 3 Закону України від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» , зокрема, громадянка ОСОБА_3 реабілітована. 08 березня 2023 року Кіцманською міською радою позивачу видано посвідчення №03, згідно з яким вона має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». 19 травня 2023 року позивач звернулася до відповідача із заявою щодо здійснення з 27 січня 1997 року перерахунку пенсії, як реабілітованій особі, яка зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком. Також просила провести перерахунок стажу роботи відповідно до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із зарахуванням часу перебування у засланні з 25.10.1947 року по 08.08.1954 року. Листом від 01 червня 2023 року за №3698-3616/Ж-17/8-2400/23 позивача повідомлено, що їй вже встановлена надбавка до її пенсійної виплати як члену сім`ї, яких було примусово переселено, у розмірі 43,52 грн. Вказано, що правові підстави для її виплати в іншому розмірі відсутні. Щодо врахування до страхового стажу періоду з 25.10.1947 по 08.08.1954, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області проінформувало позивача, що період перебування особи на спецпоселенні може бути зараховано до стажу у потрійному розмірі за умови підтвердження її належності до репресованих осіб, тобто в разі надання в нею документів, що засвідчують факт обвинувачення або призначення покарання. Однак, такі документи в матеріалах справи відсутні. Відтак, правових підстав для зарахування до її страхового стажу для обчислення пенсії періоду, в який вона перебувала на спецпоселенні (як в календарному, так і в пільговому обчисленні) немає. Не погоджуючись із такими діями Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, позивач звернулася до суду з цим позовом. Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За змістом ст. 1 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) вважаються реабілітованими особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону. Визнано реабілітованими також громадян, засуджених за: - антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР"; - поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України; - порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою. Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" №2325-VIII від 13.03.2018 року (далі - Закон №2325-VIII) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону. Так, серед іншого, змінено назву самого Закону на: "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону №962-XII, визнано такою, що втратила чинність Постанову Верховної Ради України "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні". Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962-XII. В силу статей 1-2 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" від 17.04.1991 №962-XII (далі - Закон №962-XII) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку. Статтею 4 Закону №962-XII передбачено "поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей". Згідно з пунктом 2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1), за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається посвідчення реабілітованого. Для реабілітованих осіб, потерпілих від репресій, зазначених в пунктах 5-7 статті 2 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів-довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення. У пункті "г" частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) закріплено, що призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком. До прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення" крім надбавок, передбачених пунктами "в"-"д" ч.1 ст.21 зазначеного Закону. Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (п.6 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV). Підпунктом 2 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" №654 від 16.07.2008 визначено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні. В свою чергу, за статтею 28 Закону №1058-IV визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Прожитковий мінімум, відповідно до вимог частини 1 статті 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999 №966-XIV, застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком. Отже, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення", який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян", зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону. Вказане узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом в постановах від 10.10.2018 у справі №446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі №446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі №446/1848/16-а . Так, згідно архівної довідки №11/Ж-168 від 02 вересня 2008 року ОСОБА_1 25 жовтня 1947 року як член сім`ї була виселена в Пермську область, де знаходилась на спецпоселенні до 08 серпня 1954 року, визнана реабілітованою та відповідно до виданого Кіцманською міською радою 08 березня 2023 року посвідчення серії №03 має право на пільги і компенсації встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість та протиправність відмови відповідача у призначенні та виплаті позивачу підвищення пенсії згідно пункту "г" частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Статтею 1-1 Законом України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" встановлено, що репресованою особою - є особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю були пов`язані спільним побутом. Враховуючи те, що позивач перебувала у засланні разом зі своєю сім`єю як член сім`ї на спецпоселенні, остання є дитиною репресованої особи в розумінні Закону №962-ХІІ із змінами, внесеними Законом №2325-VIII, а тому її пенсія має бути підвищена на 25 процентів мінімальної пенсії за віком, тобто як члену сім`ї, якого було примусово переселено. Щодо позовної вимоги про зарахування до страхового стажу позивача періоду її перебування на спецпоселенні в потрійному розмірі, колегія суддів зазначає наступне. Частиною першою статті 6 Закону №962-XII із змінами, внесеними Законом №2325-VIII, передбачено, що реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій. Із порівняльного аналізу редакцій статті 6 вказаного Закону слідує, що частина перша статті 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917- 1991 років» із змінами, внесеними Законом №2325-VIII, передбачає надання пільг всім реабілітованим відповідно до цього Закону громадянам, без диференціації залежно від підстави, за якою особу було реабілітовано, як це було передбачено в редакції Закону, яка діяла до 05.05.2018 р. Стаття 58 Закону №1788-XII передбачає, що громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі. Отже, з 05.05.2018, дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» №2325-VIII від 13.03.2018, яким внесено зміни до Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" №962-XII від 17.05.1991, особи, які були незаконно вислані чи заслані і згодом реабілітовані, поновлені в усіх громадянських правах, а пов`язані з застосуванням репресій рішення про позбавлення, зокрема, пенсій та інших прав визнані недійсними. За визначенням, наведеним статті 1-1 Закону №962-XII заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення. Таким чином, оскільки позивач, ОСОБА_1 , згідно архівної довідки №11/Ж-168 від 02.09.2008 року перебувала у засланні на спецпоселенні з 25 жовтня 1947 року по 08 серпня 1954 року та реабілітована, то вона має право на пільги по обчисленню стажу роботи реабілітованим громадянам відповідно до частини 1 статті 6 Закону №962-XII із змінами, внесеними Законом №2325-VIII, а саме на зарахування у потрійному розмірі до стажу роботи для призначення пенсії період перебування у засланні з 25 жовтня 1947 року по 08 серпня 1954 року. А отже, судом першої інстанції обгрунтовано визнано протиправними дії відповідача щодо незарахування у потрійному розмірі до страхового стажу роботи для обчислення пенсії період перебування позивача на спецпоселенні з 25 жовтня 1947 року по 08 серпня 1954 року, та з зобов`язати відповідача зарахувати у потрійному розмірі до страхового стажу роботи для обчислення пенсії період перебування позивача на спецпоселенні з 25 жовтня 1947 року по 08 серпня 1954. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору в частині задоволення позовних вимог правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку в цій частині, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Граб Л.С. Судді Сторчак В. Ю. Смілянець Е. С.