Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 341/1482/22

Справа № 341/1482/22 Провадження № 22-ц/4808/675/24 Головуючий у 1 інстанції ОСТРОВСЬКА Н. І. Суддя-доповідач Бойчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 травня 2024 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Бойчука І.В., суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О., секретаря Петріва Д.Б., з участю представників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ «СТИЛЬ», треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Івано-Франківського районного нотаріального округу Данилюк О. О. про стягнення коштів, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду від 06 лютого 2024 року під головуванням судді Островської Н. І., у м. Галич, в с т а н о в и в: В листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ТзОВ «Стиль» про стягнення коштів, визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину за законом від 06.08.2021 та 12.10.2022. Позовні вимоги обґрунтувала тим, що 03.07.2001 вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 , який 03.01.2020 помер. За життя останній здійснював підприємницьку діяльність, зокрема був засновником господарських товариств, приватних підприємств та фермерського господарства. Відповідно до грошового вкладу в ТзОВ «Стиль», розмір грошового внеску до статутного фонду її чоловіка становив 350 гривень. Нотаріусом 23.06.2020 заведено спадкову справу, в межах якої видано два свідоцтва про право на спадщину за законом стосовно ТзОВ «Стиль», що зареєстровані в реєстрі, зокрема свідоцтва про право на спадщину за законом від 12.10.2022 та від 06.08.2021, відповідно, на ім?я позивача на право на 1/3 частки в статутному фонді ТзОВ «Стиль» та на ім?я третьої особи, сина спадкодавця - ОСОБА_2 на 2/3 частки в статутному фонді ТОВ «Стиль». Не погоджуючись з цим вважає, що зазначений розподіл часток суперечить нормам ЦК України та положенням СК України, не відповідає правилам визначення характеру спадкового майна, не враховує право іншого подружжя на спільні сумісні кошти. Просила: визнати грошовий внесок до статутного фонду ТзОВ «Стиль», внесений ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , розміром 350 гривень коштами спільної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ; визнати недійсним нотаріальне свідоцтво про право на спадщину за законом від 06.08.2021, що зареєстровано у реєстрі під № 1698, видано на ім`я ОСОБА_2 , у спадковій справі № 80/2020, що посвідчена приватним нотаріусом Данилюком О. О. про право на частку у статутному фонді ТзОВ «Стиль»; стягнути з ТзОВ «Стиль» на користь ОСОБА_1 половину від розміру 350 гривень вкладу коштів чоловіка ОСОБА_3 до статутного фонду ТзОВ «Стиль», а саме 175 гривень з статутного фонду ТзОВ «Стиль»; визнати недійсним нотаріальне свідоцтво про право на спадщину за законом від 12.10.2022, що зареєстровано у реєстрі під № 2160, видано на ім`я ОСОБА_1 , у спадковій справі № 80/2020, що посвідчена приватним нотаріусом Данилюком О. О. про право на частку у статутному фонді ТзОВ «Стиль». Представник ОСОБА_1 , 22.02.2023 подала до суду першої інстанції заяву про залишення позовних вимог у визначеній нею частині без розгляду, а позовну вимогу про стягнення з ТзОВ «Стиль» на користь ОСОБА_1 половини від розміру 350 гривень вкладу коштів чоловіка до статутного фонду ТзОВ «Стиль», а саме 175 гривень з статутного фонду ТзОВ «Стиль» просила задовольнити. Ухвалою Галицького районного суду від 20.03.2024 залишено без розгляду позовні вимоги про визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину за законом від 12.10.2022, зареєстрованих у реєстрі під № 216, та від 06.08.202 за № 1698 і продовжено розгляд позовної вимоги про стягнення половини вкладу коштів ОСОБА_3 до статутного фонду товариства в розмірі 175 грн. Рішенням Галицького районного суду від 06 лютого 2024 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення коштів. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь третьої особи: ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 17 500 гривень. У апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду. Зазначає, що суд у мотивувальній частині рішення вказав, що майно набуте подружжям за час шлюбу належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, а грошовий внесок ОСОБА_3 у 2007 році у ТзОВ «Стиль» є спільною сумісною власністю позивачки та її померлого чоловіка. Але водночас, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивачки спільних коштів подружжя з огляду на ту обставину, що позивачка не ставила вимоги про визнання коштів внесених у ТзОВ «Стиль» спільною сумісною власністю подружжя. В свою чергу, визнання в судовому порядку коштів внесених громадянином до юридичної особи спільно сумісними коштами подружжя є неможливим, оскільки юридична особа не може бути учасником сімейних відносин згідно до норм СК України. Відмовляючи у позовних вимогах з мотивів відсутності окремої вимоги, щодо визначення цих коштів спільною сумісною власністю подружжя, суд не навів обставин за яких вимагається така прохальна частина. Відмова суду у задоволенні позову є необґрунтована та порушує право позивачки на отримання спільно сумісних коштів подружжя внаслідок обрання саме судового захисту своїх сімейних прав. ТзОВ «Стиль» позовні вимоги позивачки не заперечувало та підтвердило, що кошти були внесені у 2008 році в статутний фонд товариства, а отже є коштами спільно сумісної власності подружжя. Період формування статутного фонду саме у 2008 році підтвердило документально витягом з Єдиного державного реєстру підприємств, установ, організацій. Суд першої інстанції позицію ТзОВ «Стиль» в своєму рішення не відобразив та помилково акцентував свою увагу на захисті під час судового слухання прав третьої особи у справі. ОСОБА_2 не є власником коштів статутного фонду ТзОВ «Стиль», а отже наділений аналогічними правами, як позивач по справі, щодо подальшого захисту своїх спадкових прав. Мотиви суду, щодо витрат пов`язаних з оплатою правової допомоги є недостовірними, оскільки сторона відповідача заявила відповідне клопотання під час судових дебатів, представником позивача такого клопотання не було отримано, судом під час слухання справи не роз`яснено стороні позивача про право подати клопотання про зменшення витрат третьої особи на оплату правничої допомоги адвоката, що є порушенням ЦПК України. Представник позивача під час судових дебатів заперечувала проти стягнення витрат на правничу допомогу з боку позивачки на користь третьої особи, оскільки за характером судового спору права третьої сторони не порушуються, а позовні вимоги позивача не стосуються третьої особи. Визначений судом розмір витрат на правничу допомогу є явно завищеним у відповідності до матеріального співвідношення з позовом, оскільки вартісна складова позову дорівнює 175 гривень. Суд першої інстанції про таке заперечення у своєму рішенні не вказав та не врахував думку позивача щодо стягнення витрат на правничу допомогу. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Представник ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу в якому зазначає, що рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга безпідставною. Суд першої інстанції належним чином дослідив та встановив фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Суд вірно вказав на те, що статутний капітал ТОВ «СТИЛЬ» сформовано ще до реєстрації цього товариства, тобто за 6 років до укладення шлюбу між спадкодавцем та позивачкою, що виключає будь-які права позивачки стосовно коштів, внесених до статутного капіталу. Доказів того, що спадкодавець вносив до статутного капіталу ТзОВ «Стиль» спільні з позивачем кошти у 2007 чи 2008 роках немає та існувати не може. Не відповідає дійсності твердження представника апелянта стосовно того, що третьою особою - приватним нотаріусом Івано-Франківського нотаріального округу Данилюком О.О. відмовлено позивачці у видачі свідоцтва про право на частку грошових коштів подружжя в розмірі 175 грн і нібито при цьому нотаріусом роз`яснено, що він може видати свідоцтво на спадщину на інші частки без необхідності оскарження свідоцтв про право на спадщину. Жодних доказів звернення до нотаріуса чи рішень про відмову у вчиненні нотаріальних дій, роз`яснень нотаріуса суду не надано. Вимога фізичної особи до юридичної особи про стягнення коштів могла мати місце, якщо б між позивачкою і ТОВ «Стиль» були цивільні чи господарські відносини в яких у ТОВ «Стиль» виник борг перед позивачкою. Судом встановлено, що позивачка не є учасником товариства, отже виключно учасники товариства наділені повноваженнями вирішувати питання щодо статутного капіталу товариства, зокрема формування, збільшення, зменшення, розподілу, відчуження часток. При цьому спори щодо часток учасників у статутному капіталі розглядаються виключно в порядку господарського судочинства. Таким чином, вимога позивачки ґрунтується на намаганні перерозподілити частки статутного капіталу. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Представник ОСОБА_1 адвокат Лотоцька Н.В. апеляційну скаргу підтримала з мотивів, наведених у ній. Представник ОСОБА_2 адвокат Манченко О.