Постанова КЦС ВС № 161/9690/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2024 року м. Київ справа № 161/9690/22 провадження № 61-16953св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , Городищенська сільська рада Луцького району Волинської області, Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, Луцька районна рада Волинської області, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тимофєєвої Ірини Валеріївни на постанову Волинського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. В., Осіпука В. В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовної заяви У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області (далі - Городищенська сільська рада), Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Волинській області), Луцької районної ради Волинської області (далі - Луцька районна рада) про визнання права постійного користування земельною ділянкою. Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що рішенням Несвічівської сільської ради народних депутатів Луцького району Волинської області від 23 травня 1993 року № 44, на підставі розробленого та погодженого проекту відведення у постійне користування земельної ділянки, йому надано в постійне користування земельну ділянку площею 10 га у межах згідно з планом. На підставі цього 08 жовтня 1993 року йому видано державний акт на право постійного користування землею, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею. Вказував, що ця земельна ділянка перебувала у його користуванні та використовувалася для забезпечення виробничої діяльності Селянського фермерського господарства «Підберезчина» (далі СФГ «Підберезчина»). На цій земельній ділянці позивач посадив яблуневий сад. Зазначав, що рішенням Городищенської сільської ради від 22 грудня 2021 року № 13/193 йому відмовлено у задоволенні заяви, поданої у листопаді 2021 року, про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування (площею 10,00 га) для ведення фермерського господарства. У відмові зазначено, що спірна земельна ділянка відповідно до Публічної кадастрової карти, є сформованою площею 15,00 га, кадастровий номер 0722884000:03:000:0005, цільове призначення 01.02 - для ведення фермерського господарства. Ця земельна ділянка зареєстрована за ОСОБА_2 . Посилаючись на порушення своїх прав, ОСОБА_1 просив суд: - витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку площею 10,0 га в межах згідно з планом, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за ВЛ № 23; - визнати за ним право постійного користування земельною ділянкою площею 10,0 га в межах згідно з планом, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за ВЛ №23; - визнати недійсним та скасувати рішення Луцької районної ради від 15 жовтня 2001 року № 17/5; - визнати недійсним та скасувати державний акт на право постійного користування землею від 28 жовтня 2001 року, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 70; - визнати недійсним наказ ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 13 листопада 2020 року № 3-7639/15-20-СГ «Про надання дозволу (згоди) на розроблення документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)»; - відновити становище, що існувало до порушення його права на земельну ділянку площею 10,0 га в межах згідно з планом, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за ВЛ № 23, шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки за кадастровим номером 0722884000:03:000:0005 (форма власності - державна), що зареєстрована за ОСОБА_2 , вид речового права - інформація відсутня. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 червня 2023 року, ухваленим у складі судді Ковтуненка В. В., позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області, ГУ Держгеокадастру у Волинській області, Луцької районної ради про визнання права постійного користування земельною ділянкою задоволено частково. Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку площею 10,0 га в межах згідно з планом, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за ВЛ №

23. Визнано за ОСОБА_1 право постійного користування на земельну ділянку площею 10,0 га в межах згідно з планом, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за ВЛ №

23. Рішення Луцької районної ради від 15 жовтня 2001 року № 17/5 «Про вилучення та надання земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства» в частині надання земельної ділянки для ведення селянського (фермерського господарства) площею 15 га ріллі із земель запасу Несвічівської сільської ради ОСОБА_2 з моменту його винесення визнано протиправним та скасовано. Визнано недійсним та скасовано державний акт на право постійного користування землею від 28 жовтня 2001 року, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №

70. Визнано недійсним наказ ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 13 листопада 2020 року № 3-7639/15-20-СГ «Про надання дозволу (згоди) на розроблення документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)». Відновлено становище, що існувало до порушення права ОСОБА_1 на земельну ділянку 10,0 га в межах згідно з планом, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за ВЛ № 23, шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки за кадастровим номером 0722884000:03:000:0005 (форма власності державна), зареєстрована за ОСОБА_2 , вид речового права - інформація відсутня. Стягнуто з ГУ Держгеокадастру у Волинській області та з Луцької районної ради на користь ОСОБА_1 понесені і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у сумі по 3 091,00 грн та витрати на правову допомогу у сумі по 5 000,00 грн з кожного. У задоволенні позову до Городищенської сільської ради відмовлено. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції встановив, що оскаржуваним рішенням Луцької районної ради від 15 жовтня 2001 року ОСОБА_2 надано земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, площею 15 га ріллі із земель запасу Несвічівської сільської ради, в межах якої знаходилась земельна ділянка площею 10,0 га, відведена у постійне користування ОСОБА_1 , у межах, відповідно до державного акта на право постійного користування землею серія ВЛ № 23, виданого 08 жовтня 1993 року. Урахувавши, що були відсутні підстави припинення права користування земельною ділянкою площею 10,0 га, яка станом на 15 жовтня 2001 року перебувала в постійному користуванні позивача і статусу земель запасу не мала, суд дійшов висновку про те, що вказана земельна ділянка вибула з володіння ОСОБА_1 без його відома, всупереч його волі. При цьому суд указав, що всі позовні вимоги є взаємопов`язаними, порушення права землекористування позивача є беззаперечним та підлягає відновленню відповідно до положень частини другої статті 93 ЗК України. Позов, пред`явлений до Городищенської сільської ради, задоволенню не підлягає, оскільки встановлено, що безпосередньо Городищенською сільською радою не допущено порушень прав позивача, а ухвалене у справі рішення не впливає на обов`язки цього відповідача. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Волинського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 червня 2023 року у цій справі скасовано і ухвалено нове судове рішення. У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Городищенської сільської ради, ГУ Держгеокадастру у Волинській області, Луцької районної ради про визнання права постійного користування земельною ділянкою відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати за сплату судового збору в розмірі 9 273,00 грн. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції вказав, що з моменту створення СФГ «Підберезчина» відбулася фактична заміна постійного землекористувача, права та обов`язки ОСОБА_1 щодо використання земельної ділянки перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації, а тому права позивача як фізичної особи у цій справі не порушені. Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що відбувся перехід права користування земельною ділянкою площею 15 га, наданою ОСОБА_2 , до СФГ «Феодосія», отже, відповідач у цьому спорі є неналежною особою, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 04 жовтня 2023 року у справі № 741/1181/21 (провадження № 61-9414св23). Короткий зміст вимог касаційної скарги У листопаді 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Тимофєєва І. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Волинського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2023 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків. Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції, іншим учасникам направлено її копії. У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 685/555/20 (провадження № 61-772св22). Заявник указує, що у листопаді 2021 року він як фізична особа звернувся до Городищенської сільської ради із заявою про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування з метою присвоєння кадастрового номера та подальшої її реєстрації в Державному земельному кадастрі, оскільки саме такий порядок оформлення земельної ділянки, що раніше була надана в постійне користування, визначений чинним законодавством України, а саме: відповідно до пункту 2 розділу 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності). Відповідно до пункту 10 статті 28-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними. Для проведення державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою необхідна технічна документація, дозвіл на розроблення якої в силу вимог статті 55 Закону України «Про землеустрій» надається рішенням органу місцевого самоврядування. Згідно з частиною третьою статті 79-1 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Частиною десятою статті 55 Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає, зокрема, рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою (у випадках, передбачених законом). Тобто для реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки, що перебувала у його постійному користуванні, йому була необхідна технічнадокументація із землеустрою, дозвіл на розроблення якої надається рішенням органу місцевого самоврядування. У зв`язку з тим, що спір виник щодо права на земельну ділянку, яку було передано у постійне користування фізичній особі, і саме фізичній особі відмовлено в наданні дозволу на виготовлення технічної документації, заявник уважає цей спір приватноправовим, що за суб`єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов`язки цієї фізичної особи. Заявник уважає, що ОСОБА_2 є належним відповідачем у справі, оскільки ОСОБА_1 відмовлено у виготовленні технічної документації з тієї причини, що земельна ділянка зареєстрована за відповідачем як фізичною особою, а СФГ «Феодосія» засноване ще у 2002 році. Право постійного користування є безстроковим. Припинення цього права без належних на це підстав є втручанням у право позивача на мирне володіння своїм майном, тому передача Луцькою районною радою у жовтні 2021 року земельної ділянки ОСОБА_2 порушує право користування цією земельною ділянкою позивача, надане йому у 1993 році. Відповідач не надав доказів створення фермерського господарства за рахунок спірної земельної ділянки. Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу У грудні 2023 року ГУ Держгеокадастру у Волинській області подало до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної - без змін, як таку, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права. У січні 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної - без змін, як таку, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права. Звертає увагу, що пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними. Право користування земельною ділянкою зберігається за фермерським господарством до моменту припинення його діяльності. Підстави припинення діяльності фермерського господарства були встановлені в статті 29 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», чинного до 29 липня 2003 року, та статті 35 Закону України «Про фермерське господарство». Фактичні обставини справи, встановлені судами Рішенням Несвічівської сільської ради Луцького району Волинської області від 23 травня 1993 року № 44 ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку площею 10 га в межах згідно з планом. Підставою винесення вказаного рішення був розроблений та погоджений проект відведення у постійне користування земельної ділянки. На ім`я ОСОБА_1 видано державний акт на право постійного користування землею, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею серія ВЛ № 23 від 08 жовтня 1993 року. Із рішення Господарського суду Волинської області від 19 грудня 2005 року у справі № 03/46-70 встановлено, що СФГ «Підберезчина» зареєстроване рішенням районної державної адміністрації від 26 квітня 1996 року № 43 за адресою с. Несвіч Луцького району Волинської області, керівником якого є ОСОБА_1 . Цим судовим рішенням вирішено питання щодо припинення юридичної особи - СФГ «Підберезчина» та зобов`язано реєстратора внести про це відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Зі змісту витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо СФГ «Підберезчина», сформованого 10 жовтня 2022 року, встановлено хронологію вчинення реєстраційних дій: - внесення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов`язано з її банкрутством, 10 липня 2014 року, реєстратор Горбач Н. П., Луцька районна державна адміністрація Волинської області; - включення відомостей про юридичну особу з відміткою про юридичну особу про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію вважається недійсним, 31 