Постанова Сумський апеляційний суд № 591/625/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 травня 2024 року м.Суми Справа №591/625/22 Номер провадження 22-ц/816/676/24 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач), суддів - Криворотенка В. І. , Філонової Ю. О. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Вакулою Вадимом Миколайовичем, на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 27 листопада 2023 року у складі судді Ніколаєнко О.О., повний текст якого виготовлено 27 листопада 2023 року, та додаткове рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 грудня 2023 року у складі судді Ніколаєнко О.О., повний текст якого виготовлено 22 грудня 2023 року, ухвалені в м. Суми, в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, стягнення грошової компенсації вартості майна, В С Т А Н О В И В: У січні 2022 року ОСОБА_2 через свого представника адвоката Сапіча В.М. звернулася до суду з вищезазначеним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що рішеннями Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 червня 2020 року та Сумського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року у цивільній справі № 587/2197/19 було встановлено факт її спільного проживання з ОСОБА_1 без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по 01 лютого 2011 року. Зазначає, що у травні 2007 року вони придбали для сімейних потреб легковий автомобіль CHEVROLET-LACETTI 2007 року випуску, який було зареєстровано на відповідача. У лютому 2011 року вони припинили шлюбні відносини. Вона виїхала на постійне місце проживання до Швейцарії. Спірний автомобіль залишився у володінні та користуванні відповідача. Після розірвання фактичних шлюбних відносин домовленості про поділ вказаного автомобіля у позасудовому порядку вони не дійшли. Власником спірного автомобіля на даний час є ОСОБА_3 . Посилаючись на вказані обставини, остаточно уточнивши позовні вимоги, просить поділити майно, що було спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а саме автомобіль CHEVROLET-LACETTI 2007 року випуску, р.н. НОМЕР_1 , який на даний час має реєстраційний номер НОМЕР_2 , визнавши за ними, до моменту його продажу ОСОБА_3 , право власності на частку даного автомобіля кожному та припинивши при цьому право спільної сумісної власності на нього; залишити спірний автомобіль у власності ОСОБА_3 , стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 частку вартості зазначеного автомобіля у сумі 91 869 грн. Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 27 листопада 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості автомобіля CHEVROLET-LACETTI 2006 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , який був спільною сумісною власністю подружжя, в сумі 79 780 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено у зв?язку з необгрунтованістю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4323,42 грн. судових витрат, у тому числі 859,42 грн. судовий збір, 3464 грн. витрати на професійну правничу допомогу. Додатковим рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 22 грудня 2023 року заяву представника позивачки ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Ухвалено в даній справі додаткове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4350 грн витрат на професійну правничу допомогу. Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 через свого представника адвоката Вакулу В.М. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить повністю скасувати рішення суду від 27 листопада 2023 року та додаткове рішення від 22 грудня 2023 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити; стягнути з позивачки на користь відповідача понесені судові витрати. В доводах апеляційної скарги зазначає, що суду першої інстанції ним заявлялося про застосування строків позовної давності. Вирішуючи питання про наявність підстав для застосування строку позовної давності, місцевий суд не врахував, що перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли було подано позовну заяву про встановлення режиму сумісного проживання сторін та поділ нерухомого майна в 2019 році у справі № 587/2197/19. У справі № 587/2197/19 позивачкою про порушення її прав на спірний автомобіль заявлено не було. Після офіційного одруження у 2011 році з громадянином Швейцарії вона з позовом про поділ автомобіля протягом 3-х років не зверталася. Вказує на те, що судом першої інстанції не було враховано пояснення свідка ОСОБА_5 . Звертає увагу суду на те, що у справі № 592/12323/20 за його позовом до ОСОБА_2 про поділ двокімнатної квартири, придбаної позивачкою 22 листопада 2006 року та відчуженою нею у 2014 році, в постанові від 18 квітня 2023 року Сумський апеляційний суд вказав, що не можна вважати правильним застосування між сторонами строків позовної давності з листопада 2019 року, коли ОСОБА_2 звернулася з позовом про встановлення режиму сумісного проживання. Стосовно додаткового рішення зазначає, що у разі, якщо буде скасовано рішення Зарічного районного суду м. Суми від 27 листопада 2023 року, то підлягає скасуванню і додаткове рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 грудня 2023 року. Від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення; здійснити розподіл судових витрат та стягнути зі скаржника на її користь усі витрати понесені нею у зв`язку із розглядом даної справи. Вважає, що початок перебігу строку позовної давності для подання позову про визнання майна спільною сумісною власністю та його поділу розпочався у жовтні 2019 року, а тому звернувшись до суду 22 січня 2022 року вона строки позовної давності до вимог про визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ не пропустила. Звертає увагу суду на правовий висновок, який міститься у постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 638/3852/17. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що постановою Сумського апеляційного суду від 01 серпня 2020 року у справі № 587/2197/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна було змінено рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 червня 2020 року, зокрема в частині встановлення факту, що має юридичне значення, встановивши період проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_1 з 01 січня 2004 року до лютого 2011 року (а.с. 6-13, Т. 1). Тобто у цивільній справі № 587/2197/19 встановлено факт проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до лютого 2011 року. З 19 вересня 2011 року позивачка перебуває у шлюбі з громадянином Швейцарії ОСОБА_6 (а.с 58, Т. 1). 12 травня 2007 року ОСОБА_1 придбав автомобіль CHEVROLET LACETTI 2007 року випуску (а.с. 4, Т. 1). Автомобіль перебував у заставі з 14 травня 2007 року згідно з договором застави транспортного засобу, укладеним з ВАТ «Державний ощадний банк України» з метою забезпечення виконання зобов?язань за кредитним договором. Станом на 03 червня 2009 року заборгованість за кредитом та відсотками була погашена (а.с. 44-48, Т. 1). 