Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 344/23892/23

Справа № 344/23892/23 Провадження № 33/4808/470/24 Категорія ст.130 ч.1 КУпАП Головуючий у 1 інстанції Хоростіль Р. В. Суддя-доповідач Васильєв П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 травня 2024 року м. Івано-Франківськ Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П., за участю захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , адвоката Федьківа В.Б., розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 квітня 2024 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого по АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,- в с т а н о в и в : Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 квітня 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 (одна тисяча) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, а також стягнуто судовий збір у сумі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок. Судом першої інстанції встановлено, що 15 грудня 2023 року о 04 год. 37 хв. по вул. Гната Хоткевича, 65 в м. Івано-Франківськ водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки Volkswagen Tiguan номерний знак НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку відмовився. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 квітня 2024 року як незаконну, а провадження по справі закрити. В обґрунтування апеляційних доводів посилається на те, що працівники поліції зупинили його транспортний засіб без правових підстав встановлених законом і почали проводити незаконну поверхневу перевірку та огляд. За вказаних обставин, притягнення його до адміністративної відповідальності є незаконним. Стверджує, що не керував транспортним засобом і не відмовлявся від проходження огляду на наявність вживання алкоголю, за умови його проведення у відповідному медичному закладі. У зв`язку з наявністю у нього поранення під час служби в ЗСУ, він просив щоб з ним на огляд їхав його товариш ОСОБА_2 , проте зазначене прохання працівниками поліції проігноровано, чим порушено його право на справедливий розгляд справи. Водночас, працівники поліції не повідомили йому про ознаки сп`яніння, наявність яких давали підстави пропонувати йому пройти перевірку на стан сп`яніння. Крім того, в матеріалах справи відсутнє направлення водія на огляд в медичний заклад, що в свою чергу, унеможливлює перевірку того, чи в найближчий заклад охорони здоров`я його планували відвезти. Вказує, що вищевказані доводи були безпідставно проігноровані судом першої інстанції. Захисником особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , адвокатом Федьків В.Б. подано додаткові письмові пояснення до апеляційної скарги, які повторюють доводи апеляційної скарги та в яких ставиться питання про скасування постанови судді та закриття провадження по справі на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Зокрема, захисник вважає, що постанова суду винесена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам та обставинам, внаслідок чого прийшов до безпідставного висновку про доведеність його вини у вчиненні адміністративного правопорушення. Крім того, захисник звертає увагу на те, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи, а тому звільнений від сплати судового збору, проте суд першої інстанції постановив рішення, яким вирішив стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в сумі 605 грн. 60 коп. В судове засідання апеляційної інстанції ОСОБА_1 не з`явився, хоча в установленому законом порядку повідомлявся про розгляд апеляційної скарги, не подав клопотання про відкладення розгляду справи та не підтвердив поважність причин щодо неможливості явки в судове засідання апеляційної інстанції. Зі змісту доводів захисника адвоката Федьківа В.Б. вбачається, що ОСОБА_1 знає про розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції, однак повністю довіряє йому представництво своїх інтересів в суді та не заперечує проти розгляду апеляційної скарги за його відсутності. Апеляційний суд враховує, що особа, яка притягається до відповідальності та її захисник самостійно відповідно до принципу диспозитивності, вирішують питання щодо участі в судовому засіданні суду апеляційної інстанції. Разом з тим, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, особиста присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та його захисника під час провадження в суді апеляційної інстанції не має такого ж вирішального значення, як в суді першої інстанції. Умови застосування статті 6 Конвенції стосовно провадження в суді апеляційної інстанції залежать від особливостей певного провадження; слід взяти до уваги загалом проведений судовий процес у національній правовій системі, а також роль, яку відіграє у ньому суд апеляційної інстанції (Ермі проти Італії). При цьому, обвинувачений може відмовитися від свого права брати участь або бути заслуханим в апеляційному провадженні, або прямо, або своєю поведінкою (Кашлев проти Естонії, Хернандес Ройо проти Іспанії). Апеляційний суд приймає до уваги, що в апеляційному порядку оскаржується рішення, яким ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні правопорушення і в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення становища особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у зв`язку з чим участь цієї особи в суді апеляційної інстанції не є обов`язковою. Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що розгляд апеляційної скарги може бути проведений без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу, з наступних підстав. Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом. Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з`ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності. При цьому, позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом як кримінально-правова санкція, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності». Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд, враховуючи недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року, вважає за необхідне здійснювати правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності. Так, судове рішення суду першої інстанції підлягає обов`язковому скасуванню у тому, випадку, коли за наявності підстав для закриття судом провадження його не було закрито або ухвалено незаконним складом суду. Зокрема, підлягає обов`язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення. Суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що в матеріалах провадження відсутні належні та достатні докази на підтвердження його винуватості у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. За приписами ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Апеляційний суд виходить з того, що відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь, а оцінка доказів, відповідно до приписів ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення та ґрунтується на всебічному, повному, та об`єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, дослідивши у повному обсязі сукупність зібраних по справі доказів та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, з врахуванням всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи, прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Зокрема, суд першої інстанції обґрунтовано вказав на те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, доводиться даними, що містяться в матеріалах справи про адміністративне правопорушення, зокрема: даними протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 613332 від 15 грудня 2023 року; акту огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів; направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 15 грудня 2023 року; долученим до матеріалів відеозаписом. Так, згідно даних протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 613332 від 15 грудня 2023 року (а.с. 1) встановлено, що 15 грудня 2023 року о 04 год. 37хв. по вул. Гната Хоткевича, 65 в м. Івано-Франківськ водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки Volkswagen Tiguan номерний знак НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Протокол складений уповноваженою особою інспектором взводу 2 роти 2 БУПП в Івано-Франківській області ДПП лейтенантом поліції Глинською І.І., із заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст. 256 КУпАП. Від ознайомлення зі змістом протоколу, надання письмових пояснень по суті порушення та отримання копії протоколу ОСОБА_1 відмовився. Статтею 254 КУпАП передбачено, що у випадку виявлення адміністративного правопорушення, складається протокол про адміністративне правопорушення, який є основним процесуальним документом і єдиною підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення. Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється як основне джерело доказів. Відповідно до вимог ст. 256 КУпАП протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі. В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об`єктивного судового розгляду. В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії» Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що ОСОБА_1 , як особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, звинувачується в тому, що, будучи водієм транспортного засобу, відмовився від проходження у встановленому законом порядку огляду на стан сп`яніння у порушення вимог ст.2.5 Правил дорожнього руху України. На переконання апеляційного суду, протокол про адміністративне правопорушення відповідає вимогам статей 254, 255, 256 КУпАП і не містить недоліків, які б свідчили про істотне порушення права на захист особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, чи будь-яких інших процесуальних порушень. Даними відеозаписів підтверджено, що працівник поліції ознайомив ОСОБА_1 зі змістом висунутого обвинувачення, з правами та обов`язками, які передбачені законом. Апеляційний суд вважає, що гарантії щодо реалізації права не свідчити проти себе не позбавляють суд можливості враховувати відмову особи, яка обвинувачується у вчиненні адміністративного правопорушення від дачі показань, за умови доведеності її вини поза розумним сумнівом на підставі сукупності доказів, досліджених судом. Так, з оглянутих відеозаписів вбачається, що обставин, які б свідчили про існування передумов для відмови ОСОБА_1 від надання письмових пояснень, не було: працівники поліції діяли в межах службових повноважень незаконного тиску, примушувань до надання пояснень, тощо не було. На думку апеляційного суду, обставини, за яких було складено протокол про адміністративне правопорушення, чітко вимагали письмових пояснень ОСОБА_1 щодо підозри, яку було висунуто йому працівниками поліції, однак останній розпорядився процесуальними правами на власний розсуд та відмовився від надання письмових пояснень по суті порушення у відповідній графі протоколу. З долучених відеозаписів вбачається, що процесуальна поведінка ОСОБА_1 була спрямована на намагання ускладнити працівникам поліції виконання ними своїх обов`язків при оформленні матеріалів справи про адміністративне правопорушення. Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до практики ЄСПЛ, у тому разі коли недотримання обов`язку повідомити у встановленому законом порядку про обвинувачення, трапилось з вини обвинуваченого, то він не може стверджувати про порушення прав сторони захисту (Ердоган проти Туреччини, Камбел і Фелл проти Сполученого Королівства) Сукупність вищевказаних обставин свідчить про те, що ОСОБА_1 , як особі, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, була забезпечена реальна можливість ознайомитися зі змістом висунутого обвинувачення з метою організації ефективного захисту своїх інтересів. До вказаного протоколу про адміністративне правопорушення додано акт огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, огляд ОСОБА_1 проведений у зв`язку з виявленими ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, порушення координації рухів (а.с.3). Згідно з даними направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, яке складене о 04.58 год. 15.12.2023 року, працівником поліції у водія транспортного засобу ОСОБА_1 виявлено ознаки сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, порушення координації рухів, у зв`язку з чим дану особу було направлено на огляд в КНП «ПОК ЦПЗ ІФ ОР» (а.с. 4). Крім того, апеляційним судом були досліджені відеозаписи, які долучено до матеріалів адміністративної справи (а.с. 10). Зокрема, відеозаписом, який здійснено за допомогою відеореєстратора патрульної машини, чітко зафіксовано рух транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , який на вимогу працівників поліції зупиняється. До вказаного транспортного засобу підходять працівники поліції і з водійського місця виходить ОСОБА_1 . Таким чином, вказаний відеозапис повністю спростовує апеляційні доводи ОСОБА_1 про те, що він не керував транспортним засобом. За змістом відеозаписів з нагрудних камер працівників поліції, ОСОБА_1 заперечував, що керував транспортним засобом, стверджував, що «стояв у дворі, трохи випили з другом по 25», вказував, що в нього немає документів на керування транспортним засобом. Під час спілкування із ОСОБА_1 у поліцейського виникла підозра, що водій перебуває в стані алкогольного сп`яніння, а саме, наявні такі ознаки сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, яка не відповідає обстановці та порушена координація рухів, у зв`язку з чим водію транспортного засобу було запропоновано пройти огляд на визначення стану сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу та в медичному закладі. Водій ОСОБА_1 погодився проїхати в медичний заклад за умови, що спочатку він поставить свій автомобіль на місце стоянки, та його друг поїде з ним в медзаклад. Проте, згодом ОСОБА_1 в категоричній формі відмовився пройти такий огляд як на місці зупинки, так і в медичному закладі, оскільки він є інвалідом. Відеозаписом зафіксовано, що ОСОБА_1 мав явні ознаки алкогольного сп`яніння, спілкувався з працівниками поліції у зневажливій формі, постійно їх перебивав, сперечався та ускладнював виконання працівниками поліції своїх обов`язків. Працівником поліції роз`яснено ОСОБА_1 , що за відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Після чого працівником поліції складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, зміст якого оголошено водію. При оформленні протоколу працівником поліції було роз`яснено ОСОБА_1 його права та обов`язки, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП. При цьому, працівник поліції вилучив у водія ОСОБА_1 його водійські права. ОСОБА_1 відмовився писати пояснення в протоколі про адміністративне правопорушення, а також відмовився від отримання копії протоколу та тимчасового посвідчення. Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що відеозапис є вичерпно інформативним, носить безсторонній характер, позбавлений упередження та суб`єктивного ставлення, а відтак надає можливість повно та об`єктивно дослідити обставини правопорушення, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку її учасників. Відеозапис отриманий у встановленому законом порядку і здійснений працівником поліції за допомогою наявних в нього технічних засобів, а відтак є належним та допустимим доказом факту відмови водія ОСОБА_1 , який керував автомобілем з ознаками алкогольного сп`яніння, на законну вимогу патрульних поліцейських пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння за допомогою приладу алкотестера «Драгер» на місці зупинки транспортного засобу та в медичному закладі, та повністю доводить вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказаними відеозаписами зафіксовані реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, дозволяють встановити психологічне ставлення ОСОБА_1 до вчиненого правопорушення та інші обставини, які прямо вказують на нього, як на правопорушника, який керував транспортним засобом з ознаками сп`яніння та відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку. Апеляційний суд звертає увагу, що за приписами ч. 2 ст. 266 КУпАП під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису і лише в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Апеляційний суд вважає, що зафіксовані на відеозаписі фактичні обставини свідчать, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом та відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, оскільки не заперечував вживання алкогольних напоїв. Апеляційний суд вважає, що ОСОБА_1 , як особі, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, була забезпечена реальна можливість скористатись своїми процесуальними правами та розпорядитись процесуальними обов`язками з метою захисту своїх інтересів, зокрема: прийняти рішення щодо згоди/відмови від огляду на стан алкогольного сп`яніння як на місці зупинки транспортного засобу, так і в спеціалізованому медичному закладі; ознайомитися зі змістом висунутого обвинувачення, надати письмові пояснення та заперечення щодо висунутого обвинувачення та дій працівників поліції, тощо. Невиконання вимог п. 2.5 ПДР України передбачає адміністративну відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП, що і покладено останньому у вину. Доводи апелянта з приводу того, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не знайшли свого підтвердження та повністю спростовуються сукупністю досліджених судом доказів, яким суд дав належну оцінку у відповідності до вимог ст. 252 КУпАП. Апеляційний суд звертає увагу на те, що правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП є закінченим з моменту відмови водія пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння в медичному закладі. Апеляційний суд звертає увагу, що факт відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, а не процесуальною дією, яка дозволяє виявити волевиявлення особи, яка підозрюється у керуванні транспортним засобом у стані сп`янінням щодо її бажання проходити огляд на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку. Факт відмови водія від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння за допомогою технічного засобу поліцейським або в медичному закладі встановлюється судом на підставі доказів, які досліджені та оцінені судом за внутрішнім переконанням. Апеляційний суд неодноразово вказував на те, що згода водія транспортного засобу пройти огляд на стан сп`яніння під умовою виконання працівниками поліції непередбачених законом вимог, повинна розглядатися судом як фактична відмова від проходження такого огляду. Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до ПДР України водій транспортного засобу повинен не просто погодитись на проведення огляду на стан сп`яніння, а своєю процесуальною поведінкою забезпечити реальну можливість проведення такого огляду і не створювати перешкоди для проведення такого огляду, висуваючи безпідставні умови, які значно ускладнюють або взагалі унеможливлюють проведення такого огляду. Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі "О`Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов`язки, які пов`язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів. Апеляційний суд вважає, що таке обмеження прав конкретної особи повністю відповідає інтересам суспільства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху. Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що правомірність дій поліцейських щодо зупинки транспортного засобу не знаходиться у причинному зв`язку з обов`язком водія транспортного засобу пройти відповідний медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного сп`яніння. Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п.2.5 ПДР України кореспондується із обов`язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин. Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп`яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп`яніння. Разом з тим, відмова від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку є порушенням вимог п. 2.5 ПДР України та утворює склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. З матеріалів справи вбачається, що поліцейським було дотримано вимог закону та, за наявності підстав вважати, що ОСОБА_1 , як водій транспортного засобу, перебуває у стані алкогольного сп`яніння, йому було запропоновано пройти огляд на стан сп`яніння на місці події та в закладі охорони здоров`я, однак ОСОБА_1 відмовився від проходження такого огляду, про що свідчать дані, долучених до матеріалів провадження, акту огляду, направлення на огляд та дані відеозапису. Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає безпідставними доводи апелянта стосовно того, що працівниками поліції була порушена процедура проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння у відповідності до вимог закону. Перевіряючи доводи апелянта щодо неправомірності зупинки транспортного засобу під його керуванням, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з 24 лютого 2022 року запроваджено воєнний стан на всій території України який неодноразово продовжувався та діє на сьогодні. У зв`язку із запровадженням в Україні воєнного стану тимчасово обмежуються конституційні права і свободи людини та громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також впроваджуються тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб. За змістом ст. 15 Постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1455 «Про затвердження Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан» (далі Постанова КМУ) патрулям на території, де встановлено особливий режим, в установленому законодавством порядку надано право перевіряти в осіб документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, та перепустки, а в разі їх відсутності - затримувати відповідних осіб та доставляти до органів або підрозділів Національної поліції для встановлення особи; у разі потреби проводити огляд речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, які перевозяться зазначеними особами. Крім того, тимчасово обмежувати або забороняти на вулицях та дорогах, окремих ділянках місцевості та в інших громадських місцях перебування або пересування осіб, рух транспортних засобів, зокрема транспортних засобів іноземних, консульських установ чи представництв міжнародних організацій; виводити осіб з окремих ділянок місцевості та об`єктів, евакуйовувати транспортні засоби, та ін.. Приписами ст. 20 Постанови КМУ визначено, що заходи з контролю в`їзду/виїзду поза межами блокпостів включають: виявлення порушення встановленого порядку переміщення осіб, транспортних засобів, вантажів (товарів) на територію, де встановлено особливий режим; затримання осіб, транспортних засобів, вантажу (товару), проведення їх огляду та передачу їх уповноваженим представникам правоохоронних органів. Передбачено, що під час здійснення заходів з обмеження свободи пересування громадян України, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України, та повинні бути дотримані вимоги статей 12 і 13 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні (ст. 21 Постанови КМУ). Апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що при оформленні поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху патрульна поліція керується Конституцією України, КУпАП, Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою спільним наказом МВС, МОЗ України від 09 листопада 2015 року № 1452/735, іншими нормативно правовими актами, що набули чинності в умовах введення на території України воєнного стану. Враховуючи вищевказане, апеляційний суд вважає, що працівники поліції правомірно 15.12.2023 року зупинили транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 . В матеріалах провадження відсутні дані, які б свідчили про неправомірну зупинку транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 під час дії на території України воєнного стану, недотримання працівниками патрульної поліції приписів нормативно-правових актів при виконанні службових обов`язків, перевищення службових повноважень працівниками поліції, тощо. Апеляційний суд дійшов тотожних висновків суду першої інстанції і вважає, що постанова суду відповідає вимогам ст. 283 КУпАП, містить опис обставин, встановлених при розгляді справи, зазначення нормативного акту, який передбачає відповідність за дане правопорушення та прийняте по справі рішення. Таким чином, сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про те, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння, відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП. Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст. 23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами. Відповідно до ст.33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність. Апеляційний суд приймає до уваги, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, ветераном війни та інвалідом 2 групи, отримав вогнепальне кульове наскрізне поранення. Апеляційний суд вважає, що у відповідності до вимог ст.34 КУпАП вищевказані обставини необхідно враховувати як обставини, що пом`якшують відповідальність за адміністративне правопорушення . Разом з тим, вищевказані обставини не впливають правильність висновків суду щодо розміру призначеного стягнення, оскільки були враховані судом першої інстанції і призначене ОСОБА_1 стягнення є справедливим. Апеляційний суд звертає увагу на те, що діючий закон не містить відповідної правової підстави для закриття провадження і наявність даних про участь особи у бойових діях щодо захисту України від агресії, може бути визнана судом як обставина, що пом`якшує відповідальність за вчинене правопорушення. Питання щодо можливості повного або часткове звільнення від відбування покарання осіб, які приймали участь у бойових діях та визнані винними у вчиненні правопорушення, може бути вирішено Верховною Радою України в порядку Закону України «Про застосування амністії в Україні». Так, санкцією ст. 130 ч. 1 КУпАП передбачено стягнення у виді штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Суд першої інстанції встановивши, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, обґрунтовано визнав останнього винним у вчиненні правопорушення та в межах встановленого законом строку наклав на нього відповідне стягнення. Апеляційний суд звертає увагу на те, що вчинене адміністративне правопорушення за своїм характером є грубим суспільно небезпечним порушенням у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку, як для самого водія, так і для його пасажирів та інших учасників дорожнього руху і можуть призвести до тяжких непоправних наслідків. Підвищення ефективності впливу на дисципліну учасників дорожнього руху забезпечується чітким визначенням правових санкцій за вчинення такого правопорушення. Зокрема, встановлена законодавцем санкція за ч.1 ст. 130 КУпАП, якою передбачена відповідальність за керування транспортним засобом у стані сп`яніння, не передбачає призначення іншого стягнення ніж те, яке застосовано судом першої інстанції до правопорушника. При цьому, апеляційний суд виходить з того, що при визначенні стягнення необхідно враховувати його виховну дію, оскільки покарання, повинно бути направлено не тільки на забезпечення виправлення правопорушника та попередження вчинення ним нових правопорушень, а також повинно бути спрямовано на попередження вчинення правопорушень іншими особами. Застосовуючи справедливе стягнення за вчинене правопорушення, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними та за їх вчинення настають певні негативні наслідки. Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст.23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами. Апеляційний суд, враховуючи характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, вважає, що суд призначив ОСОБА_1 справедливе стягнення, яке відповідає вимогам закону. Разом з тим, під час апеляційного розгляду захисник Федьків В.Б. звернув увагу на те, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи, а тому звільнений від сплати судового збору, проте суд першої інстанції постановив рішення, яким вирішив стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в сумі 605 грн. 60 коп. Згідно з ст. 40-1 КУпАП судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом. Відповідно до п.9 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю. У матеріалах справи наявна фотокопія пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 відповідно до якого ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності без терміну перегляду, відтак останній звільнений від сплати судового збору із врахуванням вимог п.9 ч.1 ст 5 ЗУ «Про судовий збір». За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що постанова суду першої інстанції підлягає зміні в частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору. Керуючись ст. 294 КУпАП,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 квітня 2024 року щодо ОСОБА_1 змінити в частині стягнення судового збору. Звільнити ОСОБА_1 на підставі п.9 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір» від сплати судового збору у сумі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок. В решті постанову суду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення. Суддя Івано-Франківського апеляційного суду О.П. Васильєв