Постанова 4875 № 922/4960/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2024 року м. Харків Справа № 922/4960/23 Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В., за участю секретаря судового засідання Голозубової О.І., за участю представників: від позивача не з`явився; від відповідача - не з`явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Прудко Дмитра Сергійовича, м.Харків, (вх. №1076 Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 02.04.2024 у справі №922/4960/23 (суддя Жиляєв Є.М., ухвалене в м.Харків, дата складення повного тексту 09.04.2024) за позовом: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради звернулось до господарського суду Харківської області, м.Харків, до відповідача: фізичної особи-підприємця Прудко Дмитра Сергійовича, м.Харків, про стягнення 127294,09грн., розірвання договору оренди та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: 23.11.2023 Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до фізичної особи-підприємця Прудко Дмитра Сергійовича, в якому просить суд: - стягнути з фізичної особи-підприємця Прудко Дмитра Сергійовича на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради 182083,72 грн., яка складається із: 133741,08грн. заборгованості за договором оренди № 764 від 06.01.2017 та 48342,64грн. пені; - розірвати договір оренди № 764 від 06.01.2017, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою-підприємцем Прудко Дмитром Сергійовичем; - зобов`язати фізичну особу-підприємця Прудко Дмитра Сергійовича звільнити та повернути Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради об`єкт оренди за договором оренди №764 від 06.01.2017, а саме нежитлові приміщення 1-го поверху №1-:-3, 16, 17 загальною площею 168,5 кв.м. в нежитловій будівлі (технічний паспорт КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" інвентаризаційна справа №72718 від 01.08.2016, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Багратіона, 10-А, літ "А-1" протягом трьох робочих днів з дня набрання рішення законної сили. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди № 764 від 06.01.2017, в частині здійснення орендарем (відповідачем) повних та своєчасних орендних платежів у встановлені договором строки. У відзиві на позовну заяву поданому до господарського суду Харківської області 27.12.2023 відповідач просив суд позов задовольнити частково та стягнути з відповідача на корми позивача заборгованість по орендним платежам та пеню, які існували на 1 січня 2022 року, заборгованість по орендним платежам за період: січень 2022 року, жовтень-грудень 2022 року, січень-жовтень 2023; зменшити розмір нарахованої пені на 75% за період: жовтень-грудень 2022 року, січень-жовтень 2023 року, у стягненні орендних платежів та нарахованої пені за період: лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень 2022 року, та відмовити в задоволені вимог позовних вимог про розірванні договору оренди та звільнення та повернення орендованого майна. Крім того, відповідач просив суд при ухваленні рішення врахувати клопотання про розстрочення виконання рішення суду по стягненню орендних платежів на 6 місяців рівними частинами. Обґрунтовуючи свою правову позицію відповідач наголошував на тому, що з 24.02.2024 триває збройна агресія російської федерації проти України. Відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в країні» та подальших Указів «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», Закону України "Про затвердження указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану Україні» від 08.11.2023 починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану. Відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності. Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними. За таких підстав зазначені обставини непереборної сили носять невідворотний характер по всій території України та завдають вплив на діяльність усіх суб`єктів господарської діяльності. Відповідач зазначав, що лист від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 розміщено на офіційному сайті Торгово-промислової палати України, тобто сповіщено всіх суб`єктів господарської діяльності України про настання форс- мажорних обставин. Переліком територіальних громад, розташованих у районах проведення воєнних (бойових) ній або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженим Наказом міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 №75 зі змінами, встановлено, що район мешкання Харківської територіальної громади визначений як район проведення бойових дій. Відповідач наголошував, що в період з лютого по вересень 2023 року не тільки не було попиту на продукцію, але й неможливо було забезпечити безпечні умови роботи працівників, у зв`язку із чим, для мінімізації збитків було прийнято рішення про тимчасове припинення господарської діяльності та здійснення витрат лише на фінансування послуг з охорони орендованого майна та власного устаткування. Вказані обставини на думку відповідача свідчать про відсутність його вини в порушенні договірних зобов`язань, оскільки вони стались внаслідок непереборної сили. 09.01.2024 позивачем подано до господарського суду Харківської області заяву про зменшення розміру позовних вимог (вх. №560), в якій просив суд: - стягнути з фізичної особи-підприємця Прудко Дмитра Сергійовича на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради 127294,09грн., яка складається із: 102380,18грн. заборгованості за договором оренди № 764 від 06.01.2017 та 24913,91грн. пені; - розірвати договір оренди № 764 від 06.01.2017, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою-підприємцем Прудко Дмитром Сергійовичем; - зобов`язати фізичну особу-підприємця Прудко Дмитра Сергійовича звільнити та повернути Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради об`єкт оренди за договором оренди №764 від 06.01.2017, а саме нежитлові приміщення 1-го поверху №1-:-3, 16, 17 загальною площею 168,5 кв.