Постанова 4857 № 446/66/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий суддя у першій інстанції: Костюк О.І. 21 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 446/66/24 пров. № А/857/10611/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: головуючого судді: Бруновської Н.В. суддів: Запотічного І.І., Шавеля Р.М. за участю секретаря судового засідання: Юник А.А. представника відповідача: Шпакової Т.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 26 березня 2024 року у справі № 446/66/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,- ВСТАНОВИВ: 12.01.2024р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради, у якому просив суд: - визнати нечинною (скасувати) постанову про накладення адміністративного стягнення серії РАП № 2021191203 до повідомлення серії ЛВ № 00530543 від 12.12.2023р., а провадження у справі закрити. Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 26.03.2024р в позові відмовлено. Не погоджуючись із даним рішенням суду першої інстанції, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Просить суд, Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 26.03.2024р. скасувати та прийняти нову постанову якою позов задовольнити повністю. Представник відповідача, Шпакова Т.М., в судовому засіданні просив суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. Постановою про накладення адміністративного стягнення серії РАП № 2021191203 до повідомлення серії ЛВ № 00530543 від 12.12.2023р., ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. Із змісту даної постанови видно, що 12.12.2023р. в 12 год. 33 хв. в м.Львів по вул. П. Дорошенка, 77 ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом VOLKSWAGEN JETTA д.н.з. НОМЕР_1 в порушення вимог п.3,34 розділу 33 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ від 10.10.2001 № 1306 в зоні дії дорожнього знаку 3,34, «Зупинка заборонено», здійснив зупинку. ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до ч. 5 ст.14 Закону України Про дорожній рух учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України Про дорожній рух встановлюють Правила дорожнього руху. п.1.3 Правил дорожнього руху зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. В п.1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. п.3.34 ПДР Зупинку заборонено, передбачено, що забороняється зупинка і стоянка транспортних засобів, крім таксі, що здійснює посадку або висадку пасажирів (розвантаження чи завантаження вантажу). Тому, зупинка в зоні дії вищенаведеного знаку є забороненою для усіх транспортних засобів. (крім таксі). Згідно п.3 розділу 33 ПДР, дія знаку 3.34 «Зупинка заборонено» - поширюється на той бік дороги, на якому він встановлений. Як видно з матеріалів справи відповідно від місця встановлення знаку 3.34 «Зупинка заборонено» до місця зупинки транспортного засобу на вул. Дорошенка відсутні перехрестя. Згідно ч.5 ст.279-1 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), може виноситися без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. В ст.280 Кодексу України про адміністративні правопорушення видно, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Вина особи у вчиненні адміністративного правопорушення повинна підтверджуватися відповідними докази. ст.251 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. З матеріалів фотознімків видно, що на вулиці Дорошенка в м. Львові встановлений дорожній знак 3.34 Зупинка заборонена, дія якого згідно ПДР України поширюється від місця встановлення до найближчого перехрестя за ним, а в населених пунктах, де не має перехресть, - до кінця населеного пункту. Цими ж фотознімками зафіксовано транспортний засіб VOLKSWAGEN JETTA д.н.з. НОМЕР_1 на вул. Дорошенка з лівої сторони в районі автостоянки, який запаркований під кутом до проїжджої частини за знаком 3.34 , а відповідно у зоні його дії. Тобто, позивач порушив вимоги ПДР України в частині невиконання вимог знаку 3.34, та його вина підтверджується відповідними доказами наявними у матеріалах справи. ч.1 ст.122 КУпАП передбачено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що Департамент міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради, як суб`єкт владних повноважень довів факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП., що не спростував апелянт. Стосовно доводів апелянта про те, що відповідач не обґрунтував які саме перешкоди запаркований автомобіль чинить для дорожнього руху, колегія суддів зазначає, що знак 3.34 Зупинка заборонена є безумовний та забороняє зупинку та стоянку незалежно від того чи чинитиме транспортний засіб перешкоди в русі чи ні. Відступати від вимог цього знаку дозволено лише у випадках визначених ПДР України, наприклад таксі, що здійснює посадку або висадку пасажирів (розвантаження чи завантаження вантажу) чи маршрутним транспортним засобам, що рухаються за встановленими маршрутами. До жодної із цих категорій транспортний засіб позивача не належить. Слід зазначити, що за приписами КУпАП розгляд справи і накладення штрафу інспекторами поліції фактично відбувається в спрощеному порядку, тому особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за порушення правил у сфері дорожнього руху, має спростувати виявлене правопорушення на місці його вчинення та під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, в іншому випадку правомірність своїх дій доводити у судовому порядку з можливістю скористатись правовою допомогою. Незгода позивача з притягненням його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП не є підставою для скасування оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення від адміністративної відповідальності. Щодо доводів апелянта, що він є інвалідом другої групи колегія суддів зазначає наступне. Системний аналіз ч.2 ст.52-2 Закону України «Про дорожній рух», ч.6, ч.7, ст.30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», п. 5 Порядку надання пільг водіям з інвалідністю, водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у тому числі транспортними засобами, що належать громадським організаціям осіб з інвалідністю, підприємствам, установам, організаціям, які провадять діяльність у сфері соціального захисту населення, на безоплатне паркування і зберігання транспортних засобів дають підстави для висновків що безоплатне паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю може здійснюватися виключно в межах місця для стоянки, що визначеними операторами майданчиків для платного паркування та позначені відповідними дорожніми знаками та дорожньою розміткою. Згідно вимог розділів 33 та 34 ПДР місця для осіб з інвалідністю позначаються дорожніми знаками 5.42.1 або 5.42.2, якими позначаються місця для паркування із табличкою 7.17 «Особи з інвалідністю», а також дорожньою розміткою 1.35, що безпосередньо позначає місце для паркування індивідуального транспорту осіб з інвалідністю та транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю. У випадку розміщення транспортних засобів поза межами місць, призначених для водіїв, які належать до категорії осіб з інвалідністю або осіб, що їх перевозять -паркування здійснюється на загальних підставах. Таким чином, право на безоплатне паркування може бути реалізовано особою з інвалідністю лише в межах майданчиків для платного паркування. Однак, транспортний засіб позивача розміщений поза межами таких майданчиків. Проте, в зоні дії знаку 3.34 «Зупинку заборонено.» Дію дорожнього знаку 3.34 Зупинку заборонено» може бути обмежено шляхом встановлення разом із цим знаком табличок 7.2.2 та 7.2.3, а також 7.18 «Крім осіб з інвалідністю» - для зазначення, що дія знаку 3.34 не поширюється на осіб з інвалідністю. З матеріалів справи видно, що транспортний засіб ОСОБА_1 розміщений в зоні дії дорожнього знаку 3.34, що встановлений без таблички «Крім осіб з інвалідністю», а також за межами майданчика для платного паркування. Отже, зупинка в зоні дії знаку 3.34 по вул. Дорошенка є забороненою, незважаючи на наявність статусу особи з інвалідністю у позивача. Згідно рішення Європейського суду з прав людини в справі «O'Halloran and Francis v. the United Kingdom» будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов`язки. Тобто, водій при керуванні автомобілем зобов`язаний, в першу чергу, дотримуватись вимог ПДР. В ст.72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. ч.2 ст.77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. В ст.62 Конституції України, видно, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради діяв в межах повноважень та у спосіб визначений законом та Конституцією України. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. В ст.242 КАС України видно, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст.229,308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 26 березня 2024 року у справі № 446/66/24 без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді І. І. Запотічний Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 31.05.2024р.