Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 742/645/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 742/645/24 Головуючий у 1-й інстанції: Фетісова Н.В. Суддя-доповідач: Черпак Ю.К. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Черпака Ю.К., суддів Маринчак Н.Є., Штульман І.В., за участю секретаря судового засідання Сулім А.В., представника відповідача Суботи О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26 березня 2024 року, ухвалене в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, В С Т А Н О В И В: У січня 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач/апелянт) звернулась до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, в якому просила: - скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України серії АА № НОМЕР_3 від 11 січня 2024 року, винесену старшим державним інспектором відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Державної служби України з безпеки на транспорті Теслюк Євгенією Володимирівною, та закрити справу про адміністративне правопорушення. В обґрунтування заявлених вимог послалася на протиправність постанови, яка прийнята без повного з`ясування обставин, не підтверджена доказами та за відсутності підстав застосування адміністративно-господарського штрафу за порушення законодавства про автомобільний транспорт, оскільки позивач даними транспортними засобами під час перевезення вантажу не керувала; навантаження їх вантажем кукурудзи та прийняття вантажу до перевезення не здійснювала, а загальна маса транспортних засобів із вантажем становила 40 140 кг, тобто було відсутнє перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху. Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26 березня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Зазначила, що спірна постанова була прийнята відповідачем з порушенням приписів чинного законодавства, оскільки позивач не здійснював автомобільні перевезення. У відзиві на апеляційну скаргу Державна служба України з безпеки на транспорті підтримала висновки суду першої інстанції. Не погоджуючись з мотивами апеляційної скарги, зазначила, що у разі передачі права користування транспортним засобом фізичній або юридичній особі на підставі договору оренди транспортного засобу позивач або орендар повинні були звернутися до центру надання послуг, пов`язаних з використанням автотранспортних засобів за оформленням і видачею тимчасового реєстраційного документа на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження транспортним засобом. Вважає, що в даній справі саме позивач є відповідальною особою при здійсненні перевезення. У відповіді на відзив ОСОБА_1 навела такі ж доводи, що й в апеляційній скарзі. Позивач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився. Згідно з частиною третьою статті 268 і частиною другою статті 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи, що особиста участь позивача в судовому засіданні не обов`язкова і від нього надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності цієї сторони. Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справ та їх правову оцінку, колегія суддів зазначає наступне. Судом першої інстанції встановлено, що 11 січня 2024 року старшим державним інспектором відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Теслюк Є.В., складено постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичною особи) на території України, відповідно до якої 27 грудня 2023 року о 15 год. 52 хв. за адресою М-03, 81+000, Київська область, автоматичним пунктом фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті зафіксовано транспортний засіб MAN TGX 18.440, д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 , допустила рух транспортного засобу із перевищенням нормативних параметрів, зазначених пунктом 22.5 ПДР України, а саме: навантаження на строєні осі транспортного засобу на 10,6% (2,226 тон) при дозволеному максимальному навантаженні на строєні осі 21 тона та відстані між осями 1,3 м або менше, чим вчинила порушення, відповідальність за яке передбачено частиною другою статті 132-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Фактичні зафіксовані параметри транспортного засобу: кількість вісей - 5шт.; спарені колеса - 2 вісь; відстань між вісями 1-2: 3 600 мм, 2-3: 5 610 мм, 3-4: 1 300 мм; 4- 5: 1 300 мм; навантаження на вісь 1 - 6 950 кг, 2 - 10 000 кг, 3 - 9 050 кг, 4 - 9 150 кг; 5 - 9450 кг; загальна маса - 44 600 кг. Постановлено накласти штраф у сумі 17 000, 00 гривень. Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач звернувся до суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того , що спірна постанова про накладення адміністративного стягнення, прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законодавством України, обґрунтовано та своєчасно. Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує таке. Статтею 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня2001 року № 2344-III (далі - Закон № 2344-III) встановлено, що реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на наземному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103 (далі - постанова № 103), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті. Відповідно до пункту 7 вказаного положення Укртрансбезпека для виконання покладених на неї завдань має право, зокрема: використовувати у своїй діяльності транспортні засоби, зокрема спеціалізовані, та засоби вимірювальної техніки; у разі виявлення порушень законодавства щодо габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) копіювати, сканувати документи, які пред`являють водії транспортних засобів під час проведення такої перевірки, та використовувати їх як доказ під час розгляду справ про порушення законодавства; використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, зокрема в автоматичному режимі. Таким чином, Укртрансбезпека з метою забезпечення виконання покладених на неї законодавством завдань, зокрема в частині здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів, має право, зокрема, використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, зокрема в автоматичному режимі. Статтею 33 Закону України «Про автомобільні дороги» від 08 вересня 2005 року № 2862-IV визначено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідно до підпунктів «б» і «в» пункту 22.5 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, рух комбінованих транспортних засобів та їх составів допускається у разі, коли їх параметри не перевищують: б) фактичної маси: двовісний автомобіль (тягач) з трьохвісним напівпричепом - 40 тон; в) навантаження на вісь: на строєні осі, якщо відстань між осями 1,3м або менше - 21 тона. Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Частиною другою статті 132-1 КУпАП передбачено, що перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами тягне за собою накладення штрафу в розмірі, зокрема, однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10 %, але не більше 20 %. Доказами в справі про адміністративне правопорушення відповідно до статті 251 КУпАП, зокрема, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису. Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання фіксації порушень законодавства про автомобільний транспорт» від 27 грудня 2019 року № 1174 було затверджено Порядок фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі (далі - Порядок № 1174). Доказом у справі є показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-кінозйомки, відеозапису, працюючими в автоматичному режимі, внесені до автоматично сформованої постанови (пункт 4 Порядку № 1174). Таким чином, навантаження на строєні осі транспортного засобу, зафіксоване в момент вчинення адміністративного порушення, згідно з інформаційною карткою габаритно-вагового контролю складає по постанові АА № НОМЕР_3 - 23 226 кг, що з урахуванням максимально допустимої похибки вимірювальної техніки 16 % перевищує нормативний показник на 2, 226 тон та відображено в постанові про притягнення до адміністративної відповідальності. Зі змісту постанови вбачається, що формула розрахунку % перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами така: ((Хфакт - Хнорм - похибка пристрою) / Хнорм) х 100 %, де Хфакт. - фактично зафіксований параметр габариту або ваги відповідно в натуральних одиницях (тонна або міліметр); Хнорм. - нормативно дозволений параметр габариту або ваги відповідно в натуральних одиницях (тонна або міліметр) зазначений відповідно до пункту 22.5 ПДР; Похибка пристрою - регламентовано допустима похибка вимірювального пристрою параметрів габариту або ваги у відсотках відповідно до ДСТУ OIML R 134-1:2010, помножена на Х факт. (при розрахунку використовується у натуральних одиницях (тонна або міліметр). Регламентовано допустима похибка вимірювального пристрою параметрів габариту або ваги відповідно до ДСТУ OIML R 134-1:2010 становить, зокрема, для параметру навантаження на строєні осі ТЗ - 16 % від фактичного навантаження на осі. Отже, розрахунок відсоткового перевищення навантаження на строєні осі транспортного засобу виглядає так: ((27 650 - 21 000) - 16 % х 27 650) / 21 000) х 100 = 10, 6 %, що відповідає даним, зазначеним в оскаржуваній постанові. Посилання апелянта на масу, визначену у товарно-транспортній накладній, суд вважає безпідставними, оскільки факт невідповідності маси транспортного засобу нормативним параметрам, що визначені пунктом 22.5 ПДР, не може спростовуватися товарно-транспортними накладними, накладними, договорами перевезення та іншими документами господарської діяльності перевізника. Сам факт наявності товарно-транспортної накладної (накладної) не виключає перевезення одночасно і інших товарно-матеріальних цінностей, не вказаних в первинних документах, що впливає на загальну вагу транспортного засобу і навантаження на осі, та не спростовує факту перевищення вагових параметрів, адже фіксація правопорушень в автоматичному режимі здійснюється на автоматичних пунктах в автоматичному режимі із урахуванням похибки та виду автомобіля. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про доведення факту перевищення позивачем нормативних параметрів транспортних засобів, визначених пунктом 22.5 ПДР України, належними, допустимими та достовірними доказами, підтвердженими розрахунками, що вказують на правильність порядку проведення габаритно-вагового контролю. Щодо тверджень апелянта про те, що він не є належним суб`єктом відповідальності за правопорушення згідно з частиною другою статті 132-1 КУпАП, слід зазначити наступне. Відповідно до приписів частини першої статті 14-3 КУпАП адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті передбачене, зокрема, частиною другою статті 132-1 цього Кодексу, несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань на момент запиту відсутні відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи. Постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2022 року № 1145, затверджено Порядок внесення відомостей про належного користувача транспортного засобу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів (далі - Порядок № 1145), яким визначено, що належний користувач - фізична особа, яка на законних підставах користується транспортним засобом, що їй не належить, а також керівник юридичної особи - лізинго одержувача (особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи - лізинго одержувача або працівник, визначений керівником юридичної особи, яка є власником транспортного засобу або отримала в установлений законодавством спосіб право користуватися ним, які в разі внесення щодо них відомостей до Реєстру, відповідно до статті 14-2 КУпАП несуть відповідальність за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису). Відповідно до пункту 3 Порядку № 1145 підставою для внесення до Реєстру відомостей про належного користувача є електронна заява або заява, сформована та подана заявниками, якою визначено належного користувача безпосередньо власником транспортного засобу у зв`язку з передачею фізичній або юридичній особі транспортного засобу в користування. Згідно з пунктом 15 Порядку № 1145 у разі коли власником транспортного засобу є фізична особа, внесення до Реєстру відомостей про належного користувача або їх виключення через електронний кабінет водія або через Портал Дія здійснюється нею особисто. Отже у разі, якщо належний користувач не звертається до сервісного центру МВС, який веде Реєстр, з відповідною заявою згідно з Порядком № 1145 особа, за якою зареєстрований транспортний засіб, або представник юридичної особи не позбавлений можливості внесення до Єдиного державного реєстру транспортних засобів відомостей про належного користувача через веб-додаток, розміщений на офіційному вебсайті Головного сервісного центру МВС або через Єдиний державний вебпортал електронних послуг особисто, що встановлено Порядком № 1145. Таким чином, саме з ініціативи позивача як власника транспортного засобу мають вноситись до Реєстру відомості про належного користувача транспортного засобу. Однак, в матеріалах справи відсутні докази внесення до Реєстру відомостей про іншого користувача транспортного засобу, зареєстрованого за ОСОБА_1 на праві власності. Вказане підтверджує, що позивач є належним суб`єктом відповідальності за правопорушення за частиною другою статті 132-1 КУпАП. Враховуючи наведене, надання позивачем у користування транспортного засобу без внесення до Єдиного державного реєстру транспортних засобів відомостей про належного користувача не звільняє власника транспортного засобу (позивача) від відповідальності за вказаною нормою закону. Окрім того, частиною третьою статті 14-3 КУпАП визначено, що відповідальна особа, зазначена у частині першій цієї статті, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України, звільняється від відповідальності за адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, у випадках, передбачених статтею 279-7 цього Кодексу, а саме: якщо протягом 20 календарних днів з дня вчинення відповідного правопорушення або з дня набрання постановою про накладення адміністративного стягнення законної сили: така особа надала документ, який підтверджує, що до моменту вчинення правопорушення транспортний засіб вибув з її володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, або щодо протиправного використання іншими особами номерних знаків, що належать її транспортному засобу; особа, яка користувалася транспортним засобом на момент вчинення зазначеного правопорушення, звернулася особисто до органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справи про адміністративні правопорушення, із заявою про визнання зазначеного факту адміністративного правопорушення та надання згоди на притягнення до адміністративної відповідальності, а також надала документ (квитанцію) про сплату відповідного штрафу. Однак, зазначені в диспозиції статті 279-7 КУпАП обставини не є предметом розгляду даної справи. Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на Договір оренди транспортних засобів від 27 грудня 2023 року № 27C/12/2023-0Е, оскільки інформація про його існування та копія самого договору надані позивачем лише на стадії апеляційного оскарження. В той же час, частинами другою і восьмою статті 79 КАС України встановлено, що позивач повинен подати докази разом із поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Також відповідно до частини четвертої статті 308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Про такі об`єктивні перешкоди позивачем не було заявлено суду апеляційної інстанції, тому подані ним з апеляційною скаргою докази не приймаються при апеляційному вирішенні справи. Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 23 серпня 2023 року у справі № 600/1407/22-а суд вважає необґрунтованим, оскільки в даній постанові надано оцінку діям суб`єкта владних повноважень щодо застосування адміністративно-господарської санкції, визначеної главою 27 Господарського кодексу України, які застосовуються до суб`єктів господарювання за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, що є відмінним від правовідносин у цій справі. Статтею 216 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки рішення суду першої інстанції відповідає наведеним критеріям, то за наслідками розгляду апеляційної скарги колегія суддів залишає його без змін. Керуючись статтями 272, 287, 315, 316, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26 березня 2024 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Черпак Ю.К. Судді Маринчак Н.Є. Штульман І.В.