10 листопада 2020 спірний автомобіль було перереєстровано на ОСОБА_3 за договором купівлі продажу транспортного засобу (а.с. 49; 90-93, Т. 1). Відповідач був зареєстрований як фізична особа підприємець з 05 грудня 2006 року по 22 лютого 2021 року. У 2007-2009 роках перебував на спрощеній системі оподаткування (а.с. 60-71, Т. 1). Відповідно до довідки суб?єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_7 від 29 листопада 2021 року середня ринкова ціна ідентичного транспортного засобу згідно даних мережі Інтернет станом на 29 листопада 2021 року склала 134 145,00 грн (а.с. 5, Т.1). Згідно висновку № 6/2022 судової автотоварознавчої експертизи, складеного 30 грудня 2022 року, дійсна ринкова вартість спірного автомобіля станом цін на час проведення експертизи за матеріалами, наявними у справі, результатів допиту учасників справи, фактично підтверджених доказів як вихідних даних експертизи, без урахування ПДВ становить 183 738,00 грн (а.с. 144-174, Т. 1). Відповідно до висновку №4/2023 за результатами додаткової судової автотоварознавчої експертизи, складеного 03 липня 2023 року, дійсна ринкова вартість спірного автомобіля станом цін на час проведення експертизи за матеріалами, наявними у справі та з урахуванням огляду, з урахуванням дефектів експлуатаційного характеру, без урахування ПДВ становить 159 560,00 грн (а.с. 33-52, Т. 2). Відповідач ОСОБА_1 відчужив спірний автомобіль без повідомлення про це позивачки та без отримання її згоди, що не заперечувалося сторонами в цій справі. Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що спірний автомобіль був придбаний під час перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах, відповідачем не спростовано презумпцію спільності права власності на зазначене майно, отже вказане майно є об`єктом права спільної сумісної власності. Встановивши, що відповідач відчужив автомобіль без відома та згоди позивачки, суд стягнув на її користь з відповідача половину вартості автомобіля. Оскільки за наслідками розгляду справи не встановлено порушення з боку ОСОБА_3 прав, свобод чи інтересів позивачки, позов до ОСОБА_3 задоволенню не підлягає. Стосовно строків позовної давності суд вважав доведеною обставину, що початок перебігу позовної давності для подання позову про визнання майна спільною сумісною власністю розпочався у жовтні 2019 року, а тому оскільки позивачка звернулася до суду 22 січня 2022 року, позовна давність до вимог про визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ не спливла. Колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками місцевого суду. Відповідно до положень статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Відповідно до змісту ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини ( навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута під час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно зі ст. 63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Частиною 1 ст. 69 Сімейного Кодексу України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Статтею 70 Сімейного Кодексу України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення Глави 8 цього Кодексу (стаття 74 СК України). Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці. Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя. У висновках, викладених Верховним Судом у постановах від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц та від 09 січня 2019 року у справі № 643/4589/15-ц, йдеться про те, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого та у зв`язку із цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Матеріалами справи підтверджується, що спірний автомобіль був придбаний 12 травня 2007 року, тобто під час проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Відповідачем доказів того, що спірний автомобіль було придбано лише за кошти, які йому належали особисто, суду надано не було. Тобто відповідач не спростував презумпцію спільності права власності на це майно. Відтак, зазначене майно є об`єктом права спільної сумісної власності. Відповідач відчужив автомобіль без відома та згоди позивачки, вартість половини автомобіля їй не виплатив. З огляду на обставини справи та встановлений у цивільній справі № 587/2197/19 факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до лютого 2011 року, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду в частині наявності у позивачки права на стягнення з відповідача на її користь компенсації вартості половини автомобіля. Водночас заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо незастосування судом першої інстанції наслідків пропуску ОСОБА_2 строків позовної давності. В суді першої інстанції представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Вакулою В.М. було подано заяву про застосування строків позовної давності (а.с. 57). Відповідно до вимог ч.1, 2 ст. 20 СК України до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до ЦК України, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Частиною 2 ст.72 СК України передбачено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. В даній справі встановлено, що сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу до лютого 2011 року. В позовній заяві ОСОБА_2 зазначає, що після розірвання фактичних шлюбних відносин домовленості про поділ вказаного автомобіля у позасудовому порядку з відповідачем досягнуто не було, що свідчить про те, що претензії щодо вказаного майна у позивачки були ще на час припинення фактичних шлюбних відносин, тобто станом на лютий 2011 року. З огляду на те, що претензії щодо поділу спірного автомобіля у позивачки були ще з лютого 2011 року, звернувшись до суду у січні 2022 року з вимогою про стягнення компенсації половини вартості вказаного автомобіля, на думку колегії суддів, позивачка пропустила строк позовної давності. Висновки місцевого суду, що строк позовної давності розпочався з жовтня 2019 року, коли ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про визнання майна спільною сумісною власністю, а тому позовна давність не пропущена, є помилковими. На підставі п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України слід стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 1610 грн 40 коп. Стосовно ухваленого судом додаткового рішення, слід зазначити наступне. Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення Зарічного районного суду м. Суми від 27 листопада 2023 року у цій справі, то додаткове рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 грудня 2023 року у цій справі також слід скасувати. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Вакулою Вадимом Миколайовичем, задовольнити. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 27 листопада 2023 року та додаткове рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 грудня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 1610 гривень 40 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий - О. І. Собина Судді: В. І. Криворотенко Ю. О. Філонова