Постанова 4854 № 420/20814/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 31 травня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/20814/23 Головуючий І інстанції: Бутенко А.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Осіпова Ю.В., суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Територіальної Державної судової адміністрації України в Херсонській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2023 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 24.10.2023р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіальної Державної судової адміністрації України в Херсонській області та Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: У серпні 2023р. ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ТУ ДСА України в Херсонській області, та ДСА України в якому просила суд: - визнати протиправними дії ТУ ДСА України в Херсонській області щодо нарахування та виплати їй суддівської винагороди в період з 01.01.2021р. по 16.08.2022р. з розрахунку встановленого ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн.; - зобов`язати ТУ ДСА України в Херсонській області здійснити нарахування їй суддівської винагороди за період з 01.01.2021р. по 31.12.2021р. з розрахунку встановленого ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2270 грн, та суддівської винагороди за період з 01.01.2022р. по 16.08.2022р. з розрахунку встановленого ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2481 грн, з урахуванням раніше нарахованих сум; - стягнути з ТУ ДСА України в Херсонській області на її користь нараховану суддівську винагороду за період з 01.01.2021р. по 31.12.2021р. з розрахунку встановленого ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2270 грн, та суддівську винагороду за період з 01.01.2022р. по 16.08.2022р. з розрахунку встановленого ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2481 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів; - встановити строк для подання ТУ ДСА України в Херсонській області до суду звіту про виконання судового рішення. Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що в 2021-2022 р.р. суддівська винагорода їй нараховувалася та виплачувалася з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн., встановленого ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», неправомірно, т.б. з порушенням вимог діючого законодавства. 05.09.2023р. від ТУ ДСА України в Херсонській області та Державної судової адміністрації України надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що з огляду на встановлений Законами України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, суддівська винагорода позивачу та допомога на оздоровлення у період з 01.01.2021 по 16.08.2022 року нараховувались із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму в сумі 2 102 грн. Отже, враховуючи те, що винагорода судді позивачу нараховувалась та виплачувалась в межах бюджетних асигнувань у відповідності до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з урахуванням приписів Законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та «Про Державний бюджет України на 2022 рік», відповідачі вважають позовні вимоги необґрунтованими та не підлягаючими задоволенню. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправними дії ТУ ДСА України в Херсонській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди в період з 01.01.2021 року по 16.08.2022 року з розрахунку встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн. Зобов`язано ТУ ДСА здійснити нарахування ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року з розрахунку встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2270 грн, та суддівської винагороди за період з 01.01.2022 року по 16.08.2022 року з розрахунку встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2481 грн, з урахуванням раніше нарахованих сум. Стягнуто з ТУ ДСА України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 нараховану суддівську винагороду за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року з розрахунку встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2270 грн, та суддівську винагороду за період з 01.01.2022 року по 16.08.2022 року з розрахунку встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2481 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів. Не погоджуючись із вказаним вище рішенням суду першої інстанції, начальник ТУ ДСА України в Херсонській області 14.11.2023р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, порушено норми матеріального і процесуального права, у зв`язку із чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.10.2023р. та прийняти нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.12.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТУ ДСА України в Херсонській області та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження. Позивач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи, своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. 21.12.2023р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України). Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи. 13.11.2008р. Указом Президента України №1037/2008 «Про призначення суддів» позивача ОСОБА_1 призначено на посаду судді Суворовського районного суду м.Херсона, а постановою ВР України №620-У-ІІ від 08.10.2013р. її обрано суддею цього ж суду «безстроково». 29.08.2019р. рішенням ВРП позивачку переведено на роботу на посаду судді Херсонського міського суду м.Херсона. 08.08.2022р. рішення голови Верховного Суду №343/0/149-22 позивачку було відряджено для здійснення правосуддя до Суворовського районного суду м.Одеси. Відповідно до довідки ТУ ДСА України в Херсонській області №568-02/23 від 01.08.2023р. та №567-02/23 від 01.08.2023р., суддівська винагорода ОСОБА_1 та допомога на оздоровлення у 2021-2022 роках нараховувались і виплачувались із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в сумі 2 102 грн., як передбачено ст.7 Законів України «Про Державний бюджет на 2021 рік» та «;Про Державний бюджет на 2022 рік». Не погодившись із використаним відповідачем для обрахунку суддівської винагороди за спірний період розміром прожиткового мінімуму - 2102 грн., позивачка звернувся до суду із даним позовом. Вирішуючи справу по суті та задовольняючи даний позов, суд 1-ї інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, з неправомірності дій відповідачів. Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи відповідають вони встановленим ч.2 ст.2 КАС України вимогам. Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення. Як чітко встановлено статтею 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється Законом про судоустрій. Як загально відомо, організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016р. №1402-VІІІ. Так, за приписами ст.4 вказаного Закону №1402-VІІІ, судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Частина перша статті 135 Закону №1402-VІІІ закріплює, що «суддівська винагорода» регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Згідно з частиною 2 вказаної статті 135, «суддівська винагорода» виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. У відповідності до п.1 ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII (яка, згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020р., діє в редакції ЗУ №1774-VIII), «базовий розмір» посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків (ч.9 ст.135 ЗУ №1402-VIII). Отже, виходячи з приписів ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII, який є спеціальним у спірних правовідносинах, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Водночас, статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України» №1082-IX установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01 січня - 2189,00 гривень, з 01 липня - 2294,00 гривні, з 01 грудня - 2393,00 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема: - працездатних осіб: з 01 січня - 2270,00 гривень, з 01 липня - 2379,00 гривень, з 01 грудня - 2481,00 гривня; - працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 01 січня - 2102,00 гривні. В подальшому, статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України» №1928-IX установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні. Так, як встановлено з матеріалів справи, «суддівську винагороду» судді ОСОБА_1 в період 2021-2022р.