Постанова 4824 № 759/12360/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 759/12360/23 Головуючий у суді І інстанції Бабич Н.Д. Провадження № 22-ц/824/9604/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 травня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 05 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - Святошинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту батьківства, в с т а н о в и в: У липні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - Святошинський ВДРАЦС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ), про встановлення факту батьківства. Під час підготовчого провадження у справі представник позивачки - адвокат Горлатий О.В. подав клопотання про призначення посмертної судово-генетичної експертизи з метою з`ясування питання, чи є ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , біологічним батьком ОСОБА_2 . Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 05 березня 2024 року клопотання задоволено. Призначено у справі посмертну судово-генетичну експертизу, проведення якої доручено експертам Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи та на вирішення якої поставлено питання: чи є ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , біологічним батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ? Повідомлено експертів, що за даними Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи в архіві знаходиться кров трупа ОСОБА_6 , 1952 року народження, для судово-імунологічного дослідження. Попереджено експертів про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України за надання завідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов`язків. Провадження у справі на час проведення експертизи зупинено. В розпорядження експертів надано матеріали цивільної справи № 759/12360/23. Оплату за проведення судово-психологічної експертизи у справі покладено на ОСОБА_2 . Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, тому у справі слід призначити посмертну судово-генетичну експертизу. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідачка ОСОБА_1 через представника - адвоката Рябець Н.М. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуальногой неправильного застосування норм матеріального права, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, зазначила, що в суду першої інстанції не було підстав задовольняти клопотання представника позивачки про призначення посмертної судово-генетичної експертизи, оскільки виходячи із обставин справи реєстрація народження ОСОБА_2 була проведена відповідно до вимог статті 133 СК України, а у позовній заяві відсутнє прохання виключити відомості про її батька - ОСОБА_3 з актового запису про народження. Судом не була заслухана думка відповідача ОСОБА_3 , який є батьком позивачки відповідно до свідоцтва про народження. Позовна вимога про встановлення факту батьківства померлої особи є передчасною та не підлягає задоволенню, як і призначення експертизи, до моменту оспорювання батьківства батька позивачки, який вказаний у її свідоцтві про народження. Крім того, встановлення батьківства у позовному провадженні можливе лише тоді, коли імовірний батько дитини живий. Якщо ж він помер і дитина народилася у незареєстрованому шлюбі, встановлення факту визнання батьківства або факту батьківства можливе у порядку окремого провадження. Заяви про встановлення факту як батьківства, так і материнства суд приймає до розгляду, якщо запис про батька (матір) дитини в книзі реєстрації народжень вчинено згідно зі статтею 135 СК України. Тому немає процесуальних підстав у даному спорі розглядати саме питання встановлення факту батьківства, й, відповідно, у суду першої інстанції не було підстав в даній справі призначати посмертну судово-генетичну експертизу. Відзиви на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшли. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник скаржниці - адвокат Рябець Н.М. підтримала подану апеляційну скаргу та просила задовольнити її вимоги. Представник позивачки - адвокат Горлатий О.В. в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомили, окрім Святошинського ВДРАЦС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ), який надіслав заяву про розгляд справи без участі його представника, а тому колегія суддів дійшла висновку, що неявка сторін відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що 04 липня 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в якому просила встановити факт батьківства померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , по відношенню до доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та внести відповідні зміни до актового запису про народження ОСОБА_2 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 17 травня 2005 року, записавши її батьком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місцем народження якого є с. Польний Олексинець, Городоцького району Хмельницької області. Під час підготовчого провадження у справі, а саме 16 лютого 2024 року представник позивачки - адвокат Горлатий О.В. подав клопотання про призначення посмертної судово-генетичної експертизи з метою з`ясування питання, чи є ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , біологічним батьком ОСОБА_2 . Суд першої інстанції дійшов висновку, що вказане клопотання підлягає задоволенню, оскільки для з`ясування обставин, що мають значення для справи і на які сторони посилаються в обґрунтування своїх вимог та заперечень, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам закону з огляду на наступне. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Згідно зі статтею 129 Конституції України одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Положення цього конституційного принципу закріплені у статтях 12, 13 ЦПК України, якими встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17). Отже, ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін. Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція, 25-26 березня 2011 року). Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33). Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Згідно статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України. Судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду (стаття 1 Закону України «Про судову експертизу»). Підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб (частина перша стаття 7-1 Закону України «Про судову експертизу»). За змістом частин другої, третьої статті 102 ЦПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. За правилами частини першої, четвертої та п`ятої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом, а учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз`яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов`язаний мотивувати таке відхилення або зміну. У відповідності до частини першої статті 104 ЦПК України про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи. Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України). Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для з`ясування обставин, що мають значення для справи (фактичних даних, що входять до предмета доказування), без яких встановити відповідні обставини неможливо, тобто у разі, коли висновки експерта не можуть замінити інші засоби доказування, наявні у справі докази є взаємно суперечливими. Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеними у постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року в справі № 6-9цс12, від 17 вересня 2014 року в справі № 6-131цс14 та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження 61-7835сво19). Таким чином питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення. Зі змісту оскаржуваної ухвали місцевого суду вбачається, що вона відповідає вищевказаним вимогам законодавства та обставинам справи, оскільки стороною позивачки наведено достатні підстави та обґрунтовані мотиви для висновку про необхідність призначення у справі № 759/12360/23 посмертної судово-генетичної експертизи з метою з`ясування обставин того, чи є ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , біологічним батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до частини другої статті 125 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду. Згідно із частинами першою, другою статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Статтею 130 СК України передбачено, що у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу. Згідно із частиною першою статті 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою. Рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них. Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2020 року у справі № 643/9245/18 (провадження № 61-16732св19) зроблено висновок щодо застосування статті 130 СК України та вказано, що закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України. Європейський суд з прав людини зауважив, що «в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року). Виходячи з наведеного, суд першої інстанції, вірно встановивши обставини справи та характер спірних правовідносин, дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення клопотання представника позивачки про призначення посмертної судово-генетичної експертизи,відповідь на поставлене питання якої буде мати значення для вирішення даної справи щодо батьківства ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , по відношенню до ОСОБА_2 , оскільки без залучення спеціальних знань у генетичній галузі неможливо буде встановитидійсні обставини справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, зокрема, кровного споріднення позивачки зі спадкодавцем, що входить в предмет доказування у даній справі, а в матеріалах справи був відсутній висновок експертизи з приводу вказаних обставин. Судом першої інстанції було створено рівні можливості учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав, що є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін, в судовому засіданні забезпечено можливість представникам сторін висловити свої побажання, думки та/або заперечення щодо призначення судової експертизи, які взяті до уваги під час визначення судом питання, з якого має бути проведена судово-генетична експертиза. При цьому застосування норм права і оцінка здобутих у процесі розгляду справи доказів на предмет їх належності та допустимості є саме прерогативою суду і відбувається під час розгляду справи по суті, а не на стадії підготовчого провадження. За змістом статей 13, 175 ЦПК України позивач на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини. Невідповідність зазначених у заяві обставин чи доказів на підтвердження позовних вимог не перешкоджає розгляду справи, оскільки може бути підставою для відмови у задоволенні позову по суті спору, а не для відмови у реалізації учасником справи його процесуальних прав, в тому числі на проведення судової експертизи. Досліджуючи сукупність передбачених частиною першою статті 103 ЦПК України підстав, за яких суд призначає експертизу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обставини даного спору, з урахуванням змісту постановленого перед експертами питання, доводів позовної заяви і відзиву на неї та принципу змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд, вимагають залучення фахівця, який має спеціальні знання у певній галузі, а висновок експертизи не буде мати для суду наперед встановленого значення, оскільки оцінюється у сукупності з іншими доказами у справі (стаття 110 ЦПК України). Доводи апеляційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди представника ОСОБА_1 - адвоката Рябець Н.М. із пред`явленим позовом по суті спору про встановлення факту батьківства, однак не містять мотивів в чому саме полягає незаконність та/або необґрунтованість ухвали суду першої інстанції щодо призначення судової експертизи для з`ясування обставин, які входять у предмет доказування і мають значення для справи. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідачки та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків районного суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних процесуальних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а аргументи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. За таких обставинколегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, ухвала суду першої інстанції щодо призначення у даній справі посмертної судово-генетичної експертизи постановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстав для її скасування не вбачається. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачкою судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України. Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 05 березня 2024 року про призначення у даній справі посмертної судово-генетичної експертизи залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий С.А. Голуб Судді: Т.А. Слюсар Д.О. Таргоній