Постанова Чернівецький апеляційний суд № 725/9908/23

______ ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2024 року м. Чернівці cправа № 725/9908/23 провадження № 822/424/24-ц Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кулянди М.І., суддів: Одинака О.О., Половінкіної Н.Ю., за участю секретаря Скулеби А.І., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці 26 лютого 2024 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Іщенко І.В. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про відшкодування шкоди. У позові посилаються на те, що у листопаді 2019 року вона стала споживачем магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1 Jewelry», який розташовувався за адресою: АДРЕСА_1. Власником мережі ювелірних салонів (магазинів) «ІНФОРМАЦІЯ_1 Jewelry» є ОСОБА_2 , фізична особа-підприємець» (магазини даної мережі діяли під зареєстрованою торговою маркою «ІНФОРМАЦІЯ_1 Jewelry», яка належить відповідачу /Свідоцтво № НОМЕР_1 від 10.08.2020 року/). Вказує, що протягом листопада 2019 року нею було придбано подарункові сертифікати (срібло) на загальну суму 205 000 гривень, для задоволення особистих потреб, отже стала споживачем мережі «ІНФОРМАЦІЯ_1 Jewelry», З 2019 року ОСОБА_1 бажала здійснити обмін подарункових сертифікатів на товар, а саме прикраси, однак їй неодноразово було відмовлено у подібному обміні. Вказує, що магазин за адресою АДРЕСА_1 , був зачинений через карантинні обмеження, які були запроваджені по всій території України. Через вторгнення російської федерації позивач не мала можливості звертатися до відповідача з вимогою щодо виконання ним зобов`язання. ОСОБА_1 направляла претензію на адресу відповідача про виконання обов`язку в натурі, а саме передати ювелірні прикраси на суму придбаних сертифікатів - 205 000 гривень, яка по сьогоднішній день була проігнорована. Також зазначає, що протиправними діями відповідача їй було заподіяно тривалих моральних страждань, що полягають в душевних переживаннях. На підставі викладеного, просить суд стягнути з відповідача на користь позивача майнову шкоду в розмірі 205 000 гривень та моральну шкоду в розмірі 100 000 гривень. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці 26 лютого 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про відшкодування шкоди відмовлено. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено, що саме торговельна марка, яка належить відповідачу «ІНФОРМАЦІЯ_1 Jewelry», є тим знаком, який відображено на сертифікатах, квитанціях, що були придбані ОСОБА_1 , власником якого є саме ФОП ОСОБА_2 . Також у справі відсутні докази про заподіяння позивачу маральної шкоди. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив всі обставини, що мають значення для справи, допустивши порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування скарги зазначає, що висновки суду щодо придбання позивачем подарункових сертифікатів до дати фактичної реєстрації торгівельної марки ФОП ОСОБА_2 є безпідставними, усі придбані позивачем сертифікати містили торговельний знак «ІНФОРМАЦІЯ_1 Jewelry», який відповідно до вимог закону міг використовуватися лише власником даного торговельного знаку ФОП ОСОБА_2 . Також вказувала, що ФОП ОСОБА_2 є власником мережі магазинів «ІНФОРМАЦІЯ_1 Jewelry» та здійснює підприємницьку діяльність у сфері торгівлі ювелірними виробами.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_3 в ювелірному салоні «ІНФОРМАЦІЯ_1» придбала подарункові сертифікати (а.с. 36-54). Всі сертифікати складені російською мовою. На подарункових сертифікатах, крім суми в «UAН», наявний відтиск прямокутного штампа з друкованим написом « АДРЕСА_1 , ювелірний салон «ІНФОРМАЦІЯ_1», на якому рукописним способом написана дата та стоїть підпис, без зазначення прізвища, у верхньому правому куті рукописним способом зазначено номер сертифікату, в правій центральній частині міститься відтиск круглої печатки «ІНФОРМАЦІЯ_1» та на звороті вказано наступну інформацію: «Сума вищевказаної вартості сертифікату оплачується додатково. Якщо сума нижче вартості сертифікату, різниця не повертається. Подарунковий сертифікат не підлягає грошовому відшкодуванню і не відновлюється у випадку його втрати. Сертифікат дає право на разову оплату товару. Строк дії сертифікату для отримання бонусів 365 днів, а для отримання товару - необмежено» (а.с. 36-54). На підтвердження сплати вартості вищевказаних подарункових сертифікатів позивачем надано: - документ під назвою «Інформація про покупку» номер заявки: 252673, дата 13 листопада 2019 року, згідно з якою ОСОБА_3 зазначена отримувачем, менеджер: № 99635, ОСОБА_4 , товаром вказано сертифікат (срібло), період виплат - раз в три місяці, сума 20000 у гривнях і 815,99 в умовних одиницях. В графах «Продавець» та «Клієнт» містяться підписи осіб без зазначення їх прізвищ та ініціалів; - квитанцію про отримання ювелірного виробу від 13 листопада 2019 року № 252673, в якій зазначено «Подарунковий сертифікат, срібло» на суму 2000 грн та в подарунок 1200 гривень та міститься відтиск прямокутного штампу з друкованим написом «АДРЕСА_1, Ювелірний салон «ІНФОРМАЦІЯ_1» та рукописною датою 13 листопада 2019 року і підпис без зазначення прізвища, ініціалів підписанта; - документ під назвою «Інформація про покупку» номер заявки: 256977, дата 14 листопада 2019 року, згідно з якою ОСОБА_3 зазначена отримувачем, менеджер: № 99635, ОСОБА_4 , товаром вказано сертифікат (срібло), період виплат - раз в три місяці, сума 30000 у гривнях і 1231,02 в умовних одиницях. В графах «Продавець» та «Клієнт» містяться підписи осіб без зазначення їх прізвищ та ініціалів; - квитанцію про отримання ювелірного виробу від 14 листопада 2019 року № 256977, в якій зазначено «сертифікат, срібло 925» на суму 3000 грн та подарунковий сертифікат 6*300 гривень та міститься відтиск прямокутного штампу з друкованим написом «АДРЕСА_1, Ювелірний салон та «ІНФОРМАЦІЯ_1» рукописною датою 14 листопада 2019 року і підпис без зазначення прізвища, ініціалів підписанта; - документ під назвою «Інформація про покупку» номер заявки: 266365, дата 16 листопада 2019 року, згідно з якою ОСОБА_3 зазначена отримувачем, менеджер: № 99635, ОСОБА_4 , товаром вказано сертифікат (срібло), період виплат - раз в три місяці, сума 50000 у гривнях і 2060,16 в умовних одиницях. В графах «Продавець» та «Клієнт» містяться підписи осіб без зазначення їх прізвищ та ініціалів; - квитанцію про отримання ювелірного виробу від 16 листопада 2019 року № 266365, в якій зазначено «Подарунковий сертифікат, срібло» на суму 5000 грн та 13*300 од та міститься відтиск прямокутного штампу з друкованим написом «АДРЕСА_1, Ювелірний салон «ІНФОРМАЦІЯ_1» та рукописною датою 16 листопада 2019 року і підпис без зазначення прізвища, ініціалів підписанта; - документ під назвою «Інформація про покупку» номер заявки: 262899, дата 15 листопада 2019 року, згідно з якою ОСОБА_3 зазначена отримувачем, менеджер: № 99635, ОСОБА_4 , товаром вказано сертифікат (срібло), період виплат - раз в три місяці, сума 100000 у гривнях і 4116,92 в умовних одиницях. В графах «Продавець» та «Клієнт» містяться підписи осіб без зазначення їх прізвищ та ініціалів; - квитанцію про отримання ювелірного виробу від 15 листопада 2019 року № 2628999, в якій зазначено «Подарунковий сертифікат, срібло» на суму 100000 грн та 8100 гривень та міститься відтиск прямокутного штампу з друкованим написом «АДРЕСА_1, Ювелірний салон «ІНФОРМАЦІЯ_1» та рукописною датою 15 листопада 2019 року і підпис без зазначення прізвища, ініціалів підписанта; - документ під назвою «Інформація про покупку» номер заявки: 277408, дата 19 листопада 2019 року, згідно з якою ОСОБА_3 зазначена отримувачем, менеджер: № 99635, ОСОБА_4 , товаром вказано сертифікат (срібло), період виплат - раз в три місяці, сума 5000 у гривнях і 206.70 в умовних одиницях. В графах «Продавець» та «Клієнт» містяться підписи осіб без зазначення їх прізвищ та ініціалів; - квитанцію про отримання ювелірного виробу від 19 листопада 2019 року № 277408, в якій зазначено «сертифікат, срібло» на суму 5000 грн та 1*300 гривень та міститься відтиск прямокутного штампу з друкованим написом «АДРЕСА_1, Ювелірний салон «ІНФОРМАЦІЯ_1» та рукописною датою 19 листопада 2019 року і підпис без зазначення прізвища, ініціалів підписанта; З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань слідує, що ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 16 жовтня 1995 року. Види економічної діяльності: 47.44 - роздрібна торгівля годинниками та ювелірними виробами в спеціалізованих магазинах (основний); 32.12 - виробництво ювелірних і подібних виробів; 46.90 - неспеціалізована оптова торгівля; 47.19 - інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 47.78 - роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах. Витягом з Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг встановлено, що 10 серпня 2020 року здійснено державну реєстрацію торговельної марки, зображення, що заявляється - «B2B Jewelry». Власником свідоцтва на торговельну марку № НОМЕР_1 є ОСОБА_2 . Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення. Відповідно до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України). Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Частиною першою статті 2 ЦК України встановлено, що учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи. Відповідно до статті 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. За змістом статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників. У силу статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. Частиною першою статті 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункти 1, 3 частини другої статті 11 ЦК України). Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Із положень частини першої статті 206 ЦК України слідує, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Статтею 208 ЦК України унормовано, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу, а також правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу. Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За змістом статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору . Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що цей закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Відповідно до статті першої Закону України «Про захист прав споживачів» продавець - суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника; продукція - будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб. Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Статтею 206 ЦК України встановлено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону. За своїм правовим визначенням договір купівлі-продажу є угодою між учасниками цивільних відносин, за умовами якої відбувається обмін товару на гроші. Предметом договору купівлі-продажу може бути як майно, так і майнові права. Якщо вартість предмету договору купівлі-продажу перевищує у двадцять разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, то такий договір за участі фізичної особи має бути укладений у письмовій формі та підписаний сторонами (стаття 208 ЦК України). Моментом укладення договору купівлі-продажу є досягнення сторонами в належній формі згоди з усіх істотних умов, а саме щодо предмета та ціни. Підставою для розірвання договору купівлі-продажу за рішенням суду є істотне порушення однією з сторін умов договору, внаслідок чого інша сторона втрачає можливість отримати бажаний результат угоди. Порядок надання суб`єктами господарювання послуг фізичним особам для задоволення їх потреб врегульовано законом про захист прав споживачів. Споживач має право на належну якість послуги відповідно до укладеного сторонами договору. Якщо виконавець не виконує зобов`язання за договором або виконує його неналежним чином, то споживач вправі відмовитися від договору, а також вимагати сплату неустойки та відшкодування збитків. Під час вирішення питання розподілу тягаря доведення судом підлягають до застосування правила частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За правилами частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. У пункті 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зроблено висновок, що: «принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18)». Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. До фактів, які підлягають доказуванню у справах про захист прав споживачів слід віднести, у тому числі, виникнення недоліку (неналежної якості) послуги, завдання споживачеві шкоди внаслідок недоліків (неналежної якості) послуги, причини виникнення цих недоліків і вина виконавця. Саме на споживача покладається обов`язок довести факти неналежної якості послуги та завдання йому шкоди. В свою чергу, тягар доказування причин виникнення недоліку послуги та відсутності вини виконавця покладається на останнього. Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Подані ОСОБА_1 до суду письмові докази, зокрема: подарункові сертифікати, інформація про покупця на ім`я ОСОБА_1 , - не є достовірними та такими, що об`єктивно підтверджують укладення сторонами договору купівлі-продажу подарункових сертифікатів і срібних прикрас та відповідно невиконання відповідачем зобов`язання за цим договором. Відповідно до свідоцтва на торгівельну марку № НОМЕР_1 ОСОБА_2 , як фізична особа, є власником торговельної марки «ІНФОРМАЦІЯ_1 Jewelry», зареєстрованої 10 серпня 2020 року. Інформація про покупця та подарункові сертифікати містять відбитки печатки із зазначенням логотипу «ІНФОРМАЦІЯ_1», в той час коли ОСОБА_2 є власником іншої зареєстрованої торгової марки - «ІНФОРМАЦІЯ_1 Jewelry». Крім того, придбання подарункових сертифікатів за адресою: АДРЕСА_1 Ювелірний салон «ІНФОРМАЦІЯ_1», відбулося у листопаді 2019 року, тобто до дати фактичної реєстрації торговельної марки та до подачі заявки на реєстрацію торгової марки. Судом установлено, що зі свідоцтва на торговельну марку № НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_2 , як фізична особа, є власником торговельної марки «ІНФОРМАЦІЯ_1 Jewelry», зареєстрованої 10 серпня 2020 року (а.с.31). Придбання позивачкою подарункових сертифікатів відбулося до дати фактичної реєстрації торговельної марки, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачкою не доведено що саме торговельна марка, яка належить відповідачу «B2B Jewelry», є тим знаком, який відображено на сертифікатах, квитанціях, що були придбані ОСОБА_1 , власником якого є саме ФОП ОСОБА_2 . Подібні за змістом правові висновки щодо тих самих спірних правовідносин викладені у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2024 року у справі № 135/969/22 (провадження № 61-18580 св 23) . Доводи апеляційної скарги про те, що ФОП ОСОБА_2 є власником магазину у якому ОСОБА_1 здійснила покупку подарункових сертифікатів, є безпідставними. ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів, що ФОП ОСОБА_2 є власником магазину або здійснював там підприємницьку діяльність, розташованого у АДРЕСА_1 . Ювелірний салон «ІНФОРМАЦІЯ_1» в якому з її слів укладено спірні договори, оскільки відсутні докази здійснення відповідачем господарської діяльності у вказаному магазині, а отже, відсутні докази на підтвердження того, що саме відповідачем або уповноваженою ним особою укладено договір купівлі-продажу подарункових сертифікатів та срібних виробів з позивачкою. Подібні за змістом правові висновки щодо тих самих спірних правовідносин викладені у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 135/205/23 (провадження № 61-18707 св 23), від 10 квітня 2024 року у справі № 135/203/23 (провадження № 61-18733 св 23). Отже, доводи апеляційної скарги про те, що ФОП ОСОБА_2 є власником магазину у якому ОСОБА_1 здійснила покупку подарункових сертифікатів, є безпідставними. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що ФОП ОСОБА_2 використовував торгову марку до її реєстрації, то слід зазначити наступне. Відповідно до ст. 492 Цивільного кодексу України (надалі- ЦК України) торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів. Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом. Обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеними у свідоцтві її зображенням та переліком товарів і послуг, якщо інше не встановлено законом. Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка має міжнародну реєстрацію або визнана в установленому законом порядку добре відомою, не вимагає засвідчення свідоцтвом (стаття 494 ЦК України). Витягом з Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг встановлено, що 10 серпня 2020 року здійснено державну реєстрацію торговельної марки, зображення, що заявляється - «B2B Jewelry». Власником свідоцтва на торговельну марку № НОМЕР_1 є ОСОБА_2 . Згідно вимог ст. 495 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є: право на використання торговельної марки; виключне право дозволяти використання торговельної марки; виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором. Способи використання об`єкта права інтелектуальної власності визначаються цим Кодексом та іншим законом. Особа, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об`єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб. Використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом. Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об`єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог цього Кодексу та іншого закону ( стаття 426 ЦК України). Надані позивачкою документи під назвою «Інформація про покупку» на підтвердження використання відповідачем торгової марки «B2B Jewelry» до її реєстрації не відповідає дійсності, оскільки на доказах, що подані до суду відсутнє зображення, яке зазначено у свідоцтві від 10 серпня 2020 року № 280887. Ураховуючи наведене, звертаючись до суду із позовом, позивачка не довела належними і допустимими доказами наявність підстав для задоволення позову. Щодо стягнення моральної шкоди, слід зазначити наступне. Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Згідно з роз`ясненнями, наданими у пунктах 5, 9 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У відповідності до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. В позовній заяві так і доданих до неї матеріалів справи відсутні докази, які б підтверджували наявність моральної шкоди, протиправність поведінки відповідача, наявність причинного зв`язку, вини відповідача. Крім того, позивачем не доведено і заявлений ним розмір моральної шкоди. Інші доводи апеляційної скарги позивача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивача з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, та з урахуванням недоведеності позовних вимог обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову. Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу- без задоволення. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення Рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці 26 лютого 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Дата складання повного тексту постанови - 04 червня 2024 року. Головуючий М.І. Кулянда Судді : О.О. Одинак Н.Ю. Половінкіна