Постанова ККС ВС № 456/2833/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2024 року м. Київ справа № 456/2833/21 провадження № 51-6769км23 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , засудженої ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції), захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції), розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_6 на вирок Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 25 серпня 2022 року та вирок Львівського апеляційного суду від 7 серпня 2023 року стосовно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , раніше судимої, засудженої за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК). Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини За вироком Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 25 серпня 2022 року ОСОБА_6 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Ухвалено на підставі ч. 4 ст. 70 КК приєднати, шляхом часткового складання, невідбуту частину покарання за вироком Коломийського міськрайонного суду від 23 червня 2022 року за ч. 2 ст. 185 КК, яким засуджено ОСОБА_6 до покарання у виді арешту на строк 6 місяців, та призначити їй остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць. Строк відбування покарання ухвалено рахувати із часу приведення вироку до виконання. Запобіжний захід до набрання вироком законної сили не обирався. Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні. Львівський апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6 в частині призначення покарання та 7 серпня 2023 року ухвалив свій вирок, яким визнав ОСОБА_6 винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, і призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Згідно з ч. 4 ст. 70 КК шляхом часткового складання призначеного покарання за цим вироком та покарання, призначеного вироком Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 червня 2022 року, призначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць. На підставі ч. 1 ст. 71 КК призначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців шляхом часткового складання покарання за цим вироком та невідбутої частини покарання за вироком Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 серпня 2019 року. У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін. За обставин, детально викладених у вироку місцевого суду, ОСОБА_6 19 травня 2021 року о 17:36 зайшла через запасний вхід у приміщення санаторію « ІНФОРМАЦІЯ_2 »( АДРЕСА_1 ), піднялася на п`ятий поверх, шляхом відкриття дверей проникла в масажний кабінет фізичної особи підприємця ОСОБА_8 і там повторно, таємно з кишені спортивної куртки, яка належить ОСОБА_8 , викрала 10 300 грн. Після цього ОСОБА_6 покинула приміщення вказаного кабінету, а викраденим розпорядилася на власний розсуд. Місцевий суд кваліфікував дії ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 185 КК як таємневикрадення чужого майна (крадіжка), поєднане з проникненням у приміщення, вчиненеповторно. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати рішення судів обох інстанцій та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що суд апеляційної інстанції допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, ухваливши рішення про її видалення із зали судового засідання під час проведення засідання в режимі відеоконференції з установою виконання покарань за її участю. Також стверджує, що, вирішуючи питання про призначення їй покарання, суди не врахували, що вона хворіє на невиліковні хвороби, а тому потребує постійного медичного догляду, належних умов проживання та спеціального харчування, що підтверджується довідкою, засвідченою її адвокатом ОСОБА_7 . Зазначає, що суди не долучили до матеріалів судової справи довідки про те, що вона перебуває на обліку в лікарів інфекціоніста та нарколога і проходить замісну підтримувальну терапію. Вказує, що апеляційний суд необґрунтовано відмовив у задоволенні заявленого нею клопотання про заміну захисника, призначеного їй за рахунок держави. Вважає, що захисник ще в місцевому суді представляла її інтереси без узгодження позиції щодо захисту в цьому кримінальному провадженні та всупереч її інтересам, жодного разу не ініціювала зустрічі з нею та не повідомила їй про своє призначення з центру безоплатної вторинної правової допомоги, хоча мала в розпорядженні інформацію щодо її адреси проживання та номера телефону. Зазначає, що заявлений в апеляційному суді відвід складу суду не був розглянутий відповідно до приписів Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Вказує, що слідчі дії у кримінальному провадженні стосовно неї відбувалися без участі захисника, хоча вона повідомляла слідчого про те, що перебуває на обліку в нарколога та проходить замісну підтримувальну терапію. Підсумовуючи, стверджує, що наведені порушення свідчать про те, що висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні. Крім того, указує, що суд не взяв до уваги доказів, які могли істотно вплинути на його висновки, що, на думку засудженої, є безумовною підставою для скасування судових рішень. Крім того, посилається на те, що порушення, допущені місцевим судом, не були усунуті судом апеляційної інстанції, а розгляд в апеляційному суді проведено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Позиції