Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 322/289/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 21 травня 2024 року м. Дніпросправа № 322/289/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Бишевської Н.А. (доповідач), суддів: Добродняк І.Ю., Семененка Я.В., розглянувши у письмовому провадженні в м. Дніпро апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Запорізькій області на рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 26 лютого 2024 року у справі № 322/289/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області третя особа: т.в.о. інспектора відділення поліції №3 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області Врубель Дмитро Павлович про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, третя особа т.в.о. інспектора відділення поліції №3 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області Врубель Дмитро Павлович, у якому просив: - скасувати постанову, винесену 30.01.2024 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія БАБ №708324, щодо позивача; - провадження по справі про адміністративні правопорушення щодо позивача за ч.1 ст.122, ч.1 ст.126 КУпАП закрити за відсутністю в його діях складу адміністративних правопорушень. Рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 26 лютого 2024 року у справі № 322/289/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, третя особа: т.в.о. інспектора відділення поліції №3 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області Врубель Дмитро Павлович про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі задоволено. Судом зазначено, що матеріали справи не містять відомостей про те, що ділянка (елемент) дороги на якій знаходились автомобілі припарковані перпендикулярно автомобілю позивача, є проїзною частиною. В більшій мірі ця ділянка (елемент) дороги підпадає під критерії «спеціально відведеного місця». Відповідно, висновки щодо порушення п.15.4 ПДР є припущенням інспектора. Теоретично дії позивача могли бути розцінені як порушення п.15.1 чи 15.2 ПДР, втім порушення цих пунктів ПДР позивачеві не інкримінувалося. Так само матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач не мав при собі посвідчення водія відповідної категорії і реєстраційного документа на транспортний засіб. Останній відмовився їх пред`являти інспектору, оскільки вважав дії останнього незаконними. Однак за таких обставин його дії формально могли розцінюватися, як порушення п.2.4 ПДР. Втім суб`єктом правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП, згідно з диспозицією вказаної норми, виступає особа, яка керує транспортним засобом. Водночас під час описаних подій позивач не керував транспортним засобом, а підійшов до поліцейських коли вони наблизились до його автомобіля. Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність в діях позивача складу адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст.122, ч.1 ст.126 КУпАП, що є самостійною та достатньою підставою для скасування оскаржуваної постанови Не погодившись з рішенням суду, Головне управління Національної поліції в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, згідно якої скаржник просить скасувати рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 26 лютого 2024 року у справі № 322/289/24, як таке що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник вказує, що 30.01.2024 позивач керуючи транспортним засобом не мав при собі посвідчення водія відповідної категорії та реєстраційних документів на транспортний засіб, чим порушив приписи ПДР України. Зазначає, що інспектор для з`ясування правових підстав керування позивачем автомобілем провів перевірку документів у позивача, зокрема наявність реєстраційних документів на транспортний засіб. Вважає, що вчинення позивачем порушень ч.1 ст.122 та ч.1 ст.126 КУпАП підтверджується відеозаписом, який здійснено інспектором та подано до матерів справи. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог ст. 311 КАС України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстави для задоволення апеляційної скарги, та зазначає: Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, від 30 січня 2024 року серія БАБ №708324, на позивача накладено адміністративне стягнення - штраф у сумі 425 гривень відповідно до ст.36 КУпАП за адміністративні правопорушення, передбачені ч.1 ст.122, ч.1 ст.126 КУпАП. Вважаючи, що постанова серії БАБ №708324 підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Приписами ч.1 ст.122 КУпАП визначено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно ч.1 ст.126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Стаття 280 КУпАП встановлює обов`язок органу (посадової особи) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні. Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Зі змісту матеріалів справи вбачається, що спірною постановою від 30 січня 2024 року серії БАБ №708324 на позивача накладено адміністративне стягнення - штраф у сумі 425 гривень відповідно до ст.36 КУпАП за адміністративні правопорушення, передбачені ч.1 ст.122, ч.1 ст.126 КУпАП. Як правильно дослідив суд першої інстанції, матеріали справи, зокрема відеозапис, не містять відомостей про те, що ділянка (елемент) дороги на якій знаходились автомобілі припарковані перпендикулярно автомобілю позивача, є проїзною частиною, а отже висновок поліцейського щодо порушення позивачем п.15.4 ПДР є безпідставним. Крім того, апеляційним судом встановлено, що матеріалами справи, зокрема відеозаписом, не підтверджено керування позивачем транспортним засобом. Натомість, суд першої інстанції слушно звернув увагу, що суб`єктом правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП, виступає особа, яка керувала транспортним засобом. Отже, доводи скаржника про те, що вчинення позивачем порушень ч.1 ст.122 та ч.1 ст.126 КУпАП підтверджується відеозаписом, який подано до матеріалів справи, свого підтвердження не знайшли. Натомість, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність в діях позивача складу адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст.122, ч.1 ст.126 КУпАП, що є достатньою підставою для скасування спірної постанови. Аргументи скаржника цей висновок не спростовують. Стосовно витрат на професійну правничу допомогу. Згідно статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 КАС України). За змістом частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частини сьомої статті 134 КАС України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Судова колегія зауважує, що вирішення питання про стягнення суми заявлених витрат, суд вирішує з урахуванням клопотання іншої сторони, щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Зі змісту матеріалів справи вбачається, що на підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу суду надано: 1) договір про надання правничої допомоги №09/02 від 09.02.2024 укладений між позивачем і адвокатом Шишем А.Б., відповідно до якого адвокат бере на себе зобов`язання надати Клієнтові правничу допомогу щодо захисту прав та інтересів позивача в судах; розмір гонорару за договором зазначається в акті приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг); 2) додаткова угода від 09.02.2024 до договору про надання правничої допомоги №09/02 від 09.02.2024 згідно з якою погодинна ставка 3000 грн; 3) опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги; відповідно до яких на складення позовної заяви до суду про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ №708324 від 30.01.2024 зайняло 2 години, вартість 6000 грн; 4) акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), 1 послуга, вартість 6000 грн. Відтак, аргументи скаржника про те, що з документів позивача неможливо встановити вартість отриманих послуг, є безпідставними. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що факт оплати послуг адвоката є непідтвердженим, адже враховуючи приписи частини 7 статті 139 КАС України витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено, що узгоджується із рішенням ЄСПЛ «Бєлоусов проти України», за яким навіть несплата адвокатського гонорару, обумовленого договірними зобов`язаннями, свідчить про те, що витрати за таким гонораром є «фактично понесеними». Зважаючи на задоволення позовних вимог, предмет спору, заявлені позовні вимоги, зміст позовної заяви, складність справи та обсяг доказів, складність та обсяг наданих адвокатом послуг, час, витрачений на надання послуг, значення справи для сторони, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань скаржника на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн., що є співмірним зі складністю справи та відповідає принципу справедливості. Доводи апеляційної скарги цей висновок не спростовують. Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підсумовуючи, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права. Керуючись ст. ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Запорізькій області - залишити без задоволення. Рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 26 лютого 2024 року у справі № 322/289/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в порядку та строки передбачені ст.ст.328,329 КАС України. Головуючий - суддя Н.А. Бишевська суддя І.Ю. Добродняк суддя Я.В. Семененко