Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/32043/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 травня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/32043/23 Перша інстанція: суддя Бойко О.Я., П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Домусчі С.Д. суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнанні бездіяльності протиправною, зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію на транспортне обслуговування за друге півріччя 2023 року, виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року № 228, в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 07 серпня 2013 року № 536, а саме 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць, В С Т А Н О В И В: Позивач, ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації на транспортне обслуговування за друге півріччя 2023 року, виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року № 228 Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 серпня 2013 року № 536 Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. № 228, а саме 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць; - зобов`язати Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради нарахувати та виплатити (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 грошову компенсацію на транспортне обслуговування за друге півріччя 2023 року, виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року № 228 Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 серпня 2013 року № 536 Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. № 228, а саме 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць. В обґрунтування позову вказував, що з посиланням на постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року у справі № 550/196/16-а, від 24 вересня 2020 року у справі № 164/2025/16-а, від 23 жовтня 2018 року у справі № 550/196/16-а, від 24 вересня 2020 року у справі № 164/2025/16-а,від 19 жовтня 2022 року у справі № 260/4268/21, відповідач безпідставно їх не врахував та продовжив надалі свою бездіяльність щодо не нарахування та не виплати мені грошової компенсації на транспортне обслуговування за друге півріччя 2023 року, виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 Постанови № 228, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 серпня 2013 року № 536 Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. № 228, а саме 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року адміністративний позов задоволений повністю. Визнана протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації на транспортне обслуговування за друге півріччя 2023 року, виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року № 228 Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 серпня 2013 року № 536 Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. № 228, а саме 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць. Зобов`язано Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію на транспортне обслуговування за друге півріччя 2023 року, виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року № 228 Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 серпня 2013 року № 536 Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. № 228, а саме 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць, з урахуванням виплачених сум. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не враховано, постанову Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 №683 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 228» у редакції чинній з 08.08.2020, відповідно до якої розміри річних грошових компенсацій на транспортне обслуговування для осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, які мають автомобілі та мотоколяски, становлять відповідно 29 відсотків. Позивач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Суд встановив, що позивач є особою з інвалідністю І групи А згідно п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, що підтверджується дублікатом посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 30.11.2022 року. Позивач перебуває на обліку у Департаменті для забезпечення автомобілем з ручним керуванням, позачергово безкоштовно, порядковий номер в журналі обліку осіб з інвалідністю для забезпечення автомобілями безоплатно станом на 08.12.2004 був за № 10371, на теперішній час він не змінився, станом на 12.05.2023 черга позивача серед осіб з інвалідністю за № 59, що підтверджується листом Департаменту соціальної та сімейної політики Одеської обласної державної (військової) адміністрації від 23.05.2023 року № 5020/01-40/2-23/П-1328-1.1-елн. 30.10.2023 позивач звернувся до Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради із заявою про необхідність нарахування та виплати компенсації на транспортне обслуговування у належному розмірі, в якому позивач просив нарахувати та виплатити (з урахуванням виплачених сум) грошову компенсацію на транспортне обслуговування за друге півріччя 2023 року виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року № 228 Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 серпня 2013 року № 536 Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. № 228, а саме 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць. Листом від 07.11.2023 № 6374/18-03 Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради повідомило позивача, що грошова компенсація на транспортне обслуговування за друге півріччя 2023 року була нарахована та виплачена позивачу 21.09.2023 року у розмірі 303,49 грн., виходячи з розрахунку: 2093 грн.*29%=606,97/2 (прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність у 2023 році складає 2093 грн.); нарахувати та виплатити позивачу компенсацію на транспортне обслуговування, виходячи з розміру 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць, на жаль, не має підстав. Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що розмір грошової компенсації на транспортне обслуговування, визначений пунктом 2 постанови № 228, повинен виплачуватися особам з інвалідністю 2 групи у розмірі 22 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць, тому відповідач протиправно виплачував позивачу відповідну компенсацію у розмірі меншому від обумовленого розміру. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів. Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Конституції України). Зокрема, Закон України від 21.03.1991 № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, згідно із статтею першою якого особи з інвалідністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Закон України від 06.10.2005 № 2961-IV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 2961-IV) відповідно до Конституції України визначає основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров`я, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності. Реабілітація осіб з інвалідністю - це система медичних, психологічних, педагогічних, фізичних, професійних, трудових, фізкультурно-спортивних, соціально-побутових заходів, спрямованих на надання особам допомоги у відновленні та компенсації порушених або втрачених функцій організму для досягнення і підтримання соціальної та матеріальної незалежності, трудової адаптації та інтеграції в суспільство, а також забезпечення осіб з інвалідністю технічними та іншими засобами реабілітації і виробами медичного призначення (стаття 1 Закону №2961-IV). Згідно із частиною першою статті 25 Закону №2961-IV основними формами реабілітаційних заходів є: надання реабілітаційних послуг; забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення; матеріальне забезпечення. Частинами першою та сьомою статті 26 Закону № 2961-IV визначено, що держава гарантує розробку, виробництво технічних та інших засобів реабілітації та закупівлю спеціального автотранспорту, виробів медичного призначення та забезпечення ними осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю для соціальної адаптації, полегшення умов праці і побуту, спілкування осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, поширює інформацію про таку продукцію. Облік осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, які забезпечуються технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення, спеціальним автотранспортом, у межах повноважень здійснюють місцева державна адміністрація і охорони здоров`я. Виплата грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування регламентована положеннями статті 28 Закону № 2961-IV, згідно із якою грошові компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування спеціального автотранспорту та на транспортне обслуговування виплачуються особам з інвалідністю, на дітей з інвалідністю, які відповідно до законодавства мають право на забезпечення спеціальним автотранспортом. Грошова компенсація на транспортне обслуговування виплачується особам з інвалідністю, законним представникам дітей з інвалідністю, які перебувають на обліку для одержання автомобілів, а також які мають право на забезпечення автомобілями і за власним бажанням відмовилися від їх одержання і бажають отримувати грошову компенсацію чи які не одержали автомобілі у зв`язку з протипоказаннями для їх керування. Після одержання особою з інвалідністю, законним представником дитини з інвалідністю спеціального автотранспорту виплата їй грошової компенсації на транспортне обслуговування припиняється і виплачується грошова компенсація на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля. Грошова компенсація на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів виплачується особам з інвалідністю, законним представникам дітей з інвалідністю, які забезпечені автомобілями безоплатно чи на пільгових умовах або які мають право на забезпечення спеціальним автотранспортом безоплатно чи на пільгових умовах, але не одержали його і користуються автомобілями, придбаними за власні кошти. Грошові компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування спеціального автотранспорту та на транспортне обслуговування призначають і виплачують місцева державна адміністрація. Порядок виплати і розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування визначаються Кабінетом Міністрів України. На виконання наведеної вище норми Закону № 2961-IV Кабінет Міністрів України постановою № 228 затвердив Порядок виплати грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування (далі - Порядок № 228). Відповідно до пункту 2 Постанови № 228 для осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, які мають автомобілі та мотоколяски, розміри річних грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та мотоколясок становлять відповідно 22 відсотки та 16 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на транспортне обслуговування 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Пунктом 5 Порядку № 228 передбачено, що компенсації виплачуються рівними частинами двічі на рік у березні за перше та у вересні за друге півріччя поточного року з дня їх призначення. З 01.07.2021 набрали чинності зміни до постанови № 228, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2021 № 283 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. № 228», зокрема її пункт 2 викладено у такій редакції: « 2 Установити, що для осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, які мають автомобілі та мотоколяски, розміри річних грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та мотоколясок становлять відповідно 22 відсотки та 16 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на транспортне обслуговування - 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації можуть встановлювати розміри компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування вищі, ніж зазначені в цьому пункті, в разі наявності фінансових можливостей.». Отже, розмір грошової компенсації на транспортне обслуговування визначено пунктом 2 постанови № 228: в редакції в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07.08.2013 № 536 «Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 228», чинній до 08.08.2020: грошова компенсація на транспортне обслуговування виплачуються особам з інвалідністю у розмірі 22% прожиткового мінімуму на одну особу; в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 №683 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 228», чинній з 08.08.2020: розміри річних грошових компенсацій на транспортне обслуговування особам з інвалідністю становлять 22% прожиткового мінімуму. Отож з 08.08.2020 Кабінетом Міністрів України встановлено інший механізм обрахунку розміру грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування, який призвів до зменшення розміру грошової компенсації, зокрема на транспортне обслуговування. Пунктом 5 Порядку № 228 визначено, що компенсації виплачуються рівними частинами двічі на рік - у березні за перше та у вересні за друге півріччя поточного року з дня їх призначення. При цьому, перелік осіб, яким призначається компенсація на транспортне обслуговування визначений у пункті 14 Порядку №

228. Підставою для призначення особам з інвалідністю та дітям з інвалідністю компенсації на транспортне обслуговування (крім осіб, зазначених в абзаці другому цього пункту) є висновок Кримської - в Автономній Республіці Крим, обласної, центральної міської (у мм. Києві та Севастополі) МСЕК про наявність у осіб з інвалідністю медичних показань для забезпечення їх автомобілем і заява особи з інвалідністю, законного представника дитини з інвалідністю. Пунктом 16 Порядку № 228 визначено, що компенсація на транспортне обслуговування виплачується починаючи від дня подання заяви з усіма необхідними документами (якщо таких документів немає у справі про облік для забезпечення автомобілем) особою з інвалідністю внаслідок нещасного випадку до відділення управління виконавчої дирекції Фонду, особою з інвалідністю будь-якої іншої категорії - до структурного підрозділу соціального захисту населення. Зміст наведених норм права свідчить про те, що компенсація на транспортне обслуговування є гарантованою державою виплатою для створення умов для усунення обмежень життєдіяльності осіб з інвалідністю, відновлення і компенсації їх порушених або втрачених здатностей до побутової, професійної, суспільної діяльності, яка призначається на підставі висновку медико-соціальної експертної комісії про наявність у осіб з інвалідністю медичних показань для забезпечення їх автомобілем і заяви особи з інвалідністю, виплата якої здійснюється до одержання особою з інвалідністю, законним представником дитини з інвалідністю спеціального автотранспорту, після чого таким особам виплачується грошова компенсація на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля. При цьому, згідно із статтею 20 Конвенції про права осіб з інвалідністю, ратифікованої Законом України від 16.12.2009 № 1767-VI «Про ратифікацію Конвенції про права осіб з інвалідністю і Факультативного протоколу до неї» держави-учасниці взяли на себе зобов`язання вживати ефективних заходів для забезпечення індивідуальної мобільності осіб з інвалідністю з максимально можливим ступенем їхньої самостійності, зокрема шляхом сприяння індивідуальній мобільності осіб з інвалідністю вибраним ними способом, у вибраний ними час та за доступною ціною (пункт «а» частини першої). До того ж згідно із Європейською соціальною хартією 1996 року (переглянута), яка була ратифікована Україною, Україна взяла на себе зобов`язання з метою забезпечення особам з інвалідністю, незалежно від їхнього віку та характеру і походження їхньої інвалідності, ефективного здійснення права на самостійність, соціальну інтеграцію та участь у житті суспільства сприяти їхній всебічній соціальній інтеграції та участі у житті суспільства, зокрема, шляхом вжиття заходів, включаючи технічну допомогу, що спрямовані на усунення перешкод для спілкування і пересування і що надають доступ до транспорту, житла, культурної діяльності і відпочинку (пункт 3 статті 