Постанова Полтавський апеляційний суд № 541/2081/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 541/2081/23 Номер провадження 22-ц/814/1489/24Головуючий у 1-й інстанції Рябченко В.В. Доповідач ап. інст. Дряниця Ю. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 травня 2024 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Дряниці Ю.В., суддів: Пилипчук Л.І., Прядкіної О.В., секретаря Чемерис А.К., за участі ОСОБА_1 , адвоката Долженка О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Долженко Оксани Миколаївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 23 листопада 2023 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав в с т а н о в и в : У сернпі 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог вказував, що з 24 липня 2010 року по 18 серпня 2022 року він перебував у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , з якою мають дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач вказував, що з 20 березня 2020 року відповідач з ним та сином не проживає, про дитину не піклується, матеріальної допомоги на утримання не надає, будь-якої участі у його вихованні не приймає, що вважає достатньою підставою для позбавлення її батьківських прав. Просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 23 листопада 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення в апеляційному порядку оскаржила адвокат Долженко О.М., яка діє в інтересах позивача. Посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким позов задовольнити. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що місцевим судом не було надано оцінку тій обставині, що відповідач понад три роки ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків відносно сина, що свідчить пор тривале систематичне нехтування нею інтересами дитини. Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з підстав, передбачених ст. 375 ЦПК України. Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є батьками неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про його народження, серія НОМЕР_1 , виданим повторно 23 липня 2020 року Миргородським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Північно Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Суми). Сторони проживали в шлюбі з 24 липня 2010 року, який було розірвано рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 18 серпня 2022 року. З березня 2020 року неповнолітній ОСОБА_3 проживає разом з батьком, позивачем по справі ОСОБА_1 , мати ОСОБА_2 спільно не проживає з березня 2020 року, що підтверджується довідками та актами голови вуличного комітету. 22 березня 2021 року, за заявою позивача, Миргородським міськрайонним судом Полтавської області було видано судовий наказ про стягнення з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 аліментів на утримання їх спільного сина ОСОБА_3 , в розмірі 1/4 частини усіх видів його доходів, але не зважаючи на відкрите виконавче провадження за даним судовим наказом, відповідачка аліменти на утримання сина в повній мірі не сплачує. Таким чином, місцевим судом було встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 протягом трьох років ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до свого сина ОСОБА_5 , не спілкується з ним, не приймає участі в його житті та вихованні, не цікавиться його станом здоров`я та успіхами у навчанні, що підтверджується відповідями на запит адвоката з навчального та лікарняного закладу, а також показами свідків. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, суд з огляду на встановлені в ході розгляду справи обставини суд зауважив про недоцільність на даний час позбавлення відповідачки ОСОБА_2 батьківських прав відносно свого неповнолітнього сина. Колегія суддів погоджується з такими доводами апеляційної скарги, керуючись наступним. Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Згідно ст. 166 СК України, позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідач не була повідомлена про розгляд справи суді першої інстанції, а тому була позбавлена права викласти свої заперечення та доказів на спростування того, що вона умисно ухиляється від своїх батьківських обов`язків щодо виховання доньки. При цьому, апеляційний суд враховує, що згідно висновку виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області від 21 жовтня 2023 року № 4250/01-35, про доцільність (недоцільність) позбавлення батьківських прав, відповідач ОСОБА_2 повідомила, що відсутність спілкування із сином викликане перешкодами з боку батька дитини. При цьому категорично заперечувала проти позбавлення її батьківських прав відносно ОСОБА_3 та заявила пор намір відстоювати свої права у судовому порядку. Європейський суд з прав людини наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (Hunt v. Ukraine, №31111/04, § 58, ЄСПЛ , від 07 грудня 2006 року). Так, апеляційний суд зважає на позицію відповідача, висловлену під час спілкування із виконкомом Миргородської міської ради, в якій просліджується зацікавленість у виконанні своїх батьківських обов`язків, та ту обставину, що відповідач не була належним чином повідомлена про розгляд справи у суді першої інстанції, що унеможливлює встановлення її думки щодо пред`явленого позову у судовому порядку. Отже, колегія суддів вважає, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведена; належних та допустимих доказів ухилення матері від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення її батьківських прав відносно неповнолітнього сина позивачем не надано, а тому суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для позбавлення батьківських прав. Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і підстав для його скасування колегією суддів не встановлено. Керуючись ст.ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 381, 384 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу адвоката Долженко Оксани Миколаївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 23 листопада 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з часу її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач Ю. В. Дряниця Судді Л. І. Пилипчук О. В. Прядкіна