м. в нежитловій будівлі (технічний паспорт КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" інвентаризаційна справа №72718 від 01.08.2016, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Багратіона, 10-А, літ "А-1" протягом трьох робочих днів з дня набрання рішення законної сили. Рішенням господарського суду Харківської області від 02.04.2024 у справі №922/4960/23 позов задоволено частково; стягнуто з фізичної особи-підприємця Прудко Дмитра Сергійовича на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради - 102380,18грн. заборгованості за договором оренди № 764 від 06.01.2017; 24913,91грн. пені та 6479,40грн. судового збору; розірвано договір оренди № 764 від 06.01.2017, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою-підприємцем Прудко Дмитром Сергійовичем; зобов`язано Фізичну особу-підприємця Прудко Дмитра Сергійовича звільнити та повернути Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради об`єкт оренди за договором оренди №764 від 06.01.2017, а саме нежитлові приміщення 1-го поверху №1-:-3, 16, 17 загальною площею 168,5 кв.м. в нежитловій будівлі (технічний паспорт КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" інвентаризаційна справа №72718 від 01.08.2016, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Багратіона, 10-А, літ "А-1". Відповідні висновки місцевого господарського суду з посиланням на положення статей 526, 549, 610, 625, 759, Цивільного кодексу України, статей 230, 286, 283, Господарського кодексу України, статей 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" мотивовані тим, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження належного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором оренди №764 від 06.01.2017, в частині здійснення своєчасної та повної сплати орендних платежів у встановлені договором строки, що свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного заборгованості в розмірі 102380,18грн. Крім того, враховуючи, що матеріалами справи підтверджено несвоєчасну сплату відповідачем орендної плати та зважаючи на те, що розрахунок пені позивача на суму заборгованості є арифметично правильним, здійсненим з дотриманням вимог законодавства, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 24913,91грн. пені. Разом з тим, керуючись приписами статей 617 Цивільного кодексу України, статей 205, 218 Господарського кодексу України, суд зазначив про те, що посилання відповідача на виникнення обставин непереборної сили, які носять невідворотний характер по всій території України та завдають вплив на діяльність усіх суб`єктів господарської діяльності, відповідачем було залишено поза увагою положення частини 2 статті 205 Господарського кодексу України щодо повідомлення управленої сторони, згідно з яким у разі неможливості виконати зобов`язання повністю або частково зобов`язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків. Крім того, господарський суд першої інстанції вказав на те, що матеріали справи не містять та відповідачем не надано належних та допустимих доказів про наявність обставин, з якими закон пов`язує наявність підстав для зменшення розміру пені, у зв`язку із чим, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання про зменшення розміру пені на 75%. Місцевий господарський суд керуючись приписами статей 631, 651 Цивільного кодексу України, статей 24, 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а також положеннями пунктів 4,5, 7.2, 10.3, 10.6 укладеного між сторонами договору оренди № 764 від 06.01.2017 також дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині розірвання договору, з огляду на те, що порушення орендарем такої умови договору оренди, як внесення орендної плати, є істотним і слугує достатньою правовою підставою для дострокового розірвання договору оренди в судовому порядку. Також, судом було частково задоволено позовні вимоги в частині зобов`язання позивача звільнити та повернути нежитлові приміщення протягом трьох робочих днів з дня набрання рішенням законної сили, з огляду на те, що відповідна вимога про повернення нежитлових приміщень протягом трьох робочих днів з дня набрання рішенням законної сили не узгоджуються із положеннями Закону України «Про виконавче провадження». Окрім викладеного, господарський суд першої інстанції, розглянувши клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суду, врахувавши думку позивача щодо такої розстрочки, який заперечив проти її задоволення, враховуючи ненадання відповідачем належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення, з метою дотримання балансу інтересів сторін, враховуючи наслідки для стягувача при затримці виконання рішення, дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання судового рішення у даній справі на шість місяців. Фізична особа-підприємець Прудко Дмитро Сергійович з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати господарського суду Харківської області від 02.04.2024 у справі №922/4960/23 в частині стягнення з відповідача пені в сумі 24913,91грн., в частині зменшення суми пені, розрахованої у відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України та розстрочки виконання рішення суду змінити, прийняти нове рішення, яким зменшити суму пені на 75 % та розстрочити виконання рішення суду на 6 місяців рівними платежами. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом не було надано належної правової оцінки всім обставинам справи, а також наданим відповідачем доводам та доказам, що призвело до передчасного висновку про відсутність правових підстав для відмови в задоволенні клопотань про зменшення суми пені на 75 % та розстрочення виконання рішення суду на 6 місяців рівними платежами. Фактично доводи апеляційної скарги є тотожними доводам викладеним у відзиві на позовну заяву поданому до господарського суду Харківської області 27.12.2023. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Прудко Дмитра Сергійовича на рішення господарського суду Харківської області від 02.04.2024 у справі №922/4960/23; встановлено позивачу у справі строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом 15 днів (з урахуванням вимог ст.263 Господарського процесуального кодексу України) з дня вручення даної ухвали; встановлено сторонам у справі строк для подання заяв і клопотань - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; призначено справу до розгляду на 29.05.2024 об 11:30 годині. 14.05.2024 позивачем подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№6684), в якому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Прудко Дмитра Сергійовича, рішення господарського суду Харківської області від 02.04.2024 у справі №922/4960/23 залишити без змін. 28.05.2024 апелянтом подано до апеляційного господарського суду доповнення до апеляційної скарги (вх.№7365), в якому просить суд: - скасувати рішення господарського суду Харківської області від 02.04.2024 у справі №922/4960/23 в частині стягнення з відповідача пені в сумі 24913,91грн., розірвання договору оренди №764 від 06.01.2017 та зобов`язання звільнити та повернути Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради об`єкт оренди за договором оренди №764 від 06.01.2017, а саме нежитлові приміщення 1-го поверху №1-:-3, 16, 17 загальною площею 168,5 кв.м. в нежитловій будівлі (технічний паспорт КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» інвентаризаційна справа №72718 від 01.08.2016, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Багратіона, 10-А, літ "А-1"; - змінити рішення господарського суду Харківської області від 02.04.2024 у справі №922/4960/23 в частині зменшення суми пені, розрахованої у відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, та розстрочки виконання рішення суду рішення; - зменшити суму пені, розрахованої у відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, на 75%; - розстрочити виконання рішення суду по стягненню з ФОП Прудко Д.С. заборгованості за договором оренди на 6 місяців рівними платежами. Як на підставу для поновлення строку на подання відповідного доповнення апеляційної скарги скаржник посилається на його знаходження за межами України під час строку на подання апеляційної скарги. Окрім викладеного, апелянт просить суд відкласти розгляд справи в межах строку апеляційного провадження, у зв`язку із неможливістю взяти участь у засіданні 29.05.2024 через необхідність евакуації батьків із зони можливих бойових дій. При вирішенні питання щодо наявності підстав для врахування вказаних доповнень до апеляційної скарги, судова колегія зазначає, що апелянтом фактично змінено вимоги апеляційної скарги. Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Згідно з частинами 1 та 2 статті 266 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. У разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна подати докази надіслання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи; в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни. Судова колегія, перевіривши, чи відповідають ці доповнення вимогам статей 266, 269 Господарського процесуального кодексу України щодо строків подання таких пояснень та меж розгляду апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції, встановила наступне: - фізична особа - підприємець Прудко Дмитро Сергійович мав можливість змінити апеляційну скаргу виключно до 29.04.2024, але не скористався таким правом, оскільки звернулось з відповідним доповненням апеляційної скарги, лише 28.05.2024, тобто більш ніж через місяць після спливу цього строку. Судова колегія також зазначає, що посилання апелянта на його знаходження за межами України під час строку на подання апеляційної скарги, як на підставу для поновлення строку на подання відповідного доповнення апеляційної скарги є безпідставними та такими, що не підтверджені будь-якими доками. За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне не враховувати зміну вимог апеляційної скарги, які заявлені апелянтом, та розглядати апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Прудко Дмитра Сергійовича на рішення господарського суду Харківської області від 02.04.2024 у справі №922/4960/23 в межах її доводів та вимог. Щодо клопотання апелянта про відкладення розгляду справи на іншу дату, судова колегія зазначає наступне. Частинами 11 та 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Колегія суддів враховує, що явка сторін не визнавалась обов`язковою. При цьому, апелянтом не зазначено про надання ним додаткової інформації по суті спору в наступному судовому засіданні. Відповідно до норм частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання сторін, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, оскільки визначальним є не явка представників, а достатність матеріалів справи для ухвалення рішення у справі. Враховуючи положення статті 273 Господарського процесуального кодексу України щодо строку розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а також те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов`язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вищевказаного клопотання про відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, судом враховано принцип ефективності судового процесу, який діє у господарському судочинстві і направлений на недопущення затягування процесу, а також враховано положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яким передбачено, що справа має бути розглянута судом у розумний строк. За таких обставин, колегія суддів вважає за доцільне відмовити в задоволенні клопотання апелянта про відкладення розгляду справи. Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, представники сторін були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони (стаття 42 Господарського процесуального кодексу України), колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами, за відсутності представника відповідача, оскільки його неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті. Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає наступне. Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 06.01.2017 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (надалі - орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Прудко Дмитром Сергійовичем (надалі - орендар) було укладено договір оренди № 764 (надалі договір т.1 а.с.9-16), предметом якого у відповідності до умов пункту 1.1. є строкове платне користування майном, яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху №1-:-3, 16, 17 загальною площею 168,5 кв.м. в нежитловій будівлі (технічний паспорт КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» інвентаризаційна справа №72718 від 01.08.2016, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Багратіона, 10-А, літ "А-1". Відповідно до п. 2.1. договору передбачено, що набуття орендарем права користування майном настає після підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна. Об`єкт оренди, визначений договором, було передано згідно акту приймання-передачі від 06.01.2017, про що свідчить наявна в матеріалах справи належним чином засвідчена копія акту приймання-передачі від 06.01.2017 (т.1 а.с.12 на звороті). Пунктом 3.2. договору сторони погодили, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова та пропозиції її розподілу, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання № 566/11 від 23.12.2011. При цьому, пунктом 3.2. договору в редакції додаткової угоди № 1 від 01.10.2019 до договору (т.1 а.с.13-16) передбачено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади м. Харкова та пропорції її розподілу/Додаток 2 до Положення про оренду майна територіальної громади м. Харкова, затвердженої рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання №755/17від 20.09.2017. Орендна плата за місяць в момент укладання договору становила 3658,33 грн. за грудень 2016 року. Ставка орендної плати - 5%. Відповідно до додаткової угоди №2 від 30.06.2020 (т.1 а.с.17-18) базова орендна плата становить 4808,33грн. без ПДВ за грудень 2019. Ставка орендної плати становить 5 %. Відповідно до пункту 3.3. договору, нарахування орендної плати починається з дати підписання акта приймання-передачі. Нарахування орендної плати та пені припиняється з дати підписання акта приймання-передачі майна або з моменту розірвання договору відповідно до пункту 10.6 (пункт 3.4. договору). Пунктом 3.5. договору визначено, що орендна плата за орендоване майно сплачується орендарем щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця. Відповідно до пункту 3.6. договору, розмір орендної плати за кожний місяць визначається шляхом коригування орендарем розміру орендної плати за минулий місяць на індекс інфляції за поточний місяць і сплачується ним самостійно. Орендар сплачує орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Пунктом 3.10. договору передбачено, що орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується на користь балансоутримувача та бюджету м. Харкова з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення (включаючи день оплати). Пунктом 4.4. договору встановлено обов`язок орендаря своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату (у грошовій формі). Відповідно до підпунктів 4, 5 пункту 7.2. договору, орендодавець має право вимагати розірвання цього договору та відшкодування збитків, якщо, орендар не виконує пп. 3.5, 3.6, 3.7, 4.1, 4.2, 4.3,4.4, 4.6, 4.7, 4.8, 4.9, 4.10, 4.11, 4.12, 4.13, 4.16, 4.17, 4.18, 4.20 та у разі внесення орендарем 3-х орендних платежів не в повному обсязі. Відповідно до пункту 7.3. договору, у разі прострочення орендарем виконання зобов`язання щодо сплати орендної плати в повному обсязі чи частково нарахування та стягнення пені проводиться до моменту сплати основної суми боргу у встановленому п. 3.10 договору порядку незалежно від строку та моменту, коли зобов`язання повинно було бути виконано. Пунктом 10.3 договору сторони погодили, що договір може бути розірвано на вимогу однієї зі сторін за рішенням суду у випадках, передбачених чинним законодавством та умовами цього договору. Відповідно до пункту 10.6 договору, дія договору оренди припиняється достроково за згодою сторін або за рішенням суду. Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач зазначав, що відповідачем, як орендарем не було належним чином виконано обов`язки зі сплати орендних платежів у строк, порядку та розмірі, встановленими договором, внаслідок чого виникла заборгованість перед бюджетом Харківської міської територіальної громади з оплати орендної плати за договором в сумі 102380,18грн. З метою досудового врегулювання спору, 21.06.2023 позивачем було направлено не адресу відповідача лист за вих. №3177 (т.1 а.с. 25-26), в якому вимагав протягом 20 днів з дня отримання вказаного листа сплатити суму наявної заборгованості з орендних платежів. Крім того, відповідача було повідомлено про намір розірвати оренди № 764 від 06.01.2017. Проте, відповіді на вказаний лист надано не було, як і не було в добровільному порядку сплачено суму наявної заборгованості, що і стало підставою для звернення 23.11.2023 Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради до господарського суду Харківської області з позовом (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 09.01.2024) до фізичної особи-підприємця Прудко Дмитра Сергійовича, в якому просило суд: - стягнути з фізичної особи-підприємця Прудко Дмитра Сергійовича на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради 127294,09грн., яка складається із: 102380,18грн. заборгованості за договором оренди № 764 від 06.01.2017 та 24913,91грн. пені; - розірвати договір оренди № 764 від 06.01.2017, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою-підприємцем Прудко Дмитром Сергійовичем; - зобов`язати фізичну особу-підприємця Прудко Дмитра Сергійовича звільнити та повернути Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради об`єкт оренди за договором оренди №764 від 06.01.2017, а саме нежитлові приміщення 1-го поверху №1-:-3, 16, 17 загальною площею 168,5 кв.