р. ТУ ДСА фактично було обчислено й нараховано з урахуванням приписів ст.7 Закону України «Про державний бюджет України» на відповідний рік, із розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення «базового» розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн. Разом з тим, як вже зазначалося вище, колегія суддів звертає увагу на той факт, що виплата «суддівської винагороди» насправді регулюється виключно ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» №1402-VIII, т.б. норми інших законодавчих актів до цих правовідносин, які стосуються виплати «суддівської винагороди», застосовуватися не можуть. Тобто, розмір «суддівської винагороди» визначається саме ст.135 Закону №1402-VIII, який у спірних правовідносинах є «спеціальним» і безпосередньо регулює спірні правовідносини, і у зв`язку з ч.2 ст.130 Конституції України, має пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік». Крім того, апеляційний суд також відзначає, що у розумінні вимог ст.46 Конституції України, визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999р. №966-XIV. Так, за приписами ст. 1 вказаного Закону №966-XIV, «прожитковий мінімум» - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. У змісті наведеної норми Закону №966-XIV також закріплено і вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум. Окрім того, статтею 4 цього ж Закону №966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження. Таким чином, системний аналіз положень Закону України №966-XIV свідчить про те, що цим Законом чітко не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді». Відтак, «розмір посадового окладу судді», який є складовим елементом суддівської винагороди, фактично напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі №966-XIV, і в цьому ж законі закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум. Враховуючи те, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді" і за приписами цього закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, відсутні законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди. Як вже зазначалося вище, Законом №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді ж, в свою чергу, до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, фактично не віднесені. Будь-яких змін до Закону України №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також в Закон України №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, відтак законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає. Між тим, Закони України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та «Про Державний бюджет України на 2022 рік», фактично суттєво змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що, в свою чергу, порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких, передбачена ч.2 ст.130 Конституції України і ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII. Водночас, на думку суду, Закон України «Про Державний бюджет України» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. До того ж, одночасно слід наголосити й на тому, що Конституція України теж не надає Закону «Про Державний бюджет України» вищої юридичної сили стосовно інших законів. При цьому, з цього приводу необхідно зазначити, що на такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу і Конституційний Суд України у своїх Рішеннях від 09.07.2007р. № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008р. №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України). Отже, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» прямо закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише тільки прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Відтак, за таких обставин, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що для спірних правовідносин, спеціальними є саме норми статті 135 Закону України №1402-VIII, які мають пріоритет стосовно пізніше прийнятих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік». Посилання ж відповідача на недостатні обсяги виділеного фінансування на виплату суддівської винагороди виходячи з прожиткового мінімуму саме 2102 грн, на думку колегії суддів, не можуть позбавляти позивача права на отримання суддівської винагороди, визначеної спеціальним законом у належному розмірі, та слугувати правовою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Крім того, слід звернути увагу й на те, що стосовно спірного питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном. Необхідно також підкреслити й те, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів констатує, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021р. (2270 грн.), на 01.01.2022р. (2481 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена, а саме - прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн. на підставі абз. 5 ст.7 Закону №1082-ІХ та закону №1982-ІХ у спірний період, - є неправомірною. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом №1402-VIII (постанови Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22). Такий висновок було зроблено Верховним Судом у подібних правовідносинах (постанова від 20.11.2023р. у справі №120/709/22-а). Вказане в свою чергу свідчить про неправильність визначення ТУ ДСА України в Херсонській області розрахункової величини посадового окладу позивача, відмінної від тієї, яка встановлена спеціальним законом, що призвело до порушення прав позивача на отримання суддівської винагороди у період 2021-2022р.р. у належному розмірі. З огляду на вказане вище, врахування та виплати позивачеві щомісячних доплат протягом спірного періоду, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року по 31.12.2021р. та з 01 січня 2022 року по 16.08.2022р. у розмірі 2102 грн. також є неправомірним. Даний висновок апеляційного суду в цій справі відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 02 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі №280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі №120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі №240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі №240/3795/22, від 15 серпня 2023 року у справі № 20/19262/21-а. Викладене повністю спростовує доводи скаржника про правомірність його дій у спірних правовідносинах. Підсумовуючи викладене у сукупності, оскільки відповідно до Закону №1402-VIII, єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є виключно Закон про судоустрій, функції по нарахуванню та виплаті позивачу суддівської винагороди покладені на ТУ ДСА в Херсонській області, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення вимог ОСОБА_1 та зобов`язання відповідача здійснити на користь позивачки відповідні донарахування суддівської винагороди та інших щомісячних доплат (матеріальної допомоги на оздоровлення) належних позивачці за спірний період відповідно до вимог ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів за період з 01.01.2021р. по 16.08.2022р. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції. До того ж, слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. А згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано апелянтом при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій. З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 241-243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 328 КАС України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2023 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено: 31.05.2024р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: М.П. Коваль В.О. Скрипченко