Постанова 4857 № 161/2430/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 161/2430/24 пров. № А/857/9478/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Затолочного В.С., суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я., з участю секретаря судового засідання Єршової Ю.С., позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Маїло І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 квітня 2024 року у справі № 161/2430/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради про визнання протиправними дій, (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Пушкарчук В.П. у відкритому судовому засіданні 02 квітня 2024 року о 15:25 у м. Луцьк Волинської області, дата складення повного судового рішення не зазначена), - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернулася з адміністративним позовом до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради (далі також Департамент, відповідач), в якому просила суд: - скасувати постанову Департаменту від 30 січня 2024 року серії MVA № 2402702, якою ОСОБА_1 , визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі також КУпАП) та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 680 грн. - закрити провадження у справі відносно ОСОБА_1 за ознаками адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 122 КУпАП. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 квітня 2024 року позов задоволено. Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, оскільки вважає що судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення неправильно застосовано ряд норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити. В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що саме розташування транспортного засобу позивачем в місці виїзду з прилеглої території є випадком, що відноситься до таких, що суттєво перешкоджає дорожньому руху, а тому дії відповідача щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 122 КУпАП є правильними, що не було враховано судом першої інстанції. Позивач скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги. В судовому засіданні представник апелянта наполягала на задоволенні апеляційної скарги, позивача заперечувала проти задоволення апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 30.01.2024 Департаментом було винесено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, за фіксоване в режимі фотозйомки (відеозйомки) серії MVA № 2402702, якою позивача визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 680 грн. Зі змісту вищевказаної постанови про притягнення до адміністративної відповідальності слідує, що 29.01.2024 року о 14:51, в м. Луцьк по вул. Б. Хмельницького, 37, особа, яка керувала транспортним засобом Hyundai Tucson, д.н.з. НОМЕР_1 , порушила правила зупинки, а саме: здійснила зупинку транспортного засобу в місці виїзду з прилеглої території та створила перешкоду дорожнього руху, чим порушила вимоги пункту 15.9 «и» Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, в редакції, чинній на час винесення оскаржуваної постанови (далі також ПДР, Правила). Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач звернулась із цим позовом до суду. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що в посадової особи Департаменту не було будь-яких правових підстав для притягнення 30.01.2024 позивача до адміністративної відповідальності саме за частиною третьою статті 122 КУпАП. Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів встановила наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Стаття 14 Закону України від 30.06.1993 № 3353-XII «Про дорожній рух» (далі також Закон № 3353-XII) зобов`язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Пунктом 1.3 ПДР встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Згідно з пунктом 1.10 ПДР зупинка - припинення руху транспортного засобу на час до 5 хвилин або більше, якщо це необхідно для посадки (висадки) пасажирів чи завантаження (розвантаження) вантажу, виконання вимог цих Правил (надання переваги в русі, виконання вимог регулювальника, сигналів світлофора тощо). Відповідно до пунктів 15.1-15.3 ПДР зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватись у спеціально відведених місцях чи на узбіччі. За відсутності спеціально відведених місць чи узбіччя або коли зупинка чи стоянка там неможливі, вони дозволяються біля правого краю проїзної частини (якомога правіше, щоб не перешкоджати іншим учасникам дорожнього руху). У населених пунктах зупинка і стоянка транспортних засобів дозволяються на лівому боці дороги, що має по одній смузі для руху в кожному напрямку (без трамвайних колій посередині) і не розділена розміткою 1.1, а також на лівому боці дороги з одностороннім рухом. Згідно з пунктом 15.9 «и» ПДР зупинка забороняється ближче 10 м від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду. Пунктом 1.9 ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до частини третьої статті 122 КУпАП порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При цьому, статтею 265-4 КУпАП наведений перелік розміщення транспортного засобу, які є такими, що суттєво перешкоджають дорожньому руху або створюють загрозу безпеці руху, серед яких є розміщення транспортного засобу ближче 10 метрів від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду. Відповідно до статті 7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП, відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Частиною першою статті 268 КУпАП законодавцем визначено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. У наведених положеннях визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному (необґрунтованому) притягненню такої особи до відповідальності. Статтею 251 КУпАП визначено перелік