В. доводів апеляційної скарги не визнала і вказала, що ТзОВ «Стиль» існувало вже з 1995 року, тобто до одруження позивачки з ОСОБА_3 , який ІНФОРМАЦІЯ_2 помер. Інші учасники справи в засідання апеляційного суду не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про день, час і місце слухання справи. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за їхньої відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав. Встановлено, що ТОВ «Стиль» створено та зареєстровано 05.12.1995 Галицькою районною державною адміністрацією Івано-Франківської області. Згідно Установчого договору про створення товариства з обмеженою відповідальністю «Стиль» від 14.11.1995 засновниками товариства виступають юридичні особи, зокрема: Братство «Дум» в особі голови Сімки О. І., Бурштинський молодіжно-спортивний клуб карате-до «Тайфун» в особі директора ОСОБА_5 , АТ «Надія» в особі генерального директора Штогрина Б. М., а також фізичні особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 (а.с. 85). За письмовими заявами ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , посвідченими нотаріусами, вказані особи вийшли зі складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Стиль», відступивши в повному обсязі свою частку у складі учасників товариства ОСОБА_3 (а.с. 91-95). Протоколом № 7 Установчих зборів засновників товариства від 19.11.2007 уповноважено ОСОБА_3 провести зміни установчих документів з правом підпису документів, необхідних для здійснення необхідної процедури (а.с. 96). Протоколом загальних зборів учасників товариства № 03/21 від 15.07.2021 затверджено ліквідаційну комісію підприємства ТОВ «Стиль» в складі особи-ліквідатора Новака Е. В. (а.с. 98-99). ОСОБА_3 03.07.2001 зареєстрував шлюб із ОСОБА_1 у виконавчому комітеті Бурштинської селищної ради Галицького району Івано-Франківської області, про що зроблено актовий запис № 5 (а. с. 4). ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер, що стверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 09.01.2020 виконавчим комітетом Бурштинської міської ради (а. с. 5). Заявою про прийняття спадщини від 26.06.2020 підтверджено, що ОСОБА_2 бажає прийняти спадщину після смерті свого батька ОСОБА_3 (а. с. 78). Заявами ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , посвідченими приватним нотаріусом Данилюком О.О., відмовились від прийняття спадщини на користь ОСОБА_2 (а.с. 79-80). З копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 06.08.2021, яке було видано ОСОБА_2 вбачається, що спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з права на 2/3 частки в статутному фонді ТзОВ «Стиль» з розміром внеску до статутного фонду в грошовому виразі 350 гривень, що належала на день відкриття спадщини спадкодавцеві та підтверджується детальною інформацією про юридичну особу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 05.08.2021 (а.с. 82). Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 12.10.2022, виданого приватним нотаріусом Данилюком О. О., на 1/3 частку видано ОСОБА_1 , на 2/3 частки права на спадщину видано раніше. Спадщина, на яку в указаних частках видано це свідоцтво складається з права на частку в статутному фонді ТзОВ «Стиль», з розміром внеску до статутного фонду в грошовому виразі 350 гривень, що належала на день відкриття спадщини спадкодавцеві (а.с. 6). Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 70301175, спадкова справа № 66008510 підтверджено, що ОСОБА_1 є спадкоємцем майна загальною вартістю 116,66 гривень. Спадковим майном є об`єкт комерційної власності (рухоме майно) 1/3 частки прав на частку в статутному фонді ТзОВ «Стиль», з розміром внеску до статутного фонду в грошовому виразі 350 гривень (а. с. 7). Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновниками ТзОВ «Стиль» були: громадська організація «Братство Демократичної Української Молоді», розмір частки засновника (учасника) 150 гривень, ОСОБА_3 , частка засновника (учасника) 350 гривень. Кінцевий беніфіціарний власник (контролер) ОСОБА_3 . Розмір статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) склав 500 гривень. Товариство перебуває у стані припинення з 16.07.2021, відповідно до внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ним органу щодо припинення юридичної особи в результаті її ліквідації (а. с. 75-76). Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 23.02.2022 засновниками юридичної особи - Громадська організація «Братство Демократичної Української Молоді», Громадська організація «Дум», є: ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 (а.с.77). Стаття 57 СК України визначає перелік видів особистої приватної власності одного із подружжя та підстави її набуття. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. У разі виникнення спору з цього приводу, має доводитися не факт належності майна до спільної власності, а обставини, які виключають виникнення спільної сумісної власності на спірне майно. Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. За правилами частини першої статті 69, частини першої статті 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18). Верховний Суд у постанові від 16 березня 2023 року у справі № 911/2780/20 вказав на те, що частка в статутному капіталі товариства, яка придбана (набута) за рахунок спільних коштів подружжя, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Право з частки належить тому з подружжя, хто став учасником такого товариства. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 зазначила, що право власності на майно, передане учасниками господарського товариства як вклад, належить товариству, а не його учасникам (засновникам). Тому майно господарського товариства належить йому на праві власності і не може належати на праві власності іншим особам. Зокрема, таке майно не може належати на праві спільної власності учаснику (засновнику) товариства та його подружжю (колишньому подружжю). Таким чином, з моменту внесення грошових коштів чи іншого майна як вкладу таке майно належить на праві власності самому товариству, і воно втрачає ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя. Тобто в разі передання подружжям свого майна як вкладу, для участі одного з них у товаристві, зазначене майно стає власністю такого товариства, а подружжя набуває право на частку в статутному капіталі такого товариства. На підставі статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно ч.ч.1, 2 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи і часом відкриття спадщини є день смерті особи. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК України). Відповідно до ст. 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Спадкоємці за усною або письмовою угодами між собою, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них в установленому законом порядку. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що до вимог про стягнення половини вартості внесків до статутних фондів товариства, внесених за рахунок спільних коштів подружжя, не може бути застосований преклюзивний строк, оскільки на момент смерті ОСОБА_3 , у нього не існувало зобов`язання перед позивачкою, встановленого відповідним рішенням суду у порядку поділу спільного майна. ОСОБА_1 не ставила питання про визнання такого майна спільною сумісною власністю подружжя, отже грошовий внесок ОСОБА_3 до статутного фонду товариства є спільною сумісною власністю в якому вона отримала право на 1/3 частки в статутному фонді товариства в порядку спадкування. У зв`язку з чим ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про стягнення на свою користь коштів з ТзОВ «Стиль», а саме половину від розміру вкладу коштів чоловіка до статутного фонду такого товариства, будучи власником частки в статутному фонді, від якої не відмовлялась. Судом першої інстанції вказано, що ОСОБА_1 із заявою про стягнення вкладу коштів чоловіка до ТзОВ «Стиль» не зверталась та не позбавлена такої можливості. Однак, вирішуючи спір, суд першої інстанції не врахував таке. Надаючи оцінку внеску коштів до статутного капіталу ТОВ «Стиль», колегія апеляційного суду вважає за необхідне зазначити наступне. Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається із вкладів його учасників. Розмір статутного капіталу дорівнює сумі вартості таких вкладів. У разі внесення одним із подружжя вкладу у статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю коштів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, яка внесла вклад у статутний капітал товариства набуває право на частку учасника цього товариства. Інший з подружжя, який був співвласником коштів, внесених у статутний капітал товариства з метою захисту свого права при поділі їх спільного сумісного майна набуває право вимагати виплати вартості частки члена подружжя у статутному капіталі. Водночас як учасник товариства, який вносить спільне сумісне майно у статутний капітал цього товариства, так інші його учасники мають розуміти наслідки у випадку ухвалення рішення про виплату вартості частки члена подружжя у статутному капіталі. При вирішенні спору судом встановлено, що ТОВ «Стиль» створено та зареєстровано у грудні 1995 року. Засновниками (учасниками) товариства ОСОБА_3 до статутного фонду товариства внесено 350,00 грн, (частка 70%) та Громадською організацією «Братство демократичної української молоді» - 150,00 грн (частка 30%). При цьому, ОСОБА_3 зареєстрував шлюб із ОСОБА_1 03.07.2001. Оскільки ТОВ «Стиль» засноване та його статутний фонд сформовано ще у 1995 році, тобто до укладення шлюбу, то є підстави вважати, що внесок ОСОБА_3 до фонду товариства був зроблений за рахунок особистих коштів, що виключає будь-які права позивачки стосовно коштів внесених до статутного капіталу. Не заслуговують на увагу посилання апелянтки на те, що відмова суду у задоволенні позову порушує право позивачки на отримання половини внеску засновника у статний капітал товариства, які є коштами спільно сумісної власності подружжя, оскільки згідно п.15 установчого договору про створення ТзОВ «Стиль» від 14.11.1995 до державної реєстрації товариства засновники в місячний строк з моменту підписання цього договору вносять до статутного фонду 100 відсотків свого вкладу, а державна реєстрація товариства проведена 05.12.1995. Доказів того, що її чоловік у 2008 році вносив до статутного фонду товариства спільні кошти позивачка не надала і таких не міститься в матеріалах справи. Також немає підтверджень того, що формування статутного фонду відбулося у 2008 році. Крім того, Велика Палата Верховного Суду України у постанові від 10 квітня 2024 року № 14-70цс22 вказала, що позивачка має право вимагати виплати їй вартості частки члена колишнього подружжя у статутному капіталі, у той же час вона заявила вимогу про грошову компенсацію їй вартості частки внеску до статутного фонду. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду України виснувала про наявність підстав для відступу від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постановах від 3 липня 2013 року у справі № 6-61цс13, від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 3 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, а також Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 7 травня 2019 року у справі № 490/1408/15-ц. Вказаний відступ полягає у тому, що один з подружжя при поділі спільного сумісного майна може претендувати на виплату частки у статутному капіталі, що є відмінним від виплати половини вартості внеску засновника у статний капітал цього товариства. Натомість позивачка заявила вимогу про стягнення на свою користь коштів з ТОВ «Стиль», а саме половину від розміру вкладу коштів чоловіка до статутного фонду цього товариства, будучи власником частки в статутному фонді у порядку спадкування. Вимог щодо виплати їй вартості частки як члена колишнього подружжя у статутному капіталі не заявляла. Таким чином, у задоволенні позовних вимог слід було відмовити саме з цих підстав. Колегія апеляційного суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову є правильним, однак мотивувальну частину необхідно змінити відповідно до вищевикладених висновків. Доводи апелянта про те, що визначений судом розмір витрат на правничу допомогу є явно завищеним є необґрунтованим. При визначені розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд першої інстанції виходив з критеріїв реальності, розумності їхнього розміру. Суд вказав про те, що понесені третьою особою витрати на професійну правничу допомогу підтверджуються відповідними доказами у справі; заява про їх відшкодування і розрахунок надані у строк, визначений ч. 8 ст. 141 ЦПК України; витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними зі складністю цієї справи та наданим адвокатами обсягом послуг у суді, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а тому підлягають стягненню у повному обсязі. У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Судом першої інстанції вказано на те, що стороною позивача було отримано наведені докази понесених витрат на правничу допомогу, які підтверджують обсяг та об`єм виконаних робіт представником третьої особи та отримання відповідної оплати за надані послуги. Проте, позивачем та її представником клопотань про зменшення витрат третьої особи на оплату правничої допомоги адвоката не заявлялось, заперечень не надходило. Не впливають на наявність підстав для задоволення позову доводи апеляційної скарги щодо відсутності заперечення позову відповідачем та, що ОСОБА_2 не є власником коштів статутного фонду ТзОВ «Стиль», тому як і позивач може вподальшому захищати своє порушене право на спадкове майно. Згідно ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів приходить до переконання, що постановлене судом першої інстанції рішення слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта. Керуючись ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Галицького районного суду від 06 лютого 2024 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення коштів змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 30 травня 2024 року. Суддя-доповідач: І.В. Бойчук Судді: О.В. Пнівчук О.О. Томин