Ухвала ККС ВС № 755/2017/23

УХВАЛА Іменем України 24 травня 2024 року м. Київ справа № 755/2017/23 провадження № 51-2714 ск 24 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючої ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року щодо ОСОБА_4 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, зареєстрованого та фактично проживаючого в АДРЕСА_1 ), Короткий зміст вироку, оскарженої ухвали та встановлені обставини За вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2023 року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року, ОСОБА_4 засуджено за ч. 4 ст. 296 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу. Вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів у цьому кримінальному провадженні. Суд визнав ОСОБА_4 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК, а саме у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю із застосуванням вогнепальної зброї. Як установив суд, 07 грудня 2022 року, приблизно о 13:20 год, ОСОБА_4 , перебуваючи в приміщенні торгівельного центру «Дніпровський» на вул. Петра Вершигори, 1, у м. Києві, діючи умисно, з хуліганських спонукань, з мотивів явної неповаги до суспільства, проявляючи особливу зухвалість, нехтуючи загально прийнятими правилами і нормами поведінки в суспільстві, почав словесно ображати нецензурною лайкою ОСОБА_5 , яка там перебувала з малолітніми дітьми. Пізніше до вказаного вище торгівельного центру прибув ОСОБА_6 , який висловив ОСОБА_4 зауваження з приводу його поведінки, після чого ОСОБА_4 , з хуліганських спонукань, з мотивів явної неповаги до суспільства, проявляючи особливу зухвалість, нехтуючи загально прийнятими правилами і нормами поведінки в суспільстві, прагнучи показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, дістав гладкоствольну вогнепальну зброю самозахисту, а саме самозарядний пістолет "Форт-17Р" серії НОМЕР_1 , калібру 9 мм Р.А., промислового виробництва КНВО "Форт" МВС України ( АДРЕСА_2 ), який направив у бік ОСОБА_6 , поруч з яким перебувала ОСОБА_5 , двоє малолітніх дітей, а також інші відвідувачі та працівники вищевказаного торгівельного центру, та умисно здійснив 4 постріли. У подальшому, злочинні дії ОСОБА_4 припинено, а його затримано. Внаслідок даної пригоди, потерпілий ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження у вигляді синця на заднє-зовнішній поверхні правого передпліччя в середній третині. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості засудженого та правильності кваліфікації дій за ч. 4 ст. 296 КК, просить скасувати на підставах, передбачених ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у цьому суді. Вказує, що апеляційний суд залишив поза увагою допущені місцевим судом порушення статей 50, 65 КК та необґрунтоване застосування положення ст. 75 цього Кодексу, що потягло за собою м`якість заходу примусу. Оскільки апеляційний суд не усунув допущених порушень і не навів в ухвалі докладних мотивів залишення апеляційної скарги сторони обвинувачення без задоволення, прокурор вважає ухвалу такою, що не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК. Мотиви Суду Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують. Статтею 75 КК визначено, що якщо суд, крім випадків передбачених у ч. 1 цієї статті, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі прокурором не оспорюються та не заперечуються. Зі змісту скарги вбачається, що прокурор фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями). Законодавець надав дискреційні повноваження судам у визначенні можливості звільнення від покарання з випробуванням. Однак діючи в межах наданої законом дискреції, суд має навести правові підстави та переконливі мотиви для постановленого ним рішення. Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання, тощо. У цьому кримінальному провадженні, як видно зі змісту копій судових рішень, не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_4 призначено з порушенням указаних норм права. Як убачається з копії вироку, яка опублікована в Єдиному реєстрі судових рішень, призначаючи зазначеній особі покарання, суд урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та всі інші обставини, які відповідно до положень КК, у тому числі статей 66, 67 цього Кодексу, впливають на вибір заходу примусу та порядок його відбування. Відповідно до наданої копії оспорюваної ухвали, апеляційний суд при перегляді вироку належним чином перевірив усі доводи прокурора щодо м`якості покарання, які за змістом та суттю аналогічні доводам, викладеним у касаційній скарзі, й умотивовано визнав їх необґрунтованими, вказавши також підстави, з яких відмовив у задоволенні вимог сторони обвинувачення. Погоджуючись із вироком, апеляційний суд зазначив, що вимог ст. 65 КК дотримано, разом зі ступенем тяжкості вчиненого ОСОБА_4 діяння враховано особу винного, який на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, має постійне місце реєстрації та проживання, те, що він раніше не судимий, працює директором ФОП « ОСОБА_4 », має ряд нагород державного зразка є засновником громадської організації «Перший спалах», є активним учасником волонтерського руху на користь Збройних Сил України, позитивно характеризується, стан його здоров`я, позицію сторони обвинувачення та потерпілих щодо необхідної міри покарання, відношення винуватого до вчиненого, поведінку під час та після вчинення злочинних дій, обставину, що пом`якшує покарання - примирення обвинуваченого з потерпілими. Крім того, суд апеляційної інстанції спростував доводи прокурора про те, що місцевий суд не врахував тяжкість вчиненого злочину, конкретні обставини вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, те, що діяння, вчинене обвинуваченим у торгівельно-розважальному центрі, що є людним місцем, у денний час доби, під час якої застосував вогнепальну зброю, а також застосовану судом обставину, що пом`якшує покарання - примирення з потерпілими. Як зазначив цей суд під час постановлення вироку місцевий суд врахував вказані обставини і відповідно кваліфікував дії ОСОБА_4 як грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, вчиненому із застосуванням вогнепальної зброї, а також обґрунтовано зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 66 КК при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті. З урахуванням того, потерпілі під час судових дебатів вказали, що з винуватим порозумілися, претензій до нього не мають та просили не позбавляти його волю, суд обґрунтовано визнав обставиною, що пом`якшує покарання - примирення з потерпілими. З огляду викладене, апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновком місцевого суду про можливість застосування до ОСОБА_4 інституту умовного звільнення. Отже, доводи прокурора про те, що судом апеляційної інстанції не надано оцінку доводам його апеляційної скарги є безпідставними. Зміст ухвали апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК. Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення апеляційного суду, вмотивованість його висновків, прокурор у касаційній скарзі не навів. З огляду на викладене й на те, що зі скарги та наданих до неї копій судових рішень не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги, у відкритті касаційного провадження слід відмовити згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК. Враховуючи викладене і керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року щодо ОСОБА_4 . Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3