учасників судового провадження Засуджена та захисник просили задовольнити касаційну скаргу та скасувати оскаржувані судові рішення. Прокурор вважав касаційну скаргу необґрунтованою і просив залишити її без задоволення. Іншим учасникам судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, проте в судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про відкладення судового розгляду не надходило. Мотиви Суду Заслухавши доповідь судді, позицію засудженої, захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи касаційної скарги засудженої, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. За змістом ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першоїта апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено. За статтею 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. У статті 370 і ч. 2 ст. 418 КПК визначено, що судове рішення суду апеляційної інстанції повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок. Водночас підставами для скасування судом апеляційної інстанції вироку суду першої інстанції та ухвалення свого вироку є: необхідність застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідність застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання (ч. 1 ст. 420 КПК). Як визначено ч. 2 ст. 420 КПК, вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у ньому зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги. Таким чином, враховуючи, що розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 в суді першої інстанції здійснювався відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК і суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, доводи засудженої про те, що слідчі дії у кримінальному провадженні відбувалися без участі захисника, хоча вона повідомляла слідчого, що перебуває на обліку в нарколога та проходить замісну підтримувальну терапію, у зв`язку з чим, на її переконання, висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні (тобто фактично ОСОБА_6 стверджує про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження), не є предметом розгляду суду касаційної інстанції. Крім того, як убачається з технічного звукозапису судового засідання, у місцевому суді засудженій було роз`яснено приписи ч. 3 ст. 349 КПК, після чого вона, порадившись із захисником, не заперечувала щодо розгляду кримінального провадження саме в такому порядку, оскільки повністю визнала свою вину в інкримінованому їй злочині. Захисник брала активну участь у судовому засіданні, обговорювала із засудженою питання щодо можливості проведення судового розгляду у скороченому порядку, висловлювала свою позицію щодо процедури розгляду кримінального провадження стосовно підзахисної, а також призначення їй покарання. Водночас засуджена не ставила в місцевому суді питання щодо її неналежного захисту з боку захисника, призначеного за рахунок держави. Активну участь брала захисник і під час апеляційного розгляду. З огляду на вказане, доводи ОСОБА_6 про те, що апеляційний суд необґрунтовано відмовив їй у задоволенні заявленого нею клопотання про заміну захисника, призначеного за рахунок держави, через неналежне представлення її інтересів, є неспроможними. За змістом касаційної скарги, крім зазначеного вище, незаконність вироків судів обох інстанцій засуджена вбачає у несправедливості призначеного їй покарання, однак ці доводи, на думку Суду, є такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах кримінального й кримінального процесуального законів. Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Відповідно до положень ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім передбачених цією статтею випадків, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання. Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_6 покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК належить до категорії тяжких злочинів, характер та суспільну небезпеку скоєного нею, дані про особу засудженої, яка за місцем проживання характеризується позитивно, має двох неповнолітніх дітей ( ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ), щодо яких позбавлена батьківських прав, пом`якшуючі обставини - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та часткове відшкодування завданих збитків, а також відсутність обтяжуючих покарання обставин. Крім того, колегія суддів урахувала, що засуджена раніше судима 14 серпня 2019 року Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, умовно-достроково звільнена 5 лютого 2021 року з Державної установи «Збаразька виправна колонія» з невідбутим терміном 6 місяців 16 днів. Також вироком Коломийського міськрайонного суду від 23 червня 2022 року за ч. 2 ст. 185 КК ОСОБА_6 засуджена до покарання у виді арешту на строк 6 місяців, судимість не погашено та не знято. Зважаючи на всі вказані вище обставини, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_6 приписів ст. 69 КК та необхідність призначення їй покарання у виді позбавлення волі з реальним його відбуванням. При цьому доводи засудженої про неврахування судами медичних довідок щодо стану її здоров`я, а також про наявність у неї двох неповнолітніх дітей, щодо яких вона позбавлена батьківських прав, не впливають на правильність висновків судів обох інстанцій про необхідність призначення ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі, оскільки обставини, на які посилається засуджена, яку неодноразово було притягнуто до кримінальної відповідальності, не перешкодили їй вчинити чергове кримінальне правопорушення. До того ж засуджена не навела переконливих доводів щодо такого стану її здоров`я, який би унеможливлював її перебування в місцях несвободи. Одночасно Верховний Суд звертає увагу, що ОСОБА_6 не позбавлена процесуального права та можливості звернутися до адміністрації установи виконання покарань з відповідним клопотанням щодо медичного обстеження з метою встановлення підстав для звільнення її від відбування покарання за хворобою, яка перешкоджає відбуттю покарання, а тому доводи засудженої в цій частині касаційної скарги Суд вважає неспроможними. Крім того, колегія суддів бере до уваги, що апеляційний суд, фактично погодившись із місцевим судом щодо призначеного ОСОБА_6 покарання, за вчинений нею злочин, у мінімальних межах, передбачених санкцією ч. 3 ст. 185 КК, з урахуванням приписів ч. 4 ст. 70 КК шляхом часткового складання покарання, призначеного вироком Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 червня 2022 року, - у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць, дійшов висновку, що призначаючи ОСОБА_6 остаточне покарання, місцевий суд безпідставно не застосував ще й вимоги статей 71, 81 КК та не приєднав невідбутої частини покарання за вироком Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 серпня 2019 року у виді позбавлення волі на строк 6 місяців 16 днів, що, як обґрунтовано вважає апеляційний суд, стало підставою для скасування вироку суду першої інстанції та призначення остаточного покарання із застосуванням приписів ч. 1 ст. 71 КК шляхом часткового складання покарання за вироком у цьому кримінальному провадженні та невідбутої частини покарання за вироком Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 серпня 2019 року у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців. На переконання колегії Суду, призначене ОСОБА_6 покарання є співмірним протиправному діянню, необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нею нових злочинів і не може вважатися явно несправедливим унаслідок суворості чи недостатнім для досягнення мети покарання. Доводи засудженої про те, що суд апеляційної інстанції допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, ухваливши рішення про видалення її із зали судового засідання під час проведення засідання в режимі відеоконференції з установою виконання покарань за її участю, є неспроможними, оскільки як установлено з технічного звукозапису судового засідання, колегія суддів робила неодноразові зауваження ОСОБА_6 про порушення порядку судового засідання та після попередження, згідно з приписами ч. 1 ст. 330 КПК, ОСОБА_6 була видалена за вимогою колегії суддів із зали засідання на час апеляційного розгляду. Крім того, безпідставними є твердження ОСОБА_6 про порушення її права на відвід суддів апеляційного суду. Так, згідно з матеріалами кримінального провадження в підготовчій частині апеляційного розгляду ОСОБА_6 було роз`яснено право заявити відвід колегії суддів. За звукозаписом судового засідання, будь-яких підстав для відводу засуджена не заявила, а висловлювання про недовіру суду було реакцією на відмову в задоволенні її клопотання і попередження про видалення із зали судового засідання за порушення нею порядку. При цьому колегія суддів бере до уваги, що будь-яких об`єктивних підстав для відводу, передбачених положеннями ст. 75 КПК, засуджена не наводила. Колегія суддів не вбачає істотних порушень вимог кримінального процесуального закону в цьому випадку. Отже, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_6 розглянуто з додержанням вимог кримінального процесуального закону, а оскаржені вирок апеляційного суду та вирок місцевого суду, з урахуванням змін, унесених судом апеляційної інстанції, відповідають приписам статей 370, 374, 407, 420 КПК, є законними, обґрунтованими і вмотивованими. Покарання, призначене ОСОБА_6 , відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст. 65 КК, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженої та попередження вчинення неюнових злочинів. Інші доводи засудженої, що стосуються оцінки фактичних обставин, повноти дослідження доказів та їх достовірності, Суд не бере до уваги, оскільки вони не є предметом касаційного розгляду відповідно до положень ч. 1 ст. 433 КПК. У касаційній скарзі містяться також інші аргументи засудженої, які не потребують детального аналізу Суду та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були підставою для зміни чи скасування судових рішень, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність іневідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої в цьому провадженні не встановлено. Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги засудженої та скасування судових рішень щодо неїне вбачає, а тому в задоволенні їїкасаційної скарги необхідновідмовити. Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд ухвалив: Вирок Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 25 серпня 2022 року та вирок Львівського апеляційного суду від 7 серпня 2023 року стосовно ОСОБА_6 залишити без зміни, а її касаційну скаргу - без задоволення. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3