січня 2014 року, реєстратор Горбач Н. П., Луцька районна державна адміністрація Волинської області. Рішенням Городищенської сільської ради від 22 грудня 2021 року № 13/193 відмовлено ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування (площею 10,00 га) для ведення фермерського господарства. Встановлено, що вказана земельна ділянка відповідно до Публічної кадастрової карти є сформованою площею 15,00 га, за кадастровим номером 0722884000:03:000:0005, цільове призначення 01.02 - для ведення фермерського господарства. Відповідно до рішення Луцької районної ради Волинської області від 15 жовтня 2001 року № 17/5 «Про вилучення та надання земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства», зокрема, ОСОБА_2 надано земельну ділянку для ведення селянського (фермерського господарства) площею 15 га ріллі із земель запасу Несвічівської сільської ради. На ім`я ОСОБА_2 видано державний акт на право постійного користування землею, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею - серія ВЛ № 70 від 28 жовтня 2001 року. Зі Статуту СФГ «Феодосія», свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності юридичної особи від 24 грудня 2002 року встановлено, що СФГ «Феодосія» належить на праві постійного користування земельна ділянка з кадастровим номером 0722884000:03:000:0005, що належить ОСОБА_2 . Наказом ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 13 листопада 2020 року № 3-7639/15-20-СГ «Про надання дозволу (згоди) на розроблення документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» надано ОСОБА_2 згоду на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), із земель державної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 15,0 га, яка перебуває у користуванні згідно з державним актом на право постійного користування, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 28 жовтня 2001 року за № 70, для ведення селянського (фермерського) господарства, розташованої за межами населених пунктів Несвічівської сільської ради Городищенської об`єднаної територіальної громади Луцького району. Земельна ділянка площею 10 га, що відведена у постійне користування ОСОБА_1 , у межах відповідно до державного акта на право постійного користування землею серія ВЛ № 23 від 08 жовтня 1993 року, внаслідок накладення земельних ділянок повністю знаходиться в межах земельної ділянки для ведення селянського (фермерського господарства), площею 15 га, відведеної ОСОБА_2 у межах відповідно до державного акта на право постійного користування землею серія ВЛ № 70 від 28 жовтня 2001 року. Станом на 15 жовтня 2001 року земельна ділянка площею 15 га ріллі, яка була виділена для ведення селянського (фермерського господарства) ОСОБА_2 , не мала статусу земель запасу, оскільки складалася, зокрема, із земельної ділянки площею 10 га, відведеної у постійне користування ОСОБА_1 у межах відповідно до державного акта на право постійного користування землею серія ВЛ № 23 від 08 жовтня 1993 року.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Тимофєєва І. В. не підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За змістом цієї норми, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до частин другої та третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів. Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції вказав, що з моменту створення СФГ «Підберезчина» відбулася фактична заміна постійного землекористувача, в зв`язку з чим права та обов`язки ОСОБА_1 щодо використання земельної ділянки перейшли до СФГ «Підберезчина» з дня його державної реєстрації, а тому права позивача як фізичної особи у цій справі не порушені. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, однак уважає за потрібне зазначити таке. Згідно із частиною першою статті 51 ЗК України (у редакції, чинній на час створення СФГ «Підберезчина») громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства. Відповідно до положень статті 7 ЗК України (у редакції, чинній на час створення СФГ «Підберезчина») користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства. Згідно із частиною першою статті 23 ЗК України (у редакції, чинній на час створення СФГ «Підберезчина») право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. З наведеного нормативного регулювання вбачається, що спірна земельна ділянка надана ОСОБА_1 на праві постійного землекористування для ведення СФГ і надавалася не як громадянину України - фізичній особі, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства. Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції Закону від 23 липня 1993 року № 3312-XII, який був чинний на час створення СФГ «Підберезчина»; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство»), після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи. Законодавством, чинним на момент створення СФГ «Підберезчина», передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина як фізичної особи використовувати земельну ділянку, надану йому у користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ. Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19). Отже, передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства. Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство як юридична особа, а не його засновник як фізична особа. Крім того, з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18 (провадження № 12-205гс19)). Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність порушень суб`єктивних цивільних прав позивача. Також правильними є висновки суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, заявлених до відповідача ОСОБА_2 , оскільки після реєстрації СФГ «Феодосія» та набуття статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство СФГ «Феодосія», а не відповідач ОСОБА_2 як фізична особа. Посилання заявника як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 685/555/20 (провадження № 61-772св22), не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справі, на яку посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини. Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, зводяться до незгоди з ними та тлумачення норм законів на власний розсуд. Суд апеляційної інстанції виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі, правильно застосував норми матеріального права з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду . Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, колегія суддів виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості. Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанцій - без змін. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: У задоволенні касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Тимофєєвої Ірини Валеріївни відмовити. Постанову Волинського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець