Постанова 4805 № 289/812/24

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №289/812/24 Головуючий у 1-й інст. Мельник О. В. Категорія 11 Доповідач Павицька Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого Павицької Т.М., суддів Борисюка Р.М., Трояновської Г.С., розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу №289/812/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи священнослужитель (диякон) у Свято-Михайлівському храмі м. Радомишль УПЦ Овруцька - Коростенської єпархії м. Радомишль Житомирської області Пивоваренко Олександр Миколайович, Радомишльська міська рада про усунення перешкод у користуванні та володінні культовою спорудою Свято-Михайлівської церкви в місті Радомишль, господарської будівлі та земельної ділянки шляхом повернення цих об`єктів нерухомого майна у користування та володіння, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 09 квітня 2024 року, постановлену під головуванням судді Мельник О.В. в м. Радомишль, в с т а н о в и в : У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив усунути йому перешкоди у користуванні та володінні культовою спорудою Свято-Миколаївської церкви в місті Радомишль Житомирської області по вул. Соборний Майдан, 12-А, господарською будівлею та земельною ділянкою під нею та коло неї, шляхом повернення цих об`єктів нерухомого майна у його користування та володіння і зобов`язання відповідачів у подальшому не чинити перешкод у користуванні та володінні зазначеними об`єктами нерухомого майна. В обґрунтування позову зазначав, що він є настоятелем (Архімандрит Іоанн) у Свято-Миколаївському храмі м. Радомишль, намісник Свято-Миколаївської парафії (релігійної громади) Української Православної Церкви Овруцько Коростенської єпархії м. Радомишль Житомирської області. Вказує, що 09.09.2023 відповідачами було здійснено рейдерський захват Свято-Миколаївської церкви в місті Радомишль Житомирської області. Стверджує, що таким чином відповідачі вивільнили громадську будівлю Свято-Миколаївського храму в м. Радомишль, господарську будівлю та земельну ділянку під нею та коло неї для своїх потреб та подальшого володіння і використання. Зазначає, що до 09.09.2023 законним єдиним володільцем та користувачем культової споруди Свято-Миколаївської церкви у м. Радомишль Житомирської області була Свято Миколаївська парафія (релігійна громада) Української Православної Церкви Овруцько Коростенської єпархії м. Радомишль Житомирської області, яка більше як 30 років поспіль добросовісно, відкрито, безперервно володіла і користувалася нею. Враховуючи викладене просив задовольнити позов в повному обсязі. Ухвалою Радомишльського районного суду Житомирської області від 09 квітня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто у зв`язку із зловживанням процесуальними правами. Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою та такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права. Вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку визнаючи подання позову зловживанням процесуальними правами з метою зміни підсудності та повернув її без розгляду, оскільки позов подано з вимогою про усунення перешкод у користуванні та володінні культовою спорудою Свято-Михайлівської церкви в м. Радомишль, господарської будівлі та земельної ділянки до фізичних осіб рейдерів, а не до органу місцевого самоврядування, який не приймав жодного рішення про встановлення перешкод. Зазначає, що подані ним раніше позови не містять вимоги про усунення перешкод у користуванні та володінні культовою спорудою Свято-Михайлівської церкви в м. Радомишль, господарської будівлі та земельної ділянки шляхом повернення цих об`єктів нерухомого майна у користування та володіння. Вказує, що суд першої інстанції помилково не відкриваючи провадження у даній справі невірно визнав його дії зловживанням процесуальними правами, з метою зміни підсудності та повернув її без розгляду, бо до події 09.09.2023 він два рази звертався до суду про встановлення факту добросовісності, правомірності користування, переносячи абзаци текстів вищезазначених судових рішень до оспорюваної ухвали від 09.04.2024 зі справ №289/937/23, №289/1495/23, №278/2260/23 та №289/2832/23. Вважає, що позовна заява не підпадає під визначення «зловживання процесуальними правами», а тому ухвала Радомишльського районного суду Житомирської області від 09 квітня 2024 року підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду. Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України. Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції керуючись положеннями ч.3 ст. 44 ЦПК України виходив із того, що позивачем подано позов із зловживанням процесуальними правами, а саме завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з метою зміни підсудності справи, що створює спір, який має очевидно штучний характер. Також, суд першої інстанції виходив з того, що зі змісту позовної заяви слідує, що позивач оскаржує дії посадових осіб органів місцевого самоврядування, а саме Радомишльської міської ради, оспорюючи наявність у них повноважень діяти в інтересах територіальної громади. Спір щодо приміщення церкви існує між юридичними особами Свято-Михайлівською парафією (релігійною громадою) та Радомишльською міською радою Житомирської області щодо права власності та користування культовою спорудою Свято-Михайлівської церкви м. Радомишль та земельною ділянкою під нею, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Перевіряючи законність оскаржуваної ухвали колегія суддів враховує наступне. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. За приписами статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається у статті 16 ЦК України. Зокрема, частиною другою статті 16 ЦК встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Таким чином, правом звернення до суду з позовом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи законних інтересів та, відповідно, таке цивільне право або інтерес може бути захищено судом у спосіб, який, зокрема, не суперечить чинному законодавству, договору та має бути ефективним. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі №488/2807/17, провадження №14-91цс20, пункт 86). Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, §47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України). Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Позов - це звернена через суд до відповідача матеріально-правова вимога про поновлення порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, який здійснюється в певній, визначеній законом процесуальній формі. Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) є його предмет і підстава. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача. Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання у позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога. Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах. Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги. Аналіз зазначених законодавчих норм вказує на те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати участь у судовому процесі. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Проте, слід враховувати, що будь-яке суб`єктивне право має межі, оскільки суб`єктивне право є мірою свободи, мірою можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України). Тобто цивільне законодавство містить застереження щодо заборони учасникам судового процесу зловживати наданими їм процесуальними правами. Крім того, відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою (пункти 3 та 4 частини другої статті 44 ЦПК України). Отже, на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок -добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами. Зловживання процесуальними правами як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає в тому, що при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб`єктивних цивільних процесуальних прав. Це положення відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції зловживання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб`єктивних прав. Суб`єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб`єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб`єктивного процесуального права. Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій. Ознакою зловживання процесуальними правами є не просто конкретні дії, а дії, спрямовані на затягування розгляду справи, створення перешкод іншим учасникам процесу. При цьому наведений у частині другій статті 44 ЦПК України перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, суд може визнати таким зловживанням також інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер. Вирішення питання про наявність чи відсутність факту зловживання віднесене на розсуд суду, що розглядає справу. Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 08 грудня 2021 року в справі №2-25/2006 (провадження №61-14703св20). Так, частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі №161/2823/19 (провадження №61-6515св20). Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначав, що внаслідок протиправних дій відповідачів він позбавлений можливості користуватися та володіти культовою спорудою Свято-Миколаївської церкви в місті Радомишль Житомирської області. Судом першої інстанції при вирішенні питання про повернення позовної заяви було зроблено висновок про те, що вказаний позов має очевидно штучний характер для зміни підсудності справи, оскільки позивач оскаржує дії службових осіб Радомишльської міської ради по визнанню приміщення церкви безхазяйним майном, що вчинені ними як службовими особами, але без відповідних повноважень (відповідного рішення ради), проте відповідачі зазначені як фізичні особи. Разом з тим, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом, визначив матеріально-правову вимогу до відповідачів, щодо якої він просить постановити судове рішення (предмет позову), зазначив обставини, якими обґрунтовує свої вимоги (підстава позову), зокрема навів юридичні факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги до відповідачів (фактична підстава позову) та послалася у позовній заяві на норми ЦПК України, на яких ґрунтуються його вимоги (правова підстава позову), а також зазначив про право, яке він вважає порушеним, вказав спосіб, у який, на його думку, відповідачі порушили його право, та зазначив прийнятний для себе спосіб захисту такого права. Отже, суд першої інстанції мав повно та всебічно дослідити обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, перевірити їх доказами, які мають бути оцінені на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установити існування чи відсутність порушення, невизнання або оспорювання його прав, свобод чи законних інтересів, та за наслідками вказаних дій ухвалити у справі законне та обґрунтоване судове рішення по суті вимог позивача. Натомість суд першої інстанції, повертаючи у зв`язку із зловживанням процесуальними правами з метою зміни підсудності позовної заяви, дійшов передчасного висновку, обґрунтувавши його тим, що позовна заява має штучний характер. Наведене узгоджується з висновками викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2024 року у справі №296/6169/23 (провадження №61-12472св23). Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України). За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами. Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, яка повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача. Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України). Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи повернення позовної заяви, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові. З матеріалів справи вбачається, що, позивач подав позов до ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , які є службовими особами Радомишльської міської ради, натомість Радомишльську міську раду визначив як третю особу. Згідно частини першої статті 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Відповідно до частини другої статті 189 ЦПК України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання. За змістом ст.175 ЦПК України позивач викладає свої вимоги і зобов`язаний зазначити сторін, інших учасників справи та зміст позовних вимог щодо кожного з них, а суд, згідно вимог п.4 ч.2 ст.197 ЦПК України вирішує питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, об`єднання справ і роз`єднання позовних вимог, прийняття зустрічного позову, якщо ці питання не були вирішені раніше. Разом з тим, суд першої інстанції позбавив позивача можливості заявити клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем. Наведені обставини не дають підстав стверджувати, що позивач свідомо діяв недобросовісно (необґрунтовано) у частині визначення відповідачів по справі та пред`явлення позову, адже сам по собі факт звернення до суду із позовом за захистом порушеного права, навіть і до неналежних відповідачів, не може свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами. За таких обставин колегія суддів вважає, що підстави для визнання подачу ОСОБА_1 позову зловживанням процесуальними правами відсутні. Статтею 379 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. В даному випадку оскаржувана ухвала суду була постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 09 квітня 2024 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді