Постанова Київський апеляційний суд № 753/9817/23

Постанова Іменем України 28 травня 2024 року м. Київ провадження №22-ц/824/6442/2024 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Желепи О. В., Немировської О. В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційні скарги Державного підприємства "Центр забезпечення" Управління справами Апарату Верховної Ради України на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 вересня 2023 року та на додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 лютого 2024 року в складі судді Цимбал І. К. у цивільній справі №753/9817/23 Дарницького районного суду м. Києва за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Центр забезпечення" Управління справами Апарату Верховної Ради України про стягнення компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні У С Т А Н О В И В: У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства "Центр забезпечення" Управління справами Апарату Верховної Ради України (далі - ДП "Центр забезпечення", Підприємство), в якому просив стягнути з відповідача на його користь компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 97 343,16 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 184 389,36 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що 30.01.2019 ОСОБА_1 був прийнятий на посаду заступника директора з інфраструктури та розвитку Державного підприємства Міністерства оборони України «Київське управління механізації і будівництва» (далі - ДП МОУ «КУМіБ»), а 06.02.2020 переведено на посаду головного інженера. Наказом МОУ №43 від 15.02.2021 «Про створення підприємства «Автобаза» шляхом виділу зі складу ДП МОУ «КУМіБ» вирішено створити Державне підприємство «Автобаза» (далі - ДП "Автобаза") шляхом його виділу зі складу ДП МОУ «КУМіБ», до якого переходять за розподільчим балансом у відповідній частині майно, права та обов`язки. У подальшому ДП «Автобаза» було перейменовано у ДП "Центр забезпечення" Управління справами Апарату Верховної Ради України. 06.09.2021 його було звільнено з посади головного інженера ДП МОУ «КУМіБ» на підставі п. 5 ч. 1 ст. 36 КЗпП України шляхом його переводу до ДП «Автобаза». 07.09.2021 його було прийнято на посаду головного інженера ДП «Автобаза» і згідно із ст. 81 КЗпП України при переведенні за ним було збережено невикористану відпустку у кількості 81 календарний день. 06.12.2021 він звільнився із займаної посади у ДП «Автобаза», проте на день звільнення з ним не було проведено розрахунок в повному обсязі. Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27 вересня 2023 року позов задоволено у повному обсязі. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 11 грудня заяву відповідача про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. Додатковим рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 01 лютого 2024 року стягнуто з ДП "Центр забезпечення" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 750 грн та гонорар у спіху у розмірі 56 346,50 грн. Не погоджуючись з вказаними рішенням та додатковим рішенням суду, відповідач звернувся до суду з апеляційними скаргами, посилаючись на те, що судові рішення є незаконними та необґрунтованими, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування судом обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та розподілу судових витрат. В обґрунтування апеляційної скарги на рішення суду відповідач посилався на те, що суд першої інстанції неправильно застосував положення ч. 3 ст. 83 КЗпП України та ч. 3 ст. 24 Закону України "Про відпустки", якими визначено, що працівник у разі переведення на інше підприємство має право вимагати компенсації за не використані дні відпустки з цього підприємства, виключно за умови перерахування за бажанням працівника такої компенсації на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник. На думку відповідача, за таких обставин порушення трудових прав позивача щодо невиплати компенсації за невикористану відпустку відбулося внаслідок порушення попереднім роботодавцем обов'язку щодо такої виплати при його звільненні з ДП МОУ "Київське управління механізації та будівництва". Додав, що саме така правова позиція застосування статей 74, 83, 116, 117 КЗпП України та статті 24 Закону України "Про відпустки" викладена Верховним Судом в постанові від 10.05.2023 у справі №160/4978/19. За наведених обставин просив скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 вересня 2023 року та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги на додаткове рішення суду відповідач посилався на те, що до заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу на підтвердження понесення таких витрат представником позивача не надано жодних доказів здійснення таких оплат, а надано лише договір про надання правничої допомоги та акт приймання-передачі наданих послуг. Також зазначив, що адвокат позивача - Калініченко Б. І. на обліку, як самозайнята особа - платник податків не перебуває, що виключає можливість отримання ним коштів за надану правничу допомогу саме як адвокатом. Крім цього, як на підставу скасування додаткового рішення посилався на те, що заявлена позивачем сума витрат на правничу допомогу є необґрунтованою та не відповідає критерію розумності і реальності таких витрат, оскільки дана справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, є малозначною. Просив скасувати додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 лютого 2024 року та відмовити позивачу в задоволенні клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Відповідач належним чином повідомлений про розгляд його апеляційних скарг на рішення суду від 27.09.2023 та на додаткове рішення суду від 01.02.2024 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи шляхом отримання копій ухвал про відкриття апеляційного провадження, що підтверджується звітом про доставку електронних листів скаржнику та його представнику ОСОБА_2 , який подавав та підписував апеляційні скарги (а. с. 232-233, 235-236, 238-239, 241-241). Позивач належним чином повідомлений про розгляд апеляційних скарг відповідача на рішення суду від 27.09.2023 та на додаткове рішення суду від 01.02.2024 в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи шляхом отримання копій ухвал про відкриття апеляційного провадження разом з копіями апеляційних скарг на електронну адресу (а. с. 234, 237, 240, 243). Вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість заочного рішення та додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що 30 січня 2019 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду заступника директора з інфраструктури та розвитку Державного підприємства Міністерства оборони України «Київське управління механізації і будівництва». 30 жовтня 2019 року ОСОБА_1 було переведено на посаду першого заступника директора Державного підприємства Міністерства оборони України «Київське управління механізації і будівництва». 06 лютого 2020 позивача було переведено на посаду головного інженера Державного підприємства Міністерства оборони України «Київське управління механізації і будівництва». 15 лютого 2021 року наказом Міністерства оборони України №43 «Про створення підприємства «Автобаза» створено ДП «Автобаза» шляхом виділу зі складу ДП МОУ «КУМіБ», до якого переходять за розподільчим балансом у відповідній частині майно, права та обов`язки. У подальшому ДП «Автобаза» було перейменовано у ДП «Центр забезпечення Управління справами Апарату Верховної ради України. На виконання вимог наказу №43 комісією зі створення ДП «Автобаза» сформовано розподільчий баланс, яким розподілено майно, права та обов`язки між ДП МОУ «КУМіБ» та ДП «Автобаза». 01 липня 2021 року ДП МОУ «КУМіБ» та ДП «Автобаза» склали акт приймання-передачі майна прав та обов`язків, відповідно до якого ДП МОУ «КУМіБ передало ДП «Автобаза» невикористану відпустку ОСОБА_1 за період роботи на ДП МОУ «КУМіБ» у кількості 81 календарний день. 06 вересня 2021 року ОСОБА_1 звільнено з посади головного інженера ДП МОУ «КУМіБ» в порядку переведення, згідно п. 5 ст. 36 КЗпП України до ДП «Автобаза». 06 вересня 2021 року видано наказ про прийняття ОСОБА_1 на посаду головного інженера ДП «Автобаза» з 07.09.2021. При переведенні збережено за ОСОБА_1 невикористану відпустку в кількості 81 календарний день. Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1448-р від 03.11.2021 цілісний майновий комплекс ДП «Автобаза» із сфери управління Міністерства оборони передано до сфери Управління справами Апарату Верховної Ради України. 06 грудня 2021 року ОСОБА_1 звільнений з посади головного інженера у ДП «Автобаза» на підставі ч. 1 ст. 36 КЗпП України. В подальшому Державне підприємство «Автобаза» було перейменоване у Державне підприємство «Центр забезпечення» Управління справами Апарату Верховної Ради України». Сукупний аналіз наведених обставин вказує на те, що трудові відносини між позивачем та ДП МОУ «Київське управління механізації і будівництва» припинилися 06.09.2021, а з 07.09.2021 відповідні трудові відносини виникли між позивачем та ДП «Автобаза», яке було створено шляхом виділу зі складу ДП МОУ «КУМіБ» та до якого перейшли за розподільчим балансом у відповідній частині майно, права та обов`язки ДП МО України «Київське управління механізації і будівництва», включаючи невикористану відпустку позивача у кількості 81 календарний день за час роботи в ДП МО України «Київське управління механізації і будівництва». Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для задоволення позовної вимоги до ДП "Центр забезпечення" про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки, з огляду на таке. Згідно з частиною третьою статті 83 КЗпП України(в редакції на день звільнення позивача - 06.12.2021), яка кореспондується з положеннями статті 24 Закону України "Про відпустки", у разі переведення працівника на роботу на інше підприємство, в установу, організацію грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, установи, організації, куди перейшов працівник. З матеріалів справи вбачається, що грошова компенсація за не використані дні щорічних відпусток не була перерахована на рахунок ДП "Автобаза" (перейменовано на ДП "Центр забезпечення), на яке перевівся позивач. Як вже вказувалося вище, в Розподільчому балансі та в наказі №196 від 06.09.2021, які містяться в матеріалах справи, зазначено, що при переведенні ОСОБА_1 до ДП "Автобаза" (перейменовано на ДП "Центр забезпечення") за ним збережено невикористану відпустку у кількості 81 календарний день. Таким чином, попередній роботодавець ДП МОУ «КУМіБ» при звільненні ОСОБА_1 з роботи за пунктом 5 статті 36 КЗпП України не виконало вимог статті 24 Закону України "Про відпустки" в частині перерахування суми компенсації за невикористану відпустку на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник, а лише обмежилося зазначенням у наказі про передачу невикористаних днів відпустки при звільненні працівника у спосіб, визначений керівництвом підприємства, що не передбачено КЗпП України та Закону України "Про відпустки". Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Верховний Суд в постанові від 05.08.2019 у справі №295/4036/17 з тотожними правовідносинами застосував положення ст. 83 КЗпП України та ст. 24 Закону України "Про відпустки" і дійшов висновку, що при переведенні працівника на інше підприємство саме на попереднього роботодавця покладено обов'язок з виплати працівнику компенсації за невикористані дні відпустки або за заявою працівника перерахувати грошову компенсацію на рахунок підприємства, куди перейшов працівник. Отже, ДП "Центр забезпечення" не є належним відповідачем в частині позовних вимог про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки. А належним відповідачем повинен бути ДП МОУ «КУМіБ». З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 у даній справі не заявляв позовних вимог про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки до свого попереднього роботодавця ДП МОУ «КУМіБ». З наведеного слідує, що позовну вимогу про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки пред'явлено до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні цієї позовної вимоги, згідно правового висновку, який неодноразово висловлювався Верховним Судом. Однак, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вищевказаного не врахував та як наслідок дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки. Оскільки відсутні правові підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення з ДП "Центр забезпечення" на користь позивача компенсації за невикористані дні відпустки, то й не підлягає задоволенню позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як похідної. За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Щодо додаткового рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 лютого 2024 року, колегія суддів зазначає наступне. За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішено всі інші, в тому числі процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також не вирішення окремих процесуальних питань, зокрема, розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 16.04.2018 у справі №923/631/15. Враховуючи, що суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, то й додаткове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу, втрачає силу як невід'ємна частина основного рішення суду першої інстанції від 27.09.2023. За вказаних обставин доводи апеляційної скарги на додаткове рішення до уваги судової колегії не приймаються. Щодо розподілу судових витрат в суді апеляційної інстанції. Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно платіжної інструкції №349 від 21.12.2023 відповідачем сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду в розмірі 4 225,99 грн, тобто у розмірі визначеному Законом України "Про судовий збір", виходячи із ціни позову (281 732,52 грн=97343,16+184389,36). У відповідності до вимог Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору за позовну вимогу про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки в розмірі 97 343,16 грн. З огляду на те, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, то з позивача на користь ДП "Центр забезпечення" підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2 752,81 грн. А 1 473,18 грн сплаченого відповідачем судового збору підлягає компенсації останньому за рахунок держави, як то визначено у ч. 6 ст. 141 ЦПК України. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги Державного підприємства "Центр забезпечення" Управління справами Апарату Верховної Ради України - задовольнити. Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 вересня 2023 року та додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 лютого 2024 року - скасувати. В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства "Центр забезпечення" Управління справами Апарату Верховної Ради України про стягнення компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства "Центр забезпечення" Управління справами Апарату Верховної Ради України судовий збір в сумі 2 752 (дві тисячі вісімсот п'ятдесят дві) грн 81 коп. Компенсувати Державному підприємству "Центр забезпечення" Управління справами Апарату Верховної Ради України за рахунок держави судовий збір в сумі 1 473 (одна тисяча чотириста сімдесят три) грн 18 коп. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий О. Ф. Мазурик Судді О. В. Желепа О. В. Немировська