15). Тобто, держава взяла на себе зобов`язання в процесі виконання своїх соціальних обов`язків вживати заходів для забезпечення та утвердження права осіб на соціальний захист, у тому числі соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, зокрема щодо індивідуальної мобільності. Колегія суддів зазначає, що Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать особи з інвалідністю, які в силу стійкого розладу функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем призводить до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. Відтак, на думку колегії суддів, зменшення розміру компенсації на транспортне обслуговування через зміну механізму його обчислення з 22 відсотків прожиткового мінімуму на місяць до 22 відсотків прожиткового мінімуму на рік, тобто у дванадцять разів, вказує на порушення державою конвенційних зобов`язань взятих на себе у зв`язку із ратифікацією Конвенції про права осіб з інвалідністю та Європейській соціальній хартії (переглянута), оскільки не узгоджується із взятими Україною на себе зобов`язаннями сприяти індивідуальній мобільності осіб з інвалідністю вибраним ними способом, у вибраний ними час та за доступною ціною; а також сприяти їхній всебічній соціальній інтеграції та участі у житті суспільства, зокрема, шляхом вжиття заходів, включаючи технічну допомогу, що спрямовані на усунення перешкод для спілкування і пересування і що надають доступ до транспорту, житла, культурної діяльності і відпочинку. Окрім того, колегія суддів враховує те, що у рішеннях Конституційного Суду України неодноразово зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається. Разом з цим Конституційний Суд України також неодноразово висловлював позицію щодо можливості встановлення обмежень розміру соціальних виплат. Так, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави. До того ж, аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що, неодноразово висловлюючи правову позицію щодо можливості обмеження розміру соціальних виплат, ЄСПЛ, не заперечуючи право держав зменшувати такий розмір, не сформулював правової позиції щодо достатнього розміру таких соціальних виплат, підкреслюючи водночас необхідність забезпечення прозорості, недискримінаційного характеру відповідних змін, не покладення надмірного тягаря на заявників внаслідок такого втручання держави. Така практика свідчить про достатньо широке «поле» для розсуду, яке ЄСПЛ залишає державам у питаннях соціального забезпечення. Наведене свідчить про те, що ЄСПЛ визнає можливість того, що виплати соціального страхування можуть бути зменшені або припинені, однак, розглядаючи питання відповідності таких дій, у кожній конкретній справі ураховує всі відповідні обставини справи і з`ясовує: чи було законним таке втручання, чи переслідувало легітимну мету таке втручання та чи не поклало таке втручання надмірний тягар на особу, якої це стосується. Водночас, як було зазначено вище, зменшення позивачу у дванадцять разів розміру компенсації на транспортне обслуговування через зміну механізму його обчислення, не може визначатись як законне втручання держави у мирне володіння майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки незабезпечення Україною взятих на себе зобов`язань щодо сприяння особам з інвалідністю їх індивідуальній мобільності та усунення перешкод для їх пересування суперечить конвенційним принципам Конвенції про права осіб з інвалідністю та ефективному втіленню в життя прав i принципів Європейської соціальної хартії (переглянутої). Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Також колегією суддів ураховано, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19). Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, у період чинності пункту 2, в редакції, яка передбачає, що розміри річних грошових компенсацій на транспортне обслуговування становлять 22 відсотків прожиткового мінімуму для особи з інвалідністю, у правовідносинах щодо виплати грошової компенсації на транспортне обслуговування, передбаченої статтею 28 Закону № 2961-IV, повинні застосовувати пункт 2 постанови № 228 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07.08.2013 № 536 «Про внесення змін до пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 228», згідно із якою грошова компенсація на транспортне обслуговування виплачуються особам з інвалідністю у розмірі 22 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу з інвалідністю у розрахунку на місяць з урахуванням положень міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а саме статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, положень Конвенції про права осіб з інвалідністю та Європейської соціальної хартії (переглянутої). Аналогічна правова позиція, викладена Верховим Судом у постанові від 9 жовтня 2022 року по справі №260/4268/21. Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням. Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу. Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 2-12, 72-78, 242, 257, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року у справі № 420/32043/23 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, за наявності яких постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 28.05.2024 Суддя-доповідач С.Д. Домусчі Судді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький