Постанова Київський апеляційний суд № 362/4644/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2024 року м. Київ Справа № 362/4644/23 Провадження № 33/824/2494/2024 Київський апеляційний суд у складі судді Желепи О.В. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2024 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за ч. 1 ст. 130 КУпАП ВСТАНОВИВ Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 333821 від 22.07.2023 водій ОСОБА_1 22.07.2023 о 20 год. 20 хв. в с. Плесецьке, вул. Центральна, 67 керував транспортним засобом ЗАЗ, д.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя, почервоніння сітківки очей). Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законодавством порядку відмовився під відеозапис. Вказаними діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 ПДР України, чим вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП. Постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн із позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік, стягнуто судовий збір у розмірі 605,60 грн. Не погодившись з такою постановою, ОСОБА_1 05 квітня 2024 року подав через Васильківський міськрайонний суд Київської області апеляційну скаргу, у якій просить оскаржувану постанову скасувати, а провадження у справі закрити у зв`язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що постанова суду першої інстанції прийнята з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, адміністративний матеріал складено з порушеннями, а докази, що містяться в матеріалах справи є неналежними. Вказує, що зазначені у протоколі ознаки алкогольного сп`яніння не відповідають фактичним обставинам справи, зафіксованим на відео, є надуманими та упередженими. Зазначає, що направлення, яке долучено до матеріалів справи, є недопустимим доказом, оскільки його не було вручено ОСОБА_1 У направленні не зазначено медичного закладу, куди його направляють. А тому немає підстав вважати, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння в медичному закладі. Наголошує, що рапорт працівника поліціє не є належним та допустимим доказом винуватості ОСОБА_1 . Вказує, що з відеозапису вбачається як поліція їде позаду машини ОСОБА_1 , а тому поліцейські не могли бачити чи пристебнутий він паском безпеки чи ні. До матеріалів справи не долучено постанови на підтвердження порушення ОСОБА_1 ПДР. Таким чином, з матеріалів справи не вбачається, що водій допустив будь-які порушення ПДР, за які його слід було б зупиняти, у зв`язку з чим усі наступні вимоги працівників поліції водій не був зобов`язаний виконувати, а всі складені процесуальні документи стосовно нього не можуть бути належними та допустимими доказами його вини у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Вважає, що відеозапис не може бути належним доказом у справі, оскільки запис не проводився з моменту зупинки транспортного засобу до кінця розгляду справи поліцейським як того вимагає Інструкція. Сам відеозапис є неповним, на ньому не видно всіх обставин, які вказані в протоколі, він не містить всіх необхідних реквізитів, зокрема: номера бодікамери, дати та часу відеозйомки, номеру жетона поліцейського. За таких обставин апелянт вважає, що оскаржувана постанова винесена внаслідок неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду обставинам справи, з допущенням істотного порушення норм процесуального права та без вирішення питання про правильність складення протоколу та інших матеріалів справи про адміністративне правопорушення, а також, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, у зв`язку із чим провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю. У судове засідання ОСОБА_1 та/або його захисник не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином шляхом отримання судової повістки-повідомлення про виклик до суду особисто, що підтверджується зворотним повідомлення про вручення 18 травня 2024 року поштового відправлення. Відповідно до ч. 6 ст. 294 КУпАП неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб. За таких обставин апеляційний суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності особи, яка її подала. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та вмотивованість постанови суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке. Визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд першої інстанції виходив з того, що вина особи повністю доведена, у розумінні ст. 251 КУпАП, належними та допустимими доказами, а саме: 1) протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 333821 від 22.07.2023, у якому зафіксовано фактичні обставини адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та кваліфікацію дій ОСОБА_1 ; 2) актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, з якого вбачається, що від проходження медогляду ОСОБА_1 відмовився; 3) направленням на огляд ОСОБА_1 з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння до Васильківської ЦРЛ; 4) рапортом поліцейського ВП № 3 Фастівського РУП ГУНП в Київській області від 22.07.2023, з якого вбачається, що причиною зупинки транспортного засобу ЗАЗ, д.н.з. НОМЕР_1 було порушення водієм ОСОБА_1 п. 2.3 ПДР України, а саме: він не був пристебнутий ременем пасивної безпеки; 5) копією акта огляду та тимчасового затримання транспортного засобу ЗАЗ, д.н.з. НОМЕР_1 від 22.07.2023; 6) відеозаписом з нагрудної камери поліцейського, який міститься на диску як додаток до протоколу, з якого вбачається рух автомобіля ЗАЗ, д.н.з. НОМЕР_1 , його зупинка, пропозиція працівників поліції пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або в медичному закладі, та відмова ОСОБА_1 від такого огляду. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи, а також підтверджуються належними та допустимими доказами, що містяться у матеріалах справи. Відповідно до статті 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Частиною 1 статті 130 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність як за керування транспортними засобами особами, які перебувають у стані алкогольного сп`яніння, так і за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння. Пунктом 2.5. ПДР України передбачено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом та відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки та у Васильківській ЦРЛ не заперечується апелянтом, а тому апеляційний суд вважає вказані обставини такими, що визнаються ОСОБА_1 та є об`єктивно встановленими, оскільки вони також підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, зокрема відеозаписом. Заперечуючи щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, апелянтом вказується на ряд процесуальних порушень, допущених зі сторони поліцейських, що, на думку апелянта, призводить до недопустимості доказів, які містяться в матеріалах справи. Проте погодитися із такими доводами апеляційний суд не може та відхиляє їх як безпідставні та необґрунтовані з огляду на таке. Зокрема доводи апеляційної скарги щодо: невідповідності ознак сп`яніння, зазначених у протоколі, тим, що зафіксовані на відео; невручення письмового направлення для проходження медичного огляду на стан сп`яніння в закладі охорони здоров`я; неналежності рапорту як доказу у справі про адміністративне правопорушення; безпідставності зупинки транспортного засобу не можуть бути підставою для закриття провадження у справі за п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, оскільки вони не спростовують наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Зазначені доводи можуть бути лише підставою для оскарження дій чи бездіяльності поліцейських, що могли мати місце в процесі притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та складення відповідних процесуальних документів. Щодо визнання відеозапису недопустимим доказом у справі. Апелянтом вказується, що долучений до матеріалів справи відеозапис здійснений на невідомий пристрій, є неповним, не безперервним, не містить всіх необхідних реквізитів: номера бодікамери, дати та часу відеозйомки, номера жетону поліцейського. Апеляційний суд визнає такі доводи необґрунтованими та безпідставними, оскільки відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Положеннями статті 251 КУпАП не передбачається необхідності такої строгої ідентифікації показників технічного приладу, що має функцію відеозапису, а тому долучений до матеріалів справи відеозапис є належним та допустимим доказом у справі про адміністративне правопорушення, оскільки стосується події, яка є предметом судового розгляду, та містить на собі інформацію про фактичні обставини справи в контексті вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП. Порушення працівником поліції вимог Інструкції № 1395 від 07.11.2015 може бути підставою для його дисциплінарної відповідальності, проте не спростовує наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП. Апеляційний суд також звертає увагу, що апелянтом в апеляційній скарзі використовується інформація, отримана саме з цього відеозапису, а тому така суперечлива та непослідовна поведінка апелянта, за якої він одночасно ставить під сумнів правильність дій поліцейських і відображених в протоколі обставин справи, а також стверджує про недопустимість такого доказу у справі та просить не брати його до уваги, розцінюється апеляційним судом як намагання штучно створити підстави для закриття провадження у справі. За таких обставин, змістовне визнання апелянтом факту відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку, що також підтверджується головним чином відеозаписом, утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому твердження апелянта не спростовують та не заперечують такої кваліфікації дій ОСОБА_1 . Інші доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, розумних сумнівів щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП не викликають, порушень щодо порядку отримання доказів, що містяться в матеріалах справи не наводять, що в сукупності свідчить про формальність доводів апеляційної скарги, спрямованих на уникнення адміністративної відповідальності при змістовній згоді із результатами провадження у справі. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Відповідно до вимог статей 245, 280 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, а орган чи посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення, з урахуванням положень, викладених у статтях 251, 252 КУпАП, зобов`язаний з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи і, керуючись законом та правосвідомістю, оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням в їх сукупності. Суд, у відповідності з приписами ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Вказані вимоги закону при розгляді матеріалів за протоколом про адміністративне правопорушення судом першої інстанції були дотримані, а висновок суду про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП є правильним, оскільки він відповідає обставинам справи та наявним у матеріалах справи доказам. Згідно з положеннями статті 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін; 2) скасувати постанову та закрити провадження у справі; 3) скасувати постанову та прийняти нову постанову; 4) змінити постанову. За таких обставин апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2024 року залишається без змін. На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, Київський апеляційний суд,- ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя О. В. Желепа