м. в нежитловій будівлі (технічний паспорт КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" інвентаризаційна справа №72718 від 01.08.2016, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Багратіона, 10-А, літ "А-1" протягом трьох робочих днів з дня набрання рішення законної сили (т.1 а.с.1-27, 63-64). Рішенням господарського суду Харківської області від 02.04.2024 у даній справі позов задоволено частково, з підстав викладених вище (т.1 а.с.116-128). З матеріалів апеляційної скарги вбачається, що рішення господарського суду Харківської області від 02.04.2024 у справі №922/4960/23 оскаржується фізичної особи-підприємця Прудко Дмитра Сергійовича лише в частині відмови в задоволенні клопотання про зменшення розміру нарахованої пені на 75% за період: жовтень-грудень 2022 року, січень-жовтень 2023 року, у стягненні орендних платежів та нарахованої пені за період: лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень 2022 року, а також в частині відмови в задоволенні клопотання про розстрочення виконання рішення суду на 6 місяців рівними платежами У відповідності до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, судова колегія дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (частина 1 статті 174 Господарського кодексу України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України). Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно з частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Положеннями частини 3 статті 285 Господарського кодексу України на орендаря покладений, зокрема, обов`язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. Частиною 1 статті 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Статтею 763 Цивільного кодексу України встановлено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором. Згідно статті 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Статтею 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі. Оскільки предметом договору оренди є майно комунальної власності до спірних правовідносин застосовуються положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна", який є спеціальним законодавчим актом у сфері регулювання відносин, пов`язаних з передачею державного та комунального майна в оренду. Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Згідно з частинами 3 та 4 статті 17 Закону України Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати. Якщо орендар отримав майно в оренду без проведення аукціону, відповідне коригування орендної плати на індекс інфляції здійснюється щомісячно. Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності. Як було зазначено вище, пунктом 3.5. договору сторони погодили, що орендна плата за орендоване майно сплачується орендарем щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця. Відповідно до пункту 3.6. договору, розмір орендної плати за кожний місяць визначається шляхом коригування орендарем розміру орендної плати за минулий місяць на індекс інфляції за поточний місяць і сплачується ним самостійно. Орендар сплачує орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження належного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором оренди №764 від 06.01.2017, в частині здійснення своєчасної та повної сплати орендних платежів у встановлені договором строки, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основної заборгованості за договором оренди №764 від 06.01.2017 в розмірі 102380,18грн. Судова колегія зазначає, що рішення господарського суду у відповідній частині не оскаржено учасниками справи, а отже, не є предметом розгляду в даному апеляційному провадженні. Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 24913,91грн., судова колегія зазначає наступне. Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). За правилами частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У відповідності до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором. Згідно пункту 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. За змістом частини 2 статті 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України). Як було зазначено вище, пунктом 3.10. договору сторони погодили, що орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується на користь балансоутримувача та бюджету м. Харкова з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення (включаючи день оплати). Згідно з пунктом 3.4. договору, нарахування орендної плати та пені припиняється з дати підписання акта приймання-передачі майна або з моменту розірвання договору відповідно до пункту 10.6. Відповідно до пункту 7.3. договору, у разі прострочення орендарем виконання зобов`язання щодо сплати орендної плати в повному обсязі чи частково нарахування та стягнення пені проводиться до моменту сплати основної суми боргу у встановленому пунктом 3.10 договору порядку незалежно від строку та моменту, коли зобов`язання повинно було бути виконано. Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у відповідній частині, а саме: пені в розмірі 24913,91грн. З матеріалів справи вбачається, що у відзиві на позовні заяву відповідач просив суд зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 75% (т.1 а.с.49-52). Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення. Реалізуючи своє право на зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до положень частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, суди повинні виходити з фактичних обставин, встановлених у кожній справі на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, яким повинна надаватися оцінка згідно з вимогами статті 86 ГПК України, тобто судами повинні досліджуватися конкретні обставини справи щодо ступеня виконання умов договорів, розміру заборгованості, майнового стану сторін тощо. Застосоване у статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суд користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20). Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер. У постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 367/7401/14-ц міститься висновок, що тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. В обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру пені на 75% відповідач посилався на наявність обставин непереборної сили, які носять невідворотний характер по всій території України та завдають негативний вплив на діяльність усіх суб`єктів господарської діяльності, в тому числі і підприємству відповідача. Відповідні обставини викладені в листі Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0.7.1, яким ТПП засвідчила для всіх суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану з 05:30 24.02.2022. За приписами частини першої статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Також, згідно частини другої статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Частиною другою статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, зокрема, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, тощо. У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17 викладено висновок щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до якого: - статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифіката про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати; - форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання; - доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. Торгово-промислова палата України (ТПП України) листом від 28.02.2022р. за №2024/02.0-7.1 засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою запровадження воєнного стану, та підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору. Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України "Про торгово-промислові палати в Україні" та деталізовано в розділі 6 регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 за №40(3) (з наступними змінами). Відповідно до частини 1 статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) здійснюється сертифікатом про такі обставини. За умовами пункту 6.2 регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов`язань/обов`язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов`язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 регламенту). Таким чином, порівнюючи офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 за №2024/02.0-7.1 з правилами засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які містяться в регламенті, судовою колегією встановлено, що в законі та регламенті зазначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, а на сайті ТПП України 28.02.2022р. розміщено загальний офіційний лист. В загальному офіційному листі ТПП України від 28.02.2022 зазначено, що його видано на підставі статей 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та Статуту ТПП України. Проте, вказаними статтями врегульовано саме порядок видачі сертифікатів ТПП, а не офіційних листів ТПП України та їх правовий статус, статут ТПП України також відсутній у вільному доступі. Судова колегія зауважує, що загальний офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 не містить (і не може містити) ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Крім того, його опубліковано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв`язку між військовою агресією російської федерації проти України та неможливістю виконання конкретного зобов`язання. Таким чином, використання лише загального офіційного листа ТПП України від 28.02.2022 за № 2024/02.0-7.1 з метою підтвердження форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у випадку невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання через військову агресію російської федерації проти України повинно супроводжуватися принаймні і іншими доказами на підтвердження неможливості виконати зобов`язання в строк та належним чином. Судова колегія також враховує правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 в якій Суд зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №926/2343/16, від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі №905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що лист Торгово-промислової палати України (ТПП України) від 28.02.2022 за № 2024/02.0-7.1. як доказ існування форс-мажорних обставин у даній справі не є достатнім доказом існування таких обставин. Колегія суддів також не приймає до уваги посилання апелянта на скрутне фінансове становище, адже скрутне фінансове становище не є винятковим випадком у розумінні статті 233 Господарського кодексу України та не є підставою для зменшення неустойки, яка підлягає стягненню, та не є доказом винятковості такого випадку. Ризик погіршення умов господарювання є нормальним явищем. Ризик - є однією із ознак підприємництва (згідно статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку). Більш того, принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності (стаття 44 Господарського кодексу України). Отже складнощі, які виникли у відповідача із виконанням спірного договору охоплюються його підприємницьким ризиком, що свідчить про відсутність у суду правових підстав перекладати комерційний ризик відповідача на позивача, шляхом звільнення позивача від виконання прийнятих на себе обов`язків за договором. З приводу посилань апелянта на те, що позивачем не надано доказів про спричинення йому шкоди та понесення додаткових збитків/витрат судова колегія зазначає, що Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що стягнення збитків є окремою грошовою вимогою і може не заявлятися кредитором, оскільки це вимагає доведення їх складу та розміру з боку кредитора, тоді як для стягнення штрафних санкцій кредитору потрібно довести лише факт прострочення, а заперечення вини покладається на боржника (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №910/8698/19, від 14.07.2021 у справі №916/878/20). При цьому, на позивача у справі не покладається обов`язок з доведення (доказування) спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов`язань. Тобто, при стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов`язання, презюмуються (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20, від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21). Натомість, апелянтом в порядку, визначеному процесуальним законом, ані під час розгляду справи місцевим господарським судом ані під час апеляційного перегляду даної справи не було надано належних та допустимих доказів наявності істотних обставин, які є підставою для зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій, у зв`язку із чим, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відсутності правових підстав для задоволення клопотання про зменшення розміру пені на 75%. Щодо викладеного відповідачем у відзиві на позовну заяву клопотання про розстрочення виконання рішення суду на 6 місяців рівними платежами, судова колегія зазначає наступне. Відповідно до частини третьої та четвертої статті 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. У Господарському процесуальному кодексі України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (частини перша і п`ята статті 331 цього Кодексу). На державу покладено позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України", заява № 6962/02). За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ("Корнілов та інші проти України", заява № 36575/02, ухвала від 07.10.2003). І навіть строк у два роки та сім місяців не був визнаний надмірним і не вважався таким, що суперечить вимозі стосовно його розумної тривалості, передбаченої у статті 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі "Крапивницький та інші проти України", заява № 60858/00). Отже, питання про розстрочення виконання рішення суду господарські суди мають вирішувати із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку розстрочення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.03.2023р. у справі №920/167/22. При цьому, надання розстрочення виконання рішення є виключним заходом, який має застосовуватись лише за наявності поважних причин та при найменшій шкоді кредитору. Затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права. З матеріалів справи вбачається, що обґрунтовуючи підстави для розстрочення виконання судового рішення у даній справі, відповідач посилався на введення воєнного стану на території України, активні бойові дії на території Харківської області, що завдають негативний вплив на діяльність усіх суб`єктів господарської діяльності, в тому числі і на діяльність підприємства відповідача. Дослідивши обставини, викладені відповідачем, судова колегія зазначає, що згідно зі статтею 96 Цивільного кодексу України однією з ознак юридичної особи є можливість самостійно відповідати за своїми зобов`язаннями та відповідальність за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Стаття 42 Господарського кодексу України передбачає, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставиною, яка є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності. Вказане твердження також знаходить своє відображення в практиці Європейського суду з прав людини (яка на підставі частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України використовується судом як джерело права), відповідно до якої, відсутність грошових коштів не може бути підставою відмови від виконання грошових зобов`язань (справа "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002 (заява №59498/00), справа "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року (заява № 18357/91) та інші). Таким чином, юридична особа самостійно, на власний ризик здійснює свою господарську діяльність, в тому числі укладає господарські договори і відповідає за наслідки їх невиконання. Судова колегія також звертає увагу на те, що скрутне фінансове становище не є винятковими обставинами, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та не є підставою для розстрочки виконання рішення, оскільки фінансові ускладнення не є винятковою і непрогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки та належного планування власної діяльності, в тому числі й в частині своєчасного і належного стягнення дебіторської заборгованості. Вказана правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 15.03.2018 у справі № 910/8153/17, від 13.11.2018 у справі № 910/2376/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17. В контексті спірних правовідносин колегія суддів також враховує, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення. Враховуючи, що необхідною умовою задоволення заяви є з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи та заперечення як позивача, так і відповідача. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення. Надаючи оцінку ступеню виконання зобов`язання, причинам невиконання відповідачем зобов`язання за спірними відносинами, судова колегія зазначає, що спірні правовідносини між сторонами у даній справі виникли у зв`язку із невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором оренди №764 від 06.01.2017 в частині повної та своєчасної сплати орендних платежів у встановлені договором строки в сумі 102380,18грн., яка виникла за період з 2019 по 2023 рік. При цьому колегія суддів враховує, що 09.01.2024 позивачем було подано до господарського суду Харківської області заяву про зменшення позовних вимог (т.1 а.