Ухвала КАС ВС № 200/11927/21

УХВАЛА 03 червня 2024 року м. Київ справа №200/11927/21 адміністративне провадження № К/990/18564/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Жука А.В., суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2023 року у справі №200/11927/21 за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про зобов`язання виплатити заробітну плату, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Донецької обласної прокуратури (далі - відповідач), в якому просив: - визнати бездіяльність Донецької обласної прокуратури протиправною, пов`язану з відмовою в нарахуванні та виплаті прокурору відділу ОСОБА_1 недоотриманої частини заробітної плати, в порядку та в розмірах передбачених частинами другою, третьої, сьомої статті 81 Закону України "Про прокуратуру", а також зобов`язати Донецьку обласну прокуратуру провести перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 з 26 березня 2020 року по 30 грудня 2020 року, у порядку та за алгоритмом визначеним частинами другої, третьої, четвертої, сьомої статті 81 Закону України "Про прокуратуру", з урахуванням Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1090; - зобов`язати Донецьку обласну прокуратуру виплатити заробітну плату прокурору відділу з 26 березня 2020 року по 30 грудня 2020 року ОСОБА_1 , у порядку та за алгоритмом визначеним частинами другої, третьої, четвертої, сьомої статті 81 Закону України "Про прокуратуру", з урахуванням положень Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1090 від 09 грудня 2015 року. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про зобов`язання виплатити заробітну плату відмовлено. Не погодившись із оскаржуваними судовими рішеннями, скаржник повторно звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою. Спірним в цій справі є питання щодо нарахування та виплати заробітної плати прокурорам обласних прокуратур у період до початку створення оновлених обласних прокуратур та переведення прокурорів до таких прокуратур в порядку проходження атестації прокурорів, передбаченої Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-ІХ, після прийняття Конституційним Судом України рішення від 26 березня 2020 року № 6-р/2020, яким зумовлено застосування до спірних правовідносин норм статті 81 Закону України «Про прокуратуру» Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав. За приписами пункту 6 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). У касаційній скарзі позивач зазначає, що підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі є пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вказуючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частин 2, 3, 7 статті 81 «Про прокуратуру», а саме: щодо нарахування та виплати заробітної плати прокурорам обласних прокуратур у період до початку створення оновлених обласних прокуратур та переведення прокурорів до таких прокуратур в порядку проходження атестації прокурорів, передбаченої Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-ІХ, після прийняття Конституційним Судом України рішення від 26 березня 2020 року № 6-р/2020, яким зумовлено застосування до спірних правовідносин норм статті 81 Закону України «Про прокуратуру», що визначають розміри та порядок виплати заробітної плати прокурорам. Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, позивач звертаючись до суду просив визнати бездіяльність Донецької обласної прокуратури протиправною, пов`язану з відмовою в нарахуванні та виплаті прокурору відділу ОСОБА_1 недоотриманої частини заробітної плати, в порядку та в розмірах передбачених частинами другою, третьої, сьомої статті 81 Закону України "Про прокуратуру", а також зобов`язати Донецьку обласну прокуратуру провести перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 з 26 березня 2020 року по 30 грудня 2020 року, у порядку та за алгоритмом визначеним частинами другої, третьої, четвертої, сьомої статті 81 Закону України "Про прокуратуру", з урахуванням Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1090; зобов`язати Донецьку обласну прокуратуру виплатити заробітну плату прокурору відділу з 26 березня 2020 року по 30 грудня 2020 року ОСОБА_1 , у порядку та за алгоритмом визначеним частинами другої, третьої, четвертої, сьомої статті 81 Закону України "Про прокуратуру", з урахуванням положень Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1090 від 09 грудня 2015 року. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач працює в органах прокуратури з 2009 року. Наказом прокурора Донецької області № 397-к від 04 травня 2020 року ОСОБА_1 було звільнено з посади прокурора процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованих територіях у Донецькій області та в умовах збройного конфлікту управлінням нагляду у кримінальних провадженням щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту прокуратури Донецької області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". На виконання рішення суду у справі 200/5474/20-а, наказ № 337-к від 04 травня 2020 року скасовано та поновлено позивача на посаді з 05 травня 2020 року. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання рішення суду у праві № 200/5474/20-а позивача було поновлено в органах прокуратури на посаді прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованих територіях у Донецькій області та в умовах збройного конфлікту управління нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту Донецької обласної прокуратури з 05 травня 2020 року або на рівнозначній посаді в органах прокуратури України. Суд звертає увагу, що позивача поновлено на попередній посаді прокуратури Донецької області, а не посаду прокурора обласної прокуратури. У період з 26 березня 2020 року по 30 грудня 2020 року позивачу виплачувалась заробітна плата виходячи із посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання особливо важкої роботи, премії та індексації. Обраховуючи заробітну плату позивачу у вказаний період, відповідач взяв за основу розмір місячного посадового окладу в сумі 5730 грн., встановлений постановою Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", а не ст. 81 Закону України "Про прокуратуру". Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, такими, що порушують його право власності на отримання заробітної плати у повному розмірі, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року визнано неконституційним окреме положення ст. 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року № 1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що Верховним Судом сформовано правову позицію у подібних правовідносинах щодо застосування частини третьої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» з врахуванням рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 до прокурорів, які не пройшли атестацію у період проведення заходів реформування прокуратури, запроваджених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», зокрема у постановах від 26.05.2022 у справі № 540/1268/21, від 14.07.2022 у справі № 240/1984/21, від 14.07.2022 у справі № 160/13767/20 та ін. Так, у постанові від 14.07.2022 у справі № 160/13767/20 Верховний Суд наголосив, що принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали дозвіл на вчинення певних дій та в наступному діяли виключно в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. У цьому зв`язку Верховний Суд підкреслив, що правове регулювання оспорюваних позивачем питань щодо виплати заробітної плати, визначено спеціальним Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», що набрав чинності 25.09.2019, яким передбачена переатестація прокурорів. Отже, на момент виникнення спірних правовідносин у цій справі, діяла нова редакція статті 81 Закону України «Про прокуратуру». Сам Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» визначає умови переведення прокурорів, процедуру проходження атестації і відповідно порядок оплати праці прокурорів на період проведення їх атестації. Згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. Отже, правовий статус зазначених вище прокурорів, який вони мали до набрання чинності цим Законом, характеризується і державними гарантіями щодо виплати заробітної плати з відповідних джерел фінансування. Тобто правове регулювання оплати праці, яке існувало до прийняття спеціального Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» здійснювалося у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Системний аналіз приписів Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», дозволяє зробити висновок, що на зазначений період (тобто, до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури) оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», яка була чинною у оспорюваний позивачем період. Згідно з пунктами 1, 2, 6 постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5; надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці: 1) установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів, а також зазначено, що видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснюється в межах затвердженого фонду оплати праці. Водночас, ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, отримують заробітну плату згідно зі статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури». Верховний Суд звернув увагу, що положеннями пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи непроходження атестації. Тому прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури». Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 540/1268/21 та від 14.07.2022 у справі № 240/1984/21. Стосовно застосування рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 у справі № 6-р/2020, яким було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, Верховний Суд у наведених вище справах зазначив таке. Відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, сформульованої у цьому рішенні (абзаці одинадцятий підпункту 2.2 пункту), заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом. Таким чином, Конституційний Суд України дав тлумачення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, яка водночас відповідно до іншого рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р (II)/2020 вказує на те, що за новим конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя. Конституція України, як неодноразово зазначив Верховний Суд у своїх постановах від 21.09.2021 у справі № 160/6204/20, від 13.10.2021 у справі № 560/4176/19, від 26.11.2021 у справі № 200/14545/19-а, віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання прокурорів. Таке оцінювання було визначено на законодавчому рівні і стосувалось без винятку усіх прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури. Тобто Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 у справі №6-р/2020, на яке посилався позивач, стосується приписів статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, офіційне тлумачення яких здійснено в розумінні статті 131-1 Основного Закону України і пов`язане з організацією і порядком діяльності прокуратури нової якості - функцією кримінального обвинувачення та проведення кадрового перезавантаження через оцінювання прокурорів. А тому застосування статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» без обмежень у цій справі, пов`язується із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в «новоутворені»/»оновлені» прокуратури (відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»). Отже, за висновком Верховного Суду у вказаних справах, до прокурора, який не пройшов успішно атестацію та не переведений за її наслідками на посаду в Офіс Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, застосуванню підлягають приписи абзацу 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме: постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Крім того, у постанові Верховного Суду від 18 серпня 2022 року у справі №200/2499/21-а, серед іншого, суд указав, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення коштів на відшкодування майнової шкоди у вигляді неотриманої заробітної плати та обґрунтовування позовних вимог у спосіб, притаманний спорам про відшкодування шкоди, не змінює суті спірних правовідносин, які виникли між сторонами в цій справі щодо оплати праці і підстави їх виникнення, а отже не робить цей спір спором про відшкодування шкоди. Таким чином, Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що вказані позивачем суми недоотриманої частини заробітної плати не є матеріальною шкодою. Отже, Верховний Суд прийшов до висновку, що судом апеляційної інстанції переглянуто судове рішення суду першої інстанції відповідно до правових висновків Верховного Суду викладених в подібних правовідносинах. В свою чергу, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини 5 статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Тому, колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Враховуючи те, що доводи касаційної скарги зводяться до загальних фраз щодо порушення судами принципів права, незгоди з висновками суду апеляційної інстанції щодо застосування норми права, які відповідають висновкам Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. Керуючись статтями 248, пунктом 6 частини першої 333 КАС України, УХВАЛИВ : Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2023 року у справі №200/11927/21. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. СуддіА.В. Жук Н.М. Мартинюк Ж.М. Мельник-Томенко