фактичних даних в справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Виходячи із змісту пункту 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Колегія суддів зазначає, що для притягнення до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 122 КУпАП необхідно встановити у діях особи склад адміністративного правопорушення, зокрема його об`єктивну сторону, в тому числі створення перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, що є обов`язковою умовою для притягнення до відповідальності за порушення правил зупинки, стоянки в цьому випадку. Відповідно до статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), крім даних, визначених частинами другою і третьою цієї статті, повинна містити відомості про адресу веб-сайту в мережі Інтернет, на якому особа може ознайомитися із зображенням чи відеозаписом транспортного засобу в момент вчинення адміністративного правопорушення, ідентифікатор для доступу до зазначеної інформації та порядок звільнення від адміністративної відповідальності. У частині притягнення позивача до відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 122 КУпАП, спірна постанова від 30 січня 2024 року серії MVA № 2402702 про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), відповідає вимогам статті 283 КУпАП. Водночас, спірна постанова містить обґрунтування того, що зупинка керованого позивачем транспортного засобу створювала перешкоди дорожньому руху. Перешкода для руху - нерухомий об`єкт у межах смуги руху транспортного засобу або об`єкт, що рухається попутно в межах цієї смуги (за винятком транспортного засобу, що рухається назустріч загальному потоку транспортних засобів) і змушує водія маневрувати або зменшувати швидкість аж до зупинки транспортного засобу (пункт 1.10 ПДР). Прилегла територія - це територія, що прилягає до краю проїзної частини та не призначена для наскрізного проїзду, а лише для в`їзду до дворів, на стоянки, автозаправні станції, будівельні майданчики тощо або виїзду з них (пункт 1.10 ПДР). Із наданих фотографій беззаперечно убачається, що транспортний засіб розташований безпосередньо в місці виїзду з прилеглої території і таке розміщення транспортного засобу є такими, що суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху відповідно до вимог підпункту «з» пункту 2 частини третьої статті 265-4 КУпАП. Апеляційний суд також вважає за необхідне звернути додаткову увагу на доводи позивача про те, що виїзд з прилеглої території Управління поліції охорони у Волинській області, на місці якого розташований транспортний засіб позивача, не використовується. Дана обставина в контексті правового регулювання заборони паркування в місцях виїзду з прилеглої території не має жодного значення для кваліфікації дій позивача. До того ж, слід особливо зауважити, що територія, на виїзді з якої був розміщений автомобіль позивача, відноситься до режимних об`єктів, необхідність безперешкодного доступу до яких і відповідно безперешкодного використання зазначеного виїзду в період існуючого в Україні воєнного стану може виникнути в будь-який момент. Також, апелянт слушно зазначає, що таке розміщення транспортного засобу ускладнювало видимість водіям, які здійснювали виїзд/заїзд на територію сусіднього будинку по АДРЕСА_1 , що становило потенційну та реальну перешкоду дорожньому руху. Об`єктивною стороною складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 122 КУпАП, є створення реальної перешкоди дорожньому руху (в тому числі руху пішоходів) і така перешкода, не обов`язково повинна спричинити певні фактичні наслідки для конкретних осіб, а достатньо факту наявності потенційної, але реальної перешкоди, що підтверджено у спірному випадку. У розрізі викладеного, висновки суду першої інстанції про те, що створення перешкоди дорожньому руху повинно бути зафіксованим саме момент події, яка змусила інших учасників дорожнього руху маневрувати або зменшувати швидкість аж до зупинки транспортного засобу, яка покладена в основу оскаржуваної постанови є необґрунтованими. Належними доказами правопорушення, визначеного частиною третьою статті 122 КУпАП, є документально підтверджений факт порушення правил зупинки, зафіксований на місці правопорушення в момент його вчинення. Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що приймаючи оскаржувану постанову відповідачем належними та допустимими доказами підтверджено порушення частини 3 статті 122 КУпАП, така винесена відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для винесення такої, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог. Таким чином, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду рішення суду. Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Однак, оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає. Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно частин першої та другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. У розрізі викладеного, оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд приходить до переконання, що такі є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до задоволення позовних вимог, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог. Виходячи зі змісту положень частини першої статті 139 КАС України, судові витрати відповідача (суб`єкта владних повноважень) розподілу не підлягають. Керуючись статтями 229, 241, 242, 268, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 370 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради задовольнити. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 квітня 2024 року у справі № 161/2430/24 скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради про визнання протиправними дій - відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 30.05.24