Постанова Одеський апеляційний суд № 504/1282/23

Номер провадження: 33/813/1080/24 Номер справи місцевого суду: 504/1282/23 Головуючий у першій інстанції Добров П. В. Доповідач Толкаченко О. О. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16.05.2024 року м. Одеса Суддя Одеського апеляційного суду Толкаченко О.О., за участю: секретаря судового засідання Соколовської Є.Р., захисника Ільницького В.І., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні його апеляційну скаргу на постанову Комінтернівського районного суду Одеської області від 18 грудня 2023 року, - ВСТАНОВИВ: зазначеною постановою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн. з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік. Стягнутий судовий збір в сумі 536 грн. 80 коп. Обставини справи встановлені судом першої інстанції Постановою суду першої інстанції встановлено, що 08.03.2023 року о 21:55 год ОСОБА_1 , керував автомобілем «Citroen», державний номерний знак НОМЕР_1 на 21 км. автодороги М-14 в Одеському районі Одеської області з явними ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: виражене тремтіння пальців рук, звужені зіниці очей, які не реагують на світло, неприродна блідніть. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння в медичному закладі водій відмовився. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху України, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП. Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнені доводи особи, яка її подала Не погодившись із зазначеною постановою ОСОБА_1 подав апеляційну, в якій просив скасувати постанову та закрити провадження у справі на підставі п.1) ст.247 КУпАП. Доводи апеляційної скарги обґрунтував тим, що: 1)суд першої інстанції розглянув справу без його участі та без участі захисника. При цьому суд проігнорував заяву захисника про відкладення розгляду справи на іншу дату; 2)сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути єдиним доказом винуватості особи; 3)відеозапис з портативного відеореєстратора не може бути визнаний належним та допустимим доказом, оскільки він не здійснювався безперервно; 4)на відеозаписі не зафіксований сам факт керування водієм ОСОБА_1 транспортним засобом. Позиції учасників апеляційного розгляду ОСОБА_1 та його захисник Ільницький В.І. підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити. Заслухавши учасників апеляційного розгляду, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов таких висновків. Мотиви суду апеляційної інстанції Відповідно ст.245 КУпАП, провадження по справам про адміністративні правопорушення повинно бути засновано на своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванню обставин справи та вирішення її в точній відповідності з законом. Згідно з ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Оцінка доказів, відповідно до ст.252 КУпАП, здійснюється за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності. З матеріалів справи убачається, що при її розгляді суд першої інстанції дотримався вимог статей 245, 252 КУпАП, повно та об`єктивно розглянув справу і прийняв обґрунтоване рішення про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Згідно з ч.7 ст.294 КпАП України, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Апеляційний суд, дослідивши оскаржену постанову, апеляційний суд дійшов висновку про те, що вона є обґрунтованою, належним чином вмотивованою, а отже і законною. Так, винуватість ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД №413514 від 08.03.2023, складеним за фактом порушення водієм ОСОБА_1 п.2.5 Правил дорожнього руху України, а саме за тими обставинами, що останній 08.03.2023 року о 21:55 год ОСОБА_1 , керував автомобілем «Citroen», державний номерний знак НОМЕР_1 на 21 км. автодороги М-14 в Одеському районі Одеської області з явними ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: виражене тремтіння пальців рук, звужені зіниці очей, які не реагують на світло, неприродна блідніть. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння в медичному закладі водій відмовився. Вказаний протокол був власноруч підписаний ОСОБА_1 . При цьому, будь-яких зауважень або заперечень щодо обставин, викладених у фабулі протоколу ОСОБА_1 не навів, чим фактично погодився з тим, що він вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП при обставинах, викладених у протоколі. Апеляційний суд зазначає, що в цілому вказаний протокол відповідає вимогам ст.256 КУпАП, а тому визнає його допустимим доказом. Разом з тим, під час апеляційного розгляду ОСОБА_1 не заперечував факт керування ним транспортними засобом. Під час апеляційного розгляду був досліджений відеозапис, який міститься в матеріалах справи, з якого убачається, що на пропозицію працівників поліції пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння у медичному закладі ОСОБА_1 відмовився. Вказані обставини також підтверджуються направленням на огляд. Також з відеозапису убачається, що ОСОБА_1 був зупинений працівниками поліції за порушення ПДР за ч.2 ст.122 КУпАП та під час перевірки працівниками поліції даних про особу ОСОБА_1 було встановлено, що останній раніше притягувався до кримінальної відповідальності за зберігання наркотичних засобів, а саме канабісу. Доводи захисника про те, що під час складання протоколу не залучалися свідки, апеляційний суд не приймає до уваги з огляду на таке. Попередня редакція ч.2 ст.266 КУпАП дійсно встановлювала, що огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, проводиться з використанням спеціальних технічних засобів поліцейським у присутності двох свідків. Разом з тим вказана редакція ч.2 ст.266 КУпАП втратила чинність 17 березня 2021 року в зв`язку з набранням чинності Закону України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху» №1231-IX від 16 лютого 2021 року. Правопорушення, яке ставиться у провину ОСОБА_1 було вчинене 08 березня 2023 року, коли вже діяла чинна редакція ч.2 ст.266 КУпАП і якою встановлено, що огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. У даному випадку відмова ОСОБА_1 від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння фіксувалася технічними засобами, в зв`язку з чим залучення двох свідків було необов`язковим. Відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року №1906-IV та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права. У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Так, відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що водій ОСОБА_1 притягається до адміністративної відповідальності не за фактом керування транспортним засобом у стані наркотичного сп`яніння, а за фактом відмови від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, який вже сам по собі утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Додані під час апеляційного розгляду медичні документи щодо стану здоров`я ОСОБА_1 жодним чином не спростовують висновок суду першої інстанції про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі ЄКПЛ або Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997 р.; Конвенція набула чинності для України 11.09.1997 р. Прецедентна практика ЄСПЛ, застосовуючи критерій суворості покарання за вчинення адміністративного правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, відносить адміністративні правопорушення до кримінально-правової сфери з усіма гарантіями статті 6 Конвенції. Разом з тим, і інші адміністративні правопорушення можуть підпадати під сферу дії кримінально-правового аспекту статті 6 Конвенції. Зокрема це порушення правил дорожнього руху (позбавлення права управління - Рішення ЄСПЛ «Лутц проти Німеччини» від 25.08.1987 р.; Рішення ЄСПЛ «Маліге (Malige) проти Франції» від 23.09.1998 р.); дрібні правопорушення пов`язані з нанесенням шкоди (Рішення ЄСПЛ в справі «Лауко та Кадубеч проти Словаччини», від 2 вересня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-VI). ЄСПЛ дійшов висновку, що стаття 6 Конвенції не може застосовуватися з точки зору "кримінального обвинувачення" до такої міри покарання як негайне позбавлення посвідчення водія (Комюніке Секретаря Європейського Суду з прав людини стосовно рішення у справі «Ескубе проти Бельгії»). Отже, ЄСПЛ вирішуючи питання застосування ст. 6 Конвенції не ставить в залежність виведення з під юрисдикції кримінальних судів певних видів правопорушень віднесених до юрисдикції інших органів, посадових осіб. Виходить, що у справах про адміністративні правопорушення, на які ЄСПЛ поширює кримінально правовий аспект, - особа, щодо якої розглядається справа та потерпілий, додатково користуються гарантіями ст.6 Конвенції: право на оскарження судових рішень, право на допомогу перекладача, право на виклик та допит свідків, на розумний строк розгляду справи, негайне і достатнє інформування про характер і причини обвинувачення, право на юридичну допомогу, право на безоплатну допомогу захисника (за браком коштів), ін. Крім того, в таких справах діє презумпція невинуватості. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що при розгляді даної справи про адміністративне правопорушення слід керуватися в тому числі й Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини. У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції беззаперечно встановив, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у визначеному законом порядку. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про те, що зібрані у справі докази повністю та беззаперечно підтверджують вину ОСОБА_1 в порушенні ним вимог пункту 2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП. Відповідно до ст.23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Положеннями ст.33 КУпАП передбачено, що при накладені стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують та обтяжують відповідальність. Апеляційний суд вважає, що адміністративне стягнення ОСОБА_1 було накладене судом першої інстанції з дотриманням вимог статей 23, 33 КУпАП в межах санкції ч.1 ст.130 КУпАП. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції, в свою чергу, є законною та обґрунтованою, у зв`язку із чим відсутні підстави для її скасування або зміни. Відповідно до п.1) ч.8 ст.294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін. Керуючись статтями 293, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Комінтернівського районного суду Одеської області від 18 грудня 2023 року, якою ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення і оскарженню не підлягає. Суддя Одеського апеляційного суду О.О. Толкаченко