с.63-64), в якій було зазначено про те, на підставі пункту 4 рішення Харківської міської ради №49 6/23 від 01.12.2023, 21 сесії 8 скликання "Про деякі питання нарахування та сплати орендної плати за користування майном комунальної власності Харківської міської територіальної громади під час діє воєнного стану", було прийнято рішення за період з 24.02.2022 по 30.09.2022 включно за договорами оренди комунального майна, укладеними до 24.02.2022, звільнити від орендної плати орендарів, які використовують нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно, цілісні майнові комплекси, що належать до комунальної форми власності Харківської міської територіальної громади. За наведених обставин, позивачем було враховано вищезазначений період звільнення від орендної плати відповідача за період з 24.02.2022 по 30.09.2022 та здійснено відповідний перерахунок заборгованості та пені за спірним договором. Таким чином, прострочення виконання зобов`язання виникло, ще до ведення воєнного стану в Україні, який запроваджено Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022, крім того, як було зазначено вище, позивачем було здійснено відповідний перерахунок заборгованості та пені за спірним договором. Судова колегія також зауважує, що введення воєнного стану на території України не свідчить про те, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти. Більш того, військова агресія російської федерації проти України та введення в Україні військового стану має загальний характер та впливає на діяльність, без виключення, усіх суб`єктів господарювання. Відповідачем ані під час розгляду заяви місцевим господарським судом ані під час апеляційного перегляду даної справи не було надано доказів на підтвердження тих обставин, що підприємство зупинило роботу у зв`язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану. Крім того, відповідачем не було надано жодних доказів на підтвердження факту скрутного фінансового становища підприємства або наявності загрози банкрутства юридичної особи, зокрема, документів щодо фінансової звітності підприємства, банківських виписок по рахункам тощо. Крім того, судова колегія зважає, що належних доказів реальної можливості виконати рішення суду за умови надання розстрочення виконання відповідачем (боржником) надано не було, як і не було отримано згоди позивача на розстрочення виконання рішення суду. Поряд із цим, позивач, який має право на отримання коштів за рішенням суду у даній справі, не повинен нести відповідальність за неефективну діяльність боржника. Судова колегія враховує ту обставину, що існування заборгованості, підтвердженої обов`язковим і таким, що підлягає виконанню судовим рішенням, надає особі, на чию користь воно було винесене, «легітимні сподівання» на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить «майно» цієї особи в розумінні ст.1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 року, заява №3236/03, п.43). Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно затримувати (рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, п.40; рішення у справі «Бурдов проти Росії», заява №59498/00, п.34, ECHR 2002-ІІІ, та рішення від 6 березня 2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява №41510/98, п.27). Задоволення заяви про розстрочення виконання судового рішення, фактично б свідчило про врахування лише інтересів відповідача, в той же час, дотримання справедливого балансу прав та інтересів вимагає врахування інтересів також і стягувача. Надання розстрочки виконання вказаного рішення судом не стимулює процедуру погашення заборгованості, а сприяє відповідачу і в подальшому порушувати свої зобов`язання, оскільки надана розстрочка буде істотно порушувати майнові інтереси позивача, внаслідок надзвичайно тривалого перенесення терміну виконання зобов`язання відповідача у спірних правовідносинах, в тому числі враховуючи стрімкі інфляційні процеси в державі. З огляду на викладене, що відповідачем не було доведено неможливості виконання рішення суду, у зв`язку із введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану, що як наслідок призвело до скрутного фінансового становища підприємства, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що при зверненні до суду з клопотанням про розстрочення виконання рішення суду відповідачем не було надано жодних доказів на підтвердження виняткових обставин у розумінні статті 331 Господарського процесуального кодексу України, які б ускладнювали чи робили неможливим своєчасне виконання судового рішення та які б могли бути підставою для розстрочки його виконання, що свідчить про відсутність правових підстав для його задоволення. Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги у зв`язку з їх юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства, фактичним обставинам справи, рішення відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення господарського суду Харківської області від 02.04.2024 у справі №922/4960/23 без змін. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції керуючись положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладає витрати за подання апеляційної скарги на апелянта. Керуючись ст.ст. 254, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суду,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Прудко Дмитра Сергійовича залишити без задоволення. Рішення господарського суду Харківської області від 02.04.2024 у справі №922/4960/23 залишити без змін. Повний текст постанови складено 03.06.2024 Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя О.В. Плахов Суддя О.І. Терещенко Суддя П.В. Тихий