Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 734/1527/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 734/1527/24 Суддя (судді) першої інстанції: Бараненко С.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Чаку Є.В., суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю. при секретарі судового засідання Дудин А.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 07 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Чернігівській області про скасування постанови, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Козелецького районного суду Чернігівської області з позовом до Управління патрульної поліції в Чернігівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 1862770 від 09.04.2024. Козелецький районний суд Чернігівської області рішенням від 07 травня 2024 року відмовив у задоволенні позову. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов. В апеляційній скарзі апелянт зазначив, що рішення суду винесено з порушенням норм процесуального та матеріального права. Дана справа належить до категорії термінових справ, передбачених ст. 286 КАС України та підлягає розгляду з урахуванням особливостей, передбачених параграфом 2 глави 11 КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків. З матеріалів справи вбачається, що 09.04.2024 поліцейським взводу №1 роти №2 №1 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області ДПП капралом поліції Ярощук Я.О. було складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 1862770, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн. Підставою для винесення оскаржуваної постанови стало те, що 09.04.2024 у селі Лемеші на 98 км автомобільної дороги М-01 «Київ-Чернігів-Нові Яриловичі», водій керував транспортним засобом VOLKSWAGEN н.з. НОМЕР_1 , позначеній д.з. 5.49 ПДР та рухався зі швидкістю 85 км/год, чим перевищив встановлене обмеження швидкості руху більше ніж на 20 км/год та порушив п. 12.4 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст. 122 КУпАП. Швидкість руху виміряна приладом Trucam LTI 20/20 TC 000/44. Позивач у позовній заяві зазначив, що фіксація не в автоматичному режимі законодавчо не передбачена в статтях дійсного на теперішній час КУпАП, тобто прилад TRUCAM не може триматися руками працівника поліції при фіксуванні швидкості автомобіля. Вважаючи постанову про притягнення до адміністративної відповідальності протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється КУпАП, статтею 7 якого визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесені до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності. Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Статтею 246 КУпАП передбачено, що порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України. Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями). Відповідно до пункту 1.9. Правил дорожнього руху особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. В силу положень статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (ч.ч.1-3, 5-6 ст.121, ст.ст.121-1, 121-2, ч.1-3 ст.122, ч.1 ст.123, ст.ст.124-1-126,) тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1395 від 07 листопада 2015 року та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за №1408/27853 (далі - Інструкція), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п`ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою і третьою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127,статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140 КУпАП. Згідно з пунктом 2 розділу ІІІ Інструкції, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачене статтею 121 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення. З оскаржуваної постанови вбачається, що 09.04.2024 у селі Лемеші на 98 км автомобільної дороги М-01 «Київ-Чернігів-Нові Яриловичі», водій керував транспортним засобом VOLKSWAGEN н.з. НОМЕР_1 , позначеній д.з. 5.49 ПДР та рухався зі швидкістю 85 км/год, чим перевищив встановлене обмеження швидкості руху більше ніж на 20 км/год та порушив п. 12.4 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст. 122 КУпАП. Згідно п. 12.4 ПДР України у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. Положення статті 251 КУпАП України закріплюють, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Тобто, положення Закону №580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення. В даному випадку перевищення швидкості зафіксовано лазерним вимірювачем швидкості руху Trucam LTI 20/20 TC 000/44. Колегія суддів зазначає, що лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів. Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому, враховується похибка приладу ±2 км/год. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15 м до 1200 м. Правильність реалізації у приладі TruCam зазначеного алгоритму підтверджено за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації. Застосування алгоритму шифрування AES забезпечує контроль цілісності інформації не тільки в самому приладі TruCam, але також в зашифрованих файлах, що скопійовані на будь-які інші електронні носії. Зазначені властивості алгоритму унеможливлюють підробку змісту інформації про порушення Правил дорожнього руху від моменту її фіксації приладом TruCam. Згідно технічних характеристик, прилад, за допомогою якого проводився замір швидкості «TruCam LTI» 20/20, спроможний робити фото- та відеозйомку в автоматичному режимі, тому його покази можливо розцінювати, як беззаперечний доказ по справі. Колегія суддів зазначає, що прилад TruCam LT1 20/20 000/44 не є автоматичним засобом вимірювальної техніки. Проведення повірки передбачено Порядком проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, та оформлення її результатів, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 08 лютого 2016 року №

193. Вказаний тип засобу вимірювальної техніки «Вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruCam» отримав сертифікат відповідності. Згідно свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/29409, що прилад TruCam LTI 20/20 серійний № ТС0000744 є придатним до застосування і відповідає необхідним вимогам. Дане свідоцтво чинне до 13 листопада 2024 року. Згідно із частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Доказуючи правомірність винесеної постанови, представник відповідача надав суду зокрема диск з відеозаписом та фото з приладу TruCam LTI 20/20 серійний № ТС0000744. На відеозаписі зафіксовано рух автомобіля VOLKSWAGEN н.з. НОМЕР_1 , швидкість руху (85 км/год), а також відображено місце вчинення правопорушення, а саме 98 км автомобільної дороги М-01 «Київ-Чернігів-Нові Яриловичі». Колегія суддів, виходячи із встановлених у справі обставин, не вбачає протиправності у діях відповідача під час винесення оскаржуваної постанови, натомість вбачає відсутність усвідомлення позивачем своєї відповідальності за керування ним транспортним засобом з перевищенням швидкості. Також колегія суддів вважає необгрунтованими доводи апелянта про порушення порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення та не надання можливості реалізувати свої права передбачені ст.268 КУпАП, а саме отримання правової допомоги. На відеозаписі зафіксовано, що позивач повідомив поліцейському, що той повинен забезпечити його право на захист, дане твердження позивач зазначив і у письмовому поясненні на місці розгляду справи. Колегія суддів зазначає, що, згідно чинного законодавства, до повноважень та обов`язків поліцейського патрульної поліції не входить надавати юридичний захист та забезпечувати адвокатом осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності. Законодавством не визнана обов`язкова участь адвоката чи іншого фахівця у галузі права у випадку розгляду справи про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення та реалізація цього права позивачем не пов`язана з обов`язком інспектора відкласти розгляд справи чи терміново викликати фахівця у галузі права. Поліцейський, згідно із законодавством, лише ознайомлює особу із її правами, однак, виключно така особа вирішує, чи скористається він своїми правами та в який спосіб. Вищевказане свідчить, що відповідач жодним чином не перешкоджав позивачу у користуванні своїми правами, у тому числі, не обмежував у праві отримувати правову допомогу. Натомість позивач сам мав право скористатися правовою допомогою, а не вимагати від працівника поліції забезпечити йому право на захист у обов`язковому порядку. З огляду на наведені обставини у колегії суддів не має правових та об`єктивних підстав поставити під сумнів дії поліцейських під час оформлення правопорушення, скоєного позивачем. Посилання апелянта на постанову Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 18.02.2020 року у справі № 524/9827/16-а колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, дане судове рішення прийнято Верховним Судом за інших обставин справи та правовідносин, а тому, викладені в ньому висновки не підлягають застосуванню при вирішенні спору у даній справі. Водночас, посилання апелянта на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №758/8181/23 колегія суддів не приймає до уваги, оскільки, дане судове рішення, відповідно до ст. 7 КАС України, не є джерелом права, що застосовуються судом при вирішенні справ та, виходячи з норм ч. 5 ст. 242 КАС України, їх висновки не є обов`язковими для врахування. За встановлених у справі обставин та з урахуванням того, що факт порушення позивачем ПДР підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова винесена відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені КУпАП, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо та своєчасно, зміст постанов відповідає вимогам ст. ст. 283-284 КУпАП, а адміністративне стягнення накладено в межах санкцій вказаних статтей. Суд першої інстанції врахував наведені вище обставини та прийняв правильне рішення про залишення без задоволення адміністративного позову. Щодо інших доводів апелянта суд зазначає, що вони спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення дотримано норми матеріального права, що стало підставою для правильного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін. Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 07 травня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: Є.В. Чаку Судді: Н.М. Єгорова А.Ю. Коротких